Шампань (провінція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Місцезнаходження Шампані

Шампань (фр. Champagne, лат. Campania) — історична область у Франції, знаменита виноробними традиціями.

Географія[ред.ред. код]

На півночі Шампань граничила з областю Льєж і Ено, на північному сході — з Люксембургом, на сході — з Баром, Тулем і Лотарингією, на південно-сході — з Франш-Конте, на півдні — з Бургундією, на південно-заході — з Гатіне, на заході — з Брі, на північному-заході — з Лаонном і Суассоном. Після 1790 року землі Шампані ввійшли до складу департаментів Про, Марна, Марна Верхня, Арденни і частина Ени і Йонни. Місцевість відрізняється рівнинним характером, відкіля і відбулася латинська назва Campania, що зустрічається в письменників із VI ст. н. е.

В даний час Шампань входить до складу регіону Шампань — Арденни.

Історія[ред.ред. код]

Археологічні розкопки знайшли існування людини в Шампані в Четвертинний період. [Джерело?] Поряд з пам'ятниками палеолітного періоду знайдено ще більше пам'ятників неолітного і бронзового періодів, причому в останньому ясно помічається грецький вплив.

До завоювання римлянами Галлії Шампань була населена трьома галльськими племенами — Лінгонами, Сенонами і Ремами. Значна частина лінгонів і сенонів, у пошуках нових земель з VI ст. до н.е. починала спустошливі набіги на Північну Італію. Коли Цезар прибув у Галлію в якості проконсула, спочатку лінгони і реми, а потім і сенони вступили з ним у союз і віддалися під його заступництво. Проте вони брали діяльну участь у повстанні Верцингеторіга. Август приєднав область ремів до провінції Бельгіка, а землі лінгонів і сенонів — до Галлії Лугдунської. Країна піддалася швидкої романізації. Були проведені прекрасні дороги; на місці військових таборів стали виникати великі міста, що забудовувалися чудовими будинками; тільки в назви деяких міст нагадують про племена, які колись населяли Шампань: Реймс - ремі, Лангр - лінгони, Сан - сенони, Труа - трікаси. У 69 році друїди, користаючись тогочасними смутами, через імператорський престол, намагалися підняти серед галльських племен повстання, на чолі якого став лінгон Юлій Сабін, але спроба скінчилася повною невдачею, і Сабін був страчений.

Християнство почало поширюватися в Шампані з II ст. За переказом перші єпископи Шампані — св. Сікст Реймський, Меммій Шалонський і Савініан Санський — були безпосередніми учнями апостола Петра. Насправді їхня діяльність і мученицька смерть відносяться до кінця III століття.

У середині III ст. на Шампань нападали алеманів і вандалів. У IV ст. імператорам Констанцію Хлору, Юліану і Валентиніану удалося відбити напад германських полчищ і удержати за собою Лангр, Реймс і Сан. Ослаблення імперії в першій половині V ст. спричинило за собою нові вторгнення германців. Особливо сильному спустошенню піддалася Шампань під час навали Аттіли, розбитого Аецієм у 451 році біля Шалона.

Після падіння Західної Римської імперії Шампань, що входила до складу володінь Сіагрія, була завойована Хлодвігом. При розділах між дітьми й онуками Хлодвіга Шампань була розділена на двох частин: Реймс і Шадон відійшли до Австразії, Лангр, Труа і Сан — до Бургундії. До кінця VI ст. відноситься перший відомий герцог Шампані — Луп. Він був спочатку прихильником Хільдеберта II і Брунгільди, але придворні інтриги змусили його втекти до Гонтрана Бургундського. Його спадкоємець Вінтріон командував австразійцями у війні з лангобардами, потім невдало намагався завоювати для Хільдеберта II Нейстрію і був страчений Брунегільдою у 598 році.

Після Альдрамна Шампань перейшла в руки Одо Паризького (Eudes), сина Роберта, що і був першим спадкоємним її графом (854). Ед, обраний у королі Франції, передав Шампань своєму брату Роберту, що теж був після смерті брата проголошений королем і боровся за престол з Карлом Простуватим.

