Ефіопські євреї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ефіопські євреї
Israelis.jpg
Ліворуч – єврей з ефіопської громади
Кількість 136 000
Ареал Ізраїль Ізраїль — 130,5 тис. чол
Ефіопія Ефіопія — за різними оцінками 1,9 тис. чол[1], 5 тис. чол[2][3] чи 6 тис. чол[4]
США США — 1 тис. чол
Близькі народи Євреї
Мова Амхарська, іврит, тигринья
Релігія Юдаїзм

Ефіопські євреї (фалаша (мовою геєз) — «прибульці», «вихідці»[5]; самоназва бет Ісраел — «дім Ізраїлю») — етнолінгвістична група (громада) євреїв, яка до масової алії до Ізраїлю (початок 1980-их) проживала в основному у північній та північно-західній Ефіопії. До того періоду громада налічувала близько 45 тисяч осіб.

Ефіопські євреї населяли області навколо озера Тана й на північ від нього (наприклад, гори Симен). У 2-й половині XX століття вони проживали у близько 500 власних поселеннях в областях Симен, Дембіа, Секелт і Волкаєт, здебільшого у провінції Гондар (нині регіон Амхара, зона Північний Гондар). Ефіопські євреї також проживали у провінції Тиграй, в історичних областях Ласта й Куара та у містах городах Гондер (в окремому кварталі) й Аддис-Абеба. Основним їхнім заняттям було землеробство (більшість — орендарі), а також різні ремесла: гончарна справа, прядіння, ткацтво, плетення кошиків, ковальська та ювелірна справи. Багато хто працював у містах на будівництві. По суті бет ісраел були здебільшого ремісниками, особливо у північно-західній Ефіопії. Вони сповідували різновид неталмудичного юдаїзму.

Мова[ред.ред. код]

Ефіопські жінки біля Стіни плачу в Єрусалимі

Первинно мовами ефіопських євреїв були близькі агавські мови — кайла та квара (діалект мови кемант). Від першої залишились тільки записи дослідників, друга частково зберігалась ще до часів переселення фалаша до Ізраїлю, де нею нині володіють старі переселенці. В Ефіопії всі фалаша спілкувались амхарською — мовою оточуючого населення й офіційною мовою Ефіопії, і більшість — лише нею. Незначна частина спілкувалась мовою тигринья. Богослужебною мовою фалаша є геєз. В Ізраїлі багато хто переходить на іврит, хоча в цілому відсоток її знання один із найнижчих серед євреїв-переселенців з інших країн.

Історія[ред.ред. код]

Час поселення ефіопських євреїв в Ефіопії точно не встановлено. Відповідно до ефіопської легенди, яку однаково визнають як місцеві християни, так і ефіопські євреї, засновником Соломонової династії, що правила в Ефіопії, був негус («цар царів») Менелік I, син царя Соломона й цариці Савської. Коли Менелік після помазання на царство в Єруалимському храмі відбув на батьківщину (Саба розташовувалась на півдні Аравійського півострова, а в Ефіопії розміщувались лише її колонії), його супроводжували Азарія, син первосвященика Садока, та 12 старійшин з родинами. Ефіопські євреї вважають себе нащадками тих знатних людей Єрусалима.

Приблизна територія розселення фалаша в Ефіопії

Відповідно до найбільш поширених наукових теорій ефопські євреї — кушитського походження та належать до групи племен агау, що була частиною автохтонного населення північної Ефіопії до того, як туди у 1 тисячолітті до н. е. переселились з Південної Аравії семітські племена.

За однією з теорій, єврейська релігія поширювалась серед племен агау євреями — жителями Південної Аравії, хоча вона могла дійти до них і через Єгипет, або навіть завдяки євреям, які осіли в Ефіопії та з часом асимілювались серед місцевого населення. Ефіопські хроніки свідчать, що юдаїзм був широко поширений ще до навернення у християнство (IV—V століття) Аксумського царства у північній Ефіопії. Вважається, що внаслідок цього почались гоніння на послідовників юдаїзму, яким довелось залишити прибережний регіон та відступити до гірських районів на північ від оз. Тана, де вони зосередились і зберігали політичну незалежність під проводом власних правителів. Полонені євреї, приведені 525 року після походу аксумського царя Калеба проти хим'ярського царя Юсуфа Зу Нуваса, були поселені в історичній області Симен та зміцнили схильність місцевого населення до юдаїзму. Вважається, що таким чином, вірогідно, сформувалась громада бет ісраел, яка по суті була рештками населення, що збереглось з дохристиянського періоду стародавнього ефіопського царства Аксум.

Відповідно до іншої теорії, громада бет ісраел походить не від місцевого населення, який у перших століттях нашої ери прийняв юдаїзм, а є результатом своєрідного розвитку однієї з гілок ефіопського християнства, що зазнала більш значного впливу юдаїзму, ніж основна течія коптської монофісітської церкви в цілому.

