Вишинський Андрій Януарійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Януарійович Вишинський
рос. Андрей Януарьевич Вышинский
RIAN archive 7781 Vyshinsky.jpg
А. Я. Вишинський в 1950 році
Народився 10 грудня 1883(1883-12-10)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 22 листопада 1954(1954-11-22) (70 років)
Нью-Йорк, США
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Кремлівська стіна
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність український поляк
Діяльність юрист
Alma mater Київський університет
Науковий ступінь доктор юридичних наук[d]
Мова творів польська, французька, російська[1]
Заклад Московський державний університет імені Ломоносова
Членство Російська академія наук
Академія наук СРСР
Центральний виконавчий комітет СРСР
Посада Генеральний прокурор СРСР
Попередник Іван Акулов
Наступник Михайло Панкратьєв
Партія меншовик з 1903 р.,
член РКП(б) з 1920 р.
Рід Вишинські
Батько Януарій Феліксович Вишинський
У шлюбі з Капітоліна Ісидорівна Михайлова
Діти Зінаїда Вишинська
Автограф Andrey Vyshinsky Signature 1940.png
Нагороди
Орден Леніна — 1945 Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора — 1933
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія — 1947

Андрій Януарійович Вишинський (нар. 10 грудня 1883, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперіяпом. 22 листопада 1954, Нью-Йорк, США) — радянський політичний діяч українсько-польського походження, юрист і дипломат. У світову історію увійшов як головний державний обвинувач (генеральний прокурор СРСР) на сталінських «показових судових процесах» 1930-х років. Як правник, був запеклим прибічником принципу «презумпції винності».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині власника аптеки Януарія Вишинського (пол. January Wyszyński), мати — вчителька музики. Після його народження родина переїхала до Баку.

У 1901 році поступив на юридичний факультет Київського університету, проте закінчив його тільки в 1913 році, оскільки неодноразово полишав навчання. В 1903 році вступив у партію меншовиків. Після закінчення університету викладав в приватній гімназії в Баку, був адвокатом. Після лютневої революції 1917 року був комісаром міліції Якиманського району в Москві. Підписав наказ про арешт німецького шпигуна В. І. Ульянова-Леніна (див. «Пломбований вагон»)[2][3]. Через три роки, коли перемога більшовиків у Громадянській війні стала очевидною, він вступив в партію більшовиків. З липня 1923 року — суддя Верховного суду СРСР, з того часу суміщає роботу в інших органах і суддівство. В 1925–1928 роках був ректором Московського університету.

У кінці 20-х працював в освітніх відділах радянського апарату. Був обвинувачувачем у Шахтинському процесі. З 1935 року — Генеральний прокурор СРСР. Був генеральним державним обвинувачувачем на всіх трьох Московських процесах 1936-38 років. Для нього був характерним жорсткий стиль, безцеремонність, першопочаткова впевненість у тому, що підсудні — винні, вираження зневаги до підсудних.

Зразок риторики А. Вишинського на показних процесах, якою він характеризує старих більшовиків з «ленінської гвардії»:

…«шпионы и изменники», «зловонная куча человеческих отбросов», «звери в человеческом облике», «отвратительные негодяи»…

«Расстрелять их всех, как бешеных псов!»… «Раздавить проклятую гадину!»[4]

Академік АН СРСР (1939), за свою основну роботу — «Теорія судових доказів» — отримав Сталінську премію. З 1940 — в наркоматі іноземних справ; був присутнім при капітуляції Німеччини в 1945 році. В 1949–1953, на початковому етапі Холодної війни і під час війни в Кореї — міністр закордонних справ СРСР. Після смерті Сталіна Вишинського призначено представником СРСР в ООН.

Помер в Нью-Йорку, похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. Після ХХ з'їзду КПРС в 1956 році Вишинського «посмертно репресовано», його праці перестали бути офіційними посібниками для радянських юристів.

Див. також[ред. | ред. код]

А. Вишинський (в середині) під час суду над К. Радеком

Примітки[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Необхідне пояснення: розпорядження про арешт Леніна дав міністр юстиції Павло Миколайович Малянтович, який сам же і попередив Леніна про можливість арешту всупереч таємниці слідства, Вишинський ж просто виконував вказівки свого керівництва.
  3. В. В. Соколов. Вышинский Андрей Януарьевич (министр иностранных дел СССР 1949–1953 гг.) // «Дипломатический вестник». — 2002 г., июль. (рос.)
  4. Надежда Аллилуева, Павел Аллилуев: Вышинский (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вишинський Андрій Януарійович