Кассіні — Гюйгенс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кассіні — Гюйгенс
Cassini-huygens anim.gif
Кассіні — Гюйгенс
Основні параметри
Повна назва Кассіні — Гюйгенс
COSPAR ID 1997-061A
NORAD ID 25008
Організація США НАСА, ЄКА, ІКА.
Виготівник ЛРР
Оператор НАСА, ЛРР
Тип апарата дослідження Сатурна та його супутників, приземлення на Титан.
Вихід на орбіту 1 липня 2004
Дата запуску 15 жовтня 1997 08:43:00 UTC
Ракета-носій Титан-4 
Космодром США мис Канаверал
Тривалість польоту в польоті 20 років, 1 місяць, 1 день
Схід з орбіти 15 вересня 2017
Технічні параметри
Маса 5600 кг
станція — 2150 кг
зонд — 350 кг
Розміри висота: 6,7 м, ширина: 4 м
Потужність 663 Вт (2017)
Джерела живлення 3 радіоізотопних термоелектричних генератори
Посадка на небесне тіло
Небесне тіло Титан
Дата і час посадки 14 січня 2005
Вебсторінка
Вебсторінка [NASA]
[ЄКА]
[ІКА]
Кассіні — Гюйгенс над кільцями Сатурна
Збирання апарату
Старт ракетоносія з апаратом Кассіні — Гюйгенс
Докладніше: Гюйгенс (зонд)

Кассіні — Гюйгенс (англ. Cassini-Huygens) — автоматичний космічний апарат (КА), створений спільно NASA, Європейським космічним агентством та Італійським космічним агентством, який досліджував планету Сатурн, її кільця й супутники. Станція складалася з двох основних елементів: безпосередньо станції Кассіні (англ. Cassini orbiter) і зонду Гюйгенс (англ. Huygens probe), призначеного для посадки на Титан.

Космічний апарат Кассіні — Гюйгенс запущено 15 жовтня 1997 року ракетою-носієм Титан IV, і він досягнув системи Сатурна 1 липня 2004 року, після міжпланетної подорожі, яка включала обліт Землі, Венери і Юпітера. Це перший штучний супутник Сатурна.

Гюйгенс відділився від орбітального апарата 25 грудня 2004 року приблизно о 2:00 UTC, досягнув супутника Сатурна — Титана — 14 січня 2005 року, увійшов в його атмосферу й опустився на поверхню. Зонд успішно передав дані на Землю, використовуючи орбітальний апарат як передавач (реле). Це була перша посадка в зовнішній частині Сонячної системи.

Після 10-ти років перебування Кассіні на орбіті, 3 квітня 2014 року, NASA повідомило, що виявлено докази існування великого підземного океану рідкої води на Енцеладі, супутнику Сатурна. На думку вчених, підземний океан свідчить про те, що Енцелад є одним з найімовірніших місць у Сонячній системі, де може існувати життя.

30 червня 2014 NASA відзначило десяту річницю діяльності Кассіні, підкресливши серед інших знахідок відкриття рідкої води на Енцеладі.

У квітні 2017 року на апараті практично вичерпалося пальне, потрібне для корекції орбіти. Аби уникнути неконтрольованого зіткнення з супутниками (на яких потенційно може існувати життя) було ухвалене рішення спрямувати апарат в атмосферу Сатурна[1].

15 вересня 2017 о 14:55 за Київським часом «Кассіні», увійшовши в атмосферу, згорів[2][3].

Зміст

Огляд місії[ред.ред. код]

Кассіні — Гюйгенс запущено 1997 року, його місія триватиме до 2017 року.

Космічний апарат Кассіні — Гюйгенс — це результат співпраці трьох організацій. У створенні апарата брали участь 17 держав. Станція Кассіні була побудована зусиллями NASA та Лабораторії реактивного руху. Зонд Гюйгенс був створений Європейським космічним агентством. Італійське космічне агентство сконструювало антену телекомунікації та радарний висотомір (RADAR).

Загальні витрати на місію перевищують 3,26 млрд доларів США, з яких 1,4 млрд на передстартову підготовку, 704 млн на обслуговування, 54 млн на підтримку зв'язку з апаратом і 422 млн на маршевий двигун. Уряд США виділив 2,6 млрд доларів, Європейське космічне агентство — 500 млн та Італійське космічне агентство — 160 млн.

16 квітня 2008 року діяльність апарата було продовжено на два роки (до липня 2010). Нова місія отримала назву Рівнодення Кассіні (англ. Cassini Equinox Mission). 2010 року було ухвалено рішення продовжити діяльність апарата ще на сім років (до 2017) під назвою Сонцестояння Кассіні (англ. Cassini Solstice Mission)[4].

Назва[ред.ред. код]

Назва космічного апарата Кассіні — Гюйгенс складається з прізвищ двох вчених:

  • італійсько-французького астронома Джованні Доменіко Кассіні (також відомого як Жан-Домінік Кассіні), прізвищем якого названа орбітальна частина станції, яку створило Італійське космічне агентство, та
  • голландського астронома, математика й фізика Християна Гюйгенса (який відкрив Титан), прізвищем якого названий зонд для посадки на Титан, і який був створений Європейським космічним агентством.

Кассіні — Гюйгенс є місією до зовнішніх планет флагманського класу (планетарні місії Галілео, Вояджерів і Вікінгів є також флагманськими).[5]

Цілі місії[ред.ред. код]

Основними цілями місії є:

  1. визначення структури та поведінки кілець;
  2. визначення геологічної структури та історії поверхні супутників;
  3. визначення природи і походження темного матеріалу на одній з півкуль Япета;
  4. дослідження структури і поведінки магнітосфери;
  5. дослідження поведінки атмосфери Сатурна та структури хмар;
  6. дослідження хмар та туману в атмосфері Титана;
  7. визначення характеру поверхні Титана.

Маршрут[ред.ред. код]

Вибрані цілі (впорядковані за розміром, але без врахування масштабу)
Two Halves of Titan.png
Moon seen by Cassini - PIA02321.tif
PIA08148 (Rhea-Splat).jpg
Iapetus as seen by the Cassini probe - 20071008.jpg
Dionean Linea PIA08256.jpg
Tethys cassini.jpg
Fountains of Enceladus PIA07758.jpg
Титан Місяць Рея Япет Діона Тефія Енцелад
Mimas before limb sharp (colored).jpg
Hyperion in natural colours.jpg
Phoebe cassini.jpg
PIA12714 Janus crop.jpg
PIA09813 Epimetheus S. polar region.jpg
Prometheus 12-26-09a.jpg
Flying By Pandora.jpg
Мімас Гіперіон Феба Янус Епіметей Прометей Пандора
Leading hemisphere of Helene - 20110618.jpg
Atlas (NASA).jpg
Telesto cassini closeup.jpg
N00151485 Calypso crop.jpg
Methone PIA14633.jpg
Гелена Атлас Телесто Каліпсо Мефона

Історія місії[ред.ред. код]

Кассіні — Гюйгенс на стартовому майданчику

Місія Кассіні — Гюйгенс бере початок 1982 року, коли Європейський науковий фонд та Американська Національна академія наук сформували робочу групу зі створення майбутніх спільних місій. Два європейські вчені запропонували парний проект Saturn Orbiter і Titan Probe як можливу спільну місію. У 1983 році Комітет з дослідження Сонячної системи НАСА запропонував Saturn Orbiter і Titan Probe в парі — як основний проект НАСА. НАСА і Європейське космічне агентство (ЄКА) провели спільне дослідження потенційної місії з 1984 по 1985. ЄКА продовжували своє власне дослідження в 1986 році, у той час як американський астронавт Саллі Райд у своїй доповіді 1987 року «Лідерство НАСА та Американське майбутнє в космосі», також розглянула і схвально оцінила місію Кассіні. Хоча в доповіді Райд описала Saturn Orbiter і Titan Probe як самостійну місію НАСА, 1988 року заступник Адміністратора з питань космосу і техніки НАСА Льон Фіск повернувся до ідеї спільного проекту НАСА та ЄКА. Він написав своєму колезі в ЄКА, Роджеру Боннету, пропонуючи, щоб ЄКА вибрало Кассіні з трьох кандидатів і обіцяючи, що НАСА візьметься за проект, як тільки ЄКА його вибере.

