Якопо Амігоні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Якопо Амігоні

Народження 1682[1][2]
Неаполь, Неаполітанське королівство[3] або Венеція, Венеційська республіка[4]
Смерть 21 серпня 1752(1752-08-21)[5][1][…]
  Мадрид, Іспанія[4]
Країна Італія[7]
Діяльність художник, художник-гравер
Напрямок живопис
Відомі учні Giuseppe Becchettid
Твори Peter I, Emperor of Russiad
У шлюбі з Maria Antonia Marchesinid
Діти Caterina Amigoni Castellinid
Брати, сестри Carlotta Amigonid

CMNS: Якопо Амігоні у Вікісховищі

Якопо Амігоні (італ. Jacopo Amigoni; 1682, Венеція — 1752, Мадрид) — мандрівний художник з Венеції XVIII століття. Представник італійської гілки стилю рококо. Малював міфологічні і релігійні картини, фрески, портрети. Займався графікою.

Біографія[ред. | ред. код]

СебастьяноРіччі. Покарання Амура і виривання пір'я з його крил (палаццо Маручеллі-Фенці, Флоренція)

Народився в Венеції. На художнє становлення Якопо мали вплив твори Себастьяно Річчі (1659—1734).

Добрий учень старих венеційських майстрів, Себастьяно Річчі старанно копіював художні і формальні знахідки Паоло Веронезе, але в полегшеному і декоративно спрощеному варіанті. Великої індивідуальності творам Річчі не надали і домішки стилю римського бароко. Венеційська школа живопису взагалі в 17 столітті не дала визначних майстрів, і Річчі в добу венеційського бароко не став винятком. Але ніжні фарби, посилена грація і декоративність вплинули на Амігоні. Своє художнє навчання Амигоні довершив вивченням творів барокових майстрів Солімени і Джованні Баттісти Тьєполо.

Італія переживала епоху економічної скрути і часткового занепаду. Аби заробити гроші, італійські майстри масово виїжджали за кордон в пошуках заробітку. Їхали скульптори і декоратори, співаки і архітектори, актори і представники будівельних професій, музи́ки та художники.

Долю мандрівного художника вимушено обрав і Якопо Амігоні. Окрім рідної Венеції, Амігоні працював в Баварії (1716—1728 рр.), в Лондоні (179—1739), в Мадриді (1747—1752), де і помер.

Рококо Амігоні[ред. | ред. код]

Якопо Амігоні. «Оперний співак Фарінеллі з друзями та автопортретом Амігоні», до 1752 р. Національна галерея Вікторії, Австралія.

Незважаючи на деяке використання знахідок живопису бароко, Якопо Амігоні живописцем бароко не став. На відміну від Італії, де барокова стилістика домінувала по-над 250 років, Амігоні працював в країнах зі слабкими впливами бароко. В деяких країнах стиль бароко мав дуже обмежений термін існування (Велика Британія, значна кількість князівств Німеччини). Тому художній стиль Амігоні мав міцне підживлення іншого стилю, яким стало для нього рококо. В стилістиці рококо він виконав і фрески в монастирі бенедиктинців в місті Оттобойрен, Баварія.

Лише в його портретах впливи рококо трохи меншають. Іноді вони надзвичайно малі, як в добре намальованому груповому портреті «Оперний співак Фарінеллі з друзями».

Релігійні картини. Оттобойрен, фрески монастиря бенедиктинців[ред. | ред. код]

Портрети[ред. | ред. код]

Країни світу, де зберігають твори Амігоні[ред. | ред. код]

  • Велика Британія
  • Голландія
  • Іспанія
  • Італія
  • Німеччина
  • Росія
  • Україна

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118812343 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. BeWeB
  3. Czech National Authority Database
  4. а б Dr. Constant v. Wurzbach Amigoni, Jakob // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt habenWien: 1856. — Vol. 1. — S. 31.
  5. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. Kunstindeks Danmark
  7. https://www.kulturarv.dk/kid/VisKunstner.do?kunstnerId=1318

Джерела[ред. | ред. код]

  • Constantin von Wurzbach: Amigoni, Jakob. In: Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. Band 1, Verlag L. C. Zamarski, Wien 1856, S. 31.
  • WILSON, Gladys: «One God! One Farinelli! Amigoni's portraits of a famous castrato», in: Apollo vol. 140, No. 391 (Sept. 1994), S. 45-51.

Посилання[ред. | ред. код]