Чичерін Георгій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Георгій Васильович Чичерін
Георгий Васильевич Чичерин
Bundesarchiv Bild 102-12859A, Georgi Wassiljewitsch Tschitscherin.jpg
Народився 12 (24) листопада 1872(1872-11-24)
маєток Караул, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 7 липня 1936(1936-07-07) (63 роки)
Москва, СРСР СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар, Москва
Громадянство СРСР СРСР
Національність росіянин
Ім'я при народженні Георгій (Юрій) Васильович Чичерін
Псевдонім Орнатський, Баталін, Михаїл Шаронов, Осведомлённый
Діяльність політик, дипломат і музикознавець
Відомий Дипломат
Alma mater Петербурзький університет
Титул дворянин
Посада Нарком із закордонних справ СРСР (1923-1930)
Попередник Лев Троцький
Наступник Максим Літвінов
Партія РСДРП
Батько Василь Миколайович Чичерін
Матір баронеса Жоржина Єгорівна Мейєндорф
Рід Чичеріни

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Гео́ргій (Ю́рій) Васи́льович Чиче́рін (12 (24) листопада 1872(18721124), маєток Караул, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія — 7 липня 1936, Москва) — радянський державний діяч і дипломат, нарком закордонних справ РСФРР і СРСР (1918—1930). Музикознавець, автор книги про Моцарта. Член ЦВК СРСР 1—5 скликання, член ЦК ВКП(б) (1925—1930).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 12 (24) листопада 1872 в родинному маєтку Караул, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія в дворянській сім'ї. Батько - Василь Миколайович Чичерін (племінник правознавця та філософа права Б. М. Чичеріна), мати - баронеса Жоржина Єгорівна Мейєндорф, з остзейського дворянства, була онукою, племінницею і двоюрідною сестрою відомих дипломатів Російської імперії Мейєндорфів.

Батьки Чичеріна належали до пієтистів і виховували його в тому ж дусі. Головними враженнями дитинства Чичеріна були постійні молитвослів'я, спільний спів релігійних гімнів, читання Біблії вголос, взагалі вкрай екзальтована атмосфера зі напруженими настроями. [1]. Будучи підлітком і юнаком, Чичерін мав замкнутий, скритний та меланхолічний характер.

Отримав блискучу освіту на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету (1891-1896), був учнем Ключевського. У 1897 поступив на службу в Міністерство закордонних справ (де працював також його батько), працював у архіві МЗС.

З юних років був ерудитом, поліглотом, володів основними європейськими мовами, у літньому віці приступив до вивчення арабської та давньогебрейської мов; серйозно цікавився європейським модернізмом. Був одним з визначних пропагандистів творчості Р. Вагнера і Ф. Ніцше того часу в Росії, зіграв істотну роль у формуванні світогляду свого друга М. А. Кузміна (їхнє листування - важлива історико-культурна пам'ятка).

Одночасно починається і його захоплення лівими політичними ідеями, що привело його після 1904 в табір меншовиків. У 1904 виїхав до Німеччини, формально залишаючись на службі в міністерстві закордонних справ. У Німеччині намагався лікуватися від гомосексуалізму [2] (в той час була поширена думка, що гомосексуалізм - хвороба, яку можливо вилікувати).

Член РСДРП з 1905, входив до берлінської секції КЗО. У 1907 році Чичерін був обраний секретарем Закордонного центрального бюро РСДРП і в цій посаді був на лондонському з'їзді. У цей час Чичерін був близький до групи «Голос Соціал-Демократа».

Наприкінці 1907 року Чичерін був заарештований в Берліні, засуджений за користування чужим паспортом, оштрафований і висланий з Прусії. Деякий час жив поблизу Дрездена.

Після переїзду редакції «Голосу СД» в Париж Чичерін також переїхав до Парижа. Брав участь у роботі Французької соціалістичної партії Жана Жореса. Був прихильником серпневого блоку (1912). У 1914 році працював у Бельгії.

Під час першої світової війни жив у Лондоні. Член Британської соціалістичної партії. Один з організаторів і секретар Комітету допомоги російським політкаторжанам і ссильнопоселенців. Головною помічницею Чичеріна в роботі по комітету була радикальна суфражистка Мері Бріджес-Адамс (Mary Bridges-Adams). Офіційним завданням комітету були збір і пересилання грошей революціонерам, які перебували в російських в'язницях, але під керівництвом Чичеріна комітет поступово перетворився на політичний орган, провідний систематичну агітацію проти російського уряду. [3]. Штаб-квартирою комітету був будинок на Лексхем Гарденс, 96 в районі Кенсінгтон.

Після Лютневої революції в Росії займався відправленням політемігрантів до Росії. 22 серпня 1917 року був заарештований англійською владою, але незабаром звільнений.

На дипломатичній роботі[ред.ред. код]

У січні 1918 приїхав до РСФРР і був призначений заступником наркома закордонних справ Троцького, при цьому Чичерін вступив до партії більшовиків. Підписав Брестський мир (3 березня 1918), з 9 квітня, після переходу Троцького в військовий наркомат, став в.о. наркома закордонних справ, з 30 травня народний комісар із закордонних справ. Як нарком закордонних справ РСФРР і СРСР (1918 - 1930) Чичерін зробив істотний дипломатичний внесок у виведення РРФСР з міжнародної ізоляції.

У 1921 р. уклав міжнародні угоди з Туреччиною, Іраном і Афганістаном, по яких віддавалася вся російська власність у цих країнах. У 1922 році очолив радянську делегацію на Генуезькій конференції, під час конференції підписав з німецьким міністром закордонних справ Вальтером Ратенау Рапалльський договір.

У 1923 році очолював радянську делегацію на Лозаннській конференції, де був визначений післявоєнний статус турецьких проток. Підписав договори СРСР з Туреччиною та Іраном (1925, 1927).

Чичерін перебував у натягнутих відносинах зі своїм заступником М. М. Літвіновим

Діяльність проти України[ред.ред. код]

Кінець життя[ред.ред. код]

З 1930 року на пенсії. На кілька років переїхав до Швейцарії, де лікувався і жив. Присвятив себе вивченню творчості Моцарта. Казав своїм знайомим, що в його житті були тільки дві речі: «революція і Моцарт».

7 липня 1936 року помер. Похований на Новодівичому кладовищі в Москві.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Діячі СРСР і революційного руху Росії. Енциклопедичний словник Гранат. Вид. Радянська енциклопедія, 1989. Стор. 752.
  2. My Cousin, Foreign Commissar Chicherin. Baron Alexander Meyendorff. Russian Review, Vol. 30, No. 2 (Apr., 1971), pp. 173-178
  3. Майський І. М. Спогади радянського посла. Книга 1. М. Наука. 1964. Стор. 269.

Література[ред.ред. код]

  • Геворг Мирзоян. Израсходованный человек / Журнал «Эксперт». № 30-31 (764), 1-14 августа 2011. С. 63-67.

Посилання[ред.ред. код]