Перейти до вмісту

Ханаан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ханаан
фінік. 𐤊𐤍𐤏𐤍 Редагувати інформацію у Вікіданих

Типісторична область і цивілізація Редагувати інформацію у Вікіданих
Історія
 • Розпущено1420 Редагувати інформацію у Вікіданих
 • НаступникФілістія, Ізраїльське царство, Юдейське царство, Ідумея, Моав, Аммон і Арам Редагувати інформацію у Вікіданих
Карта древнього Ханаану

Ханаан (івр. כְּנַעַן, араб. کنعان) — географічний регіон на східному березі Середземного моря, західна частина Родючого півмісяця. Охоплює територію сучасного Лівану та південної частини Сирії на півночі до регіону Негев на території сучасного Ізраїлю та Гази на півдні. На сході він межує з річкою Йордан та Мертвим морем[1][2]. Рідше термін позначає лише Фінікію або лише Філістію[3].

Етимологія та походження назви

[ред. | ред. код]

Етимологія слова «Ханаан» є суперечливою. Слово «Ханаан» (Кнаа́н) походить від семітського кореня «kn‘», що означає «вигинатися униз, низько вклонятися, схилятися», ймовірно, мається на увазі регіон заходу сонця (тобто Захід; еквівалент Амурру)[4]. Якщо ця етимологія правильна, то цей термін має фундаментально східну орієнтацію[5].

Це ім'я в давні біблійні часи мала країна на захід від річки Йордан. За біблійними даними, там був Авраам.

Назвою Ханаан цієї області ми в основному завдячуємо Біблії (у Танах Ханаан згадується 94 рази, а ханаанеянин — 73 рази)[5], хоча в історичних джерелах Стародавнього Єгипту та інших сусідніх країн вона мала й інші назви (фараони Нового царства Єгипту називали цю територію Речену). В 1-й книзі Біблії (Бут. 10) розповідається, що четвертий син Хама Ханаан оселився в цьому краї і породив своїх нащадків[6].

Історія

[ред. | ред. код]

В IV - III тис. до н. е. у фінікійців виникли міста-держави Угарит, Бібл, Сидон. З ІІІ тис. до н. е. відомі міста на території сучасних Ізраїлю та Палестини з'явилися міста Хацор, Єрихон, Єрусалим, Гезер, Ай, Арад та інші[7].

Терміни «Ханаан» та пов'язані з ним язичницькі ханаанці вперше згадуються в першій половині ІІ тис. до н. е. та з'являються в єгипетських, аккадських, хеттських, угаритських, фінікійських, єврейських та грецьких джерелах. У деяких грецьких текстах Фінікія використовується як альтернативне позначення Ханаану. Зв'язок з цим відомим торговельним центром, ймовірно, пояснює біблійне використання терміна «ханаанеянин» у значенні «купець»[8][9][10][11][12].

Припускають амореї відіграли значну роль у ранній історії Ханаану. У Книзі Буття 14:7 і далі, Книзі Ісуса Навина 10:5 і далі, Книзі Повторення Закону 1:19 і далі, 27, 44 знаходимо їх розташованими в південній гірській місцевості, тоді як такі вірші, як Книга Чисел 21:13, Книга Ісуса Навина 9:10, 24:8, 12 тощо, розповідають про двох великих аморейських царів, які проживали в Хешбоні та Аштароті, на схід від Йордану. Інші уривки, включаючи Книгу Буття 15:16, 48:22, Книгу Ісуса Навина 24:15, Книгу Суддів 1:34, вважають назву аморея синонімом «ханаанея». Проте назва «амореї» ніколи не використовується для позначення населення узбережжя[13].

Ситуація в південному Леванті у XVIII ст. до н.е. менш зрозуміла через брак текстів. Лише Хацор засвідчив дипломатичні відносини з Марі та дав клинописні тексти (адміністративні, пам'ятні, схоластичні, епістолярні тексти та дві таблички з законами), які доводять, що він був частиною, принаймні віддалено, «аморейського світу», з організацією, ймовірно, подібною до організації аморейських царств, відомих з письмових джерел[14].