Християнські начетники в Ефіопії вважають їх вихідцями з Єрусалима за Тита, самі ж вони, як і їхні християнські співвітчизники, розповідають про свою появу в Ефіопії поширену в ній та Аравії легенду про Соломона й Савську царицю. За антропологічним типом, одягом, мовою фалаша нічим не відрізняються від інших абісинців, особливо хамітського племені агау; єврейської мови вони не знають, Танах (Старий Заповіт) мають у тому ж давньоефіопському перекладі на мову геєз, що вживається в ефіопській церкві та яка, очевидно, ними від неї перейнята.

Село ефіопських євреїв. Малюнок з «Подорожей серед фалаша в Абісинії» Генрі Стерна (1862)

Літописи та легенди розповідають про погром Аксумського царства з боку цариці Есато-Гудіт, або Тердае-Габац. Іспанський єврей IX століття Елдад-Гадані каже про могутнє єврейське царство 4-х колін у землі Куш біля річок Самбатіон та Собатіон, яким керував цар Узиїл та яке мало 480 тис. солдат.

Нова амхарська династія, родоначальником якої став Єкуно Амлак, почала запеклу боротьбу з фалаша, які до того часу встигли поширити юдаїзм в областях Вагаре, Цаламту й Цагаде. Амда Сейон воював проти них 1331 року; Єшак I (1414—1429) розбив у Марабе, Варабе й Дамбеї юдейських князів та збудував церкви. За Зара Якоба «намісники Цаламта й Самена залишили християнську віру, прийняли юдаїзм, винищили багатьох амхарців, розбили царське військо та спалили всі церкви» (хроніка Зара Якоба). За Баеда Мар'яма вони були умиротворені й покарані Марком, правителем Бегамедра, та змушені сплачувати данину. Загальна небезпека під час навали Граня змусила фалаша та їхню княжу пару, Гедеона та Юдиф, бути відданими васалами Гелавдевоса; вони навіть надали притулок цариці й митрополиту. 1559 року цар Мінас здійснив невдалий похід проти князя фалаша Радаета. Останній з братом Халевом, сподіваючись на неприступність своїх амб, відмовив Сарса Денгелу сплачувати данину. Царю удалось, незважаючи на страшні втрати, за допомогою артилерії заволодіти амбами. За кілька років князі фалаша Гошан і Гедеон, здійснивши нищівний набіг на Вагару, спричинили новий похід царя та новий погром самієнських висот. За Сусеньйоса I відносини були ще більш ворожими внаслідок єзуїтської ревності царя до поширення папізму.

1615 року князь фалаша Гедеон, звільнивши з полону Лже-Якова та надавши йому солдат для продовження боротьби з царем, надав привід до походу останнього на Самієн, руйнування фортеці Мезіраби та взяття амб Хоші та За-Аанкасе. Гедеон мав прохати миру на умовах видачі Лже-Якова. 1624 року Сусеньйос остаточно розгромив фалаша; Гедеон був убитий; лише невелика частина його підданих урятувалась під проводом Финеаса. Фалаша Дамбеї, налякані жорстокістю Сусеньйоса, прийняли папізм. Згодом князівство фалаша знову відродилось, хоч і в менших обсягах. У XIX столітті князівства вже не було. Нащадки князів жили ще наприкінці XIX століття; один із них, абу Гедеон, мав у 70-их роках відомість і серед християн.

Єврейка з Ефіопії, ілюстрація з «Подорожі до Абісинії» Лефебюра

За Теводроса II й фанатичного Йоганниса IV фалаша стали об'єктом протестантських місій і туземних насильницьких дій. Ще англіканський єрусалимський єпископ Гобат відряджав до Абісинії місіонерів; їм було дозволено навчати фалаша Євангелію, але хрестити мало туземне духовенство. Справи місій пішли успішно, але зупинились внаслідок інтриг католиків та європейських євреїв. Якщо за присутності Теводроса II відбувались часті суперечки щодо віри, то Йоганнис пішов далі: він заборонив нехристиянські немонофізитські сповідання. Священики у супроводі солдатів насильно хрестили мусульман і фалаша; їх заганяли до річок солдати, які стояли на березі із зарядженими рушницями.

За імператора Менеліка фалаша мали повну свободу віросповідання; іноді їх турбували протестантські місіонери, але вони не мали підтримки з боку уряду, який розумів, що хрещення фалаша є тільки ширмою для іновірної пропаганди серед членів панівної церкви. Під тиском місій і тимчасових гонінь серед фалаша у 60-их роках з'явились месіанські сподівання. Фанатики переконували фалаша йти до Палестини на зустріч Месії. Більшість із тих, хто пішов, загинули, не діставшись моря. 1867 року паризька Alliance Israélite відрядила Галеві для ознайомлення з віровченням фалаша та, якщо вони виявляться юдеями, завести з ними відносини. Багаті результати експедиції загинули під час облоги Парижа, а Галеві вдалось тільки ознайомити з ними у короткій статті про свою подорож та у виданій ним збірці молитов фалаша.

