Літвінов Максим Максимович
Максим Максимович Літвінов Меїр Генох Мойсейович (Мойшевич) Ва́ллах (-Фінкельштéйн) |
||
|
||
---|---|---|
1930 — 1939 | ||
Попередник: | Георгій Чичерін | |
Спадкоємець: | В'ячеслав Молотов | |
Партія: | Комуністична партія Радянського Союзу і Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків)[d] | |
Народження: | 17 липня 1876 Білосток, Гродненська губернія, ![]() |
|
Смерть: | 31 грудня 1951 (75 років) Москва, ![]() |
|
Батько: | Мойсей (Мойше) | |
Мати: | Анна | |
Дружина: | Айві Лоу (Літвінова) | |
Діти: | Михаїл, Тетяна | |
Нагороди: | ![]() ![]() |
|
Медіафайли у Вікісховищі? |
Макси́м Макси́мович Літвінов (Меїр Генох Мойсейович Ва́ллах (-Фінкельштейн)) (англ. Meir Henoch Mojszewicz Wallach-Finkelstein), псевдоніми: Папаша, Максимич, Фелікс і ін.; 5 (17) липня 1876, м. Білосток Гродненської губернії, Російська імперія (нині в Польщі) — 31 грудня 1951, Москва, СРСР) — революціонер, радянський дипломат і державний діяч.
Член ЦВК СРСР 2—7 скликань, депутат Верховної Ради СРСР 1—2 скликань. Член ЦК ВКП(б) (1934–1941[1]).
Зміст
Біографія[ред. • ред. код]
Навчався в хедері, а згодом в реальному училищі. Закінчив у 1893 році навчання в реальному училищі, поступив вільнонайманим в армію, служив п'ять років в Баку в складі 17-го Кавказького піхотного полку.
Після демобілізації в 1898 році працював бухгалтером в місті Клинці, потім керуючим на цукровому заводі в Києві. У 1898 Літвінов стає членом РСДРП. У 1900 член Київського комітету РСДРП. Налагодив підпільну друкарню, в якій друкував революційні брошури та листівки. У 1901 заарештований, в 1902 — один з організаторів і учасників втечі 11 «іскрівців» з Лук'янівської в'язниці Києва.
Емігрував до Швейцарії. Брав участь в поширенні газети «Іскра» як агент, що відає транспортуванням газети в Росію; член Адміністрації Закордонної ліги російської революційної соціал-демократії. Після 2-го з'їзду РСДРП (1903) вступив до лав більшовиків, хоча, за його визнанням, особисті симпатії пов'язували його тоді з меншовиками Л. Д. Троцьким, П. Б. Аксельродом, В. І. Засулич, Ю. О. Мартовим[2].
Навесні 1904 нелегально приїхав до Росії, їздив по країні у партійних справах. Був членом Ризького, Північно-західного комітетів партії і Бюро комітетів більшості.
Делегат 3-го з'їзду РСДРП (1905); брав участь в організації першої легальної більшовицької газети «Нове життя» в Петербурзі: відповідав за видавничу діяльність газети, яку формально видавала М. Ф. Андрєєва, а керував роботою Максим Горький. Видавництво знаходилося в будинку Лопатіна, у листопаді - грудні 1905 року В. І. Ленін бував у видавництві практично щодня.
Під час революції 1905-1907 років Літвінов займається закупівлею та постачанням в Росію зброї для революційних організацій. Для цього він організував в Парижі спеціальне бюро за допомогою більшовика Камо і декількох інших кавказьких товаришів. Влітку 1905 року на острові Наргила поблизу Ревеля Літвінов готує приймання англійського пароплава John Grafton, наповненого зброєю і динамітом. Пароплав не дійшов до місця призначення, бо наскочив на мілину. У 1906 році, закупивши велику партію зброї для кавказьких революціонерів, Літвінов за допомогою македонського революціонера Наума Тюфекчіева доставив її до Болгарії в Варну. Для подальшого перевезення зброї по Чорному морю на Кавказ Літвінов купив у місті Рієка яхту. Однак відправлена Літвіновим яхта через шторм сіла на мілину біля румунського берега, команда розбіглася, а зброю розтягнули румунські рибалки. Через катастрофу суден ці два випадки стали відомі, проте скільки кораблів зі зброєю дійшла до місця призначення, залишається таємницею.
