Гвельфи і гібеліни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гвельфи (італ. guelfi, нім. Guelfen / Welfen) — політичне угруповання в Італії XII — XV столітті, яке боролося проти намагань імператорів Священної Римської Імперії утвердитися на Апеннінському півострові. Підтримували Папу Римського і прагнули республіканського ладу. Ворогували з гібелінами.

Гібеліни (італ. ghibellini, нім. Ghibellinen / Waiblinger) — політичне угруповання, прихильне до німецьких імператорів і аристократичної форми правління. З середини XII століття гібеліни боролися з гвельфами.

Боротьба за владу між Папою Римським та імператорами Священної Римської Імперії, відома під назвою боротьба за інвеституру, що почалася в 1075 році, закінчилася підписанням Вормського конкордату в 1122 році. Проте, попри формальне врегулювання конфлікту, поділ на гвельфів та гібелінів в політиці Італії зберігався аж до XV століття.

Основні гвельфські міста[ред. | ред. код]

Основні гібелінські міста[ред. | ред. код]

Міста змінної приналежності[ред. | ред. код]

В геральдиці[ред. | ред. код]

Протягом XII-XIII століть армії гібелінських комун зазвичай використовували військовий прапор Священної Римської імперії - білий хрест на червоному полі - як свій власний. Армії гвельфів зазвичай змінювали кольори - червоний хрест на білому. Ці дві схеми є поширеними у громадянській геральдиці північноіталійських міст і залишаються виразним показником їхньої минулої схильності до фракцій. Традиційно гібелінські міста, такі як Павія, Новара, Комо, Тревізо та Асті, продовжують використовувати хрест гібелінів. Хрест гвельфів можна знайти на міських гербах таких традиційно гвельфських міст, як Мілан, Верчеллі, Алессандрія, Падуя, Реджо-нель-Емілія та Болонья.

Деякі особи та сім'ї вказували свою приналежність до фракцій у своїх гербах, включаючи відповідну геральдичну "Главу" (горизонтальну стрічку у верхній частині щита). У гвельфів була capo d'Angiò або "глава Анжу", що містила жовті лілії на блакитному полі з червоною геральдичною "міткою", тоді як у гібелінів була capo dell'Impero або "глава Імперії", у формі чорного німецького імператорського орла на золотому тлі.[3]

В архітектурі[ред. | ред. код]

Належність аристократичної родини до партії гвельфів або гібелінів часто позначалася на архітектурі їх палаців, оборонних веж, мурів та інших фортифікаційних споруд. А саме, на формі мерлонів — зубців (виступів), які завершували ці споруди. Мерлони на будівлях гібелінів мали форму ластівчиного хвоста (зубці з роздвоєним завершенням і вузькими щілинами бійниць), в той час як гвельфи надавали їм прямокутної форми.

Згодом в Італії гібелінами почали називати й самі мерлони. Зубці саме такого типу мають зведені італійськими зодчими кремлівські споруди Московії.

В літературі[ред. | ред. код]

Про боротьбу гвельфів та гібелінів писали в своїх літературних творах такі автори:

В музиці[ред. | ред. код]

Опера Ріккардо Дзандонаї "Франческа да Ріміні" (1914) слідує сюжету "Пекла" Данте, частина якого включає битву між гвельфами і гібелінами.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Agenore Bassi, Storia di Lodi, Lodi, Edizioni Lodigraf, 1977, pagg. 39-44. ISBN 88-7121-018-2.
  2. Данте Аліг'єрі, Божественна Комедія, Пекло, З італійської переклав Богдан І. Лончина, Львів, Видавництво Українського Католицького Університету, 2007, стор. 214. ISBN 966-8197-26-7.
  3. The Complete Book of Heraldry by Stephen Slater (ISBN 1843096986), page 201.

Посилання[ред. | ред. код]