Колонізація Венери

Художнє уявлення хмарного міста на Венері.

Колонізація Венери була предметом багатьох творів наукової фантастики ще до світанку космічних польотів, і досі обговорюється як з вигаданої, так і з наукової точки зору. Однак з відкриттям надзвичайно ворожого поверхневого середовища Венери увага в основному переключена на колонізацію Місяця і Марса, а пропозиції щодо Венери зосереджені на колоніях, що плавають у верхній середній атмосфері, і на тераформуванні.

Причини колонізації

Масштабні зображення Венери та Землі, показані поруч. Венера лише трохи менша.

Колонізація космосу є кроком за межі освоєння космосу і передбачає постійну або тривалу присутність людей у ​​зовнішньому середовищі поза Землею. Стівен Хокінг стверджував, що колонізація космосу є найкращим способом забезпечити виживання людини як виду. Інші причини колонізації космосу включають економічні інтереси, довгострокові наукові дослідження, які найкраще проводяться людьми на відміну від роботизованих зондів, і чиста цікавість. Венера — друга за величиною наземна планета і найближчий сусід Землі, що робить її потенційною ціллю.

Переваги

Венера має певну схожість із Землею, яка, якби не ворожі умови, могла б полегшити колонізацію в багатьох відношеннях порівняно з іншими можливими напрямками. Ці подібності та її близькість призвели до того, що Венеру стали називати «планетою-сестрою» Землі.

В даний час не встановлено, чи сили тяжіння Марса, що становить 0,38 земної, було б достатньо, щоб уникнути декальцифікації кісток і втрати м'язового тонусу, що спостерігається у астронавтів, що живуть в мікро-g середовищі. На відміну від них, Венера близька за розмірами і масою до Землі, що призводить до подібної поверхневої гравітації (0,904g), що, ймовірно, буде достатнім для запобігання проблемам зі здоров'ям, пов'язаним з невагомістю. Більшість інших планів освоєння космосу та колонізації стикаються з побоюваннями щодо шкідливого впливу тривалого впливу дробового g або нульової сили тяжіння на опорно-руховий апарат людини.

Відносна близькість Венери полегшує перевезення та зв'язок, ніж у більшості інших місць Сонячної системи. У сучасних рушійних системах вікна запуску на Венеру відбуваються кожні 584 дні, порівняно з 780 днями для Марса. Час польоту також дещо коротший; зонд «Венера Експрес», який прибув на Венеру в квітні 2006 року, провів у дорозі трохи більше п'яти місяців, у порівнянні з майже шістьма місяцями для Марса Експрес. Це пояснюється тим, що при найближчому підході Венера знаходиться на відстані 40 мільйонів км (25 міль миль) від Землі (наближено за перигелієм Землі мінус афелій Венери) порівняно з 55 мільйонами км (34 міль милі) для Марса (приблизно за перигелієм Марса мінус афелій Землі), що робить Венеру найближчою до Землі планетою.

Атмосфера Венери складається в основному з вуглекислого газу. Оскільки азот і кисень легші за вуглекислий газ, повітряно-наповнені повітряні кулі плаватимуть на висоті близько 50 км (31 милі). На цій висоті температура становить 75 ° C (348 K; 167 ° F). На 5 км вище — помірний 27 ° C (300 K; 81 ° F) (див. Атмосфера Венери § Тропосфера).

Атмосфера також забезпечує різні елементи, необхідні для життя людини та сільського господарства: вуглець, водень, кисень, азот та сірка .

Крім того, верхні шари атмосфери можуть забезпечити захист від шкідливого сонячного випромінювання, порівнянний із захистом, який забезпечує атмосфера Землі. Атмосфера Марса, як і Місяць, мало забезпечують такий захист.

Труднощі

Художнє уявлення колонізації Венери на висоті 50 км.

Венера також представляє кілька значних викликів колонізації людини. З поверхневими умовами на Венері важко боротися: температура на екваторі в середньому становить близько 450 ° C (723 K; 842 ° F), що перевищує температуру плавлення свинцю, яка становить 327 ° C. Атмосферний тиск на поверхню також принаймні в дев'яносто разів більший, ніж на Землі, що еквівалентно тиску, що відчувається під кілометром води. Ці умови призвели до того, що місії на поверхню були надзвичайно короткими: радянські апарати Венера-5 і Венера-6 були зруйновані високим тиском, перебуваючи ще на 18 км над поверхнею. Наступні десантники, такі як Венера-7 і Венера-8, успішно передали дані після виходу на поверхню, але ці місії також були короткими, виживши на поверхні не більше однієї години.

Багато пропозицій включають використання сонячного затінку або системи орбітальних дзеркал з метою зменшення інсоляції та забезпечення світла на темній стороні Венери. Інша спільна нитка у більшості пропозицій включає введення великої кількості водню або води. Пропозиції також передбачають або заморожування більшої частини атмосферного СО2 Венери, або перетворення його в карбонати, сечовину [потрібне цитування] або інші форми.