Церква святої Анни (Вільнюс)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Церква святої Анни
Церква святої Анни. Фото 2007 року.
Церква святої Анни. Фото 2007 року.
54°40′59″ пн. ш. 25°17′36″ сх. д. / 54.68306° пн. ш. 25.29333° сх. д. / 54.68306; 25.29333Координати: 54°40′59″ пн. ш. 25°17′36″ сх. д. / 54.68306° пн. ш. 25.29333° сх. д. / 54.68306; 25.29333
Країна Литва
Місто Вільнюс
Матеріал Цегла
Стиль готика, бароко, неоготика
Автор проекту достеменно невідомий
Будівельник можливо, Миколай Енкінгер з Данцига, первісна дзвіниця — арх. Михайло Шульц, неоготична дзвіниця — арх. Н. М. Чагин
Засновник королева Анна
Перша згадка 1394 (дерев'яна церква), 1495 р. (цегляна)
Будівництво 1495 1500 роки
Будівлі:
церква, неоготична дзвіниця
Статус  Світова спадщина ЮНЕСКО в Литві
Стан задовільний
Сайт onosbaznycia.lt/index.php

Церква святої Анни. Карта розташування: Литва
Церква святої Анни
Церква святої Анни
Церква святої Анни (Литва)
Церква святої Анни у Вікісховищі?

Це́рква свято́ї А́нни (лит. Vilniaus Šv. Onos bažnyčia) — католицька церква у Литві, столиці Вільнюс. Заснована наприкінці ХIV століття великою княгинею литовською Анною на честь своєї святої покровительки Анни. Перебудована у готичному стилі на цегляний храм у 14951500 роках. У ХVII—XVIII століттях розбудована у стилях бароко і неоготики. Об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО в Литві.

Історія[ред. | ред. код]

Фундатором первісної церкви на цьому місці була королева Анна, перша дружина Вітаутаса Великого. Церква була дерев'яною і її датують 1394 роком. Первісно церква призначалась для німецької католицької громади міста. Храм згорів 1419 року.

Храм із цегли вибудовано у період 1495—1500 років за ініціативи короля Польщі і князя Литви Олександра І Ягеллона. Форми зовнішніх фасадів з тої пори залишились незмінними і лише відновлювались у цих формах.

Збережені відомості про ремонтно-відновлювальні роботи архітектора Миколая Енкінгера з міста Данциг у церкві св. Анни і сусідньому монастирі бернардинів у період 15011507 років, що надало підстави приписати йому і саме будіництво храму св. Анни.

Церква постраждала від пожежі 1564 року. Ремонтні роботи були проведені коштом Миколая Радзивілла «Чорного» та кардинала Юрія Радзивілла. У 17 столітті обвалилися склепіння церкви, що було звичною катастрофою для більшості готичних споруд навіть у Франції доби готики черед недосконалість будівельної техніки і помилки розрахунків. Храм ремонтували, залишивши недоторканими абсиду і головний фасад. Ремонтам піддали інтер'єр і склепіння, потинькували стіні та створили три нові барокові вівтарі.

1747 року в церкві знову провели ремонтні роботи під керівництвом архітектора Йогана Крістофа Глаубіца. Нова пожежа сталася в середині 18 ст. і 1761 року відбувся новий ремонт. Чергові ремонтні роботи проведені у 1794, після наполеонівської навали у 1812, 1871, 19021909 роках. Варшавський архітектор-реставратор і інженер Юзеф Піус Дзеконський зміцнив підмурки церкви, провів дренаж вологої земельної ділянки, стіни зміцнив металевими конструкціями, наново переклав склепіння, зняв зовнішнє тинькування з фасадів тощо.

Чергові ремонтно-відновлювальні роботи проведені у 19691972 роках під керівництвом литовських архітекторів Й. Барткунаса та Н. Киткаускаса.

Проблема авторства[ред. | ред. код]

Вивчення пам'ятки логічно навернуло до проблеми авторства. позаяк достеменних віомостей про автора проекта не збережено. За припущеннями ним міг бути архітектор Миколай Енкінгер зміста Данциг, автор церкви у Варшаві з тою же назвою. Другим кандидатом на авторство є Бенедикт Рейт.

За припущеннями К. Маковської, церкву міг вибудувати архитектор короля Владислава III Ягеллона Бенедикт Рейт, автор празького Кафедрального собору та замку Вавель у місті Краків. Збережені відомості, що королівського архітектора разом із майстром Іаковом посилали у Вільно (і'мя Іакова було знайдене на цеглинах з церкви Анни). Точна дата смерті Рейта невідома. Він помер між 1531 та 1534 роками.

Опис храму[ред. | ред. код]

Церкву відносять до базилік. Однонавна, зального типу з готичним склепінням. Довжина — двадцять два (22) метри і завширшки десять (10) метрів. Висота храму — більше дванадцяти (12,7) метрів.

Вибудована із лекальної цегли тридцяти трьох (33) різних форм, що надало можливість створити гнучкі і багаті за формами декоративні елементи. Особливо талановито творено головний фасад з трьома вежами одної висоти і різновидами готичних арок, що логічно переходять у складний візерунок, аналогів котрого нема. Мури у церкви тонкі, прорізані готичними вікнами. Головний фасад мав три отвори для дверей. Згодом два бічні отвори з міркувань міцності фасада закладені цеглою. Бічні мури конструктивно зміцнені цегляними стовпами, що несуть функцію контрфорсів. Багатий готичний декор вівтарної частини і головного фасаду не знайшов адекватного відтворення у інтер'єрі. Лише склепіння прикрашені нервюрами, пофарбовані червоним на білому тлі. Готичний вівтар не збережений. На його місці вівтар доби бароко, що додає інтер'єру художньої значимості.

Дзвіниця[ред. | ред. код]

Збережені відомості про створення дзвіниці на початку 19 ст. в стилі класицизм. Нова неоготична дзвіниця створена за проектом архітектора Н. М. Чагина, збережена донині.

Історичні зображення[ред. | ред. код]

Галерея фото[ред. | ред. код]

Інтер'єр зальної церкви[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Wilno. Przewodnik krajoznawczy Juliusza Kłosa, Prof. Uniwersytetu St. Batorego. Wydanie trzecie poprawione po zgonie autora. — Wilno, 1937. — S. 133—134. (пол.)
  • Папшис А. Вильнюс. — Вильнюс : Минтис, 1977. — С. 36—38.
  • Памятники искусства Советского Союза. Белоруссия, Литва, Латвия, Эстония. Справочник-путеводитель. — Москва : Искусство, 1986. — С. 398. — ISBN 5-210-00094-X.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Церква святої Анни (Вільнюс)