Лист Мут-бісіра до ассирійському цареві Шамші-Ададу I було перекладений так: «Саме в Рахісумі розташовані розбійники (хаббатум) та ханаанеяни (Кінахнум)»[15]. Додаткові неопубліковані згадки про Кінахнум у листах Марі стосуються того ж епізоду[16]. Чи стосується термін «Кінахнум» людей з певного регіону, чи радше людей «іноземного походження», було предметом суперечок[17], тому Роберт Дрюс стверджує, що «перша достовірна клинописна згадка» про Ханаан знайдена на статуї царя Ідрімі з Алалаху XVI ст. до н.е. Після народного повстання проти його правління Ідрімі був змушений вигнатися разом з родичами своєї матері, щоб шукати притулку в «землі Ханаан», де він готувався до можливого нападу, щоб повернути своє місто[18].

У цей період відбулося відродження міських поселень, південний Левант був сільським регіоном протягом пізньої ранньої бронзової доби, але також став свідком зникнення перших міських поселень. Тексти прокляття Середнього царства, які проклинають, наприклад, міста Ашкелон, Біблос, Уллаза та Арка. Однак вони нічого не говорять про їхній політичний статус; у будь-якому разі, вони, ймовірно, не були васалами Єгипту. Також кажуть, що Сесостріс III очолював кампанію проти Сихема, але, окрім цього свідчення, стосунки з долиною Нілу, здається, були не конфліктними, а радше комерційними[19].

Ханаанська печатка анра-скарабеоїд з єгипетськими символами nswt-bjt та ankh, що облямівають картуш з нерозшифрованою послідовністю ієрогліфів, бл. 1648–1540 рр. до н. е.

Як відомо з писемних джерел Стародавнього Єгипту, міста Ханаану вели жваву торгівлю з Єгиптом в ІІІ - ІІ тис. до н. е. З території Ханаану вийшли гіксоси, котрі завоювали Єгипет і владарювали в ньому близько 1670—1580 рр. до н. е. Припускають, що ханаанеї були однією з племенних груп гіксосів[20]. Але вже сам Єгипет завоював Ханаан і панував у ньому бл. 1500—1200 рр. до н. е. Археологічні розкопки низки пам'яток, пізніше ідентифікованих як ханаанські, показують, що процвітання регіону досягло свого апогею в період середньої бронзової доби під керівництвом міста Хацор, яке принаймні номінально було данником Єгипту протягом більшої частини цього періоду. Панування єгиптян залишалося спорадичним і недостатньо сильним, щоб запобігти частим місцевим повстанням та міжміським конфліктам. Хацор залишається найбільшим, займаючи близько 80 га, включаючи нижнє місто, тоді як інші міста набагато менші, їхня площа коливається від 25 до 60 га.

Ханаан наприкінці бронзової доби

На початку пізньої бронзової доби ханаанські конфедерації зосереджувалися навколо Мегіддо, перш ніж були повністю включені до складу Єгипетської та Хеттської імперій. За Тутмоса III та Аменхотепа II регулярна присутність сильної руки єгипетського правителя та його армій забезпечувала достатню лояльність ханаанеїв. Правління Аменхотепа III не було таким спокійним для Ханаану, оскільки хабіру сприяли більшій політичній нестабільності. Ситуацією намагався скористатися Азіру, створивши власну державу в Ханаані. Єгипетська влада в Ханаані зазнала значної послаблення, коли хетти просунулися до Сирії за правління Ехнатона, витіснивши амореїв і спонукаючи до поновлення семітської міграції. Азіру перейшов на бік хеттів. Останнім вірним Єгиптові залишався біблські енсі Рібадді II[21].

