Гордашівка
| село Гордашівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Черкаська область |
| Район | Тальнівський район |
| Рада | Гордашівська сільська рада |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | XVII століття |
| Населення | 986 |
| Поштовий індекс | 20431 |
| Телефонний код | +380 4731 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°54′27″ пн. ш. 30°39′14″ сх. д. / 48.90750° пн. ш. 30.65389° сх. д.Координати: 48°54′27″ пн. ш. 30°39′14″ сх. д. / 48.90750° пн. ш. 30.65389° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
154 м[1] |
| Водойми | Гордашівське водосховище |
| Відстань до обласного центру |
144 км |
| Відстань до районного центру |
3 км |
| Найближча залізнична станція | Гордишівка (приміські поїзди); Тальне (5 км, всі поїзди) |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | с. Гордашівка, вул.Івана Богуна, 131 |
| Сільський голова | Петро Царенко |
| Карта | |
  Гордашівка | |
 Гордашівка | |
| Мапа | |
| |
Гордаші́вка — село в Україні, у Тальнівському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване на обох берегах річки Гірський Тікич, за 3 км на північний-захід від районного центру — міста Тального, та за 5 км від залізничної станції Тальне. Через село пролягає залізниця Цвіткове-Христинівка, є роз'їзд Гордишівка. На ньому зупиняється тільки уманський поїзд, а решта в Тальному. У селі мешкає 986 осіб, 604 двори.
Походження назви[ред. | ред. код]
Місцева легенда подає назву села Гордашівки у трьох варіантах:
- ніби засновником села була людина на татарське ймення Гордаш;
- назва села походить від того, що в цій місцевості зупинялись татари, військо яких називалось Ордою. Згодом до цього слова приєдналась літера «Г».
- в перекладі з татарської гордаш (гардаш, кардаш) — означає «брат». За однією з легенд, село заснували два татарські брати.
- Історик Олексій Дєдуш висунув теорію походження назви "Гордашівка" від румунського слова gărdaș - "обгороджене місце", "укріплення", зважаючи на значну кількість східнороманських за походженням прізвищ у давніх поселенців та значну кількість (35% домогосподарств) надвірної міліції у селі[2].
Кутки села[ред. | ред. код]
У селі виділяють наступні кутки:
- Одірванка або Лацинівка, знаходиться у південно-західній частині населеного пункту. Перша назва походить від слова «відірвати», оскільки ця частина села відділена від решти насипом, на якому знаходиться залізнична колія. Друга назва походить від поширеного у селі прізвища Лацина, ймовірно від імені засновника кутка
- Джурівка знаходиться у північно-східній частині села. Назва походить від прізвища роду Джур, які проживали у селі щонайменше з кінця XVIII ст.. Поруч знаходиться місцевість під назвою Брояки, де русло Гірського Тікича робить вигин.
- Кущі. Назва походить ймовірного від більшої кількості насаджень дерев, які є менш поширеними в інших частинах села через кам'янистий ґрунт.
- Паляришівка, знаходиться у південній частині села. Назва походить ймовірно від прізвища Поляруш. Як куток зустрічається у метричних книгах села кінця XVIII ст.[3]
- Яри, названі від рельєфу місцевості.
- Залежно від берега проживання жителі села на основну частину села кажуть та сторона та ця сторона.
- Раніше існував куток Веселий Гай, але у 1960-х рр. він був зселений. Локалізують його в районі колишньої тракторної бригади.
- На крайній півночі сучасного села (в районі гаражів колгоспу ім. Леніна) існував хутір Хмельницьких, де існували садиби цього розгалуженого роду. Через нестачу води найбільша і найпівнічніша садиба була розібрана і перенесена ближче до річки. Однак деякі представники цього роду проживають у цій місцевості досі.
Історія[ред. | ред. код]
Гордашівка — давнє поселення, про неї згадується у писемних документах XVII століття, зокрема у Коронній метриці 4-х воєводств є згадка про млини села Гордашеве (Hordaszewie) за 1661 р.[4] На території села знайдено залишки двох поселень трипільської та двох поселень черняхівської культур.
У 1891 році на південній околиці села прокладено залізницю Цвіткове-Христинівка, що пожвавило ріст та розвиток села. У 1895 році побудовано першу школу.
Восени 1907 року жандармерією було заарештовано групу гордашан, нібито за підпали скирт священника та заклики до повалення царського уряду. Більшість з арештантів було вислано у Вологодську та Архангельську губернії, а двоє осіб отримали тривалі терміни на каторзі[5][недоступне посилання].
Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви Покрова Пресвятої Богородиці с. Гордашівка Уманського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України[6].
Радянські часи[ред. | ред. код]
У 1921 році вдови, чоловіки в яких не повернулися з Першої світової війни, викопали криницю, яка і нині носить назву «Вдовиня».
