Carcass

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Carcass
Festival Vagos Open Air (2014 р.)
Festival Vagos Open Air (2014 р.)
Основна інформація
Жанр мелодичний дез-метал, горграйнд, детграйнд, дет-н-ролл
Роки 1985—1996, з 2008 — дотепер
Країна Велика Британія Велика Британія
Місто Ліверпуль
Мова англійська
Тематика Патології, медицина, суспільство, політика
Лейбл Earache Records, Nuclear Blast
Склад
  • Білл Стір
  • Джефф Вокер
  • Деніел Уілдінг
  • Том Дрепер
Колишні
учасники
  • Кен Оуен
  • Майк Хікі
  • Карло Регедас
  • Санджив
  • Майкл Емотт
  • Даніель Ерландссон
myspace.com/carcass
Commons-logo.svg Carcass у Вікісховищі

Carcass (укр. «Туша») — британська метал-група, заснована у Ліверпулі в 1985 році.[1][2]Дотепер грає у жанрі «мелодичний дез-метал».


Історія[ред. | ред. код]

Рання історія[ред. | ред. код]

Група «Carcass» утворена у 1985 році гітаристом Біллом Стіром (англ. Bill Steer) і ударником Кеном Оуеном (англ. Ken Owen). Також у початковий склад колективу входив вокаліст, індієць за походженням, Санджив (англ. Sunjiv).

У 1985 році Білл Стір закінчує школу і вирішує присвятити себе створенню важкої музики. Він починає випускати фанзин «Phoenix Militia», присвячений андеграундній металевій сцені Ліверпуля.[3] У відомому в Ліверпулі рок-н-рольному барі «Mermaid» він якось знайомить з таким же музикантом-новачком барабанщиком Кеном Оуеном і розповідає йому про свою ідею організувати гурт. Так Білл і Кен засновують «Carcass». До того часу Білл Стір уже грає у панк-групі «Disattack», і у березні 1986 року видає з ними демо з шести пісень «Drop a bomb.[4]..». Відтак Білла запрошують як тимчасового гітариста у групу «Napalm Death». Однак він стає сталим членом гурту, і записує з «Napalm Death» їх дебютний альбом «Scum». Кен Оуен розпочинає навчання у коледжі (за спеціальністю «екологія»), а Білл зайнятий записом «Scum». Таким чином, до 1987 року гурт Carcass практично призупиняє діяльність.[5]

У 1987 році до Білла і Кена приєднується колишній вокаліст і бас-гітарист гурту «Electro Hippies» Джефф Вокер (англ. Jeff Walker). Білл познайомився з Джеффом під час роботи з гуртом «Napalm Death». Джефф оформлював обкладинку для «Scum». І репетиційна діяльність гурту відновлюється. У цьому ж році колектив записує свій перший демозапис під назвою «Flesh Ripping Sonic Torment», котрий складається  з 13-ти композицій. На вокалі — Санджив. Одразу ж після запису він покидає гурт. І колектив записує демо «Symphonies of Sickness» з 5 треків, де на вокалі вже Джефф Вокер. Це демо викликало інтерес у незалежного лейбла Earache Records, і з групою був підписаний контракт на запис повноцінного альбому.[6]

«Reek of Putrefaction»[ред. | ред. код]

У липні 1988 року виходить перший повноцінний альбом гурту. Він був записаний всього за чотири дні у невеликій студії, у Бірмінгемі. Самі учасники залишилися незадоволені якістю зведення альбому.

Інтерв'ю з Білом Стіром, німецький журнал «Rock Hard», 40-й випуск, Червень 1990:

« It was in September '87 when we sent our first demo to Earache who liked us from the first moment on. Then the label pushed us to record an LP as soon as possible. We reacted by entrenching ourselves in our practice room and practicing songs like mad in a short time, so we had a complete record. Then Earache sent us into a small piss-studio in Birmingham, where we did the LP in four days. That wasn't much time, but it could still have ended up okay. Unfortunately, the engineer was a complete idiot. He ruined the drum tracks so badly that we had to mix endlessly so you could at least hear something. But we only had a few hours available, and had to release the LP as it sounded. That was Reek of Putrefaction, and understandingly we were everything but happy with the result.[7] »
« Це був вересень '87 року, коли ми відіслали наше перше демо в Earache Records, котрим одразу ж сподобались. Тоді лейбл почав підштовхувати нас до того, щоб ми записали LP як можна швидше. Ми відповіли тим, що закрились на репетиційній базі, і репетирували наші песні як божевільні; і в найкоротші терміни ми мали матеріал на повноцінний альбом. Earache Records відправили нас в відстійну маленьку студію в Бірмінгемі, де ми і записали LP за чотири дні. Це не дуже довго, але ми чудово вклались. На жаль, інженер звукозапису був повним ідіотом. Вів звів доріжку ударних так жахливо, що нам довелося мікшувати безкінечно, щоб врешті  стало чутно хоч що-небудь. Але часу в нас було всього декілька годин, і довелося видавати LP так, як він звучав до того моменту. Це був Reek of Putrefaction, і зрозуміло, що ми переживали будь-які, тільки не радісні почуття по поводу результату запису

»

Обкладинка альбому містила колаж з фотографій трупів людей і ампутованих частин тіл. Учасники групи стверджували, що спеціально зробили її такою, щоб альбом був заборонений цензурою. Однак це привело лише до того, що продажі альбому перевищили очікування як групи, так і лейбла. Тексти пісень представляли такий же колаж з опису найбільш болісних фантазій на тему некрофілії, трупів і смерті. Тексти пісень наповнені словами, як образно написано у багатьох рецензіях, взятими з медичних книг. Рецензії на цей альбом повні епітетів як «найбільш хворі і шалені тексти» і тому подібне. Також альбом виокремлює те, що гітарні соло мають свої власні назви, витримані у стилістиці альбому. Традиція давати назви гітарним соло є у «Carcass» аж до третього альбому. Оригінальний підхід у групи був і у ставленні до вокальних партій. Всі учасники групи, навіть ударник, співали якусь частину текстів. 13 грудня 1988 року колектив запрошено на відому передачу британського радіодіджея Джона Піла — Peel Sessions, на BBC Radio 1. Спродюсовані Дейлом «Баффіном» Гріффіном (англ. Dale "Buffin" Griffin), чотири записаних під час національного радіоефіру трека були видані у том ж році окремим релізом, під назвою «The Peel Sessions EP». Цікавий факт, що на цьому релізі члени гурту виступили під страшними псевдонімами: Бальзаматор грудної клітки (Білл Стір), Роздавлювач кишок (Джефф Вокер) і Полоскаючий горло кров'ю (Кен Оуен). Джон Піл визнав альбом «Reek of Putrefaction» найкращим релізом року, а відомий журнал Kerrang! присвоїв рейтинг 4 з 5, або, за класифікацією журналу — Вбивчий Альбом (англ. A Killer One).

«Symphonies of Sickness»[ред. | ред. код]

У 1989 році Білл Стір покидає гурт «Napalm Death», щоб повністю сконцентруватись над роботою у «Carcass». У липні-серпні, в студії «Slaughterhouse Studios» (Йоркшир) колектив записує матеріал для свого другого альбому. Альбом отримує ту ж назву, що і другий демозапис — «Symphonies of Sickness». 4 грудня 1989 альбом побачив світ. За рішенням лейбла, у тій частині тиражу, котра вийшла на компакт-дисках містилися в вигляді бонус-треків весь попередній альбом групи. Замість десяти пісень покупець отримував двадцять шість за ті ж гроші. Можливо, це було хорошим маркетинговим рішенням, але гурту цей факт не сподобався, як згадує Білл Стір.[8] Звукоінженером на записі альбому був відомий звукорежисер і музичний продюсер Колін Річардсон. Він працював з групою до п'ятнадцяти годин у день, упродовж чотирьох тижнів. Результат повністю задовільнив не тільки колектив, але і аудиторію. Журнал «Kerrang!» присвоїв альбому рейтинг 5 з 5, тобто, визнав за альбомом найвищий статус «klassik», а у чартах одного з найдавніших музичних видань Великої Британії, відомого журналу «NME», альбом досяг 15-го місця.