У той час НАСА ставало все більш чутливим до напруження, яке склалося між американською та європейською космічними програмами, бо європейці відчували, що НАСА не сприймало європейську програму як рівну своїй під час попередніх співробітництв. Чиновники НАСА та консультанти, які брали участь у просуванні й плануванні Кассіні — Гюйгенс намагалися змінити цю тенденцію, підкреслюючи своє бажання рівномірно розділити будь-які наукові та технологічні переваги, отримані в результаті місії. Частково, це оновлене бажання співпрацювати з Європою підігрівалось відчуттям конкуренції з Радянським Союзом, який розпочав тісніше співпрацювати з Європою, тоді як ЄКА віддалився від НАСА.

Співпраця не лише поліпшила відносини між двома космічними програмами, але й допомогла Кассіні — Гюйгенс пережити запроваджене конгресом скорочення бюджетних витрат в Сполучених Штатах. Місія потрапила під політичний обстріл в 1992-му і 1994-му роках, але NASA змогло переконати Конгрес США, що було б нерозумно згортати проект після того, як ЄКА вже вклав кошти в його розвиток, бо розчарування через розбиті надії на освоєння космосу могло б перейти й на інші галузі зовнішніх відносин. Проект тривав уже без політичних проблем після 1994, хоча групи громадян, стурбованих його потенційним екологічним впливом[Note 1], намагалися зупинити його шляхом протестів та судових позовів до запуску (1997 року), і навіть після того[6][7][8][9][10].

Виповнилося 10 років перебування КА Кассіні в системі Сатурна. За цей час було виконано 2 млн команд, передано 514 Гб даних, відкрито 7 супутників, здійснено 132 близьких обльоти супутників Сатурна, участь у місії прийняли науковці з 26 країн, було пройдено 2 мільярди миль після прибуття апарату, опубліковано 3039 наукових робіт, здійснено обліт 206 орбіт, зроблено 332000 світлин, здійснено 291 включення двигуна.

Конструкція космічного апарата[ред.ред. код]

Монтаж Кассіні — Гюйгенс

Це другий космічний апарат, що був розроблений зі стабілізацією по трьох осях, з живленням від РТГа з програми Mariner Mark II, який проектувався для польотів за межами орбіти Марса. Кассіні був розроблений одночасно з космічним апаратом Comet Rendezvous Asteroid Flyby (CRAF), але через скорочення бюджету NASA припинила розвиток CRAF, щоб зберегти місію Кассіні. В результаті цього, Кассіні став більш спеціалізованим. Програма Mariner Mark II була скасована.

Космічний апарат включає в себе орбітальний апарат та зонд, це один із найбільших та найскладніших міжпланетних апаратів, що були колись побудовані. Орбітальний апарат має масу 2150 кг (4740 фунтів), зонд 350 кг (770 фунтів). З адаптером ракети-носія й 3132 кг (6905 фунтів) ракетного палива на старті, космічний апарат мав масу 5600 кг (12300 фунтів). Тільки радянська серія Фобос, яка призначалася для дослідження Фобоса та Марса, була важча за цей космічний апарат.

Космічний апарат Кассіні має 6,8 метрів (22 фути) у висоту й 4 метри (13 футів) в ширину. Складність космічного апарата зросла через траєкторію польоту до Сатурна, і амбіції науковців щодо пункту призначення КА. Кассіні має 1630 взаємопов'язаних електронних компонентів, 22000 дротяних з'єднань, і 14 км (8,7 миль) кабелів. Ядром управління комп'ютером є процесорна система управління MIL-STD-1750A.

На цей час[Коли?] КА Кассіні перебуває на орбіті Сатурна, на відстані від 8,2 до 10,2 астрономічних одиниць від Землі. Радіосигнал від Кассіні іде до нашої планети від 68 до 84 хвилин. Таким чином, диспетчери не можуть дати інструкції для щоденних операцій або для несподіваних подій в «реальному часі». Навіть якщо відповісти негайно, між виникненням проблеми і прийомом відповіді інженерів мине принаймні 2 години.

Інструменти[ред.ред. код]

«Кассіні» оснащений такими приладами:

  • Плазмовий спектрометр Кассіні (CAPS),
  • аналізатор космічного пилу (CDA),
  • композитний інфрачервоний спектрометр (CIRS),
  • мас-спектрометр іонів і нейтральних частинок (INMS),
  • камера підсистеми (ISS),
  • подвійний магнітометр (MAG),
  • магнітосферна камера (MIMI),
  • RADAR,
  • спектрометр плазми і радіохвиль (RPWS),
  • радіо підсистема (RSS),
  • ультрафіолетовий спектрометр-камера (UVIS),
  • спектрометр для отримання карт у видимому діапазоні (VIMS).
Наукові прилади і основне обладнання Кассіні

Плазмовий спектрометр Кассіні (Cassini Plasma Spectrometer)[ред.ред. код]

Цей прилад вимірює енергію і електричний заряд частинок, які потрапляють в поле дії інструменту (число електронів і протонів в частинці). CAPS потрібен для дослідження молекул іоносфери Сатурна, а також для визначення характеристик його магнітного поля. Також CAPS використовується для дослідження плазми в цих областях і сонячного вітру в районі дії магнітосфери Сатурна[11][12]. CAPS був вимкнений з червня 2011 року через коротке замикання в приладі. Прилад знову підключили до живлення з березня 2012 року, але після 78 днів, через друге коротке замикання, інженери змушені були його вимкнути.[13]

Аналізатор космічного пилу (Cosmic Dust Analyzer)[ред.ред. код]

Аналізатор — це прямий зондувальний інструмент для вимірювання розміру, швидкості і напряму крихітних часток пилу поблизу Сатурна. Деякі з цих частинок (навколо Сатурна) можуть надходити з інших зоряних систем. АКП встановлений на КА щоб дізнатися більше про ці загадкові частинки, а також про матеріали з інших небесних тіл і, можливо, про походження Всесвіту.[11]

Композитний інфрачервоний спектрометр (Composite Infrared Spectrometer)[ред.ред. код]

CIRS — це дистанційний зондувальний інструмент для вимірювання інфрачервоних хвиль, що надходять від об'єктів, з метою отримання даних про їх температуру, теплові властивості й склад. Протягом місії Кассіні — Гюйгенс, CIRS буде вимірювати інфрачервоне випромінювання від атмосфери, кілець і поверхонь різноманітних об'єктів системи Сатурна. CIRS дасть змогу вивчити атмосферу Сатурна за трьома параметрами — зміну температури і тиску з висотою, газовий склад та розподіл аерозолів і хмар. Крім того, CIRS буде вимірювати теплові характеристики і склад супутникових поверхонь і кілець[11].

Мас-спектрометр іонів і нейтральних частинок (Ion and Neutral Mass Spectrometer)[ред.ред. код]

Спектрометр — прямий зондувальний інструмент, який аналізує заряджені частинки (такі як протони й важкі іони) і нейтральні частинки (такі як атоми) поблизу Титана і Сатурна, отримуючи таким чином інформацію про їх атмосфери. Прилад призначений також для вимірювання щільності позитивних іонів і нейтральних атомів на поверхні крижаних супутників та кілець Сатурна[11][14][15].