З 1907 жив в еміграції. У 1907 був секретарем делегації РСДРП на міжнародному соціалістичному конгресі в Штутгарті. У 1908 році заарештований у Франції у зв'язку зі справою про розбійний напад в Тифлісі, скоєний більшовиком Камо в 1907 (намагався розміняти купюри, викрадені під час пограбування). Франція висилає Літвінова до Великої Британії, де він провів десять років.
За сприяння директора лондонської бібліотеки Чарльза Райта Літвінов отримав роботу у видавничій компанії «Вільямс анд Норгейт» (англ. Williams and Norgate). У 1912 році Літвінов жив у Лондоні в будинку № 30 по Харрінгтон-стріт. Був секретарем лондонській групи більшовиків і секретарем Герценівський гуртка.
У червні 1914 році він стає представником ЦК РСДРП в Міжнародному соціалістичному бюро. У лютому 1915 виступав від імені більшовиків на міжнародній соціалістичній конференції в Лондоні.
Дипломатична діяльність[ред. • ред. код]
![]() |
|
---|---|
Літвінов (Перед поїздкою на Женевську конференцію (1932)) |
|
![]() |
[1] |
Революція застала М. М. Літвінова в Лондоні. З січня по вересень 1918 він є дипломатичним представником Радянської Росії у Великій Британії (з січня уповноважений НКЗС РРФСР, з червня повпред РРФСР).
Спочатку Британський уряд не визнавав його повноважень офіційно, але підтримував з Літвіновим неофіційні контакти, виділивши для цього одного з чиновників МЗС Рекса Ліпера (Reginald Leeper), через якого Літвінов міг передавати все, що вважатиме необхідним.
У січні 1918 року англійський уряд направив у Радянську Росію свого представника Роберта Брюса Локкарта. На прохання їх спільного друга Ф. А. Ротштейна Літвінов написав для Локкарта рекомендаційний лист до Троцького, в якому наголошувалося [3]:
Товаришу Троцькому, народному комісару закордонних справ.
Дорогий товариш,
подавець цього, містер Локкарт відправляється в Росію з офіційною місією, з точним характером якої я мало знайомий. Я знаю його особисто як повністю чесну людину, яка розуміє наше становище і симпатизує нам. Я вважаю його поїздку в Росію корисною з точки зору наших інтересів ... Ваш М. Літвінов.
Сам Літвінов згадував про цей період роботи: «Які були мої стосунки з англійським урядом і англійської громадськістю? У цьому відношенні різко розрізняються два періоди: до і після укладення Брестського миру. До укладення Брестського миру ставлення до мене офіційної та неофіційної Англії було, враховуючи час і обставину, порівняно доброзичливо».[4]
Літвінов зробив спробу ліквідувати в Лондоні старе російське посольство, очолюване К. Д. Набоковим, співробітники якого не визнали Радянської влади і відмовилися працювати з Троцьким. Він направив до Набокова співробітника з листом, вимагаючи передати йому будівлю посольства, але отримав відмову.
Цікаво, що влітку 1918 року М. М. Літвінов мав бути спрямованим офіційним представником СРСР в США, Ленін навіть підписав йому 21.6.1918 відповідну вірчу грамоту РНК, проте США відмовили йому у візі.
6 вересня 1918 р. Літвінова заарештовують у відповідь на арешт у Росії англійського дипломата Локкарта. Провівши 10 днів в Брікстонській в'язниці, Літвінов був звільнений, а через місяць країни організували обмін цих дипломатів.
