The House of the Rising Sun

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
The House of the Rising SunPicto infobox music.png
Сингл Смокі Робінсон, The Miraclesd, The Animals і Боб Ділан
з альбому The Animals
Випущений серпень 1964
Формат Грамплатівка
Сингл
Сторона Б «Talkin’'Bout You» (Рей Чарльз)
Жанр Блюз-рок
Фолк-рок
Мова англійська
Лейбл Columbia Gramophone Company DB7301 (Велика Британія)
Продюсер Мікі Мост
Музичне відео
«{{{Назва}}}» на сайті YouTube

«The House of the Rising Sun» (з англ. Дім Сонця, що сходить ) — народна американська пісня, балада; іноді називається також «Блюз Сонця, що сходить» (англ. Rising Sun Blues). Дія пісні відбувається в Новому Орлеані. У виконанні британської групи The Animals ця пісня займала перші рядки хіт-парадів як США, так і Великої Британії в 1964 році. Версія The Animals увійшла (під № 123) в Список 500 найкращих пісень усіх часів журналу Rolling Stone (2004)[1].

Первісна і ранні версії[ред. | ред. код]

Існує безліч варіантів пісні, в яких значно варіюється сюжет. У всіх варіантах герой оповідає про те, як занапастив своє життя в будинку «Сонця, що сходить», і застерігає інших від такої долі; однак у різних варіантах це то жінка (у тому числі в початковій фольклорної версії), то чоловік (у тому числі у версії The Animals). «Будинок Сонця, що сходить» одні розуміють як публічний будинок, інші як в'язницю, треті як шинок чи гральний будинок. Невідомо також, про реальну чи вигадану будівлю в Новому Орлеані йде мова. В місті в різний час в XIX столітті були два заклади з такою назвою, але обидва проіснували недовго, і про їх погану репутацію нічого не відомо. Ні та, ні інша будівля не збереглися.

Відомий фольклорист і збирач блюзу Алан Ломакс писав у 1941 році, що слова цієї пісні (на музику традиційної англійської балади) написані двома жителями Кентуккі — Джорджією Тернер і Бертом Мартіном. Є й інші версії походження пісні. Перший відомий запис здійснено у 1934 році. Пісню виконували багато блюзменів 19301940-х (у тому числі в одному з варіантів Лідбеллі записаному безпосередньо перед смертю), а потім величезна кількість рок- і поп-музикантів другої половини XX—початку XXI століття.

Версія групи The Animals[ред. | ред. код]

Найбільшу популярність отримала версія The Animals, хоча за два роки до того цей хіт записав Боб Ділан (1962), версію якого Animals аранжували (у свою чергу Ділан «запозичив» аранжування у Дейва Ван Ронка).

В інтерв'ю Ерік Бертон розповів, що він вперше почув цю пісню в клубі Ньюкасла (Англія), де її виконував фолк-співак Джонні Рундле.

'The Animals', записавши свою версію балади, безсумнівно, використовували версію Дейва ван Ронка, записану Бобом Діланом. Деякі факти підтверджують цю гіпотезу: загальна схожість, також обидві балади виконані в другорядному ключі; Крім того, The Animals використовувала другу пісню, яку вони також знайшли на першому альбомі Ділана 'Baby, Let Me Follow You Down', який у своїй версії мав назву 'Baby Let Me Take You Home'. Обидві ці пісні були 'Ван Ронка'.

Animals записали свою версію 18 травня 1964 р. Сингл з піснею був випущений у Великій Британії фірмою Колумбія (DB 7301), а в США - MGM (MGM 13264). Це був найдовший сингл, який був випущений до цих пір. Оригінальна англійська версія тривала 4 хвилини і 29 секунд, а американська версія тривала 2 хвилини і 58 сек.

Британці ніколи не випускали пісню у звичайному альбомі, а американці випустили скорочену версію у дебютному альбом 'The Animals' в 1964 році та оригінальну версію 'The Best of the Animals' в 1966 році.

У фільмі «No Direction Home» ван Ронк також докладно розповідає про колізії з записом «House Of The Rising Sun».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Rolling Stone Magazine's Top 500 Songs Page 2 | MetroLyrics. www.metrolyrics.com (en). Процитовано 2018-04-16. 

Посилання[ред. | ред. код]