Камера підсистеми (Imaging Science Subsystem)[ред.ред. код]

Камера — являє собою зондувальний інструмент, який більшу частину світлин захоплює у видимому світлі, а також деякі в інфрачервоному та ультрафіолетовому. Для надсилання на Землю прилад зробив сотні тисяч зображень Сатурна, його кілець і супутників. Прилад має камеру з широким кутом огляду (WAC) для фотографування великих територій, і камеру з вузьким кутом огляду (NAC), для фотографування на невеликих ділянках в дрібних деталях. Кожна з цих камер використовує чутливі прилади з зарядовим зв'язком (CCD) як електромагнітний детектор. Кожен прилад має 1024 квадратних пікселів, 12 мкм на сторону. Обидві камери мають багато режимів збору даних, в тому числі стиснення даних. Також камери оснащені спектральними фільтрами, режими яких можна змінити, таким чином побачивши зображення в різних діапазонах в межах електромагнітного спектру від 0,2 до 1,1 мкм[11][16]

Подвійний магнітометр (Magnetometer)[ред.ред. код]

Це прямий зондувальний інструмент, який вимірює силу і напрям магнітного поля навколо Сатурна. Магнітні поля утворюються частково за рахунок гарячого розплавленого ядра в центрі Сатурна, тому вимірювання магнітного поля — це один із засобів дослідження ядра. Інструмент встановлений з метою створення тривимірної моделі магнітосфери Сатурна, визначення магнітного поля Титана, його атмосфери й крижаних супутників та їх ролі в магнітосфері Сатурна.[11][17]

Магнітосферна камера (Magnetospheric Imaging Instrument)[ред.ред. код]

Це прямий зондувальний інструмент, який створює світлини та робить вимірювання, що стосуються часток, захоплених у величезному магнітному полі Сатурна, чи в його магнітосфері. Ця інформація буде використана для моделювання загальної конфігурації і динаміки магнітосфери, її взаємодії з сонячним вітром, з атмосферою Сатурна і Титана, з кільцями і крижаними супутниками. Інструмент включає в себе іонну і нейтральну камери (INCA), яка захоплює і досліджує швидкі нейтральні атоми (Ēnas)[11][18].

RADAR[ред.ред. код]

Інструмент для побудови детальних карт поверхні Титана і супутників, а також для вимірювання висоти різних об'єктів на поверхні (англ. The Radio Detection and Ranging Instrument). Інструмент вимірює радіосигнали, відбиті поверхнею супутника. Також застосовується для прослуховування радіосигналів, що утворюються Сатурном і його супутниками.[11]

Спектрометр плазми і радіохвиль (Radio and Plasma Wave Science)[ред.ред. код]

Спектрометр плазми і радіохвиль — це інструмент прямого і дистанційного зондування, який отримує і аналізує радіосигнали, що надходять від Сатурна, в тому числі радіохвилі, що випромінюються при взаємодії сонячного вітру з Сатурном і Титаном. Спектрометр вимірює електричні і магнітні хвильові поля, магнітосфери планет в міжпланетному середовищі. Він також визначає щільність електронів і температуру поблизу Титана і на деяких ділянках магнітосфери Сатурна. Прилад вивчає параметри магнітного поля Сатурна, а також займається дослідженням і моделюванням його іоносфери, плазми і блискавок в атмосфері.[11]

Радіо підсистема (Radio Science Subsystem)[ред.ред. код]

Це науковий пристрій, який використовується для дослідження зміни радіосигналів після проходження таких об'єктів як атмосфера Титана, кільця Сатурна чи Сонця. Пристрій вивчає також склад, тиск і температуру атмосфери й іоносфери, радіальну структуру та розподіл часток за розмірами в кільцях Сатурна. RSS використовує зв'язок в Х-діапазоні, а також в S і K-діапазонах.[11]

Ультрафіолетовий спектрометр-камера (Ultraviolet Imaging Spectrograph)[ред.ред. код]

Це інструмент дистанційного зондування, який робить фото в ультрафіолетовому світлі, відбитому від таких об'єктів як, наприклад, хмари Сатурна та/або його кільця, для дослідження їх структури та складу. Прилад призначений для вимірювання ультрафіолетового випромінювання з довжиною хвилі від 55,8 до 190 нм, цей інструмент також є цінним для визначення складу атмосфери, її розподілу і температури. На відміну від інших видів спектрометрів цей чутливий інструмент може приймати як спектральні, так і просторові показники. Спектрограф допомагає у визначенні складу газів.[11]

Спектрометр для отримання карт у видимому діапазоні (Visible and Infrared Mapping Spectrometer)[ред.ред. код]

Це інструмент дистанційного зондування, що отримує дані про склад поверхонь супутників Сатурна, кілець і атмосфер Сатурна і Титана, за допомогою видимого та інфрачервоного світла. Він складається з двох камер в одному блоці: одна для вимірювання у видимому світлі, інша — для вимірювання у інфрачервоному. Спектрометр досліджує відбите і власне світло атмосфери, кілець і поверхонь в діапазоні від 350 до 5100 нм. Він також «ловить» сонячне світло і світло зір, яке проходить через кільця, що допомагає в глибшому вивченні їх структури. Вчені планують використовувати цей спектрометр для довгострокових досліджень руху хмар і морфології в системі Сатурна, а також щоб визначити погодні умови на Сатурні.[11]

Плутонієве джерело живлення[ред.ред. код]

РТГ до встановлення на Кассіні
Розпечений плутоній є джерелом живлення РТГ зонда

Через велику відстань Сатурна від Сонця використання сонячних батарей як джерела енергії для апарату ускладнено. Щоб забезпечити енергією все обладнання, такі батареї мали б надто великий розмір (понад 500 м²)[19] та відповідну вагу. Тому Кассіні живиться енергією від радіоізотопного термоелектричного генератора (РТГ), який використовує для отримання електрики ізотоп плутонію-238 (у вигляді оксиду). Такі генератори вже застосовувалися для енергозабезпечення інших апаратів, зокрема Галілео, Вояджер, New Horizons та Улісс, і розраховані на тривалий час роботи. Наприкінці 11-го року експлуатації встановлений на Кассіні РТГ вироблятиме від 600 до 700 ватт електроенергії[19].

Щоб отримати необхідне прискорення, траєкторія місії Кассіні включала в себе кілька гравітаційних маневрів: два поблизу Венери, один — поблизу Землі, ще один — біля Юпітера. Проліт повз Землю був останнім маневром, коли космічний зонд Кассіні являв собою небезпеку для людей. Маневр був успішним, Кассіні пролетів повз нашу планету на відстані 1171 км (728 миль) 18 серпня 1999.[20] Якби в КА були якісь несправності, через що космічний зонд Кассіні зіткнувся б із Землею, то, за оцінками НАСА, у найгіршому випадку, значна частина з 33 кг плутонію-238 всередині РТГа розсіялася б в атмосфері Землі. У підсумку, до п'яти мільярдів людей піддалися б радіаційному впливу, підвищилися б випадки смерті від раку; але ймовірність, що таке могло статися була 1 до мільйона[21][22].

Телеметрія[ред.ред. код]

Космічний апарат Кассіні здатний передавати кілька різних форматів телеметрії. Підсистема телеметрії, мабуть, є найбільш важливою підсистемою, бо без неї дані не могли би доходити до Землі.

Телеметрія Кассіні була розроблена з нуля, космічний апарат використовує більш сучасний комп'ютер, ніж попередні місії.[23] Кассіні — це перший космічний апарат, який використовував міні-пакети, щоб зменшити складність передачі даних, створений спеціальний телеметричний словник і програмне забезпечення. Це дозволило створити менеджера по телеметрії для місії.

