Oasis

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Oasis
Oasis Noel and Liam WF.jpg
Основна інформація
Жанр рок, брит-поп
Роки 19912009
Країна Велика Британія Велика Британія
Місто Манчестер, Англія
Мова англійська
Лейбл Creation Records
Epic Records
Columbia
Sony BMG
Big Brother Recordings
Склад Ліам Галлахер
Гем Арчер
Енді Белл
Кріс Шерок
Колишні
учасники
Зак Старкі
Алан Вайт
Пол Макгіган
Пол Артурс
Тоні Маккерол
Ноел Галлахер

www.oasisinet.com
Commons-logo.svg Oasis у Вікісховищі

Oasis (укр. Оазис) (читається як "Оейсіс") — англійський рок-гурт, одним із провідних представників напрямку брит-поп. Один з найбільш авторитетних та комерційно успішних гуртів 90-х.

Гурт був заснований у Манчестері в 1991 році. Лідери гурту — брати Галлахери. Ноел — гітарист і автор більшості пісень. Також виступав основним вокалістом в декількох піснях гурту. Його молодший брат — Ліам — був основним вокалістом і автором декількох пісень. Вони були єдиними незмінними учасниками гурту з моменту його заснування.

На гурт особливо сильно вплинула творчість The Beatles, The Rolling Stones, Sex Pistols, Stone Roses,The Kinks, Neil Young, The Smiths, The Jam. Дебютний альбом Definitely Maybe 1994 року став класикою жанру брит-поп/брит-рок і неодноразово визнавався музичними виданнями найкращим альбомом всіх часів. Міжнародну славу гурт отримав в середині 1990&-х після виходу суперуспішного альбому (What's the Story) Morning Glory? і, підігрітою ЗМІ, «Брит-поп війною» з конкуруючим гуртом Blur.

Завдяки успіху дебютного альбому Definitely Maybe, 19-мільйонним продажам (What's the Story) Morning Glory? і перемозі в «Брит-поп війні» над Blur, гурт Oasis стала одним з найбільш успішних і впливових гуртів 1990-х років. Вершина успіху гурту припала на 1997 рік, коли третій альбом, названих пресою, «сучасних The Beatles» Be Here Now досяг першої позиції в чартах більш ніж 12 країн і став найшвидше продаваним альбомом в історії світового звукозапису : за перший день продажів було продано близько 600 тис. копій. Перші оцінки альбому були дуже захопленими, але як тільки істерія небагато спала, альбом розкритикували за довгі пісні, важкий звук і непомірність аранжувань. Після істерії навколо Be Here Now інтерес до гурту загаснув і наступні 2 альбоми Standing on the Shoulder of Giants і Heathen Chemistry мали скромніший успіх. Не зважаючи на те, що виступи гурту як і колись збирали аншлаги, в пресі все частіше з'являлися статті про те, що Oasis списалися і вже ніколи не піднімуться на колишній рівень. Проте після виходу в 2005 році шостого альбому Don't Believe the Truth і дуже успішного турне всі заговорили про відродження популярності. Публіка і преса знову виявила цікавість до творчості Oasis, на що вийшла в 2006 році збірка найкращих пісень Stop The Clocks, яка досі знаходиться в хіт-парадах деяких країн. У період з 2005 по 2008 гурт отримав масу престижних нагород за внесок у розвиток сучасної музики.

6 жовтня 2008 року вийшов останній студійний альбом Dig Out Your Soul, який багатьма критиками визнаний найкращою роботою гурту за останнє десятиліття.

За 17 років існування, Oasis випустили 7 студійних альбомів, кожний з яких ставав мультиплатиновим та займав перше місце в хіт-парадах Великої Британії.

Нині сумарний тираж проданих альбомів Oasis перевищує відмітку 65 млн екземплярів. Гурт 15 разів отримував премію «NME Awards», 5 — «Brit Awards», 9 — «Q awards», 4 — « MTV Europe awards» і тричі номінувався на «Grammy». У 2005 році Oasis були названі видавництвом «Giunness» «найбільш успішним артистом британської індустрії останніх десяти років». Вплив Oasis чітко простежується в творчості багатьох сучасних гуртів : Coldplay, Travis, Stereophonics, Kasabian, the Killers, the Libertines

28 серпня 2009 р. Н. Галлахер оголосив про свій вихід із гурту. 8 жовтня 2009 р. Л. Галлахер оголосив про те, що гурту Oasis більше не існує[1][2] .

