Три кольори (трилогія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Three Colours trilogy
Файл:Three Colors trilogy poster.png
Жанрдраматичний фільм
РежисерКшиштоф Кесльовський[1]
ПродюсерMarin Karmitzd[1]
СценаристКшиштоф Кесльовський[2] і Krzysztof Piesiewiczd[2]
У головних
ролях
Жульєт Бінош, Збігнєв Замаховський, Жулі Дельпі, Ірен Жакоб і Жан-Луї Трентіньян
ОператорЕдвард Клосинський[3], Sławomir Idziakd і Piotr Sobocińskid
КомпозиторЗбігнев Прайснер
КінокомпаніяCanal+
Дистриб'ютор
  • MK2 Diffusion (Франція)
  • Rialto Film (Швейцарія)
Тривалість288 хвилин
Мовафранцузька і польська
Країна Швейцарія[1]
 Республіка Польща[1]
 Франція[1]
 Велика Британія[1]
Дата виходу
(Франція)

Трилогія «Три кольори» (фр. Trois couleurs, пол. Trzy kolory) — збірна назва трьох фільмів режисера Кшиштофа Кесльовського: Три кольори: синій (1993), Три кольори: білий (1994) і Три кольори: червоний (1994). Трилогія була спільним виробництвом Франції, Польщі та Швейцарії французькою мовою, за винятком фільму Білий польською та французькою мовами. Всі три фільми були написані у співавторстві Кесльовським та Кшиштофом Писевичем (з консультантами по сюжету Аґнешкою Голланд і Славомиром Ідзяком), зпродюсовані Марином Карміцем і написані Збігневом Прайснером.

Червоний отримав номінації на найкращу режисуру, найкращий оригінальний сценарій та найкращу операторську роботу на 67-й кінопремії Оскар.

Синій, білий та червоний кольори французького прапора в порядку зліва направо та історія кожного фільму вільно базується на одному з трьох політичних ідеалів у гаслі Французької Республіки : свобода, рівність, братерство. Як і у відношенні до Десяти заповідей у Декалозі, ілюстрація цих принципів часто є неоднозначною та іронічною. Як зазначив Кесльовський в інтерв'ю студентській газеті Оксфордського університету, «слова [liberté, egalité, fraternité] є французькими, оскільки гроші [на фінансування фільмів] є французькими. Якби гроші були іншої національності, ми б назвали фільми інакше, або вони могли мати інший культурний відтінок. Але фільми, мабуть, були б однаковими»[4].

Трилогію також тлумачать[5] відповідно як антитрагедію, антикомедію та антиромантичний.

Зв'язки та закономірності

[ред. | ред. код]

Загальним для трьох фільмів є символ основного зв'язку або речі, яка тримає головного героя пов'язаним із їхнім минулим. У випадку з Синім, це лампа з блакитних намистин і символ, який бачимо у всьому фільмі в телевізорі люди, що літають (роблячи це з парашутом, або стрибки на банджі); режисер обережно показує падіння без шнурів на початку фільму, але в міру розвитку історії образ шнурів стає все більш очевидним як символ посилання на минуле. У випадку з Білим предметом, який пов'язує Кароля з його минулим, є двофранкова монета та гіпсове погруддя Маріанни[6], яке він краде в антикварному магазині в Парижі. У справі Червоного суддя ніколи не закриває і не замикає двері та перову ручку, яка перестає працювати у вирішальний момент історії[7].

Ще одне повторюване зображення, пов'язане з духом фільму — це зображення людей похилого віку, які збирають пляшки: у Синьому, стара жінка в Парижі збирає пляшки, і Джулі не помічає її (як свобода), у Білому — старий також в Парижі намагається підняти пляшку, але не може дістатися до контейнера, і Кароль дивиться на нього із зловісною усмішкою на обличчі (як рівність), а в Червоному стара жінка не може дістатися до отвору контейнера, і Валентина допомагає їй (як братство).

У Синьому, поки Джулі шукає коханку свого чоловіка в центральній будівлі суду, вона випадково бере участь у судовому розгляді, але охорона негайно випроваджує її. Поки Джулі заглядає до зали суду, Кароль з Білого можна почути благання судді у сцені, яка починає його розділ трилогії.

Кінцевий кадр кожного фільму має характер жалю. У Синьому кольорі Джулі де Курсі плаче, дивлячись на космос. У Білому Кароль плаче, дивлячись на свою дружину. У Червоному суддя Керн плаче, дивлячись через розбите вікно на камеру.

Багато головних героїв із Синього та Білого, включаючи Джулі та Кароль, з'являються наприкінці «Червоного», бо вони вижили в аварії на поромі.

