Литвинов Максим Максимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Літвінов Максим Максимович)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максим Максимович Литвинов
Меїр Генох Мойсейович (Мойшевич) Ва́ллах (-Фінкельштéйн)
Максим Максимович Литвинов
Нарком з іноземних справ СРСР (1930-1936)
Нарком іноземних справ СРСР (1936-1939)
1930 — 1939
Попередник: Георгій Чичерін
Спадкоємець: В'ячеслав Молотов
 
Партія: КПРС, Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків)[d] і Російська соціал-демократична робітнича партія
Народження: 17 липня 1876(1876-07-17)
Білосток, Гродненська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть: 31 грудня 1951(1951-12-31) (75 років)
Москва, СРСР СРСР
Батько: Мойсей (Мойше)
Мати: Анна
Дружина: Айві Лоу (Літвінова)
Діти: Михаїл, Тетяна
Нагороди: Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора

Медіафайли у Вікісховищі?

Макси́м Макси́мович Литви́нов (Меїр Генох Мойсейович Ва́ллах (-Фінкельштейн)) (англ. Meir Henoch Mojszewicz Wallach-Finkelstein), псевдоніми: Папаша, Максимич, Фелікс і ін.; 5 (17) липня 1876, м. Білосток Гродненської губернії, Російська імперія (нині в Польщі) — 31 грудня 1951, Москва, СРСР) — комуніст (більшовик), радянський дипломат і державний діяч.

Член ЦВК СРСР 2—7 скликань, депутат Верховної Ради СРСР 1—2 скликань. Член ЦК ВКП(б) (1934—1941[1]).

Біографія[ред. | ред. код]

Навчався в хедері, а згодом в реальному училищі. Закінчив у 1893 році навчання в реальному училищі, поступив вільнонайманим в армію, служив п'ять років в Баку в складі 17-го Кавказького піхотного полку.

Після демобілізації в 1898 році працював бухгалтером в місті Клинці, потім керуючим на цукровому заводі в Києві. У 1898 Літвінов стає членом РСДРП. У 1900 член Київського комітету РСДРП. Налагодив підпільну друкарню, в якій друкував агітаційні брошури та листівки. У 1901 заарештований, в 1902 — один з організаторів і учасників втечі 11 «іскрівців» з Лук'янівської в'язниці Києва.

Емігрував до Швейцарії. Брав участь в поширенні газети «Іскра» як агент, що відає транспортуванням газети в Росію; член Адміністрації Закордонної ліги російської революційної соціал-демократії. Після 2-го з'їзду РСДРП (1903) вступив до лав більшовиків, хоча, за його визнанням, особисті симпатії пов'язували його тоді з меншовиками Л. Д. Троцьким, П. Б. Аксельродом, В. І. Засулич, Ю. О. Мартовим[2].

Навесні 1904 нелегально приїхав до Росії, їздив по країні у партійних справах. Був членом Ризького, Північно-західного комітетів партії і Бюро комітетів більшості.

Делегат 3-го з'їзду РСДРП (1905); брав участь в організації першої легальної більшовицької газети «Нове життя» в Петербурзі: відповідав за видавничу діяльність газети, яку формально видавала М. Ф. Андрєєва, а керував роботою Максим Горький. Видавництво знаходилося в будинку Лопатіна, у листопаді — грудні 1905 року В. І. Ленін бував у видавництві практично щодня.

Під час революції 1905—1907 років Литвинов займається закупівлею та постачанням в Росію зброї для революційних організацій. Для цього він організував в Парижі спеціальне бюро за допомогою більшовика Камо і декількох інших кавказьких товаришів. Влітку 1905 року на острові Наргила поблизу Ревеля Літвінов готує приймання англійського пароплава John Grafton, наповненого зброєю і динамітом. Пароплав не дійшов до місця призначення, бо наскочив на мілину. У 1906 році, закупивши велику партію зброї для кавказьких революціонерів, Литвинов за допомогою македонського революціонера Наума Тюфекчієва доставив її до Болгарії в Варну. Для подальшого перевезення зброї по Чорному морю на Кавказ Литвинов купив у місті Рієка яхту. Однак відправлена ​Літвіновим яхта через шторм сіла на мілину біля румунського берега, команда розбіглася, а зброю розтягнули румунські рибалки. Через катастрофу суден ці два випадки стали відомі, проте скільки кораблів зі зброєю дійшли до місця призначення, залишається таємницею.

З 1907 жив в еміграції. У 1907 був секретарем делегації РСДРП на міжнародному соціалістичному конгресі в Штутгарті. У 1908 році заарештований у Франції у зв'язку зі справою про розбійний напад в Тіфлісі, скоєний більшовиком Камо в 1907 (намагався розміняти купюри, викрадені під час пограбування). Франція висилає Литвинова до Великої Британії, де він провів десять років.