Гюйгенс (зонд)[ред.ред. код]

Докладніше: Гюйгенс (зонд)
Зображення Титана
Поверхня Титана, світлина зроблена зондом Гюйгенс
Та ж сама світлина оброблена за допомогою комп'ютера

Зонд «Гюйгенс» (англ. Huygens probe) створений Європейським космічним агентством і названий на честь голландського астронома XVII століття Крістіана Гюйгенса. Зонд був запущений 15 жовтня 1997 у зв'язці з космічним апаратом «Кассіні». 25 грудня 2004 зонд відокремився від свого носія і почав самостійний рух до Титана. 14 січня 2005 зонд «Гюйгенс» успішно увійшов в атмосферу Титана і здійснив посадку на його поверхню в області, що отримала назву Ксанаду. Це була перша (і на 2014 рік єдина) в історії м'яка посадка, здійснена у Зовнішній Сонячній системі. Зонд сів на тверду поверхню, хоча посадка в океан також була передбачена його конструкцією.[24]

Події та відкриття[ред.ред. код]

Прольоти повз Венеру й Землю та подорож до Юпітера[ред.ред. код]

Космічний апарат Кассіні здійснив два гравітаційних маневри — прольоти Венери 26 квітня 1998 і 24 червня 1999. Ці прольоти були необхідні щоб космічний апарат набрав імпульс, достатній для досягнення поясу астероїдів. У цей час гравітація Сонця втягнула космічний апарат назад, у внутрішню частину Сонячної системи, де він здійснив гравітаційний маневр навколо Землі. 18 серпня 1999 в 3:28 UTC, Кассіні здійснив допоміжний гравітаційний маневр — обліт Землі, на відстані 377000 км від Місяця, апарат зробив серію калібрувальних світлин. 23 січня 2000 року близько 10:00 UTC, Кассіні облетів астероїд 2685 Masursky. Були зроблені його світлини.[25] На відстані 1,6 мільйонів кілометрів, визначено діаметр астероїда — від 15 до 20 км.

Проліт Юпітера[ред.ред. код]

Світлина прольоту повз Юпітер
Проходження Іо на тлі Юпітера 1 січня 2001.

Кассіні найближче підлетів до Юпітера 30 грудня 2000 року і зробив багато наукових вимірювань, зокрема в ході багатомісячного прольоту Юпітера, було зроблено 26000 зображень. Це дозволило створити найдетальніший глобальний кольоровий «портрет» Юпітера, в якому найдрібніші деталі мають розмір приблизно 60 км (37 миль).[26] Головною знахідкою обльоту, анонсованого 6 березня 2003 року, була циркуляція атмосфери Юпітера. Темні «пояси» в атмосфері чергуються зі світлими «зонами» і вчені тривалий час вважали, що зони з більш блідими зонами — це зони висхідного повітря, частково через те, що на Землі хмари формуються в місцях, де підіймається повітря. Проте аналіз світлин, зроблених Кассіні засвідчив, що окремі поодинокі шторми висхідних яскраво-білих хмар, які занадто маленькі, щоб побачити їх з Землі, спливають майже без вийнятків у темних поясах. Згідно Ентоні Дель Геніо з Інституту космічних досліджень Годдарда NASA, «пояси повинні бути районами атмосферного руху на Юпітері, [тому] рух в атмосфері повинен знижуватись». Інші атмосферні вимірювання містили закручений темний овал високої атмосферної імли, розмірів великої червоної плями, дослідження північного полюсу Юпітера. 30 травня 2001 — під час перельоту від Юпітера до Сатурна, був помічений «серпанок» в зображеннях вузькокутової камери Кассіні. Це вперше було відзначено на фотографіях зорі Майя із зоряного скупчення Плеяд.

Інфрачервоні знімки виявили циркуляцію поблизу полюсів, зі смугами вітрів, які оточують планету, при цьому суміжні смуги рухаються у протилежних напрямках. Схоже оголошення обговорювалось також щодо природи кілець Юпітера. Розсіювання світла на частинках в кільцях показало, що частинки мали неправильну форму (а не сферичну) і, ймовірно, виникали як викиди від впливу мікрометеоритів на супутники Юпітера, імовірно, Метис і Адрастея.

Перевірка загальної теорії відносності[ред.ред. код]

10 жовтня 2003 року було оголошено результати експерименту з перевірки загальної теорії відносності, проведені за допомогою «Кассіні». Теорія передбачає, що масивний об'єкт (такий як Сонце) викривлює простір-час. Це призводить до затримки й частотного зсуву електромагнітного випромінювання (світла або радіохвиль). Коли апарат перебував з іншого від Сонця боку, він випромінював сигнал, який проходив повз Сонце й спостерігався з Землі. Сигнал, що надходив від апарату, змінювався відповідно до передбачень теорії[джерело?].

Хоча деякі вимірні відхилення від значень, розрахованих з використанням загальної теорії відносності, передбачені деякими незвичайними космологічними моделями, такі відхилення не були виявлені в цьому експерименті. Попередні випробування з використанням радіохвиль, що передавались космічними зондами Вікінг і Вояджер, відповідали розрахунковим значенням загальної теорії відносності з точністю до 1:1000. Точніші вимірювання з експерименту космічного зонда Кассіні поліпшили цю точність приблизно до 1:51 000[Note 2]. Ці дані підтверджують загальну теорію відносності Ейнштейна.

Нові місяці Сатурна[ред.ред. код]

Можливе місце існування нового місяця Сатурна, сфотографоване 15 квітня 2013

Загалом, Кассіні відкрив сім нових місяців на орбіті Сатурна.[27] Використовуючи світлини, зроблені Кассіні, науковці відкрили такі супутники: Мефона, Паллена, Полідевк у 2004 році[28], також пізніший аналіз виявив, що Вояджер 2 зробив світлини Паллени у 1981 році під час прольоту Сатурна.[29]

Відкриття нового супутника Сатурна — Дафніс

1 травня 2005 КА Кассіні був відкритий новий місяць у прогалині між кільцями Сатурна йому було надано номер S/2005 S 1 до моменту, поки йому було надане ім'я Дафніс. П'ятий новий місяць був відкритий Кассіні 30 травня 2007 і попередньо був названий S/2007 S 4. Зараз супутник відомий як Анфа. На прес-релізі 3 лютого 2009 року було оголошено про відкриття шостого місяця Сатурна, знайденого Кассіні. Місяць діаметром приблизно 1/3 милі всередині G-кільця системи Сатурна, зараз він має ім'я Егеон (формально S/2008 S 1).[30] На прес-релізі 2 листопада 2009 було оголошено про відкриття сьомого супутника Сатурна, знайденого Кассіні 26 липня 2009. Йому було надано номер S/2009 S 1, він має приблизно 300 м у діаметрі, місцезнаходження — В-кільця Сатурна.[31] 14 квітня 2014 науковці NASA повідомили про можливе відкриття нового місяця у А-кільці Сатурна.[32]

Обліт Феба[ред.ред. код]

Кассіні сфотографував Фебу під час наближення (ліворуч) і віддалення (2004)

11 червня 2004, Кассіні пролетів повз супутник Феба. Це була перша можливість для дослідження супутника з близької відстані (Вояджер 2 здійснив проліт 1981 році, але не зробив деталізованих світлин). Це також був єдиний можливий проліт Кассіні повз Фебу через механіку доступних орбіт навколо Сатурна.[33]

Перші світлини Феби з близької відстані були зроблені 12 червня 2004 року, і науковці невідкладно повідомили, що поверхня Феби не схожа на звичайну поверхню астероїдів. Частини поверхні з великою кількістю кратерів виглядають дуже яскраво, це дає змогу припускати, що під поверхнею існують великі об'єми води.

