Херасков Михайло Матвійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Матвійович Херасков
рос. Михаил Матвеевич Херасков
Херасков Михаил Матвеевич+.png
Народження 25 жовтня (5 листопада) 1733(1733-11-05)
 
Смерть 27 вересня (9 жовтня) 1807(1807-10-09) (73 роки)
 
Поховання Старий Донський цвинтар
Громадянство Російська імперія Російська імперія
Мова творів російська
Рід діяльності поет, письменник, драматург
Роки активності: 1751—1807
Напрямок класицизм
Жанр епопея, драма, роман, лірика
Нагороди та премії
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
CMNS: Херасков Михайло Матвійович на Вікісховищі

Миха́йло Матві́йович Хераско́в (25 жовтня (5 листопада) 1733, Переяслав — 27 вересня (9 жовтня) 1807, Москва) — український і російський поет, письменник і драматург епохи Просвітництва. За батьковою лінією походив із волоського боярського роду Хереску. Найбільшу славу здобув завдяки написанню величезної за обсягом епічної поеми «Россіяда[ru]» (1771—1779). Діяч російського масонства, співвласник підмосковної садиби Очаково[ru]. Із 1756 року перебував на службі в Московському університеті[ru], його директор (1763—1770) і куратор (1778—1802). Засновник Московського університетського пансіону[ru]. Член Вільного російського зібрання[ru], засновник перших московських театрів. Видавець літературно-просвітницьких журналів «Корисне звеселяння» (1760—1762) і «Вільні часи» (1763), наприкінці життя співпрацював із журналом «Вісник Європи[ru]». Член[ru] Академії Російської з часу її заснування (1783), кавалер ордену Святого Володимира II ступеня (1786). Завершив кар'єру в чині дійсного таємного радника (1802), 1799 року був нагороджений орденом Святої Анни I ступеня.

В історії російської літератури залишився як останній представник класицизму XVIII століття, в творчості якого намітився поворот до сентименталізму. Паралельно з великими епічними поемами («Чесмеська битва», «Володимир Відроджений», «Бахаріана»), він створював дидактичні романи («Нума, або Процвітаючий Рим Процветающий Рим», «Кадм і Гармонія», «Полідор, син Кадма та Гармонії»). Пік визнання громадськістю Хераскова припав на 1790-ті роки, тоді ж почалось видання його «Витворів» у 12 частинах (1796—1803), однак вже в 1820-х роках почалась критична переоцінка його творчих здобутків. Традиція російської епопеї, закладена Херасковим, помітно вплинула на літературу аж до початку 1840-х років, відтак його забули, його твори рідко та нерегулярно перевидавали в «навчально-хрестоматійному порядку». Єдине в XX столітті більш-менш показне перевидання його поетичних і драматургічних текстів побачило світ 1961 року у великій серії «Бібліотеки поета».

Біографічні дані[ред.ред. код]

Був директором Московського університету (1763—1770), його попечителем (1778—1802).

Був видавцем журналів «Полезное увеселение» (1760—1762), «Сводобные часы» (17630, «Утренний свет» (1777—1780, разом із М. Новиковим).

Творчість[ред.ред. код]

Друкуватися почав 1775. Писав поеми, трагедії, комедії, «слізні драми», повчальні повісті та байки, оди.

Епічна поема Хераскова «Россіяда» (1779), в якій оспівано покорення Казанського царства Іваном Грозним, була зразком класицистичного стилю. Рус. прозаїк і драматург, найбільший представник рус. класицизму.

Однією з ранніх утопій в літературі став роман Хераскова «Нума, або Процвітаючий Рим» (1768), де історич. Рим виступає лише як псевдонім острова Утопія, в образі ідеального правителя — обраного народом мудрого землепашца Нуми Помпілія — ​​даються недвозначні рекомендації російської імператриці (обмежені рамками освіченого абсолютизму, але тим не менш розумні навіть за сьогоднішніми мірками): справжня слава правителя «не завжди зброєю набувається; звитяжні лаври часто кровию вірних синів вітчизни оплачені бувають; торжествуючі вигуки переможців не рідко криком вдів і сиріт проводжають». Моральні сентенції були продовжені Херасковим у повістях — «. Кадм і Гармонія Древнє оповідь» (1786) і «Полідор, син Кадма і Гармонії» (1794), в яких брало, однак, посилюються песимістичні настрої у зв'язку з крахом надій ліберального дворянства на «освіченість» Катерини II.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]