В подальшому Ханаан опинився між Єгиптами і Хеттами. Сеті I здійснив похід до Ханаану, але він був більш грабіжницьким, ніж завойовницьким. Після майже повного провалу битви при Кадеші Рамзесу II довелося вести енергійну кампанію в Ханаані, щоб зберегти єгипетську владу За часів правління його наступника Мернептаха була видана «стела Мернептаха», в якій стверджувалося, що було знищено різні пам'ятки в південному Ханаані, включаючи народ, відомий як «ізраїль». Вихід з Єгипту ізраїльських племен до південного Ханаану був затяжним процесом, що тривав близько 100 років, починаючи з кінця XIII століття до н.е. і закінчуючи ближче до кінця XII століття до нашої ери. Причиною відступу єгиптян, найімовірніше, були політичні потрясіння в самому Єгипті та перші вторгнення «народів моря». Бл. 1200—1150 рр. до н. е. прилеглі до Середземного моря райони Ханаану зазнали нашестя народів моря. Ці народи, серед яких філістимляни, тйеккери, шердани поклали кінець владі Єгипту в Ханаані, та заснували власні держави[22].

Міста, що були великими та важливими укріпленими поселеннями ханаанеїв у період середньої бронзи (бл. 1800–1550 рр. до н. е.) протягом періодів пізньої бронзи та початку залізної доби занепали, стали невеликими, відносно незначними та неукріпленими містами[23].

У XII ст. до н. е. ізраїльські племена вдурлися до Ханаану, але процес підкорення ханаанейських міст-держав затягнувся на століття. У X столітті до н.е. фінікійські та філістимські міста зміцнили свою владу та поширили свій контроль над низовинами Ханаану[24]. У високогір'ї виникнення Ізраїльського царства, заснованого в боротьбі проти філістимлян, традиційно датується цією фазою. Цар Давид поширив свою владу на ханаанські низовинні міста такі, як Гезер. Затиснуті між цими ізраїлітянами і філістімлянами, ханаанські міста низовин зуміли на деякий час зберегти свою незалежність і відновити силу протягом цього періоду, як видно з Мегіддо. Втім ця динаміка закінчилася наприкінці ранньої залізної доби. Але їм було завдано удару фараоном Шешонком під час походу бл. 926 року до н.е, коли було зруйновано Мегіддо[25]. Північно-Ізраїльське царство скористалося цим, оскільки царі з династії Омрідів взяли під контроль різні міста в низовинах (Хацор, Мегіддо, Гезер). Це сталося без порушення соціального ладу, оскільки населення залишилося незмінним. Навпаки, це призвело до сильнішого впливу матеріальної та архітектурної культури ханаанських міст на цю державу[26].

Населення Ханаану

[ред. | ред. код]

Населення Ханаану складали фінікійці, євусеї, амореї, хаматеяни, арвадеяни, гіргашеяни та інші племена, які, згідно з текстами Біблії, були нащадками Ханаана.

Генетичне дослідження дослідило черепні останки п'яти "ханаанців", які жили в Сидоні в середній бронзовій добі, близько 1700 року до н.е. Дослідження показує, що ці мешканці походять від генетичної суміші місцевих неолітичних популяцій Леванту та давньоіранських популяцій халколіту. Дослідники оцінили прибуття іранської гілки між 6600 і 3500 роками тому, що може відповідати Аккадській імперії[27]. Це халколітичне іранське та кавказьке походження з бронзової доби, здається, з часом збільшується в ханаанському населенні. Таким чином, вони роблять висновок, що «»ханаанеї, визначені відповідно до археологічних та історичних критеріїв, становлять демографічно цілісну групу[28][29].

Згідно з Книгою Буття[30], Ханаан проклятий служити синам Ноя, Симу та Яфету, однойменним предкам семітських та північносередземноморських народів. Однак археологічні знахідки свідчать про те, що самі ізраїльтяни походили від ханаанеїв. Таким чином, така ворожість до ханаанеїв, а також інші біблійні приклади антиханаанських настроїв (наприклад, у Повторення Закону[31]), ймовірно, відображають спроби внутрішньоханаанської диференціації[5].