Після повернення в Росію в листопаді 1918 р. Літвінов був введений до складу колегії Наркомату закордонних справ РСФРР. У грудні 1918 року за вказівкою Леніна він був відряджений у Стокгольм, звідки намагався встановити контакти з представниками Антанти, і на початку 1919 повернувся в Москву. У березні 1919 Літвінов бере участь у переговорах з американським представником Вільямом Буллітом. У листопаді 1919 Літвінов виїхав у Копенгаген, де вів переговори з британським представником О'Греді, які завершилися підписанням британсько-радянської угоди про обмін полоненими 12 лютого 1920. Нарком Чичерін високо оцінював діяльність Літвінова в Копенгагені в 1920 році: «... він є єдиним серйозним політичним контролем над делегацією, і без нього ніякого контролю над нею не буде; взагалі його перебування за кордоном має для нас прямо-таки неоціненне значення, він один дає нам постійну чудово проникливу інформацію про пульс світової політики»[5]. Цікаво, що коли на початку 1920 р. Літвінов був включений до складу радянської торгової місії, що направлялася до Великої Британії, він був визнаний «персоною нон грата» (небажаною особою) і в Лондон поїхати не зміг. У 1920 р. призначається повпредом РРФСР в Естонії.
З 10 травня 1921 по 1930 рік заступник наркома у закордонних справах РРФСР (з 1923 р. - СРСР) Г. В. Чичеріна. Секретар Політбюро ВКП(б) в 1920-х роках, Б. Г. Бажанов згадував [6]:
Першими питаннями на кожному засіданні Політбюро зазвичай йдуть питання Наркомінсправ. Зазвичай присутній нарком Чичерін і його заступник Літвінов. ... Чичерін і Літвінов палко ненавидять один одного. Не проходить і місяця, щоб я не дістав «цілком таємно, тільки членам Політбюро» доповідні записки і від одного, і від іншого. Чичерін в цих записках скаржиться, що Літвінов — досконалий хам і невіглас, груба і брудна тварина, допускати яку до дипломатичної роботи є безсумнівною помилкою. Літвінов пише, що Чичерін — педераст, ідіот і маніяк, ненормальний суб'єкт, що працює тільки по ночах, чим дезорганізує роботу наркомату; до цього Літвінов додає мальовничі деталі щодо того, що всю ніч біля дверей кабінету Чичеріна стоїть на сторожі червоноармієць з військ внутрішньої охорони ДПУ, якого начальство підбирає так, що за доброчесність його можна було б не турбуватися. Члени Політбюро читають ці записки, посміхаються, і далі цього справа не йде.
«Мої стосунки з Літвіновим дійшли до сказу, між тим Політбюро їм дорожить, і мені залишається тільки просити про призначення мене на маленьку роботу в провінції, лише б піти від Літвінова» (З листа Чичеріна до Ворошилова в січні 1928 року).
За сумісництвом Літвінов був членом колегії наркомату Держконтролю і заступником голови Главконцесскому. У 1922 році входив до складу радянської делегації на Генуезькій конференції. У грудні 1922 головував на конференції з роззброєння в Москві, куди були запрошені Польща, Литва, Латвія, Естонія та Фінляндія. У 1927-1930 рр. був главою радянської делегації підготовчої комісії Ліги Націй з роззброєння.
У 1930—1939 рр. нарком із іноземних справ СРСР. Очолював радянські делегації на Світовій економічній конференції в Лондоні (1933), в 1934-1938 представляв СРСР у Лізі Націй.
З 20 по 27 квітня 1939 в Кремлі відбулася урядова нарада за участю Сталіна, Молотова, Літвінова, Майського, Мерекалова та ін. «Тоді, як зауважив Майський, у відносинах між Сталіним і Молотовим, з одного боку, і Літвіновим з іншого, вже існувала напруженість [7]. У вкрай збудженої атмосфері, в якій Сталін зберігав видимий спокій, <...> Молотов відкрито звинуватив Літвінова в політичному головотяпство ... [8]». 3 травня, після доповіді Сталіну про останні події, пов'язані з англо-франко-радянськими переговорами, відсторонений від посади.
З відставкою у 1939 році з посади наркома припиняє активну політичну діяльність. Повернутий до роботи з початком Німецько-радянської війни. На бесіді у Сталіна з Гопкінсом 31 липня Літвінов виконував функції перекладача.
У 1941-1946 роках заступник наркома закордонних справ СРСР, одночасно в 1941-1943 роках посол СРСР в США і в 1942-1943 роках посланник СРСР на Кубі.
З 1946 року у відставці. 31 грудня 1951 року він переніс черговий інфаркт і помер.