Головний акторський склад

[ред. | ред. код]
Три кольори: Синій
  • Жульєт Бінош — Джулі
  • Бенуа Регент — Олів'є
  • Флоренс Пернель — Сандрін
Три кольори: Білий
Три кольори: Червоний

Саундтрек

[ред. | ред. код]
Three Colors (soundtracks)
Саундтрек-альбом
КомпозиторЗбігнев Прайснер
ВиконавецьЗбігнев Прайснер
Дата випуску1993 - 1994
ЖанрСаундтрек, Класика
Тривалість40:35
35:46
41:57
ЛейблVirgin
Capitol Records
ПродюсерMarin Karmitzd[1]

Музику до всіх трьох частин трилогії склав Збігнев Прайснер і виконав хор Сілезької філармонії разом із Сінфонією Варсовія.

Прийом

[ред. | ред. код]

Синій має 98 % рейтингу на вебсайті Rotten Tomatoes на основі 45 відгуків[8]. Друга частина трилогії «Білий» отримала 87 % рейтингу на основі 46 оглядів[9] а останній фільм трилогії «Червоний» був сертифікований «Fresh» на тому ж вебсайті та отримав 100 % на основі 53 рецензій[10].

Вся трилогія очолила список найкращих фільмів «The San Diego Union-Tribune»[11], вона потрапила на третє місце у списку газети «San Jose Mercury News» Глена Ловелла[12]; десяте у списку Майкла Міллса «The Palm Beach Post»[13], а також потрапив до рейтингу Tulsa World[en] Деннісом Кінгом[14] та критиками «The Atlanta Journal-Constitution» Елеонорою Рінгел та Стівом Мюрреєм[15].

Роджер Еберт включив усі фільми трилогії до свого списку «Великі фільми»[16].

Трилогія розмістилася на позиції # 11 в журналі Емпайр «The 33 Greatest Movie Trilogies» у 2010 році[17]

Зайняв 14-е місце в «100 найкращих фільмах світового кіно» журналу Empire[18]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж https://web.archive.org/web/20180318054347/https://www.europeanfilmacademy.org/1994.110.0.html
  2. а б https://web.archive.org/web/20200329091422/https://europeanfilmawards.eu/en_EN/film/three-colours-blue.5386
  3. https://web.archive.org/web/20200329091434/https://europeanfilmawards.eu/en_EN/film/three-colours-white.5389
  4. Abrahamson, Patrick (2 червня 1995). Kieslowski's Many Colours. Oxford University Student newspaper. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 7 грудня 2020.
  5. Ebert, Roger (9 березня 2003). Three Colors Trilogy: Blue, White, Red. RogerEbert.com. Архів оригіналу за 13 квітня 2013. Процитовано 29 червня 2021.
  6. Skrodzka-Bates, Aga (2011). Clandestine human and cinematic passages in the United Europe: The Polish Plumber and Kieślowski's hairdresser. Studies in Eastern European Cinema. 2: 75—90. doi:10.1386/seec.2.1.75_1.
  7. Leong, Anthony. Demystifying Three Colors: Blue. Media Circus. Архів оригіналу за 26 жовтня 2002. Процитовано 30 жовтня 2011.
  8. Three Colors: Blue (Trois Couleurs: Bleu). Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 31 серпня 2012. Процитовано 29 червня 2021.
  9. Three Colors: White (Trois Couleurs: Blanc). Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 14 грудня 2004. Процитовано 29 червня 2021.
  10. Three Colors: Red (Trois couleurs: Rouge). Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 7 вересня 2004. Процитовано 29 червня 2021.
  11. Elliott, David (25 грудня 1994). On the big screen, color it a satisfying time. The San Diego Union-Tribune (вид. 1, 2). с. E=8.
  12. Lovell, Glenn (25 грудня 1994). The Past Picture Show the Good, the Bad and the Ugly -- a Year Worth's of Movie Memories. San Jose Mercury News (вид. Morning Final). с. 3.
  13. Mills, Michael (30 грудня 1994). It's a Fact: 'Pulp Fiction' Year's Best. The Palm Beach Post (вид. Final). с. 7.
  14. King, Dennis (25 грудня 1994). SCREEN SAVERS in a Year of Faulty Epics, The Oddest Little Movies Made The Biggest Impact. Tulsa World (вид. Final Home). с. E1.
  15. The Year's Best. The Atlanta Journal-Constitution. 25 грудня 1994. с. K/1.
  16. Three Colors Trilogy: Blue, White, Red (1993-1994). Chicago Sun-Times. Архів оригіналу за 20 вересня 2012. Процитовано 3 квітня 2022.
  17. The 33 Greatest Movie Trilogies. Empire. Архів оригіналу за 27 травня 2011. Процитовано 25 березня 2019.
  18. The 100 Best Films of World Cinema. Empire. Архів оригіналу за 2 грудня 2011. Процитовано 29 червня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]