Тилацин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тилацин
Тилацини у Вашингтонському зоопарку, 1902 рік
Тилацини у Вашингтонському зоопарку, 1902 рік
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Сумчасті (Metatheria)
Ряд: Хижі сумчасті (Dasyuromorphia)
Родина: Тилацинові (Thylacinidae)
Рід: Тилацин (Thylacinus)
Вид: Тилацин
Біноміальна назва
Thylacinus cynocephalus
(Harris, 1808)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Thylacinus cynocephalus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Thylacinus
EOL logo.svg EOL: 126716
ITIS logo.svg ITIS: 552315
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9277
Fossilworks: 234414

Тилацин, або сумчастий вовк (Thylacinus cynocephalus) — вимерлий хижий ссавець, найбільший «сумчастий хижак» (ряд Дазиуроподібні, або кволоподібні — Dasyuromorphia) історичних часів, що існував на території Австралії, Тасманії і Нової Гвінеї до середини ХХ століття.

Історія опису й спостережень[ред.ред. код]

Європейці його відкрили 1808 року. Ця тварина, що зовні й за розмірами скидалася на пса, вміла стрибати на задніх лапах, як кенгуру. Самиці цього «вовка» мали розродну сумку, в якій доношували дитинчат.

Наприкінці XIX століття тилацина жорстоко винищували як крадія овець, який завдавав відчутних збитків фермерству. Уряд Австралії навіть запровадив премії за вбитих хижаків. Зрештою, наприкінці 30-х років XX століття, «сумчастих вовків» винищили дощенту.

Останній на Землі «сумчастий вовк» помер у зоопарку на Тасманії 1936 року.

25 березня, британське видання The Independent повідомило, що на півдні Австралії, за допомогою фото пасток було зафіксовно кілька тварин, що мають усі ознаки цієї породи.[1]

Морфологія[ред.ред. код]

Морфометрія. Довжина голови й тіла була 850–1300 мм, довжина хвоста 380–650 мм, висота в плечах 350–600 мм, вага 15–30 кг.

Опис. Верхня частина тіла рудувато-коричнево-сіра чи жовтувато-коричнева з 13–19 чорно-бурими поперечними смугами на спині, крупі, і основі хвоста, низ тіла світліший. Обличчя сіре з дещо нечіткими білими відмітками навколо очей і вух. Хутро коротке, густе, і грубе. Зубна формула: I 4/3, C 1/1, P 3/3, M 4/4, загалом 46[2].

Поведінка[ред.ред. код]

Переважним середовищем проживання, ймовірно, був відкритий ліс чи луки, але його останні популяції могли займати тропічні ліси на південному заході Тасманії. Їх лігва, як повідомляється, були розміщені у скелястих ущелинах або у порожнинах колод. Хоча вели нічний спосіб життя, іноді їх бачили, коли вони грілись на сонці. Тилацини, здається, були головним чином поодинокі, але іноді полювали парами або невеликими сімейними групами. Полювали в основному на кенгуру, валабі, дрібних ссавців і птахів. Були зафіксовані такі види вокалізації: скавучання (можливо, для зв'язку), низьке гарчання (при роздратуванні) і кахикаючий гавкіт під час полювання. Тилацин міг стояти на задніх кінцівках, використовуючи свій сильний, товстий хвіст для балансу.

Пологи відбувались протягом року з яскраво вираженим піком у літній період (грудень — березень). Від одного до чотирьох дітей залишали сумку через три місяці, але залишалися з матір'ю до близько дев'яти місяців. Хоча багато з них успішно жили в зоопарках, тилацинів ніколи не розводили в неволі. Тривалість життя досягала тринадцяти років.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Tasmanian tiger reportedly spotted in the wild - despite being extinct for 80 years. The Independent (en-GB). 2017-03-25. Процитовано 2017-03-27. 
  2. Ronald M. Nowak. Walker's marsupials of the world. — JHU Press, 2005. — С. 118, 119. — ISBN 0801882222.

Посилання[ред.ред. код]


Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.