У 1929 році в селі організовано товариство зі спільного обробітку землі — ТСОЗ, у 1930 році селян об'єднали в колгоспи: на правобережній частині села під назвою «Хвиля», а на лівій — «1 Травня».
Під час Голодомору 1932–1933 років померло 1008 мешканців села.
У 1936 році церкву розібрали на цеглу для інших будівель, дещо продано.
В роки радянсько-німецької війни 232 мешканця села воювали на фронтах, 132 загинули в боях, 102 — удостоєні урядових нагород. Село було відвойоване після 834-денної німецької окупації 8 березня 1944 року воїнами 62-ї стрілецької дивізії. Російська ж окупація тривала з 1793 по 1991 рік.
Під час післявоєнного голоду в селі померло до 100 осіб.
У 1952 році тваринницькі приміщення перенесли на околиці села, висаджено лісосмуги та Погибнянський ліс. У центрі села встановлено пам'ятник односельцям, загиблим під час війни.
У 1955–1958 роках збудована Гордашівська ГЕС. Село було радіо- та електрифіковане.
У 1959 році збудовано навісну кладку через річку Гірський Тікич. Силами селян викопано чотири криниці на підвищенні.
У 1960 році збудовано тракторний стан, автогараж, склади під зерно. Кращі рівні землі на лівобережжі були взяті на запасний аеродром. Розпочалось поховання на новому кладовищі.
У 1967–1970 роках — з нагоди 50-річчя радянської влади побудовано в центрі села магазин та дитсадок на 120 місць.
Станом на 1971 рік в селі мешкало 1 708 чоловік. Колгосп «Перше Травня» мав в користуванні 2 197,6 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2 041,8 га орної землі. Господарство вирощувало зернові і технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.
У 1978 році Почав працювати новий будинок культури, який збудували на місці колишньої церкви. При цьому було знесено протоієрейське кладовище, що яке розміщувалось навколо церкви.
У 1979–1986 роках об'єднано-укрупнено два колгоспи в один: села Гордашівки та села Лащової. Гордашівський колгосп покрив борги Лащівському в сумі 350 тисяч карбованців. Колгосп був названий імені Леніна.
У 1981 році закладено стадіон в центрі села.
У 1983–1986 роках прокладено шосейну дорогу (бруківку) від тракторного стану і попід кладовище, розпочато будівництво мосту через річку Гірський Тікич.
У 1987 році заасфальтовано сільські вулиці, пронумеровані будинки, дано назву вулицям. Восьмирічна школа реорганізована в середню.
Роки незалежної України[ред. | ред. код]
У 1993–1994 роках розпочато газифікацію правобережної частини села. У 1996 році проведено газопровід і підключено газ у будинках лівобережжя
У 2009 році відновив репетиції самодіяльний хоровий колектив при Будинку культури (директор — Ноздровський Анатолій Петрович, художній керівник — Ноздровський Юрій Анатолійович).
У 2011 році збудована Гордашівська сонячна електростанція.
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1265 осіб, з яких 533 чоловіки та 732 жінки[7].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1123 особи[8].
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,58 % |
| російська | 1,24 % |
| молдовська | 0,09 % |
Історія освіти[ред. | ред. код]
У 1895 році на території теперішнього парку навпроти сільмагу було відкрито двокласну церковнопарафіяльну школу. Навчання вели російською мовою, у програмі: слов'янська мова, біблія, Псалтир і Євангеліє. Парти були довгі, за кожною сиділо 4—5 учнів.
Після червоного перевороту 1917 року ця школа стала початковою. В школі ще існувала «палична система». Часто учнів за не вивчені уроки били лінійкою по долонях, аж поки вони в них не спухали. Учнями були загалом хлопчики. Дівчатка вдома вчилися прясти, шити, господарювати. Здібні учні, хто хотів продовжувати навчання, ходили до Тального або ж у село Мошурів.
У 1932–1933 роках школа знаходилася у старому приміщенні, біля якого не було навіть подвір'я, на якому могли гратися діти. Шкільні двері виходили прямо на проїжджу частину. До того ж це були дуже тяжкі роки для українського народу. Страшний голод морив людей, мабуть, через це за рік в Годашівській школі помінялося три директора — Рябошапко Андрій Васильович (1932—1933), Ягода Іван Дмитрович (1933).
У 1934 році в селі заснована «семирічка», її директором став Проценко Кирило Боніфатійович. Він і вирішив побудувати нову школу з світлими класами і великими вікнами, волейбольним майданчиком і просторим подвір'ям. Багато сил витратив директор на будівництво школи. Але у 1940 році за партійним дорученням Кирило Баніфотович був переведений в іншу школу.