У листопаді 1989 музиканти беруть участь у європейському турне «Grindcrusher tour», організованого «Earache». У турне також беруть участь такі колективи, як «Bolt Thrower», «Morbid Angel» і «Napalm Death». У 1990 році, на мексиканському лейблі «Distorted Harmony» на вінілі виходить 7" EP «Live St. George's Hall, Bradford 15.11.89» з трьома треками, записаними на концертних виступах групи. Два перших трека записані на виступі «Carcass» у St. George’s Hall у Брадфорді у рамках турне, а третій — концертний виступ групи 23 лютого 1989 у будівлі Студентського союзу Лондонського Університету. Перша тисяча екземплярів, видана на чорному вінілі, офіційно визнана гуртом, друга, на червоному вінілі, є піратським додруком тиражу.[9]

Розвиток[ред. | ред. код]

У 1990 році колектив вирішує взяти другого гітариста у свій склад, щоб зробити звук своїх живих виступів більш щільнгим і важким. У березні до музикантів приєднується шведський гітарист Майкл Емотт, котрий до цього грав у Carnage.

Другий гітарист дав можливість групі значно ускладнити свій саунд. Від брутального, примітивного грайнд-кору, який виріс з примітивістсько-мінімалістичної музичної філософії панка, музика гурту зробила значний крок до ускладнення музичної тканини своїх композицій, і стала відповідати жанровій стилістиці дез-металу.

Necroticism — Descanting the Insalubrious[ред. | ред. код]

Білл Стір (фестиваль Gods of Metal, 2008)

На третьому альбомі «Necroticism - Descanting the Insalubrious» виданому в 1991 році, музиканти змогли показати безліч оригінальних знахідок у своєму саунді. Стилістично, альбом вже не є, на відміну від попередніх двох релізів, чистим горграйндом; звучання і музична структура композицій змістилась у бік дез-металу. Віртуозною грою на своїх гітарах Білл Стір і Майк Емотт досягли ефекту практично неперервного гітарного соло, адже навіть у тих місцях композицій, де соло, як таке, не звучить, гітарні рифи настільки складні і переплетені між собою, ніби імітують соло-партії. Наступною зміною у звучанні альбому стала тривалість пісень. Від грайнд-корівських вибухових і, часто, дуже коротких композицій музиканти перейшли до розгорнутих п'ятьох-шести, а іноді і семихвилинного звучанню треків. Відповідно, збільшився і обсяг текстів пісень. Незважаючи на всі ці зміни, творчість гурту не стала менш екстремальною: перед піснями на альбомі є вставки з аудіозаписами звітів патологоанатомів і судмедекспертів, тексти майорять словами з медичних словників, а тематика більшості пісень уособлює обговорення варіантів дій з трупами людей — від пропозиції підживлювати ними сад, до годування домашніх тварин або, д прикладу, збирання патологоанатомом пазла з розчленованого тіла. Сама назва альбому потребує перекладу навіть для англомовних, і означає «Процес помирання — міркування про нездорове».[10] Зокрема, слово «Necroticism» є неологізмом, котрий придумав Кен Оуен[11].

Альбом був записаний на студії «Amazon Studios» у Сімонсвуді, у 1991 році. Продюсером альбому був Колін Річардсон, котрий був звукорежисером попереднього альбому колективу. У жовтні альбом видано у Великій Британії, у лютому 1992 року він був виданий у США. Уже до кінця лютого продажі альбому досягли 100000 копій.

У березні 1992 колектив дає кілька концертів у Мексиці  з колективами «Cenotaph», «Deadly Dark» і «Hardware». Відтак «Carcass» виступає на британському турне гурту «Death», разом з французькою групою «Loudblast», у останню мить замінивши заявлених у турне голандців «Pestilence», котрі не змогли виступити. У червні цього ж року виходить EP «Tools of the Trade». У той же час музиканти брали участь у турне «Gods Of Grind», разом з «Entombed», «Cathedral» і «Confessor». Турне було організовано «Earache Records».

