Leonardo da Vinci (лінкор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лінійний корабель Leonardo da Vinci
Nave da battaglia RN Leonardo da Vinci
Leonardodavinci.jpg
Лінкор Leonardo da Vinci у Таранто
Служба
Тип/клас клас Conte di Cavour
Належність
Flag of Italy (1861–1946).svg
Королівські ВМС Італії
Порт приписки ГенуяТаранто
Верф Cantiere della Foce[1], Генуя
Закладено 18 липня 1910
Спущено на воду 14 жовтня 1911
Введено в експлуатацію 17 травня 1914
Перекваліфікований 17 вересня 1919 піднятий
Виведений зі складу флоту 26 березня 1923
Загибель 2 серпня 1916 затонув
Параметри
Тоннаж стандартне 23.458 т
повне 25.489 т
Довжина 168,9 м
Ширина 28,0 м
Осадка 9,4 м
Бронювання 130—250 мм ватерлінія
24—40 мм палуба
240—280 мм гарматні башти
130—230 мм барбети
180—280 мм рубка
Технічні дані
Силова установка 20×паровий котел Blechynden
4×парова турбіна Parsons
Гвинти 4×трилопатеві
Потужність 30.700—32.800 к.с. (22.900–24.500 кВт)
Швидкість 21,5 вузлів (39.8 км/год)
Дальність плавання 4.800 м миль/8.900 км (при 10 вузлах/19,5 км/год)
1.000 м миль/1.852 км (при 22 вузлах)
Екіпаж 31 офіцер • 969 матросів
Озброєння
Артилерія 13×305-мм
(3×3; 2×2)
18×120-мм
14×76,2-мм
Торпедно-мінне озброєння ТА 450-мм

Лінійний корабель «Леонардо до Вінчі» (італ. Leonardo da Vinci) — лінійний корабель типу «Конте ді Кавур» Королівських ВМС Італії періоду Першої світової війни.

Історія[ред. | ред. код]

Розробка лінкорів розпочалась після інформації про будівництво для австро-угорської Крігсмаріне. Під керівництвом контр-адмірала Едоардо Масдеа[2]. По осі вони отримали п'ять башт з 13 305-мм гарматами (3×тригарматні, 2×двогарматні). На час будівництва заклали лінкори з 360-мм гарматами, через що проект Leonardo da Vinci морально застарів. 305-мм гармати для лінкору виготовляла британська компанія Armstrong Whitworth. На всій довжині корабель отримав подвійне дно і три палуби — панцирну, головну, верхню.

Башти головного калібру Leonardo da Vinci

У серпні 2014 Leonardo da Vinci разом з однотипними Conte di Cavour, Giulio Cesare входив до 1-ї дивізії контр-адмірала К. Корсі. На час вступу 24 травня 1915 Італії у війну Leonardo da Vinci перебував у базі Таранто. Лінкори повинні були блокувати австро-угорські лінкори класу Viribus Unitis, але через загрозу атаки підводних човнів вони мало виходили з баз. Після ремонту 2 серпня 1916 на Leonardo da Vinci завантажили додатковий боєзапас для навчальної стрільби крім основного боєкомплекту. Загалом на лінкорі було 846 305-мм набоїв, 2866 120-мм повний запас палива. Близько 23:00 на лінкорі відчули поштовх. Незабаром з вентиляторів охолодження правого борту пішов дим. Після оголошення сигналу небезпеки дим пішов з-під кормової башти. Було затоплено порохові склади кормових башт, але о 23:16 з вентилятора появилось полум'я і пожежа по батареї поширювалась до носа лінкору. Вогонь помітили на сусідніх кораблях. Через 6 хвилин через сильний вибух вода стала заповнювати корпус через відкриті водонепроникні двері. О 23:40 лінкор став занурюватись у воду кормою з креном на лівий борт, через п'ять хвилин перевернувся і затонув на глибині 10 м. Загинуло 21 офіцерів, 227 моряків. У листопаді 1916 виявили німецьких шпигунів, що організовували диверсії в Італії. На них поклали вину за вибух, хоча це могла бути технічна несправність через надлишок боєзапасу.

Піднятий корпус Leonardo da Vinci. 1920

Корабель мали намір відразу підняти, але спочатку необхідно було вивантажити боєзапас, паливо, зняти гармати заради зменшення ваги. Через розміри доку необхідно було зняти труби, надбудови. Корабель вдалось підняти 17 вересня 1919 після завершення війни. По спеціально поглибленому каналу корабель відвели до сухого доку. Вибух зробив пробоїни з двох сторін дна, пошкодив значну частину водонепроникних переборок, вода нанесла шкоди механізмам. Після першочергових ремонтних робіт з герметизації корпусу 24 січня 1921 було перевернуто лінкор на кіль. Спочатку його мали намір модернізувати, як і сестринські кораблі, але через пошкодження вартість модернізації значно зросла, але через брак коштів 22 березня 1923 його продали на металобрухт.

Перевертання корпусу Leonardo da Vinci. 1920

Джерела[ред. | ред. код]

  • Armando Andri, Recuperi navali in basso fondale. Corazzate Leonardo da Vinci, Duilio; Incrociatore Corazziere; Pontone posa massi Cesare, Nuove tecniche di recupero delle navi, Roma, Edizioni dell'Ateneo & Bizzarri, 2009. (італ.)
  • Franco Bargoni, Franco Gay, Corazzate classe Conte di Cavour, Roma, Edizioni Bizzarri, 1972. (італ.)
  • (EN) Francis W. Halsey, The Literary Digest History of the World War. Vol. IX, New York, Cosimo, Inc., 2009. (італ.)
  • Andrea Vento, In silenzio gioite e soffrite: storia dei servizi segreti italiani dal Risorgimento alla Guerra Fredda, Milano, Il Saggiatore s.p.a., 2010, ISBN 88-428-1604-3. (італ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]