За сприяння директора лондонської бібліотеки Чарльза Райта Литвинов отримав роботу у видавничій компанії «Вільямс анд Норгейт» (англ. Williams and Norgate). У 1912 році Литвинов жив у Лондоні в будинку № 30 по Харрінгтон-стріт. Був секретарем лондонській групи більшовиків і секретарем Герценівський гуртка.

У червні 1914 році він стає представником ЦК РСДРП в Міжнародному соціалістичному бюро. У лютому 1915 виступав від імені більшовиків на міжнародній соціалістичній конференції в Лондоні.

Карикатура на Литвинова із російської емігрантської газети 1930-х років

Дипломатична діяльність[ред. | ред. код]

Nuvola apps arts.svg Зовнішні аудіофайли
Литвинов
(Перед поїздкою на Женевську конференцію (1932))
Nuvola apps arts.svg [1]

Жовтневий переворот застав М. М. Литвинова в Лондоні. З січня по вересень 1918 він є дипломатичним представником Радянської Росії у Великій Британії (з січня уповноважений НКЗС РРФСР, з червня повпред РРФСР).

Спочатку Британський уряд не визнавав його повноважень офіційно, але підтримував з Литвиновим неофіційні контакти, виділивши для цього одного з чиновників МЗС Рекса Ліпера (Reginald Leeper[en]), через якого Литвинов міг передавати все, що вважатиме необхідним.

У січні 1918 року англійський уряд направив у Радянську Росію свого представника Роберта Брюса Локкарта. На прохання їх спільного друга Ф. А. Ротштейна Литвинов написав для Локкарта рекомендаційний лист до Троцького, в якому наголошувалося[3]:

Товаришу Троцькому, народному комісару закордонних справ.
Дорогий товариш,
подавець цього, містер Локкарт відправляється в Росію з офіційною місією, з точним характером якої я мало знайомий. Я знаю його особисто як повністю чесну людину, яка розуміє наше становище і симпатизує нам. Я вважаю його поїздку в Росію корисною з точки зору наших інтересів … Ваш М. Литвинов.

Сам Литвинов згадував про цей період роботи: «Які були мої стосунки з англійським урядом і англійської громадськістю? У цьому відношенні різко розрізняються два періоди: до і після укладення Брестського миру. До укладення Брестського миру ставлення до мене офіційної та неофіційної Англії було, враховуючи час і обставину, порівняно доброзичливо»[4].

Литвинов зробив спробу ліквідувати в Лондоні старе російське посольство, очолюване К. Д. Набоковим, співробітники якого не визнали Радянської влади і відмовилися працювати з Троцьким. Він направив до Набокова співробітника з листом, вимагаючи передати йому будівлю посольства, але отримав відмову.

Цікаво, що влітку 1918 року М. М. Литвинов мав бути спрямованим офіційним представником СРСР в США, Ленін навіть підписав йому 21.6.1918 відповідну вірчу грамоту РНК, проте США відмовили йому у візі.

6 вересня 1918 р. Литвинова заарештовують у відповідь на арешт у Росії англійського дипломата Локкарта. Провівши 10 днів в Брікстонській в'язниці, Литвинов був звільнений, а через місяць країни організували обмін цих дипломатів.

Після повернення в Росію в листопаді 1918 р. Литвинов був введений до складу колегії Наркомату закордонних справ РСФРР. У грудні 1918 року за вказівкою Леніна він був відряджений у Стокгольм, звідки намагався встановити контакти з представниками Антанти, і на початку 1919 повернувся в Москву. У березні 1919 Літвінов бере участь у переговорах з американським представником Вільямом Буллітом. У листопаді 1919 Литвинов виїхав у Копенгаген, де вів переговори з британським представником О'Греді, які завершилися підписанням британсько-радянської угоди про обмін полоненими 12 лютого 1920. Нарком Чичерін високо оцінював діяльність Литвинова в Копенгагені в 1920 році: «… він є єдиним серйозним політичним контролем над делегацією, і без нього ніякого контролю над нею не буде; взагалі його перебування за кордоном має для нас прямо-таки неоціненне значення, він один дає нам постійну чудово проникливу інформацію про пульс світової політики»[5]. Цікаво, що коли на початку 1920 р. Литвинов був включений до складу радянської торгової місії, що направлялася до Великої Британії, він був визнаний «персоною нон грата» (небажаною особою) і в Лондон поїхати не зміг. У 1920 р. призначається повпредом РРФСР в Естонії.