Герб Шампані

У 923 Роберт був убитий у битві при Суассоні й, умираючи, заповідав Шампань своєму зятю Герберту. Герберт II (923-943) підтримував кандидатуру Рауля Бургундського на французький престол. Удавано вступивши в переговори про союз з Карлом Простуватим, він захопив його і протримав його в міцності Шато-Тьєррі 4 роки. Прагнучи розширити свої володіння, він захопив Реймс і Лан, але зустрів відсіч з боку Рауля. Герберт звільнив тоді Карла і визнав його королем, але Рауль відняв у Герберта велику частину його володінь, і тільки після смерті Рауля Герберту удалося повернути Реймс.

Спадкоємець Герберта, Роберт (943-968), вів безперервну війну з герцогами бургундськими через прикордонні області. Його брат Герберт II (968-993) був вірним прибічником короля Лотара в його боротьбі з Німеччиною і лотаринзькими баронами і не співчутливо поставився до обрання в королі Гуго Капета. Із сином Герберта II Стефаном I (993-1019), припинилася чоловіча лінія, і Шампань перейшла до родича династії, що царювала, по жіночій лінії, графа Блуа Еда I (1019-37). Ед зумів відстояти Шампань від домагань короля Роберта Набожного і приєднав до неї Сан. Після смерті Роберта він змусив короля Генріха I втекти в Нормандію, але потім останній, за допомогою норманського герцога Роберта Диявола, переміг Еда і відняв у нього Сан.

Прапор Шампані

Коли в королівстві припинилася чоловіча лінія, Ед став заперечувати спадщину в німецького імператора Конрада II і завоював частину Бургундії, але був убитий при Бар-ле-Дюке. Його два сини, Стефан II Блуаський та Тібо, розділили його володіння. Вони відмовилися принести васальну присягу королю Генріху I. Через це почалася війна, під час якої вмер Стефан. У його спадкоємця Еда II відняв усі його володіння його дядько Тібо.

Ед II супроводжував Вільгельма Завойовника у його поході в Англію, де й оселився, ставши родоначальником графів Albemarle і Holderness. Тібо I розділив свої володіння між своїми синами; Шампань дісталася Еду III (10891093), якому успадковував його брат Гуго (10931125), що приєднав до Шампані Бар-ле-Дюк і Вітрі. У 11041108 рр. Гуго зробив похід у Святу Землю, а після повернення відтіля мав намір вступити в орден Мальтійський. Завдяки його сприянню, Бернар Клервоський заснував знамените абатство Клерво. Підозрюючи в невірності свою дружину, Гуго в 1125 році знову відправився в Палестину і вмер там лицарем ордена тамплієрів. Свої землі він уступив своєму племіннику, графу Блуа.

Тібо успадковував його старший син Генріх I Шампанський (1152-81), прозваний так за свою щедрість стосовно церкви. Ще при житті свого батька Генріх I брав участь у другому хрестовому поході, разом з королем Людовіком VII. Повернувшись, він усе життя залишався вірним його васалом і допомагав йому у війні з Генріхом Плантагенетом через Аквітанію і Пуату.

XII і XIII ст. були часом особливого процвітання знаменитих Шампанських ярмарків, що користувалися особливим заступництвом графів Шампані. Графи взагалі охоче підтримували міське населення і давали йому пільги, у виді самоврядування, тому що внаслідок росту промисловості і торгівлі збільшувалися і їхні доходи.

Генріху I успадковували його син Генріх II Шампанський, брат Генріха II — Тібо III, син останнього Тібо IV, що зробився королем наваррським, і син Тібо IV, Тібо V. Тібо V успадковував його брат Генріх III Товстий (1270-74), одружений на племінниці Людовіка IX, Бланці Артуа. Після передчасної смерті Генріха III, Шампань і Наварру успадковувала його дворічна дочка Жанна I Наваррська, під регентством своєї матері. Тому що Наваррі грозив король арагонський Педро III, тоді Бланш вступила в угоду з французьким королем Філіпом III, по якому до повноліття Жанни керування Наваррою брав на себе Філіп III, а після повноліття Жанна повинна була одружитися із сином короля. У 1284 році відбувся шлюб Жанни з Филипом Красивим, і Шампань утратила самостійне значення, ставши провінцією французького королівства.