Обертання Сатурна[ред.ред. код]

В оголошенні 28 червня 2004 року вчені з програми Кассіні описали вимірювання періоду обертання Сатурна[34]. Оскільки на поверхні немає фіксованих ознак, які можна було б використовувати для отримання цього періоду, було використане повторення радіовипромінювання. Ці нові дані узгоджуються з останніми значеннями, виміряними з Землі, і являють собою загадку для вчених. Виявляється, що період радіохвиль змінився з тих пір, як він був вперше виміряний в 1980 році Вояджером 1 і що він тепер на 6 хвилин довше. Це не вказує на зміну загального обертання планети, але, як вважають, пов'язане з переміщенням джерела радіовипромінювання на іншу широту, при якій швидкість обертання відрізняється.

Прибуття на орбіту Сатурна[ред.ред. код]

Сатурн досяг рівнодення у 2008, під час завершення головної місії

1 липня 2004 року, космічний апарат пролетів у прогалину між кільцями F і G і досяг орбіти після семирічної подорожі.[35]

Маневр для виходу Кассіні на орбіту був комплексний, потрібно було змінити положення антени для захисту інструментів Кассіні від частинок кілець Сатурна. Як тільки космічний апарат перетнув межу кілець, йому було потрібно знову змінити своє положення для розташування двигуна вздовж шляху і після цього увімкнути двигун для зменшення швидкості на 622 м/с[36] для того, щоб Кассіні був захоплений гравітацією Сатурна. Це відбулось близько 8:54 pm UTC 30 червня 2004. Впродовж маневру Кассіні над верхніми хмарами Сатурна на відстані 20 000 км.

Обльоти Титана[ред.ред. код]

Поверхня Титана, яку бачимо через хмари, 2004

Кассіні вперше здійснив обліт найбільшого супутника Сатурна — Титана 2 липня 2004 року, наступного дня після виходу на орбіту, він пролетів на відстані 339 000 км. В світлині застосовані спеціальні фільтри, щоб була змога побачити через імлу південні полярні хмари, що складаються з метану та поверхневих рис з різною яскравістю та поверхневі особливості з різною яскравістю. 27 жовтня 2004 року, космічний апарат здійснив перший з 45 запланованих прольотів Титана, Кассіні пролетів на відстані 1200 км. Майже чотири гігабайта даних було передано на Землю, включаючи перші фотографії туманного покрову, імли. Виявилось, що поверхня Титана відносно рівна, знайдені височини не більше 50 м. Проліт забезпечив отримання у 100 разів кращі фотографії ніж очікувалось.

Приземлення зонда «Гюйгенс» на Титан[ред.ред. код]

Докладніше: Гюйгенс (зонд)
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Необроблені зображення з зонда "Гюйгенс", 14 січня 2005 (37 сторінок)
© ESA/NASA/JPL/U.Арізона. (хостинг ESA )

Зонд Гюйгенс відокремився від Кассіні 25 грудня 2004 за допомогою пружинних та спіральних ребер, призначених для повороту зонда для більшої стійкості. Зонд ввійшов в атмосферу Титана 14 січня 2005 і, після 2,5 годинного спуску, приземлився на тверду поверхню. Також Кассіні передав 350 фотографій, зроблених Гюйгенсом під час спуску, помилка програмного забезпечення одного з передавачів Кассіні унеможливила передачу інших 350 світлин.[37]

Обльоти Енцелада[ред.ред. код]

Вибоїни Лабтайт (вище центру) на Енцеладі, сфотографовані Кассіні 17 лютого 2005 року. У лівому нижньому куті бачимо пасми Куфа і пасму Ебони.

Впродовж перших двох прольотів Енцелада у 2005 році, Кассіні відкрив відхилення в локальному магнітному полі, що характерно для існування тонкої, але значної атмосфери. Інші вимірювання, вказують на іонізовану водяну пару, як її основний компонент. Кассіні спостерігав за гейзерами з водяним льодом, що вивергались з південного полюса Енцелада, що підтверджує ідею, що ці часточки підтримують Е-кільце Сатурна. Науковці передбачають, що на Енцеладі можуть існувати кишені з рідкою водою близько поверхні місяця, яка живить виверження.[38]

12 березня 2008 року Кассіні здійснив близький обліт Енцелада, він пролетів на відстані 50 км від поверхні.[39] Космічний апарат пройшов повз плюми, що знаходились на південних гейзерах, виявив воду, діоксид вуглецю і різні гідрокарбонати за допомогою мас-спектрометра. За допомогою інфрачервоного спектрометра Кассіні виявив, що поверхня має значно вищу температуру ніж навколишня місцевість.[40] Кассіні не здатен збирати та аналізувати дані щодо космічного пилу через помилку у програмному забезпеченні.

21 листопада 2009 року, Кассіні здійснив восьмий обліт Енцелада[41], цього разу на відстані 1600 км від поверхні. Композитний Інфрачервоний Спектрограф склав карту термальних викидів Вибоїни Багдад. Дані, які були отримані, допомогли створити деталізовану карту південної частини поверхні супутника високої роздільної здатності.

3 квітня 2014 після десяти років, як Кассіні вийшов на орбіту Сатурна, НАСА повідомила про існування великого соленого внутрішнього океану з рідкою водою на Енцеладі. Існування внутрішнього океану, що контактує з кам'яним ядром супутника, ставить Енцелад у список місць, де найвірогідніше існує чужорідне мікробне життя в Сонячні системі.[42][43][44] 30 червня 2014 року НАСА святкувала 10-ліття досліджень Кассіні Сатурна і його супутників, виділяючи відкриття водяної активності на Енцеладі серед інших відкриттів.[45]

У вересні 2015 НАСА оголосила, що гравітаційні і візуальні дані, отримані від Кассіні, були використані для аналізу лібрацій на орбіті Енцелада і з'ясували, що поверхня супутника не кріпиться безпосередньо до ядра, тому підповерхневий океан має бути глобальним у розмірах.[46]

28 жовтня 2015 року Кассіні здійснив близький проліт повз Енцелад — 49 км від поверхні, він пролетів повз крижані плюми південного полюса.[47] Світлини та інші дані після прольоту були отримані впродовж 48 годин.[47]

Радіозатемнення кілець Сатурна[ред.ред. код]

В травні 2005, Кассіні почав серію радіозатемнених експериментів, для вимірювання розміру-розподілу частинок в кільцях Сатурна а також вимірювань атмосфери самого Сатурна. Через 4 місяці апарат закінчив експеримент. Впродовж цих експериментів він пролетів за площиною кілець Сатурна і передавав радіохвилі через частинки кілець. Радіо сигнали, отримані на Землі, були проаналізовані за частотою, фазою та зміною потужності сигналу для визначення структури кілець.

Верхнє зображення: видима кольорова мозаїка кілець Сатурна, знята 12 грудня 2004. Нижнє зображення: імітація, збудована за допомогою спостереження з радіозатемненням 3 травня 2005 року. Колір у нижньому зображенні представляє розміри кільцевих частинок.

Підтвердження феномену спиць Сатурна[ред.ред. код]

У знімках Кассіні від 5 вересня 2005, апарат виявив спиці в кільцях Сатурна,[48]які раніше спостерігав лише Стівен Джеймс О'Міра в 1977 році., а потім підтвердили космічні зонди Вояджер на початку 1980-х років[49][50].

Озера Титана[ред.ред. код]

Докладніше: Рідина на Титані
Море Лігеї (ліворуч) у порівнянні з Озером Верхнім (праворуч).
Титан — особливості моря Лігеї (21 серпня 2014).