З 10 травня 1921 по 1930 рік заступник наркома у закордонних справах РРФСР (з 1923 р. — СРСР) Г. В. Чичеріна. Секретар Політбюро ВКП(б) в 1920-х роках, Б. Г. Бажанов згадував[6]:

Першими питаннями на кожному засіданні Політбюро зазвичай йдуть питання Наркомінсправ. Зазвичай присутній нарком Чичерін і його заступник Литвинов. … Чичерін і Литвинов палко ненавидять один одного. Не проходить і місяця, щоб я не дістав «цілком таємно, тільки членам Політбюро» доповідні записки і від одного, і від іншого. Чичерін в цих записках скаржиться, що Литвинов — досконалий хам і невіглас, груба і брудна тварина, допускати яку до дипломатичної роботи є безсумнівною помилкою. Литвинов пише, що Чичерін — педераст, ідіот і маніяк, ненормальний суб'єкт, що працює тільки по ночах, чим дезорганізує роботу наркомату; до цього Литвинов додає мальовничі деталі щодо того, що всю ніч біля дверей кабінету Чичеріна стоїть на сторожі червоноармієць з військ внутрішньої охорони ДПУ, якого начальство підбирає так, що за доброчесність його можна було б не турбуватися. Члени Політбюро читають ці записки, посміхаються, і далі цього справа не йде.

«Мої стосунки з Литвиновим дійшли до сказу, між тим Політбюро їм дорожить, і мені залишається тільки просити про призначення мене на маленьку роботу в провінції, лише б піти від Литвинова» (З листа Чичеріна до Ворошилова в січні 1928 року).

RIAN archive 409024 Soviet diplomat Maxim Litvinov.jpg

За сумісництвом Литвинов був членом колегії наркомату Держконтролю і заступником голови Главконцесскому. У 1922 році входив до складу радянської делегації на Генуезькій конференції. У грудні 1922 головував на конференції з роззброєння в Москві, куди були запрошені Польща, Литва, Латвія, Естонія та Фінляндія. У 1927—1930 рр. був главою радянської делегації підготовчої комісії Ліги Націй з роззброєння.

М. М. Литвинов, М. І. Калінін і посол Китайської Республіки в СРСР Янь Цзе (1938)

У 19301939 рр. нарком із іноземних справ СРСР. Очолював радянські делегації на Світовій економічній конференції в Лондоні (1933), в 1934—1938 представляв СРСР у Лізі Націй.

З 20 по 27 квітня 1939 в Кремлі відбулася урядова нарада за участю Сталіна, Молотова, Литвинова, Майського, Мерекалова та ін. «Тоді, як зауважив Майський, у відносинах між Сталіним і Молотовим, з одного боку, і Литвиновим з іншого, вже існувала напруженість[7]. У вкрай збудженої атмосфері, в якій Сталін зберігав видимий спокій, <…> Молотов відкрито звинуватив Литвинова в політичному головотяпстві …[8]». 3 травня, після доповіді Сталіну про останні події, пов'язані з англо-франко-радянськими переговорами, відсторонений від посади.

З відставкою у 1939 році з посади наркома припиняє активну політичну діяльність. Повернутий до роботи з початком німецько-радянської війни. На бесіді у Сталіна з Гопкінсом 31 липня Литвинов виконував функції перекладача.

У 1941—1946 роках заступник наркома закордонних справ СРСР, одночасно в 1941—1943 роках посол СРСР в США і в 1942—1943 роках посланник СРСР на Кубі.

Могила Литвинова на Новодівочому цвинтарі в Москві

З 1946 року у відставці. 31 грудня 1951 року він переніс черговий інфаркт і помер.

Сім'я[ред. | ред. код]

Жив у фактичному шлюбі з Фрідою Ямпільською — соратницею з комуністичної діяльності, розлучився в 1915 році. У 1916 році одружився на Айві Лоу (англ. Ivy Lowe), з якою мав двох дітей: син Михайло — математик і інженер, альпініст[9]; дочка Тетяна — відома перекладачка.

Його онук, Павло Михайлович Литвинов — активний учасник дисидентського руху в СРСР, учасник «демонстрації сімох» 25 серпня 1968 року на Красній площі в Москві.

Правнук, Дмитро Павлович Литвинов — громадянин США і Швеції, прес-секретар Greenpeace, 29 вересня 2013 був заарештований російською владою на два місяці за звинуваченням у спробі захоплення нафтоплатформи «Прирозломна»[10].

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Обирався до ЦК партії на 17 і 18 з'їздах, виключений в лютому 1941 року.
  2. Канд. іст. наук Володимир В. Соколов у статті про М. М. Литвиновим в журналі «Дипломатичний вісник» за червень 2002 СТОРІНКИ ІСТОРІЇ Литвинов Максим Максимович]
  3. R. H. Bruce Lockhart British Agent
  4. Майский И. М. Воспоминание советского посла. М. Наука. 1964. Книга 1, стр 257.
  5. Соколов В.В
  6. Борис Бажанов. Записки секретаря Сталина
  7. Шейнис 3. С. Максим Максимович Литвинов: революционер, дипломат, человек. — М.: Изд-во политическая жизнь. лит-ри, 1989. С. 362
  8. Фляйшхауер І. Пакт. Гитлер, Сталин и инициатива немецкой дипломатии. 1938—1939: Пер. з нем. / Вступ. сл. Фалина В. М. Предисл. Безименського Л. А. — М.: Прогрес, 1990. — С. 131.
  9. Журнал «Горы» (рос.)
  10. В Мурманске арестовали активиста «Гринпис» Дмитрия Литвинова (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]