Історія гурту[ред.ред. код]

Ера брітпопа та успіх (1994–1998)[ред.ред. код]

У серпні 1994 року сингл «Live Forever» увійшов до десятки національного чарту та гурт став популярним[3]. У вересні вийшов дебютний альбом гурту «Definitely Maybe» (ця фраза весь час згадувалася Ноелом під час запису альбому), який став № 1 у Великій Британії[4]. У жовтні вийшов сингл «Cigarettes & Alcohol», який посів сьоме місце у британському чарті, а у грудні був випущений EP «Whatever», що став третім в чарті. Пісня «Whatever» ознаменувала перехід гурту до більш м'якого та мелодійного звучання[5]. Пісня бі — сайд «Half The World Away» пізніше використовувалася як заголовної пісні серіалу по BBC «The Royale Family». Розбіжності між братами Галлахерами під час туру по США призвели до того, що Ноел, нікому не сказавши, відлетів до Сан-Франциско після концерту в Лос-Анжелесі. Менеджер гурту довго не міг знайти Ноела, і вирішив особисто летіти в Лас-Вегас, щоб заспокоїти Ноела. Легенда свідчить, що там Ноел зустрів пару молодят, у яких був медовий місяць, і вони умовили його повернутися в гурт, і Ноел присвятив їм пісню «Talk Tonight», пізніше вийшла як бісайдів на синглі «Some Might Say»[6].

У квітні 1995 року Oasis випустили сингл «Some Might Say» — перший сингл гурту, що зайняв перше місце в британському чарті[7]. Це перший сингл з нового альбому гурту та єдиний трек з цього альбому за участю Тоні МакКеролла[8][9]. Замість нього до гурту взяли лондонця Алана Вайта, колишнього члена гурту Starclub, молодшого брата відомого барабанщика Стівена Вайта. Дебют Алана відбувся під час виступу гурту в програмі Tops Of The Pops на BBC.

23 червня гурт вдруге виступив на фестивалі в Гластонбері, але цього разу як хедлайнер. Були виконані нові пісні, включаючи «Roll With It» і «Don 't Look Back In Anger». Виступ не дуже сподобалося критикам. Наступного дня Ноел зіграв для британського Channel 4 майбутній хіт гурту «Wonderwall». У цей час ЗМІ роздули боротьбу між Oasis та іншим британським гуртом, Blur. Ноел не залишився осторонь і в інтерв'ю з Observer побажавши Деймону Албарну та Алексу Джеймсу з Blur «підчепити СНІД та здохнути»[10]. Пізніше він вибачився в журналі Melody Maker[11].

14 серпня 1995 року Oasis та Blur одночасно випустили свої нові сингли. Ця подія увійшла в музичну історію як «Бріт-поп Битва» («The Battle of Britpop»). Сингл Blur «Country House» за тиждень розійшовся більшим тиражем, ніж сингл Oasis «Roll with it» — 274 000 копій проти 216 000. Менеджмент Oasis стверджував, що сингл Blur продавався по більш низькою ціною та існувало 2 варіанти пісні «Country House», через що серйозні шанувальники купували по дві копії. Але незважаючи на перемогу Blur в цій «битві», усю «війну» виграли Oasis: їх новий альбом досяг набагато кращих результатів, ніж альбом Blur «The Great Escape» (В перший рік продажів альбом Oasis 11 раз ставав платиновим проти 3-х Blur, до 2008 «(What's the Story) Morning Glory?» добрав ще 4 платинових диска). У новому альбомі «(What's the Story) Morning Glory?» простежувалося більш м'яке звучання, через що рецензії спершу не високо оцінювали альбом, але, незважаючи на це, альбом став другим альбомом у Великої Британії за загальним числом проданих копій за всю історію, а сингли з цього альбому, «Wonderwall» і «Don't Look Back In Anger», посіли 2 та 1 місця в чарті відповідно та стали головними хітами Oasis. Перший трек на альбомі, «Hello», який став часто виконуватися на концертах групи, включає в себе фрагмент пісні Гарі Гліттера 1970 року «Hello, I'm Back Again». Альбом також включає в себе пісню «Champagne Supernova», в записі якій брав участь Пол Веллер. Ця пісня не була випущена синглом в Англії, але вона дуже сподобалася критикам і є однією з улюблених пісень фанів, вона досі часто потрапляє в радіоефір та залишається однією з найпопулярніших композицією групи.

Oasis в 1997 році. Зліва направо: Алан Вайт, Пол Макгіган, Ноель Галлахер, Пол Артурс і Ліам Галлахер.