Світлини зроблені 21 липня 2006 виявили озера рідких вуглеводнів (таких як метан або етан) в північних широтах. Це перше відкриття існуючих озер, відкритих поза межами Землі. Озера мають розміри від 1 до 100 км в перетині.[51]

13 березня 2007 року Лабораторія реактивного руху повідомила, що вони мають беззаперечні докази існування морів метану і етану в північній півкулі Титана. Принаймні, одне з них більше, ніж будь-яке з відомих Великих Озер Північної Америки.[52]

Ураган на Сатурні[ред.ред. код]

У листопаді 2006 року, науковці відкрили шторм на південному полюсі Сатурна з вираженим оком бурі. Ця характеристика шторму була відома до цього часу лише на Землі і ніколи не спостерігалась на іншій планеті. На відміну від земного шторму, шторм на полюсі Сатурна, можливо, є нерухомим. Він приблизно 8 000 км в перетині і 70 км у висоту, вітри дмуть в ньому зі швидкістю 560 км/год.[53]

Проліт Япета[ред.ред. код]

10 вересня 2007 року на відстані 62 331 км апаратом було виявлено екваторіальний хребет на поверхні Япета.
Поверхня Япета з близької відстані, 2007

10 вересня 2007 року Кассіні завершив обліт дивного, двотонного, схожого на горіх місяця Япета. Світлини зроблені з відстані 1600 км над поверхнею. Під час передачі даних, апарат був уражений космічними променями і перейшов у безпечний режим. Всі дані, отримані під час обльоту були відновлені.[54]

Перше розширення місії[ред.ред. код]

15 квітня 2008 Кассіні отримав фінансування для розширеної 27-місячної місії. Вона складається з більше ніж 60 орбітальних обльотів Сатурна з 21 більш близьким прольотом біля Титана, також апарат здійснить ще сім прольотів Енцелада, шість — Мімаса, вісім — Тетіс і по одному прольоту Діони, Реї і Гелени.[4]. Розширена місія розпочалась 1 липня 2008 і була названа Рівнодення оскільки збігалась з рівноденням Сатурна.[55]

Друге розширення місії[ред.ред. код]

До НАСА була подана пропозиція щодо другого подовження місії Кассіні (вересень 2017 — травень 2017), попередньо була названа ХХМ.[4]. Бюджет у $60 млн дол. був підтверджений у лютому 2010 і друга подовжена місія була названа Сонцестояння.[56] Апарат мав здійснити більше ніж 155 обльотів Сатурна, 54 обльоти Титана і 11 обльотів Енцелада.

Великий шторм на Сатурні 2010 року і його наслідки[ред.ред. код]

Northern hemisphere storm in 2011

25 жовтня 2012 року Кассіні спостерігав наслідки шторму Великої Білої Плями, що відбувається на Сатурні кожні 30 років.[57] Дані, отримані від інструмента Кассіні - композитного інфрачервоного спектрометра — надали інформацію щодо потужного розряду, який викликав підвищення температури в стратосфері Сатурна на 83°С вище норми. Одночасно з цим дослідниками НАСА з центру Ґоддарда (Ґрінбелт (Меріленд)), була зафіксована велика кількість етилену, що рідко фіксувався на Сатурні. Шторм, який утворив цей розряд, вперше спостерігався 5 грудня 2010 року у північній півсфері Сатурна. Цей шторм - перший, що спостерігався космічний апаратом, який перебував на орбіті Сатурна, а також перший, що спостерігався в тепловому інфрачервоному діапазоні хвиль, що дозволило вченим спостерігати температуру атмосфери Сатурна й відстежувати явища, які не видно неозброєним оком. Шпиль етиленового газу, який утворив шторм, досяг висоти в 100 разів більше, ніж вважалося можливим для Сатурна. Науковці також визначили, що шторм був найбільшим, найгарячішим стратосферним вихором, коли-небудь виявленим у Сонячній системі й початково був більший, ніж Велика червона пляма.

Проходження Вене́ри на тлі диску Сонця[ред.ред. код]

21 грудня 2012 року, Кассіні спостерігав Проходження Венери перед диском Сонця.[58] Інструмент VIMS проаналізував сонячне світло, що пройшло повз венеріанську атмосферу.[58] Інструмент VIMS до цього спостерігав транзит екзопланети HD 189733 b.

День, коли Земля посміхнулася[ред.ред. код]

День, коли Земля посміхнулася - Сатурн з кількома місяцями, Земля, Венера, і Марс (19 липня, 2013).[59]

19 липня 2013 року космічний апарат був направлений у бік Землі для фотографування Землі і Місяця як частини природного світла, багатообразного портрета всієї системи Сатурна. Подія була унікальна, тому що вперше NASA інформувало громадськість про те, що попередня фотозйомка була зроблена заздалегідь.[59][60]Команда з обробки зображень Кассіні повідомила, щоб люди посміхнулись і махали небу, науковець з команди Кассіні - Керолін Порко, описує момент як шанс "відсвяткувати життя на блідій блакитній цятці".[61]

Проліт повз Рею[ред.ред. код]

10 лютого 2015 року Кассіні пролетів на близькій відстані повз Рею – 47000 км.[62] Космічний апарат спостерігав місяць за допомогою камер і зробив найбільш детальні фотографії на той час.[63]

Проліт повз Гіперіон[ред.ред. код]

Кассіні здійснив свій останній обліт місяця Сатурна - Гіперіона 31 травня 2015 року на відстані 34 000 км.[64]

Світлина Гіперіона
з відстані 37 000 км
(31 травня 2015)
Зображення Гіперіона зблизька,
з відстані 38 000 км
(31 травня 2015)

Проліт повз Діону[ред.ред. код]

Кассіні здійснив світ останній обліт Діони - 17 серпня 2015 року на відстані 475 км. Попередній проліт відбувся 16 червня.[65]

Зміна кольору шестикутника Сатурна[ред.ред. код]

Між 2012 та 2016 роками шестикутник змінив свій колір з переважно блакитного до золотого.[66] Одна теорія пояснення цього полягає у тому, що затемнення відбувається, оскільки полюс піддається впливу сонячного світла через зміну сезону.[66] До цього існують записи спостережень, на яких бачно менш блакитний колір по всьому Сатурну між 2004 і 2008.[4].

Зміна кольору шестикутника Сатурна:2012 і 2016
Зміна кольору шестикутника Сатурна:
2013 і 2017

Завершення місії і знищення Кассіні[ред.ред. код]

Світлина, зроблена Кассіні. Атмосфера Сатурна з близької відстані - 3100 км. 26 квітня 2017.

Вибрана місія має виконати кілька близьких прольотів Сатурна наблизившись до кілець, після чого апарат має ввійти в атмосферу Сатурна 15 вересня 2017 року і знищитись. Цей метод був обраний, щоб захистити можливі форми життя на супутниках Сатурна.[67] У 2008 році були оцінені варіанти для досягнення цієї мети, кожний з варіантів мав свої фінансові, наукові і технічні проблеми.[68]

29 листопада 2016 року Кассіні здійснив проліт Титана, це дозволило апарату дістатись до орбіт F-кілець: це було початком великого фіналу місії Кассіні під час кульмінації якого апарат зіткнеться з Сатурном.[69][70] Останній обліт Титана відбувся 22 квітня 2017 року, апарат знову змінив орбіту, аби дістатись проміжку між Сатурном і внутрішнім кільцем 26 квітня. Кассіні пролетів на відстані 3100 км над хмарами Сатурна і за 320 км від видимого початку внутрішнього кільця, апарат успішно зробив світлини атмосфери і почав їх передавати наступного дня.[71]

Місії[ред.ред. код]

Місія Кассіні була поділена на окремі підмісії.[72] Кожний етап досліджень планувався з урахуванням фінансування, цілей тощо.[72] Більше 260 науковців з 17 країн працювали над проектом, загалом тисячі працівників взяли участь у проектуванні, розробці і запуску місії.[73].

