Якір Йона Еммануїлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йона Еммануїлович Якір
Yakir Iona.jpg
Народження 3 (15) серпня 1896(1896-08-15)
Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія
Смерть 11 червня 1937(1937-06-11) (40 років)
Москва, СРСР
Поховання Донське кладовище
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Освіта Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»
Роки служби 1916–1937
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Член Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
Звання RA A F9ComArmy1 1940 col.png Командарм першого рангу
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Автограф Iona Yakir Signature 1936.png
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Якір Йона Еммануїлович у Вікісховищі?

Які́р Йо́на Еммануї́лович (3 [15] серпня 1896(18960815), Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія — 11 червня 1937, Москва, СРСР) — радянський військовий діяч, командарм 1-го рангу, один із головних військових керівників у боротьбі за встановлення радянської влади на Україні, батько Петра Якіра, радянського дисидента.

Після перемоги більшовиків — командувач Українського військового округу, з 1935 року — Київського військового округу. 1937, після призначення командувачем Ленінградського військового округу, заарештований і розстріляний.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Кишиневі в сім'ї аптекаря (провізора) Менделя (Еммануїла) Якіра і Хаї Меєрзон. За походженням єврей. Закінчив реальне училище. Деякий час навчався в Базельському університеті, з 1915 року — у Харківському технологічному інституті. Під час навчання в інституті брав участь у роботі студентських політгуртків, у квітні 1917 року вступив до більшовицької партії, у грудні став членом Бессарабського губревкому.

У січні 1918 року організував і очолив загін червоногвардійців, який вів боротьбу проти румунських окупаційних військ, що захопили Бессарабію. З вересня 1918 року — член Реввійськради 8-ої армії, командував групою військ. Восени 1918 року керував бойовими операціями проти білокозаків генерала Краснова, згодом — 45-ою стрілецькою дивізією, яка вела бойові дії проти військ під командуванням генералів А. Денікіна, М. Юденича, а також армії отамана Н. Махна.

У серпні-вересні 1919 року очолював південну групу військ 12-ої армії, що здійснила бойовий похід з Одеси до Житомира. У березні-вересні 1920 року командував Фастівською, потім Золочівською та Львівською групами військ Червоної армії під час польсько-радянської війни 1920.

У 1921—1924 роках — командувач 14-ої армії, військами Кримського (з квітня 1921 року) та Київського військових округів (з жовтня 1921). 1921 року входив до складу Президії Кримського обкому РКП(б). У 1924—1925 роках Якір очолював головне управління навчальних закладів Червоної армії.

З листопада 1925 року протягом 12 років командував військами Українського військового округу. У 1930—1934 роках — член Реввійськради СРСР, з 1936 року — член Військової ради НКО СРСР. Обирався делегатом з'їздів РКП(б), а також дев'яти з'їздів Компартії більшовиків України. Неодноразово входив до складу ЦВК УСРР, а також ЦВК Союзу РСР. Автор праць з питань військового будівництва, місця армії у функціонуванні політичної системи.

Репресії[ред.ред. код]

У 1937 заарештований і за особистою санкцією Й. Сталіна 11 червня 1937 року розстріляний.

Згодом реабілітований.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]