В 1940–1941 роках школу очолив директор з сусіднього села Лащової — Тарновський Іван В'ячеславович, який пропрацював один рік і повернувся у рідне село. А колектив очолив випускник вузу Самойленко Михайло Дмитрович (1941–1942 рр.) Великі плани мав молодий керівник, але не вдалося їх реалізувати, так як ішла радянсько-німецька війна і навчання в школах було припинено.
Після відвоювання Тальнівщини у німців радянською армією школа знову почала жити і на довгий час її очолив новий керівник Мельник Павло Павлович, який був її керівником з 1944 по 1955 рік, але за сімейними обставинами Павло Павлович був вимушений залишити село і переїхати на батьківщину дружини в Уманський район. Після нього в 1956 році директор призначили Заїку Олексія Фетисовича, який пропрацював директором до 1959 року.
В 1959–1962 роках школу очолював Ягода Андрій Сидорович, уродженець села Гордашівка, який у 1960 році добудував школу. Але оскільки житла в нього не було, він був вимушений виїхати. У 1960 році школа стала восьмирічною. В 1963 році педагогічний колектив очолив Думін Григорій Федорович, який пропрацював до 1966 року.
Наступний директор — Демченко Анатолій Андрійович 32 роки був незмінним керівником (1966–1998). Під його керівництвом побудована вже нова двоповерхова школа з газовим опаленням та великим актовим залом. Це був мудрий керівник, який умів дружити з колективом і не жаліючи сил віддавав всього себе шкільним справам. Він жив школою і її життям. У 1987 році було споруджено новий двоповерховий корпус школи, на кошти колгоспу. Будівництво проходило під керівництвом Анатолія Андрійовича Демченка. Він працював в Гордашівській школі разом з дружиною Федорою Іванівною з 1966 року. Майже 40 років це подружжя, навчало учнів села математики і фізики. У 1988 році школа була реорганізована в середню. Перший випуск 11 класу відбувся 1990 року. Після того, як Анатолій Андрійович пішов на заслужений відпочинок, колектив очолила перша жінка — Кулибаба Катерина Григорівна. Це було у 1998 році. Під її керівництвом у 2002 році у школі була побудована газова котельня.
Сучасність[ред. | ред. код]
Майже всі вулиці села асфальтовано, проте на сьогодні асфальтне покриття у жалюгідному стані, бо його ремонт не проводився з кінця 1980-х. У селі було проведено газифікацію.
Населення села невпинно скорочується, в основному через від'ємний приріст населення, так і через відсутність роботи у Гордашівці.
Сільський будинок культури із 2008 року знаходиться в аварійному стані.
У селі функціонує відновлена Гордашівська ГЕС, яка виробляє 400 КВт електроенергії за одну годину. Навесні 2007 року при сільській раді створено комунальне підприємство «Джерело» з водопостачання населення села.
Землі обробляють ТОВ «Айова», 6 фермерських господарств, 58 власників земельних паїв — одноосібників.
Посилання[ред. | ред. код]
- Розклад руху приміських поїздів по роз'їзду Гордишівка [Архівовано 17 грудня 2017 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Погода в селі Гордашівка. Архів оригіналу за 11 травня 2010. Процитовано 19 травня 2010.
- ↑ Дєдуш О. Торговицькі ключ та волость за списковими документами кінця XVIII ст. // Інгульський степ. 2023. Випуск VIII. С. 120-126.
- ↑ ЦДІАК ф.127 о.1012 спр.689 лист 24
- ↑ S 5, k. 25v, 1661.07.28, Warszawa. Zachowanie przy młynie we wsi Hordaszewie szlachetnego Kapłonskiego iure haereditario S 5, k. 26, 1661.07.12, bm. Zachowanie przy młynach we wsi Hordaszowie Krasiłowskiego iure haereditario.
- ↑ Дєдуш, Олексій (2020). Політичний процес 1907 р. над жителями с. Гордашівка Уманського повіту: між документами та усними свідченнями (PDF). Гуманітарний корпус : збірник наукових статей з актуальних проблем філософії, культурології, психології, педагогіки та історії (укр.) . Т. Випуск 33 (том 1). НПУ імені М. П. Драгоманова ; Факультет філософії та суспільствознавства. Вінниця: ТОВ «ТВОРИ». с. С.101-104.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ ЦДІАК України: Ф.127, Київська духовна консисторія, опис 598, справа 29 (1806 рік) про надання дозволу на заміну куполів церкви Покрова Пресвятої Богородиці с. Гордашівка. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Процитовано 21 квітня 2022.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Черкаська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Черкаська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Черкаська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Література[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
- who-is-who.com.ua[недоступне посилання з липня 2019]
| |||||||||||