  • Первинна місія (липень 2004 — червень 2008).[74][75]
  • Місія Рівнодення (липень 2008 — вересень 2010).[72]
  • Місія Сонцестояння (жовтень 2010 — квітень 2017).[72][1]
  • Велике Завершення (квітень 2017 — вересень 2017).[1][76]
Сатурн, світлина зроблена Кассіні, 2016

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Стурбованість екологів викликало джерело живлення, яке містило близько 33 кг оксиду високороадіоактивного ізотопу плутонію-238. Аварія космічного апарата (під час старту або під час повторного прольоту поблизу Землі) могла призвести до радіоактивного забруднення.
  2. Наразі це найточніше вимірювання параметра післяньютонівської формалізації[en] γ . Його результат ( γ - 1 = (2,1 ± 2,3) × 10−5 ) узгоджується з передбаченим загальною теорією відносності ( γ = 1 ).

Додаткова література[ред.ред. код]

  • Ralph Lorenz (2017). NASA/ESA/ASI Cassini-Huygens: 1997 onwards (Cassini orbiter, Huygens probe and future exploration concepts) (Owners' Workshop Manual). Haynes Manuals, UK. ISBN 978-1785211119.  (англ.)
  • Karl Grossman (1997). The Wrong Stuff: The Space Program's Nuclear Threat to Our Planet. Common Courage Press. ISBN 1-56751-125-2. (англ.)
  • David M. Harland (2002). Mission to Saturn: Cassini and the Huygens Probe. Springer-Verlag. ISBN 1-85233-656-0. (англ.)
  • Ralph Lorenz; Jacqueline Mitton (2002). Lifting Titan's Veil: Exploring the Giant Moon of Saturn. Cambridge University Press. ISBN 0-521-79348-3. (англ.)
  • Meltzer, Michael (2015). The Cassini-Huygens Visit to Saturn: A Historic Mission to the Ringed Planet. Cham: Springer International Publishing Switzerland. ISBN 978-3-319-07608-9. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б в The Grand Finale Toolkit. NASA. Процитовано April 15, 2017. 
  2. Місія Кассіні: на порозі Великого фіналу
  3. Великий фінал Кассіні
  4. а б в г Cassini’s Tour of the Saturn System. The Planetary Society. Процитовано 2010-11-04. (англ.)
  5. Outer Planets Flagship
  6. William J. Broad (September 8, 1997). Saturn Mission's Use of Plutonium Fuel Provokes Warnings of Danger. The New York Times. Процитовано September 1, 2010. 
  7. Dozens arrested in protest of plutonium-fueled space mission. CNN. October 4, 1997. Процитовано September 1, 2010. 
  8. Christopher Boyd (October 5, 1997). 27 Arrested at Protest of Cassini. Orlando Sentinel. Процитовано September 1, 2010. 
  9. Cassini Spacecraft Nears Liftoff, but Critics Object to its Risks. The New York Times. October 12, 1997. Процитовано September 1, 2010. 
  10. Daniel Sorid (August 18, 1999). Activists Stand their Ground, Even As Cassini Sails Safely Away. Space.com. Процитовано September 1, 2010. 
  11. а б в г д е ж и к л м н Cassini Orbiter Instruments. Saturn.jpl.nasa.gov. Процитовано 2011-08-20. 
  12. CAPS team page. Caps.space.swri.edu. Процитовано 2011-08-20. 
  13. Cassini Significant Events newsletter 2012 03 26. JPL. 
  14. Waite J. H., Lewis S., Kasprzak W. T., Anicich V. G., Block B. P., Cravens T. E., Fletcher G. G., Ip W. H., Luhmann J. G., McNutt R. L., Niemann H. B., Parejko J. K., Richards J. E., Thorpe R. L., Walter E. M., Yelle R. V. (2004). The Cassini ion and neutral mass spectrometer (INMS) investigation. Space Science Reviews 114 (1–4). с. 113–231. Bibcode:2004SSRv..114..113W. doi:10.1007/s11214-004-1408-2. 
  15. INMS team page. Inms.space.swri.edu. Процитовано 2011-08-20. 
  16. Porco C. C., West R. A., Squyres S., McEwen A., Thomas P., Murray C. D., Delgenio A., Ingersoll A. P., Johnson T. V., Neukum G., Veverka J., Dones L., Brahic A., Burns J. A., Haemmerle V., Knowles B., Dawson D., Roatsch T., Beurle K., Owen W. (2004). Cassini Imaging Science: Instrument characteristics and anticipated scientific investigations at Saturn. Space Science Reviews 115 (1–4). с. 363–497. Bibcode:2004SSRv..115..363P. doi:10.1007/s11214-004-1456-7. 
  17. Dougherty M. K., Kellock S., Southwood D. J., Balogh A., Smith E. J., Tsurutani B. T., Gerlach B., Glassmeier K. H., Gleim F., Russell C. T., Erdos G., Neubauer E. M., Cowley S. W. H. (2004). The Cassini magnetic field investigation. Space Science Reviews 114 (1–4). с. 331–383. Bibcode:2004SSRv..114..331D. doi:10.1007/s11214-004-1432-2. 
  18. Krimigis S. M., Mitchell D. G., Hamilton D. C., Livi S., Dandouras J., Jaskulek S., Armstrong T. P., Boldt J. D., Cheng A. F., Gloeckler G., Hayes J. R., Hsieh K. C., Ip W. H., Keath E. P., Kirsch E., Krupp N., Lanzerotti L. J., Lundgren R., Mauk B. H., McEntire R. W., Roelof E. C., Schlemm C. E., Tossman B. E., Wilken B., Williams D. J. (2004). Magnetosphere imaging instrument (MIMI) on the Cassini mission to Saturn/Titan. Space Science Reviews 114 (1–4). с. 233–329. Bibcode:2004SSRv..114..233K. doi:10.1007/s11214-004-1410-8. 
  19. а б Why the Cassini Mission Cannot Use Solar Arrays. NASA/JPL. 1996-12-06. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-11-04. (англ.)
  20. Cassini–Huygens:Quick Facts. Saturn.jpl.nasa.gov. Процитовано 2014-07-01. 
  21. Cassini Final Environmental Impact Statement, see Chapter 2, Table 2-8
  22. Friedensen, Victoria Pidgeon (1999). Chapter 3. Protest Space: A Study of Technology Choice, Perception of Risk, and Space Exploration. Процитовано February 28, 2011. 
  23. http://trs-new.jpl.nasa.gov/dspace/bitstream/2014/33099/1/94-1033.pdf
  24. How to Land on Titan, Ingenia, June 2005
  25. JPL (February 11, 2000). "New Cassini Images of Asteroid Available". Прес-реліз. Переглянутий 2010-10-15.
  26. Hansen C. J., Bolton S. J., Matson D. L., Spilker L. J., Lebreton J. P. (2004). The Cassini–Huygens flyby of Jupiter. Icarus 172 (1). с. 1–8. Bibcode:2004Icar..172....1H. doi:10.1016/j.icarus.2004.06.018. 
  27. Meltzer 2015, pp. 346—351
  28. Newest Saturn moons given names. BBC. February 28, 2005. Процитовано September 1, 2016. 
  29. Spitale, J. N.; Jacobson, R. A.; Porco, C. C.; Owen, W. M., Jr. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations. The Astronomical Journal 132 (2). с. 692–710. Bibcode:2006AJ....132..692S. doi:10.1086/505206. 