Heartwork[ред. | ред. код]

У жовтні 1993 року «Carcass» випускають свій новий диск «Heartwork» (з англ.  «робота серця»). Всі пісні альбому були готові у «сирому» вигляді уже в лютому, однак колектив очікував підписання ліцензійної угоди між незалежним лейблом Earache Records, з котрим у колектива був підписаний контракт, і одним з великих і старих лейблів світової звукозаписної індустрії Columbia Records, що належала корпорації Sony. Лише після уладання угоди, у травні 1993 року гурт розпочав запис «Heartwork». Матеріал записували на студії «Parr Street Studio», продюсером знову був Колін Річардсон. На альбомі колектив вкотре змінив свій стиль, тепер музиканти грали класичний дез-метал з елементами хеві-металу. «Carcass» і тут продемонстрували новаторський підхід, у підсумку створили альбом, не наслідуючи нікого. Самі ж музиканти описали стиль альбому як «стопроцентний хеві-метал». Стиль альбому, з швидкими гітарними рифами, розгорнутими соло, відсутністю гроулінга Білла Стіра, і найголовніше, текстами, які втратили некрофілічну спрямованість, були значно більш «легкими», дали привід для звинувачення групи численними фанатами у комерціалізації звучання, у втраті вірності екстремально-тяжкій спрямованості звучання ранніх альбомів. Однак ситуація була якраз зворотньою.[12][13]

Інтерв'ю з Джеффом Вокером, журнал «Rock Hard», 1993 рік:

« ...we had an average age of 18 years when we recorded the first album<...>We were Death-metal fans who also liked extreme hardcore — and there was simply a lack of bands who really took Death-metal to its limits. Already back then there were too many clichees, and we tried to break out of the scheme by playing as extreme and brutal as possible. Of course, that also became a cliche by now. And because of that it would be senseless to record an album like «Reek of Putrefaction» again today, though it was important back then.<...> but that would have been boring and wouldn't have changed anything. We already tried to go new ways with «Necroticism». But I still think we didn't make any compromises - I even would say that «Heartwork» is our hardest record to date, though the songs became more musical. <...>If we had continued that way, we would have become a parody of our own idea. 50 songs of that kind are enough I think.[13] »
« ...нам було в средньому біля 18-ти років, коли ми записали перший альбом<...>Ми були фанатами дез-металу, котрим також подобався екстемальний хардкор — і було просто мало гуртів, які дійсно йшли би в своїй музиці до меж дез-металу. Існувало багато кліше, і ми намагались розбити усі схеми, граючи максимально екстримально і жорстко, як тільки можливо. Звісно, зараз це вже теж стало кліше. І із-за цього було б безглуздо записувати сьогодні такий же альбом, як «Reek of Putrefaction», хоча тоді це було важливо.<...>але це було би нудно зараз, і не змінило би нічого.Ми вже спробували шукати нові шляхи, створюючи «Necroticism». І я досі вважаю, що ми не йшли на компроміси - Я сказав би навіть, що «Heartwork» - це наш найважчий альбом на сьогодні, хоча пісні і стали більш музичні. <...> І якби ми продовжували в тому ж дусі (як і на ранніх альбомах - прим.), ми перетворилися б на пародію на самих себе. 50 подібних пісень цілком достатньо, я вважаю. »

Альбом досяг 54-й позиції у національних чартах Великої Британії, що було безумовним успіхом для колективу такого екстремально важкої спрямованості, як «Carcass». Цікава історія створення обкладинки альбому. У оформленні обкладинки використана робота відомого швейцарського художника Ґанса Рудольфа Гігера. Скульптура називається «Life Support». За авторські права на друк обкладинки Гігер зажадав 8000 фунтів стерлінгів, однак менеджер гурту пояснив художнику, вони не є мультиплатиновою командою, після чого художник знизив ціну до 3000 фунтів стерлінгів, так як йому сподобалась музика групи.

Розпад[ред. | ред. код]

Зміна гітаристів[ред. | ред. код]

Після запису альбому «Heartwork», у жовтні 1993 року, гурт покидає Майкл Емотт. Він повертається додому, в Швецію, де створює колективи «Spiritual Beggars» і «Arch Enemy», а також працює з «Candlemass». На заміну Майклу колектив бере сесійного гітариста Майка Хікі, котрий працював у «Carcass» роад-менеджером, але до цього мав досвід гри на гітарі у таких гуртах, як «Cronos» і легендарної «Venom». У грудні група їде в турне Великою Британією з «Headswim» і хардкор-кроссовер групою «Body Count», після чого їде у велике турне Європою і США, в підтримку альбому «Heartwork». Виступає і у Японії. У червні 1994 року Хікі замінений на гітариста Карло Регадаса, який до цього грав у «Devoid».