Релігія

[ред. | ред. код]

Ханаанська релігія була політеїстичною, а в деяких випадках генотеїстичною.

Культура

[ред. | ред. код]

Мова

[ред. | ред. код]
Докладніше: Хананейські мови

Групи північно-західних семітських мов, якими розмовляли в Ханаані, яку іноді поділяють на дві підгрупи: південну (включає давньоєврейську) та північну (включає фінікійський). Ханаанські мови, поряд з арамейською, аморейською та угаритською, утворюють підгрупу північно-західних семітських мов.

Писемність

[ред. | ред. код]

На ханаанських пам'ятках, що датуються II тис. до н.е., засвідчено кілька типів письма: клинопис, що походить з Месопотамії та домінує в Сирії; єгипетська писемнітсь, включаючи ієрогліфи та ієратичне письмо; лінійні алфавіти (протосинайські або протоханаанські); клинописні алфавіти; і, нарешті, хеттські ієрогліфи та письма з егейського світу (мінойського, мікенського), що відображають міжнародний контекст. Сліди письма обмежені порівняно з сусідніми регіонами, зосереджені переважно в кількох більш інтернаціоналізованих містах (Хацор, Лахіш, Бейт-Шеан на півдні, і особливо прибережні міста Біблос, Тір і Сидон), хоча в пізній бронзовій добі їх було більше, ніж у середній бронзовій добі, що, здається, відображає період розвитку.

У південному Леванті ієрогліфічні написи є найбільш численними, оскільки вони знаходяться на скарабеях, досить поширеному типі предметів. Це, ймовірно, відображає «єгиптизацію» місцевої еліти, оскільки це були особисті предмети (які також виконували захисну функцію) та предмети престижу, такі як вази з ієрогліфами. Також є кілька стел, залишених єгипетськими фараонами на честь їхнього правління над регіоном, а також деякі окремі похоронні написи. Ієратичне письмо, безсумнівно, використовувалося єгипетською адміністрацією Леванту в пізньому бронзовому віці, але воно залишається погано засвідченим, ймовірно, тому, що воно було написано на швидкопсувних матеріалах, які з того часу зникли, і збереглося переважно на кераміці.

Клинопис, написаний аккадською мовою, в основному задокументований у Хацорі, де знайдено приблизно 90 табличок різних типів (адміністративні та схоластичні тексти, збірники законів, ворожіння тощо). Це була дипломатична писемність того періоду, про що свідчать таблички, що походять з Ханаану, виявлені серед амарнанського архіву, і таким чином відомі канцеляріям південного Леванту. Тому її використання, схоже, було поширене по всьому регіону, викладалося та практикувалося для різних цілей, включаючи офіційні[32].

Абетка походить від єгипетських писемностей (ієрогліфів, ієратичного письма), оскільки кілька знаків у найдавніших алфавітах мають форму єгипетських знаків. Проте вони дотримуються принципу фонетичних знаків у єгипетському письмі, які представляють лише приголосні, тоді як фонетичні знаки клинопису є повними складами, з приголосними та голосними. Але вони адаптовані до семітського лінгвістичного контексту: спочатку вони були зображальними зображеннями речей. Звук, який вони транскрибують, є початковою приголосною ханаанського слова, що позначає цю річ (акрофонія): наприклад, знак, який дав початок літері, що транскрибує приголосну [r], представляє «голову», resh ханаанською мовою (тоді як це слово - tp давньоєгипетською).

При клад ханаанейськогої абетки. Напис на глиняній чаші, Лахіш, XIII століття до н. е.