  30. Surprise! Saturn has small moon hidden in ring. NBC News. March 3, 2009. Архів оригіналу за December 17, 2013. Процитовано August 29, 2015. 
  31. Daniel W. E. Green (November 2, 2009). IAU Circular No. 9091. Ciclops.org. Процитовано August 20, 2011. 
  32. Platt, Jane; Brown, Dwayne (April 14, 2014). NASA Cassini Images May Reveal Birth of a Saturn Moon. NASA. Процитовано April 14, 2014. 
  33. Porco C. C.; Baker E.; Barbara J.; Beurle K.; Brahic A.; Burns J. A.; Charnoz S.; Cooper N.; Dawson D. D.; Del Genio A. D.; Denk T.; Dones L.; Dyudina U.; Evans M. W.; Giese B.; Grazier K.; Heifenstein P.; Ingersoll A. P.; Jacobson R. A.; Johnson T. V.; McEwen A.; Murray C. D.; Neukum G.; Owen W. M.; Perry J.; Roatsch T.; Spitale J.; Squyres S.; Thomas P. C.; Tiscareno M.; Turtle E.; Vasavada A. R.; Veverka J.; Wagner R.; West R. (2005). Cassini Imaging Science: Initial results on Phoebe and Iapetus. Science 307 (5713). с. 1237–1242. Bibcode:2005Sci...307.1237P. PMID 15731440. doi:10.1126/science.1107981. 
  34. Carolina Martinez; Gary Galluzzo (June 28, 2004). Scientists Find That Saturn's Rotation Period is a Puzzle. Jpl.Nasa.Gov. Процитовано August 20, 2011. 
  35. Porco, Carolyn C. (2007). Cassini, the first one thousand days. American Scientist 95 (4). с. 334–341. doi:10.1511/2007.66.334. 
  36. Cassini/Huygens: Heavily Instrumented Flight Systems Approaching Saturn and Titan (PDF). Процитовано August 20, 2011. 
  37. Huygens Probe Returns First Images of Titan's Surface. Процитовано January 9, 2015. 
  38. Jia-Rui Cook; Dyawne C. Brown (July 6, 2011). Cassini Spacecraft Captures Images and Sounds of Big Saturn Storm. Saturn.jpl.nasa.gov. Архів оригіналу за March 3, 2008. Процитовано August 20, 2011. 
  39. Cassini Spacecraft to Dive Into Water Plume of Saturn Moon NASA.gov, March 10, 2008
  40. Cassini Tastes Organic Material at Saturn's Geyser Moon NASA, March 26, 2008
  41. Cassini Sends Back Images of Enceladus as Winter Nears. 
  42. Amos, Jonathan (April 3, 2014). Saturn's Enceladus moon hides 'great lake' of water. BBC News. Процитовано April 7, 2014. 
  43. Iess, L.; Stevenson, D.J.; Parisi, M.; Hemingway, D.; Jacobson, R.A.; Lunine, J.I.; Nimmo, F.; Armstrong, J.w.; Asmar, S.w.; Ducci, M.; Tortora, P. (April 4, 2014). The Gravity Field and Interior Structure of Enceladus. Science 344 (6179). с. 78–80. Bibcode:2014Sci...344...78I. PMID 24700854. doi:10.1126/science.1250551. Процитовано April 3, 2014. 
  44. Sample, Ian. Ocean discovered on Enceladus may be best place to look for alien life. The Guardian. Процитовано April 3, 2014. 
  45. Dyches, Preston; Clavin, Whitney (June 25, 2014). Cassini Celebrates 10 Years Exploring Saturn. NASA. Процитовано June 25, 2014. 
  46. Cassini Finds Global Ocean in Saturn's Moon Enceladus. Процитовано September 15, 2015. 
  47. а б Deepest-Ever Dive Through Enceladus Plume Completed. Jet Propulsion Laboratory. October 28, 2015. Процитовано October 29, 2015. 
  48. Шаблон:Cite APOD
  49. Catalog Page for PIA05380. Photojournal.jpl.nasa.gov. Процитовано August 20, 2011. 
  50. The Rings of Saturn. phys.utk.edu. Процитовано December 5, 2013. 
  51. Cassini Spacecraft Captures Images and Sounds of Big Saturn Storm. Saturn.jpl.nasa.gov. July 6, 2011. Процитовано August 20, 2011. 
  52. Cassini-Huygens: News. Saturn.jpl.nasa.gov. Архів оригіналу за May 8, 2008. Процитовано August 20, 2011. 
  53. Huge 'hurricane' rages on Saturn. BBC News. November 10, 2006. Процитовано November 10, 2006. 
  54. Cassini Probe Flies by Iapetus, Goes into Safe Mode. Fox News. September 14, 2007. 
  55. Cassini To Earth: 'Mission Accomplished, But New Questions Await!'. Science Daily. June 29, 2008. Процитовано January 5, 2009. 
  56. NASA Extends Cassini's Tour of Saturn, Continuing International Cooperation for World Class Science. NASA / California Institute of Technology / Jet Propulsion Laboratory, February 3, 2010, retrieved January 2, 2011
  57. NASA - NASA Spacecraft Sees Huge Burp At Saturn After Large Storm. 
  58. а б Cassini Instrument Learns New Tricks. 
  59. а б Overbye, Dennis (November 12, 2013). The View From Saturn. The New York Times. Процитовано November 12, 2013. 
  60. Cassini probe takes image of Earth from Saturn orbit. BBC News. July 23, 2013. Процитовано July 24, 2013. 
  61. Smile! Cassini sets up photo of Earth. BBC News. July 19, 2013. Процитовано July 24, 2013. 
  62. Saturn Tour Dates: 2015. NASA / Jet Propulsion Laboratory. 2015. Процитовано May 2, 2017. 
  63. Return to Rhea (NASA Cassini Saturn Mission Images). Cassini Imaging Central Laboratory for Operations. March 30, 2015. PIA19057. 
  64. Cassini Prepares for Last Up-close Look at Hyperion. NASA / Jet Propulsion Laboratory. May 28, 2015. Процитовано May 29, 2015. 
  65. Cassini to Make Last Close Flyby of Saturn Moon Dione. NASA / Jet Propulsion Laboratory. August 13, 2015. Процитовано August 20, 2015. 
  66. а б Changing Colors in Saturn's North. 
  67. Blabber, Phillipa; Verrecchia, Angélique (April 3, 2014). Cassini-Huygens: Preventing Biological Contamination. Space Safety Magazine. Процитовано August 1, 2015. 
  68. Bailey, Frederick; Rabstejnek, Paul. Cassini Mission and Results. Oglethorpe University. Архів оригіналу за February 19, 2008. 
  69. 2016 Saturn Tour Highlights. 
  70. Lewin, Sarah. Cassini Mission Kicks Off Finale at Saturn. Scientific American. Процитовано November 30, 2016. 
  71. Dyches, Preston; Brown, Dwayne; Cantillo, Laurie (April 27, 2017). NASA Spacecraft Dives Between Saturn and Its Rings. NASA / Jet Propulsion Laboratory. Процитовано May 2, 2017. 
  72. а б в г Cassini Equinox Mission. European Space Agency. October 18, 2011. Процитовано April 15, 2017. 
  73. Cassini: Mission to Saturn: The Team. NASA. 
  74. Cassini Tour of Saturn and its Moons. European Space Agency. October 7, 2008. Процитовано April 15, 2017. 
  75. Start of the Cassini Equinox Mission. European Space Agency. June 30, 2008. Процитовано April 15, 2017. 
  76. Overbye, Dennis (August 6, 2014). Storm Chasing on Saturn. New York Times. Процитовано August 6, 2014.