Ткаченко Всеволод Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ткаченко Всеволод Іванович
Ткаченко Всеволод.jpg
Народився 14 березня 1945(1945-03-14)
Дернівка, Баришівський район, Київська обл., Українська РСР, СРСР
Помер 18 травня 2018(2018-05-18)[1] (73 роки)
Діяльність перекладач
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Все́волод Іва́нович Ткаче́нко (14 березня 1945(19450314), с. Дернівка, Баришівський район, Київська область —18 травня 2018) — український перекладач, поет, дипломат, енциклопедист, літературо- і країнознавець.

Освіта[ред.ред. код]

Закінчив факультеті іноземних мов (перекладацьке відділення) Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Кар'єра[ред.ред. код]

Був на перекладацькій, культурно-освітній і редакторській роботі, державній і дипломатичній службах, зокрема:

  • 1969—1972 — в рамках надання технічної допомоги працював перекладачем французької мови в Алжирі.
  • 1994—2005 — на дипломатичній роботі в Міністерстві закордонних справ України. Має дипломатичний ранг радника першого класу МЗС України.[2]
  • 1999—2002 — перший секретар Посольства України в країнах Бенілюксу.

Творчість[ред.ред. код]

Захоплювався перекладом ще зі студентства[2] Талант Всеволода Ткаченка оцінив перекладач Григорій Кочур, рекомендувавши його до Спілки письменників України:

« Всеволода Ткаченка помітив ще в 1967 році Іван Світличний, залучивши його перекладати Беранже в серії „Перлини світової лірики“.[3] »

Вже на початку 1970-их років, самотужки вивчаючи історію, культуру, літератури й традиції народів Африки, перекладав вірші поетів 19 африканських країн. За порадою Григорія Кочура перекладач і поет упорядкував антологію «Поезія Африки» (Київ, 1983), де вперше було представлено розмаїття поезії африканського континенту. Ця антологія незабаром здобула помітний резонанс за межами України, стала подією в житті сучасного українського художнього перекладу.[3]

Автор численних статей про зарубіжні літератури й письменників та країни світу в Українській літературній енциклопедії та Енциклопедії сучасної України, а також у періодичних виданнях.[2]

Координатор серії видань «Об'єднана Європа — українським дітям» (ВЦ «Просвіта») та літературно-мистецького і громадсько-політичного часопису творчих сил глибинної України «Ятрань».[4]

Автор численних україномовних перекладів з французької, англійської, іспанської, португальської, російської та кримсько-татарської класичної і сучасної поезії.[2]

Автор перекладів:

  • з французької перекладав твори
  • з португальської Н. Нето;
  • з іспанської «Поезія та проза чилійського опору», «Поезія Африки» (Київ, 1983);

Книга перекладів поезії Артюра Рембо «П'яний корабель» (1995) здобула перекладачеві широке коло шанувальників і прихильників.[3]

Перекладав також поезію Жоашена дю Белле, П'єра де Ронсара, Марселіни Деборд-Вальмор, Віктора Гюґо, Жерара де Нерваля, Альфреда де Мюссе, Поля Верлена, Еміля Верхарна, Шарля Бодлера, Ґійома Аполлінера, Луї Араґона, Поля Елюара, Жака Превера, Рене Шара, Рене-Ґі Каду, Жоржа Брасенса, Жака Бреля, Леопольда Седара Сенґора, Ж. Ґ. Пільона, А. Гебер, Р. Ляньє, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Ешмирзи, Ш. Алі та багатьох інших.[2]

У 2011 році вийшов перший том персональної антології французької любовної лірики Всеволода Ткаченка «Сад божественних поезій. Тематична антологія ХІ-ХХ віків» (Київ, «Просвіта»).

Радіожурналістика

Від 2008 автор і ведучий програми «Поезія без кордонів», від вересня 2010 — «Література без кордонів» на радіоканалі духовного відродження «Культура» Національної радіокомпанії України[5].

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Член Національної спілки письменників України з 1997. Від 2006 є головою творчого об'єднання перекладачів Київської міської організації НСПУ, керівник поновленої Робітні художнього перекладу.[2]

Відзнаки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]