Шампань була театром першого походу союзників проти революційної Франції наприкінці XVIII століття. Назустріч надвигалися австрійцям і пруссакам французи виступили в Шампані і зайняли Аргонські тіснини, ці Фермопіли Франції, як їх назвав Дюмурьє; останній думав спочатку у відповідь на вторгнення союзників кинутися в австрійські Нідерланди, розраховуючи, що його ненавчені війська для цього придатніші, чим для оборонної війни, але повинний був уступити наполяганням військового міністра Сервана і зайняв позицію в ущелину біля Гранпре. Пруські війська безсумнівно перевершували французів у поставі й у знанні військового ремесла, а командував ними один із найкращих полководців того часу, герцог Карл-Вільгельм-Фердінанд Брауншвейгський. Пруссаків було 42 тис., а за ними рухалися австрийцы в кількості 70 тис. чоловік.

Маніфест герцога збудив у Франції страшне озлоблення і лють. Союзники, узявши Лонгві і Верден, зайняли позицію по Маасу, що робила, здавалося, неможливим з'єднання Дюмурєе з Келлерманом; але герцог Брауншвейгський пропустив зручний момент зайняти проходи в Аргонському лісі, що помітив Дюмурьє і негайно ж зайняв прохід Гранпре, а Діллон — Іллеттське дефіле (5 вересня), що дало можливість спокійно очікувати приходу Келлермана.

11 вересня герцог Брауншвейгський виступив з Вердена, щоб обійти Аргонські тіснини; через день Калькрейт і Клерфе благополучно з'єдналися. Митецьким рухом Клерфе без праці зайняв позицію при Croix aux Bois, що спонукало Дюмурьє залишити Гранпре; але герцог Брауншвейгський упустив зручний момент розбити французів і послав їм услід 1200 гусарів, що і розбили 12-тисячний загін ворога, що відступав. Дюмурьє, Келлерман, Діллон і Бернонвіиль стали між Сент-Менеху й Аргоннами, відкривши союзникам дорогу на Шалон і Реймс. Келлерман стояв на висотах Вальмі. 20 вересня на нього обрушилася пруська армія, але він, після нерішучого бою, відступив, потерпівши моральну поразку, тому що завагалася віра в непереможність військ Фрідріха Великого. 24 жовтня союзники пішли в Люксембург.

Література[ред.ред. код]

  • Pithou, "Le premier livre des comtes héréditaires de Champagne et de Brie" (П., 1572);
  • Lefèvre de Comartin, "Recherche de la noblesse de Champagne" (Шалон, 1673);
  • Baugier, "Mémoires historiques de la province de Champagne" (Шалон и П., 1725);
  • D'Arbois de Jubainville, "Histoire des comtes de Champagne" (П., 1859-67);
  • Lex, "Le comte Eudes II de Blois, I-er de Champagne" ("Positions des thèses de l'Ecole des Chartes", П., 1883);
  • D'Arbois de Jubainville, "Documents inédits concernant quelques-uns des premiers intendants de Champagne" (П., 1879);
  • Longnon, "Livres de vassaux du comté de Champagne et Brie, 1172-1222" (П., 1869);
  • его же, "Rôles des fiefs du comté de Champagne sous Thibaut le Chansonnier, 1249-52" (П., 1877);
  • Gaussen, "Portefeuille archéologique de la Champagne" (Бар-на-Об, 1862);
  • Taylor, "Voyage pittoresque en Champagne" (Париж, 1857);
  • Vallet de Viriville, "Archives historiques de l'Aube et de l'ancien diocèse de Troyes" (Tpya, 1841);
  • Boutiot, "Histoire de Troyes et de la Champagne méridionale" (Tpya, 1870-80);
  • Poinsignon, "Histoire de la Champagne et de la Brie" (Шалон-Париж, 1885);
  • Longnon, "Géographie de la Gaule au VI siècle" (П., 1878);
  • его же, "Etudes sur les pagi de la Gaule" (П., 1869-72);
  • его же, "Les pagi du diocèse de Reims" (П., 18 72);
  • Morel, "La Champagne souterraine" (Шалон, 1876);
  • Nicaise, "l'Epoque gauloise dans le département de la Marne" (П., 1884);
  • его же, "L'Epoque du bronze dans le département de la Marne" (Шалон, 1881);
  • De Baye, "L'art étrusque en Champagne" (Тур, 1875);
  • Henri, "La Réforme et la Ligue en Champagne et à Reims" (Сен-Никола, 1867);
  • Herelle, "La Réforme et la Ligue en Champagne" (Шалон, 1888);
  • Letillois de Mezières, "Biographie générale des Champenois célèbres" (П., 1836);
  • Denis, "Recherches bibliographiques sur les auteurs qui ont écrit sur la province de Champagne" (Шалон, 1870).