Найдавнішою засвідченою формою абетки є протосинайська, яка може датуватися приблизно 1900 роком до н. е. Вона була виявлена у Ваді-ель-Холь у Єгипті, місці, де є згадки про «азіатів», отже, ханаанеїв, і ці написи часто пов'язують з цим населенням. Інші написи, ідентифіковані як протосинайські, походять із Синаю, з гірничих копалин Сарабіт аль-Хадім, де бірюза, так цінна єгиптянами, видобувалася в період Середнього царства (тобто середньої бронзової доби). Тут знову ж таки ця писемність пов'язана з присутністю робітників, які розмовляли семітськими мовами. Але в обох випадках контекст залишається єгипетською політичною та культурною сферою, тому можливість того, що перші алфавіти були розроблені з ініціативи єгипетської адміністрації, залишається відкритою, навіть якщо цей тип письма досяг свого успіху в Леванті. Написи архаїчними, «протоханаанськими» алфавітами, що датуються приблизно тим самим періодом, були виявлені в південному Леванті, наприклад, на шматку кераміки[33] та кинджалі, знайденому в Лахіші, але використання цієї форми письма, здається, залишалося дуже обмеженим порівняно з клинописом та єгипетським письмом. Ці ранні алфавітні форми мають лінійний вигляд. Однак перший алфавіт, використання якого було систематичним, угаритський алфавіт, має клинописний вигляд. Він розвивався щонайменше з XV століття до н.е. та особливо засвідчений в останні десятиліття 13 століття до нашої ери. Деякі знаки в цьому алфавіті, здається, натхненні знаками старіших лінійних алфавітів. Набагато менша кількість інших варіантів клинописних алфавітів того ж періоду знайдена в інших місцях Сирії, а також на Кіпрі, а також у центральному (Камід-ель-Лоз, Сарепта) та південному (Таанах, Бет-Шемеш, гора Табор) Леванті[34][35][36].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Gen 10:19
  2. ↑ Num 34:2–12
  3. ↑ Tammuz, O. (2001). “Canaan – a land without limits.” Ugarit-Forschungen 33: 501–43.
  4. ↑ Astour, M. (1965). “The origin of the terms ‘Canaan,’ ‘Phoenician,’ and ‘purple.’” Journal of Near Eastern Studies 24: 346–50.
  5. 1 2 3 Stackert, J. (2012). Canaan. The Encyclopedia of Ancient History.
  6. ↑ Genesis 9:18, 10:15–18
  7. ↑ Атлас біблійної історії. Київ. 2010. с.34.
  8. ↑ Isaiah 23:8
  9. ↑ Zechariah 14:21
  10. ↑ Job 40:30
  11. ↑ Proverbs 31:24
  12. ↑ Jeremiah 10:17
  13. ↑ Cheyne, Thomas Kelly (1911). "Canaan, Canaanites". In Chisholm, Hugh (ed.). Encyclopædia Britannica. Vol. 5 (11th ed.). Cambridge University Press, p. 141
  14. ↑ Wayne Horowitz, « Hazor: A Cuneiform City in the West », dans Near Eastern Archaeology, Vol. 76, no. 2, 2013, p. 98-101
  15. ↑ Tubb, Johnathan N. (1998). Canaanites. British Museum People of the Past, vol. 2. University of Oklahoma Press. ISBN 978-0-8061-3108-5
  16. ↑ Na'aman, Nadav (2005). Canaan in the 2nd Millennium BC. Eisenbrauns, pp. 110–120
  17. ↑ Weippert, Manfred (1928). "Kanaan". Reallexikon der Assyriologie. Vol. 5. W. de Gruyter. p. 352. ISBN 978-3-11-007192-4
  18. ↑ Na'aman 2005, pp. 110–120
  19. ↑ Aaron A. Burke, « Introduction to the Levant During the Middle Bronze Age », dans Killebrew et Steiner (dir.) 2013, p. 404-407
  20. ↑ Golden, Jonathan M. (2009). Ancient Canaan and Israel: An Introduction. Oxford University Press, pp. 6–7