Сім'я[ред. • ред. код]
Жив у цивільному шлюбі з Фрідою Ямпільською — соратницею по революційній діяльності, розлучився в 1915 році. В 1916 році одружився на Айві Лоу (англ. Ivy Lowe), з якою мав двох дітей: син Михайло — математик і інженер, альпініст[9]; дочка Тетяна — відома перекладачка.
Його онук, Павло Михайлович Літвінов — активний учасник дисидентського руху в СРСР, учасник «демонстрації сімох» 25 серпня 1968 року на Красній площі в Москві.
Правнук, Дмитро Павлович Літвинов — громадянин США і Швеції, прес-секретар Greenpeace, 29 вересня 2013 був заарештований російською владою на два місяці за звинуваченням у спробі захоплення нафтоплатформи «Прирозломна»[10].
Нагороди та відзнаки[ред. • ред. код]
Джерела та література[ред. • ред. код]
- О. М. Мовчан. Литвинов Максим Максимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 175. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- П. Д. Біленчук, А. А. Ярмолюк. Литвинов Максим Максимович // [2] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
Література[ред. • ред. код]
- Arthur Upham Pope. Maxim Litvinoff. New York: L. B. Fisher. 1943.
- Шейнис 3. С. Максим Максимович Литвинов: революционер, дипломат, человек. М.: Издательство политической литературы, 1989.
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Обирався до ЦК партії на 17 і 18 з'їздах, виключений в лютому 1941 року.
- ↑ Канд. іст. наук Володимир В. Соколов у статті про М. М. Литвиновим в журналі «Дипломатичний вісник» за червень 2002 СТОРІНКИ ІСТОРІЇ Литвинов Максим Максимович]
- ↑ R. H. Bruce Lockhart British Agent
- ↑ Майский И. М. Воспоминание советского посла. М. Наука. 1964. Книга 1, стр 257.
- ↑ Соколов В.В
- ↑ Борис Бажанов. Записки секретаря Сталіна
- ↑ Шейнис 3. С. Максим Максимович Литвинов: революционер, дипломат, человек. - М.: Изд-во политическая жизнь. лит-ри, 1989. С. 362
- ↑ Фляйшхауер І. Пакт. Гитлер, Сталин и инициатива немецкой дипломатии. 1938-1939: Пер. з нем. / Вступ. сл. Фалина В. М. Предисл. Безименського Л. А. - М.: Прогрес, 1990. - С. 131.
- ↑ Журнал "Горы"(рос.)
- ↑ В Мурманске арестовали активиста "Гринпис" Дмитрия Литвинова(рос.)
Посилання[ред. • ред. код]
- Літвінов Максим Максимович
- Наринский М.М., Васильева Н.Ю. М.М. Литвинов - блестящий дипломат, выдающийся нарком // Известные дипломаты России: Министры иностранных дел - ХХ век / Колл. авторов; отв. ред Торкунов А.В.; сост. Ревякин А.В. - М.: Московские учебники и Картолитография, 2007. - С. 179-227.
- Meir Henoch Mojszewicz Wallach-Finkelstein - Литвинов Максим Максимович
- Георгий Чернявский Феномен Литвинова XX ВЕК / XX CENTURY, ИСТОРИЯ РОССИИ И СССР / RUSSIAN HISTORY №02/206 January 22, 2004
- Георгий Чернявский Феномен Литвинова. Продолжение XX ВЕК / XX CENTURY, ИСТОРИЯ РОССИИ И СССР / RUSSIAN HISTORY №02/207 February 4, 2004
- Георгий Чернявский Феномен Литвинова. Окончание. XX ВЕК / XX CENTURY, ИСТОРИЯ РОССИИ И СССР / RUSSIAN HISTORY №02/208 February 18, 2004
- Народились 17 липня
- Народились 1876
- Померли 31 грудня
- Померли 1951
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Посли СРСР в США
- Народні комісари СРСР
- Більшовики
- Депутати Верховної Ради СРСР 1-го скликання
- Персони нон грата
- Міністри закордонних справ Росії
- Депутати Верховної Ради СРСР 2-го скликання
- Члени ЦК КПРС
- Поховані на Новодівочому цвинтарі в Москві
- Народні комісари іноземних справ СРСР