Вишинський Андрій Януарійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Януарійович Вишинський
рос. Андрей Януарьевич Вышинский
RIAN archive 7781 Vyshinsky.jpg
А. Я. Вишинський в 1950 році
Народився 10 грудня 1883(1883-12-10)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 22 листопада 1954(1954-11-22) (70 років)
Нью-Йорк, США
Поховання Кремлівська стіна
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність український поляк
Діяльність юрист
Alma mater Київський університет
Посада Генеральний прокурор СРСР
Попередник Іван Акулов
Наступник Михайло Панкратьєв
Партія меншовик з 1903 р.,
член РКП(б) з 1920 р.
Батько Януарій Феліксович Вишинський
Рід Вишинські
Дружина Капітоліна Ісидорівна Михайлова
Діти Зінаїда Вишинська
Нагороди
Орден Леніна — 1945 Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора — 1933
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія — 1947

Андрій Януарійович Вишинський (нар. 10 грудня 1883, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперіяпом. 22 листопада 1954, Нью-Йорк, США) — радянський політичний діяч українсько-польського походження, юрист і дипломат. У світову історію увійшов як головний державний обвинувач (генеральний прокурор СРСР) на сталінських «показових судових процесах» 1930-х років. Як правник, був запеклим прибічником принципу «Презумпції винності».

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в родині власника аптеки Януарія Вишинського (пол. January Wyszyński), мати — вчителька музики. Після його народження родина переїхала до Баку.

У 1901 році поступив на юридичний факультет Київського університету, проте закінчив його тільки в 1913 році, оскільки неодноразово полишав навчання. В 1903 році вступив у партію меншовиків. Після закінчення університету викладав в приватній гімназії в Баку, був адвокатом. Після лютневої революції 1917 року був комісаром міліції Якиманського району в Москві. Підписав наказ про арешт німецького шпигуна В. І. Ульянова-Леніна (див. «Пломбований вагон»)[1][2]. Через три роки, коли перемога більшовиків у Громадянській війні стала очевидною, він вступив в партію більшовиків. З липня 1923 року — суддя Верховного суду СРСР, з того часу суміщає роботу в інших органах і суддівство. В 1925–1928 роках був ректором Московського університету.

А. Вишинський (в середині) під час суду над К. Радеком

У кінці 20-х працював в освітніх відділах радянського апарату. Був обвинувачувачем у Шахтинському процесі. З 1935 року — Генеральний прокурор СРСР. Був генеральним державним обвинувачувачем на всіх трьох Московських процесах 1936-38 років. Для нього був характерним жорсткий стиль, безцеремонність, першопочаткова впевненість у тому, що підсудні — винні, вираження зневаги до підсудних. Вишинського вважав зразком для себе керівник нацистського «Народного суду» Роланд Фрейслер[Джерело?].

Зразок риторики А. Вишинського на показних процесах, якою він характеризує старих більшовиків з «ленінської гвардії»:

…«шпионы и изменники», «зловонная куча человеческих отбросов», «звери в человеческом облике», «отвратительные негодяи»…

«Расстрелять их всех, как бешеных псов!»… «Раздавить проклятую гадину!»[3]

Академік АН СРСР (1939), за свою основну роботу — «Теорія судових доказів» — отримав Сталінську премію. З 1940 — в наркоматі іноземних справ; був присутнім при капітуляції Німеччини в 1945 році. В 1949–1953, на початковому етапі Холодної війни і під час війни в Кореї — міністр закордонних справ СРСР. Після смерті Сталіна Вишинського призначено представником СРСР в ООН.

Помер в Нью-Йорку, похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. Після ХХ з'їзду КПРС в 1956 році Вишинського «посмертно репресовано», його праці перестали бути офіційними посібниками для радянських юристів.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Необхідне пояснення: розпорядження про арешт Леніна дав міністр юстиції Павло Миколайович Малянтович, який сам же і попередив Леніна про можливість арешту всупереч таємниці слідства, Вишинський ж просто виконував вказівки свого керівництва.
  2. В. В. Соколов. Вышинский Андрей Януарьевич (министр иностранных дел СССР 1949–1953 гг.) // «Дипломатический вестник». — 2002 г., июль. (рос.)
  3. Надежда Аллилуева, Павел Аллилуев: Вышинский (рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вишинський Андрій Януарійович