Ізраїльський солдат з ефіопської громади

У 1977—1993 роках абсолютна більшість ефіопських євреїв переселилась до Ізраїлю (операції «Мойсей» та «Соломон»). Лише окремі родини та розрізнені групи (наприклад, євреї Куари, їхня алія почалась у 1998—1999 роках) поки залишаються в Ефіопії. За оціночними даними у 2-й половині 1999 року в країні проживали близько 2 300 осіб, хто мав право на алію відповідно до Закону про повернення; до того ж у країні проживають від тридцяти тисяч до ста тисяч навернених у християнство монофіситського толку ефіопських євреїв та їхніх нащадків, так званих фалашмура, значна частина яких прагне повернутись до юдаїзму та переїхати в Ізраїль. Точна чисельність фалашмура невідома: за різними оцінками їх від кількох тисяч до одного мільйона осіб[6].

28 серпня 2013 року Єврейське агентство в межах операції «Канфей йона» переправило до Ізраїлю останню групу репатріантів. Двома рейсами з Аддис-Абеби прибули 400 осіб. Під час операції за три роки було доставлено до країни 7 тисяч репатріантів. Глава Сохнуту Натан Щаранський заявив: «Це хвилююча історична подія, адже із завершенням операції „Канфей йона“ ми завершуємо коло, що тривало три тисячі років». Таким чином завершилась репатріація євреїв з Ефіопії[2][3][7][8][9].

Релігійні особливості[ред.ред. код]

Через суміш хамітських і семітських елементів у ефіопських євреїв спостерігається значна різниця у кольорі шкіри та рисах обличчя, що іноді нагадує африканський тип (агау), а іноді семітський (досить схожий на тип східних євреїв). У громаді збереглось уявлення, що більш темношкірі, з явними африканськими рисами ефіопські євреї — барія — є нащадками рабів, що прийняли віру бет ісраел. Група барія, що означає одночасно і статус, і походження, протиставляється групі чуа («червоні»), які, відповідно до традиції, прийшовши з Ерец Ісраел, ніби стали смуглими через африканські кліматичні умови (народне вірування ефіопських євреїв стверджує, що після переселення до Ізраїлю шкіра «справжніх» євреїв знову стане білою). Чуа зазвичай не стають до шлюбів з барія. Є також нечисленна група змішаного походження («червоно-чорні»), що з'явилась в результаті відносин між чоловіками чуа та рабинями барія.

Фундаментом етнічної самосвідомості бет Ісраел була релігійна система, що суміщала старозаповітно-юдейські, християнські та панефіопські вірування та обряди. У XX столітті після відмирання інституції чернецтва (чоловічого та жіночого) у бет Ісраел священнослужителі (кессох, чи кахенат) стали головними духовними лідерами громади. Вони проводили літургійні обряди, приносили жертви, проводили обряд обрізання, керували життям громади. У зв'язку з низьким рівнем писемності у ефіопських євреїв кессох були основними хранителями ритуалу та релігійно-історичної традиції. Якщо раніше інші священнослужителі також здійснювали релігійну службу, то після XII століття майже всі вони зникли. Однак дабатарох (чтеці, помічники кессох) збереглись, головним чином як писці і релігійно-магічні цілителі, а також учителі в сільських релігійних школах.

Етнічні особливості[ред.ред. код]

Ефіопські євреї традиційно займаються землеробством і ремеслами, але не торгівлею. Харчуються фалаша печенею з тієфа й дагусси, їдять дурру, цибулю й часник; ніколи не вживають сирого м'яса, яке у значній кількості вживають їхні сусіди. Багатоженство не поширено; до шлюбу стають у зрілому віці. Вихованням займаються священики й дабтара; воно полягає у читанні та вивченні псалмів, у тлумаченні Біблії. Цвинтарі — поза поселеннями, надгробні камені — без написів; на честь померлих проводиться тризна («tazkar» — «поминки»).

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Metz, «Zur Geschichte der F.» («Moriatschrift f. Gesch. Wissensch. d. Judemthums», 1878, 1879);
  • Flad, «Kurze Schilderung d. bisher unbekannten a bess. Juden» (Базель, 1869);
  • Luzzato, «Mémoire sur les juifs d'Abyssinie» («Archives Israélites», 1852—53);
  • Halevy, «Excursion chez les F.» («Bullet. Soc. Geograph.», 1869);
  • «Prières des F.» (1877);
  • Trumpp, «Götting. Gel. Anzeigen» (1878);
  • Flad, «A short description of the Falasha with an outline of the elements and vocabulary» (Базель, 1866);
  • Halevy, «Essai sur la langue Agau. Le dialecte des Falashas» («Actes de la Soc. Philol.», III, 1873).
  • Quirin James. The Evolution of the Ethiopian Jews: A History of the Beta Israel (Falasha) to I920. — Los Angeles: TSEHAI Publishers, 2010. — 364 p. — ISBN 978-1-59907-046-9

Посилання[ред.ред. код]