У вересні 1995 року Пол Макгіган тимчасово покинув групу, пославшись на нервове перенапруження. Його замінив Скотт Маклеод із групи The Ya-Yas, який виступив на кількох концертах групи та знявся у відео на пісню «Wonderwall». Незабаром Гігсі повернувся в групу[12]. У лютому 1996 року Oasis стали лише третьою групою після The Beatles та The Jam, яку дали виконати дві пісні в програмі Tops Of the pops. Це були новий сингл групи «Don't Look Back In Anger» і кавер-версія Slade — «Cum On, Feel The noize». Сингл знову очолив хіт — парад, отримав платиновий статус і став нарівні з Wonderwall візитною карткою Oasis. Пісня була високо оцінена критиками та шанувальниками, і пізніше багаторазово потрапляла в списки найкращих пісень усіх часів. 27 і 28 квітня група виступила на домашньому стадіоні своєї улюбленої футбольної команди Манчестер Сіті — Maine Road. Фрагменти другого концерту увійшли в відео «There and Then», що вийшло пізніше в тому ж році. В зеніті популярності, гурт відіграв два концерти в Ньюборте 10 і 11 серпня 1996 року. 250 000 квитків на концерт були повністю розкуплені за кілька хвилин після початку продажу[13]. Цей концерт став найбільшим концертом просто неба за всю історію Британії.

Наступний місяць був складним для гурту. 23 серпня гурт відіграв концерт для програми MTV Unplugged, але без Ліама, який поскаржився на болі в горлі та дивився концерт з залу, при цьому випиваючи холодне пиво і курячи. Всі пісні виконав Ноел. За словами Ноела, Ліам провів всю попередню ніч в якомусь клубі, і відмовився виступати перед самим виходом на сцену. Пізніше, група полетіла без Ліама на гастролі до Північної Америки, але через пару днів спершу Ноел[14], а потім і решта група[15], повернулися в Англію. Пішли чутки про швидкий розпад і гурту довелося робити спеціальну заяву, де вони спростували ці чутки[16]. Через місяць гурт зібрався для початку запису нового альбому.

Залишок 1996 року і першу чверть 1997 року Oasis записували новий альбом. «Be Here Now» вийшов у серпні 1997 року. Перший сингл з альбому «D'You Know What I Mean» зайняв перше місце в чартах багатьох країн, ставши платиновим, а сам вихід альбому став об'єктом пильної уваги ЗМІ. Кульмінацією очікування став документальний фільм про групу «Right Here, Right Now», який був показаний по BBC в вечір перед релізом альбому. Завдяки загальному очікуванню, альбом став найшвидше розпродаваним альбомом Британії всіх часів, розійшовшись тиражем у 423 000 копій в перший же день продажів. Альбом також став № 2 у США[17]. Альбом продавався краще, ніж «Definitely Maybe», але його продажу не могли зрівнятися з продажами «(What's the Story) Morning Glory?» — 1997 року було продано «тільки» 7 млн копій[18]. Перші оцінки альбому були дуже високими, але потім альбом розкритикували за довгі пісні, важкий звук і надмірність аранжувань. Сам Ноел охарактеризував альбом, як «пісеньки купки хлопців, що сидять на кокаїні, яким все пофіг». Тим не менш, альбом як і раніше любимо багатьма фанами гурту. Ера брітпопа закінчилася, третій альбом не виправдав очікувань та популярність гурту пішла вниз. Багато критиків помітили, що саме відносна неуспішність «Be Here Now» визначила закінчення брітпоп руху. У 1998 р. вийшов третій сингл «Don 't Go Away». А після виходу четвертого синглу групи, що зайняв перше місце, «All Around The World» (кліп на цю пісню був знятий в стилі кліпу The Beatles «Yellow Submarine») група оголосила про те, що йде у творчу відпустку[19]. У листопаді 1998 року вийшла збірка найкращих бі-сайдів «The Masterplan»[20].

Дискографія[ред.ред. код]

Студійні альбоми[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вокаліст Oasis підтвердив розпад гурту
  2. Гурт «Oasis» припинив своє існування
  3. Harris, pg. 149
  4. Harris, pg. 178
  5. Harris, pg. 213
  6. VH1 Behind the Music, VH1, 2000
  7. Harris, pg. 226
  8. Supanet entertainment music feature. Процитовано 3 лютого 2008.
  9. £550,000 for sacked Oasis drummer. BBC News. 3 березня 1999. Процитовано 3 лютого 2008. 
  10. «Noel Gallagher in Blur Aids outburst». Melody Maker. 23 вересня 1995.
  11. Harris, pg. 251
  12. Guardian (2004). Not here now. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008. 
  13. Harris, pp. 298-99
  14. Harris, pg. 310
  15. 1996 MTV Video Music Awards MTV.com. Retrieved 3 December 2011
  16. Harris, pg. 313
  17. Rolling Stone news article. Перевірено 9 березня 2008.
  18. Rolling Stone (1997). Live forever. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008. 
  19. The Wave Magazine (1998). Far from Idle. Процитовано 2008. 
  20. Rolling Stone (2001). Oasis Biography. Процитовано 2009-05-13. 

Посилання[ред.ред. код]