  21. ↑ Oppenheim, A. Leo (2013). Ancient Mesopotamia: Portrait of a Dead Civilization. University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-17767-0
  22. ↑ Millek, Jesse Michael (2018). "Destruction and the Fall of Egyptian Hegemony Over the Southern Levant". Journal of Ancient Egyptian Interconnections. 19 (1). ISSN 1944-2815
  23. ↑ Killebrew, Ann E. (2003). "Biblical Jerusalem: An Archaeological Assessment". In Killebrew, Ann E.; Vaughn, Andrew G. (eds.). Jerusalem in Bible and Archaeology: The First Temple Period. Society of Biblical Literature. ISBN 978-1-58983-066-0
  24. ↑ Meindert Dijkstra, « Canaan in the Transition from the Late Bronze to the Early Iron Age from an Egyptian Perspective », dans Grabbe 2016, p. 73-75
  25. ↑ Lester L. Grabbe, « From Merneptah to Shoshenq: If we had only the Bible », dans Lester L. Grabbe, Israel in Transition: From Late Bronze II to Iron IIa (c. 1250–850 B.C.E.). Volume 2. The Texts, Londres et New York, T&T Clark, 2010, p. 84-86
  26. ↑ Israel Finkelstein et Neil Asher Silberman (trad. de l'anglais par Patrice Ghirardi), La Bible dévoilée : Les nouvelles révélations de l'archéologie, Paris, Bayard, 2002, p. 222-225
  27. ↑ Marc Haber, Claude Doumet-Serhal, Christiana Scheib, Pierre Zalloua, Toomas Kivisild et Chris Tyler-Smith, « Continuity and Admixture in the Last Five Millennia of Levantine History from Ancient Canaanite and Present-Day Lebanese Genome Sequences [archive] », sur cell.com, 27 juillet 2017
  28. ↑ « Ancient DNA Studies in the Near East Detail Complex, Interconnected Population Histories [archive] », sur genomeweb.com
  29. ↑ Lily Agranat-Tamir, Shamam Waldman et Mario A.S. Martin et al., « The Genomic History of the Bronze Age Southern Levant [archive] », sur cell.com
  30. ↑ Genesis 9:25–27
  31. ↑ Deuteronomy 7:1-6
  32. ↑ Yoram Cohen, « Cuneiform Writing in Bronze Age Canaan », dans Yasur-Landau, Cline et Rowan 2018, p. 245-264
  33. ↑ Felix Höflmayer, Haggai Misgav, Lyndelle Webster et Katharina Streit, « Early alphabetic writing in the ancient Near East: The ‘missing link’ from Tel Lachish », Antiquity,‎ 2021, p. 1-15
  34. ↑ William M. Schniedewind, A social history of Hebrew : its origins through the Rabbinic period, New Haven et Londres, Yale University Press, 2013, p. 33-40
  35. ↑ Christopher A. Rollston, « The Alphabet Comes of Age: The Social Context of Alphabetic Writing in the First Millennium BCE », dans Assaf Yasur-Landau, Eric H. Cline et Yorke Rowan (dir.), The Social Archaeology of the Levant : From Prehistory to the Present, Cambridge, Cambridge University Press, 2018, p. 372-375
  36. ↑ Orly Goldwasser, « Canaanites Reading Hieroglyphs: Horus Is Hathor? The Invention of the Alphabet in Sinai », Ägypten und Levante, vol. 16,‎ 2006, p. 121-160.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Ханаан // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
  • Megan Bishop Moore; Brad E. Kelle (17 травня 2011). Biblical History and Israel S Past: The Changing Study of the Bible and History. Wm. B. Eerdmans Publishing. ISBN 978-0-8028-6260-0.(англ.)


Ізраїль Це незавершена стаття з географії Ізраїлю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ханаан&oldid=48484119