Бен Еш (Фестиваль Elbriot, 2016)

Контракт з Columbia Records[ред. | ред. код]

Ще не завершивши американське турне, група отримує пропозицію від великого лейбла Columbia Records, який належав корпорації Sony. Крупний лейбл зацікавився гуртом, побачивши у ньому комерційний потенціал. До того моменту продажі альбому Heartwork тільки у США досягли 50000 копій, і упевнено продовжували зростати. У 1995 році  група записує свій останній альбом, котрий називається Swansong. Але із-за конфліктів між лейблами Columbia і Earache Records за право накладу альбомів Carcass диск видається тільки у 1996 році, на Earache Records. Музику, котру тепер виконувала група, самі музиканти назвали Дез-н-ролл.

Джефф Вокер на Bergen Metal Fest (2007 р.)

Возз'єднання[ред. | ред. код]

У червні 2006 року, Вокер у інтерв'ю передбачив можливе возз'єднання Carcass, але сказав, що  Кен Оуен швидше за все буде замінений із-за його проблем зі здоров'ям. Група зібралася разом у 2007 році, оголосивши про організацію світового турне. «Carcass» були заявлені практично на всіх найбільших європейських фестивалях, починаючи з літа 2008 року. Місце Кена Оуена зайняв теперішній ударник гурту Arch Enemy Даніель Ерландссон.

У 2013 році музиканти заявили про те, що  готовий новий альбом під назвою Surgical Steel і будь-якої ностальгії або повторення пройденого очікувати від них не варто. У студійний склад колективу увійшли Білл Стір, Джефф Вокер і Деніел Уілдінг (ударні).[14]

Склад[ред. | ред. код]

Учасники[ред. | ред. код]

  • Білл Стір — гітара (1985—1995; 2007 — …), вокал (1987—1992, 2013 — …)
  • Джефф Вокер — бас-гітара, вокал (1987—1995; 2007 — …)
  • Деніел Уілдінг — ударні (2012 — …)
  • Том Дрепер — гітара (2018 — ...)

Колишні учасники[ред. | ред. код]

  • Кен Оуен — ударні, бек-вокал (1985—1995)
  • Майк Хікі — гітара (під час туру 1993—1994)
  • Карло Регедас — гітара (1994—1995)
  • Санджив — вокал (1985—1987)
  • Майкл Емотт — гітара (1990—1993; 2007—2012)
  • Даніель Ерландссон — ударні (2007—2012)
  • Бен Еш — гітара (2003-2018)

Дискографія[ред. | ред. код]

  • 1988 — Reek of Putrefaction
  • 1989 — Symphonies of Sickness
  • 1991 — Necroticism - Descanting the Insalubrious
  • 1993 — Heartwork
  • 1996 — Swansong
  • 2013 — Surgical Steel

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Лучшие группы дэт-метала.
  2. Топ-100 албомов дэт-метала, альбом «Carcass» «Heartwork» — #1
  3. 8-й выпуск фанзина « Архівовано 24 червень 2008 у Wayback Machine.Phoenix Militia»
  4. Краткая история группы «Carcass»
  5. История группы на сайте www.angelfire.com
  6. Детальная биография группы на сайте www.rockdetector.com. Архів оригіналу за 12 січень 2008. Процитовано 12 червень 2018. 
  7. «Carcass - Perverted Sickos», журнал «Rock Hard», 40-й выпуск, Июнь 1990, Интервью с Билом Стиром
  8. «Carcass — Perverted Sickos», журнал «Rock Hard», 40-й выпуск, Июнь 1990, Интервью с Билом Стиром
  9. Metal-Archives.com. Архів оригіналу за 2008-05-04. Процитовано 2018-06-12. 
  10. статья об альбоме «Necroticism…» в англовики
  11. сайт Decomposed Composers. Архів оригіналу за 2008-03-12. Процитовано 2018-06-12. 
  12. Интервью Била Стира журналу[недоступне посилання з лютий 2019] X-Press Magazine в 1993 году[недоступне посилання з Май 2018]
  13. а б Интервью Джеффа Вокера журналу Архівовано 14 жовтень 2008 у Wayback Machine. Rock Hard Архівована копія. Архів оригіналу за 2008-10-14. Процитовано 2018-06-12.  в 1993 году
  14. Carcass записали первый альбом за 17 лет

Посилання[ред. | ред. код]