Королівство Італія (1861—1946)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Королівство Італія (1861-1946))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Королівство Італія
італ. Regno d'Italia

1861 – 1946
Прапор Герб
Прапор Герб


Столиця Турин (1861—1865)
Флоренція (1865—1871)
Рим (1871—1946)
Мова(и) італійська
Площа 310 196 км²
Населення 22 182 000 осіб, 35 845 000 осіб і 42 399 000 осіб
Форма правління конституційна монархія
Династія Савойська
король Італії
 - 1861—1878 Віктор Еммануїл II
 - 1878—1900 Умберто I
 - 1900—1946 Віктор Еммануїл III
 - 1946 Умберто II
Гімн «Marcia Reale»
Історія
 - Проголошення 17 березня 1861
 - Вигнання австрійців з Венеції 1866
 - Приєднання Папської області 1870
 - Прихід до влади Беніто Муссоліні 1922
 - Утворення Ватикану 1929
 - Ліквідація в результаті референдуму 18 червня 1946
Колоніальні володіння
Сардинське королівство
Ломбардо-Венеційське королівство
Ломбардо-Венеційське королівство
Папська держава
Австрійська імперія
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Королівство Італія (1861—1946)

Королівство Італія (італ. Regno d'Italia) — державне утворення на території Апеннінського півострова що виникло у 1861 році в ході Рісорджименто і що об'єднало всі незалежні італійські держави в єдину країну під владою Сардинського королівства. Савойська династія, що правила в Сардинському королівстві, стала правлячою династією об'єднаного королівства Італії. Після референдуму 1946 року Італія перейшла від монархічної форми правління до республіканської, а королівська сім'я виїхала з країни.

Історія[ред. | ред. код]

Після смерті Віктора Еммануїла II в 1878 році на престол зійшов його син Умберто I. Влада в Італії належала кабінету міністрів, оскільки монархія була конституційною. Уряд проводив політику протекціонізму, збільшував податки і вводив митні бар'єри. Фактично були заборонені страйки і вільна преса. Усе це призвело до зубожіння країни і посилення еміграційних потоків, особливо до США. Здійснюючи зовнішню політику, Італія об'єдналася з Німеччиною і Австро-Угорщиною, уклавши з цими країнами в 1882 році потрійний союз. Наприкінці XIX століття Італія колонізувала спочатку Сомалі, а потім Еритрею. Невдалі війни з Ефіопією, що зуміла відстояти свою незалежність, призвели до внутрішньополітичних криз. 29 липня 1900 р. Умберто I був убитий анархістом Гаетано Бреши. Престол перейшов до його сина Віктора Еммануїла III.

Понад 10 років (1903—1914) при владі був прем'єр-міністр Джованні Джолітті, врівноважена політика якого привела до швидкого зростанням економіки Італії. У країні будувалися залізниці, були створені великі компанії в галузях судно- та автомобілебудування, металургії. Проте в основному економічний розвиток відбувався на півночі країни, південь залишався відсталим аграрним регіоном. У 1912 році в результаті війни з Туреччиною Італія захопила Лівію.

Після початку Першої світової війни Італія проголосила нейтралітет. Багато хто в Італії бажав приєднання Трієста та області Трентіно, що належали Австро-Угорщині. Через це, після проведення таємних переговорів у Лондоні 23 травня 1915 року, Італія вступила у війну на боці Антанти. Перемога у боях між італійськими та австрійськими військами була на боці то перших, то других. Лише вступ у війну США влітку 1917 року призвів до вирішального перелому на користь Антанти. 24 жовтня 1918 року італійська армія почала наступ, результатом якого був захват Трієста в Тренто, а 3 листопада 1918 року Австро-Угорська армія капітулювала. На мирних конференціях щодо підсумків війни Італія отримала території, на які мала домовленості до вступу у війну.

Після війни умови життя населення значно погіршились — почалося зростання цін, промисловість охопила криза. У країні проходили революційні виступи, відбувалися захоплення заводів у містах і бунти селян у сільських районах. У цей час був створений рух «Бойовий Союз» (Fascio di combattimento), який очолив колишній лідер соціалістів Беніто Муссоліні. Почались напади на лівих активістів і розправи з політичними супротивниками.

Події до Другої світової війни[ред. | ред. код]

Прихід фашистів до влади[ред. | ред. код]

У 1921 році під керівництвом Беніто Муссоліні була створена Національна фашистська партія. В цьому ж році 38 депутатів від цієї партії були обрані до парламенту.

Після походу на Рим 1922 року державою правила Національна фашистська партія Беніто Муссоліні, і цей період відомий як фашистська Італія.

Друга світова війна в Італії (1939—1945)[ред. | ред. код]

  • 1939 — «Сталевий пакт» про союз з гітлерівською Німеччиною. Інтервенція італійських військ в Албанії.
  • 1940 — вступ Італії до II світової війни.
  • 1943 — висадка англо-американських військ в Сицилії. Італія виходить з війни, підписавши угоду про перемир'я. Вступ до країни німецьких військ.
  • 1945 — страта Муссоліні і закінчення війни в Італії.
Розформування:
  • 1946 — Умберто II оголошує про кінець існування Королівства Італії.
  • 1947 — в результаті референдуму Італія проголошена республікою. За мирним договором країна втратила всі колонії і території на Балканах.

Правителі[ред. | ред. код]

  1. Віктор Емануїл II (1861—1878) Савойський
  2. Умберто I (1878—1900)
  3. Віктор Емануїл III (1900—1945)
  4. Умберто II (1945—1946)

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]