Криниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Криниця

Крини́ця[1], або коло́дязь[2] — обладнане водне джерело, глибоко викопана й захищена від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі.

У більшості сіл та містечок без водопроводу криниці є основним джерелом питної води. Криниці переважно поширені на рівнинній частині України через відсутність наземних природних водних джерел.

Етимологія[ред.ред. код]

Журавель-криниця у селі Байдівка (1950)

Українське «криниця», так само як біл. крыніца, пол. krynica, рос. криница, діал. крыница походить від прасл. *krьnica/*krinica, утвореного від дієприкметника *krьnъ («викопаний») і споріднене зі словом «кріт». (прасл. *krъtъ). Згідно з другою версією, первісним значенням *krinica було «миска», «видовбана посудина», потім назва поширилася і на водне джерело (пор. рос. кринка — «дзбан», «глечик»). Третя версія пов'язує слов'янське *krinica з грец. κρήνη («джерело», «струмок», пор. «Гіппокрена»)[3][4].

Слово «колодязь» (разом з рос. колодец, колодезь, болг. кладенец, серб. кла̏денац/kladenac, словен. kladénǝc, стцерк.-слов. кладіѧзь) походить від прасл. *koldędzь. Щодо походження цього слова існують три версії. Згідно з першою, воно походить від слова «колода», що пов'язується з обладнанням криниці колодами-цямринами. Тобто, «колодязь» — «джерело, обладнане колодами». Друга версія пов'язує «колодязь» зі словом «холод» (прасл. *хоldъ), пор. «студня», стцерк.-слов. студьнець. Тобто, «колодязь» — «джерело з холодною водою». Третя версія припускає запозичення з германських мов: з гот. *kalding- < *kaldiōn, яке походить від *kalds («холод»), пор. дав.-ісл. kelda («джерело»)[5][6].

В україномовного населення на Галичині, Поділлі, Заході України вживається слово «криниця» (діал. кирниця), а слово «колодязь», хоча воно й має питомо українську етимологію[5] — у східних областях. На Поділлі також зустрічається синонім — слово «бурта». У Карпатах та Прикарпатті поширена також назва «студня»[7].

Влаштування криниці[ред.ред. код]

Колодязь-«журавель»

Під час копання криниці для утримування ґрунту раніш ставився зруб, складений з дерев'яних брусів, які звалися цямринами. Часто цямриною зовуть сам криничний зруб або тільки його верхню частину[8]. Зараз для кріплення криничних шахт, поряд зі зрубом, уживають також бетонні циліндри.

Для підняття води з криниці на ній зазвичай встановлюють підіймальний пристрій — коловорот (корбу)[9] або звід[10] (журавель). Сучасні криниці часто обладнують електронасосами.

Символізм[ред.ред. код]

Криниці мають важливе символічне значення. У фольклорі часто оспівують криниці та колодязі у піснях, описуючи літній жаркий період року у селі. Є і сталі фразеологізми: «невичерпна криниця», «чиста криниця», «з народної криниці», «ой у полі та криниченька» що означає постійне живлення народними традиціями та символами.

За дохристиянськими віруваннями, криниця є місцем обитання злого божества — «криничника» або «криничного діда»[11].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Криниця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Колодязь // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 3: Кора — М / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1989. — 552 с. ISBN 5-12-001263-9
  4. Криница // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  5. а б Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 2: Д — Копці / Укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 1985. — 572 с.
  6. Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973. 
  7. Студня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Цямрина // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. Корба // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  10. Звід // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  11. Криничник // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 316.

Посилання[ред.ред. код]