Ігнацій Прондзинський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігнацій Прондзинський
пол. Ignacy Prądzyński
Народився 20 липня 1792(1792-07-20)[1]
Познань, Великопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Помер 6 травня 1850(1850-05-06) (57 років)
Гельґоланд, Піннеберг, Шлезвіг-Гольштейн, Німеччина
Країна  Російська імперія
 Річ Посполита
Діяльність військовослужбовець, офіцер
Галузь військова служба[2], військова стратегія[2] і військова тактика[2]
Знання мов польська[2]
Учасник Наполеонівські війни
Військове звання бригадний генерал і солдат[3]
Рід House of Prądzyńskid
Нагороди

Ігна́цій Проджи́нський (пол. Ignacy Prądzyński; *20 липня 1792(17920720) — †6 травня 1850) — польський воєначальник, бригадний генерал і голова штабу армії під час польського повстання 1831 року. Учасник наполеонівських війн (1809-1812).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 20 липня 1792 року у Познані. Отримав домашню освіту в Дрездені, під керівництвом каноніка Єзерського.

Закінчив Варшавську інженерну школу[pl].

У 1809 році вступив до 11-го піхотного полку Наполеонівської армії й брав участь у війнах проти Австрії і Росії в 1809-1812 роках. Зокрема, під час походу у 1812 році на Росію, був ад'ютантом Яна Домбровського і відзначився під час переправи через Березину.

У 1815 році, після утворення Королівства Польського, повернувся з Франції з польським військом і був членом комісії, що займалася визначенням прикордонної лінії між Королівством Польським і Пруссією.

Кавалер Ордена Почесного легіону (Франція) та польського Ордена Virtuti Militari.

У 1816 році, разом із другом Клеменсом Колачковським[pl] і Густавом Малаховським[pl], створив гурток, метою якого було об'єднати всіх поляків, які бажали незалежності Польщі. Для цього вони утворили таємне товариство «Польських друзів», перше серед безлічі інших, які незабаром виникли по всій Польщі. У 1819-1820 роках читав офіцерам курс стратегії й польової фортифікації, написав твір «Fortyfikacya polowa» («Польова фортифікація»), що залишився в рукописі.

У квітні 1821 року до Варшави приїхав генерал Ян Умінськийо[pl], посол «Товариства консіньєрів герцогства Познанського»[pl], — щоб встановити контакти з польськими масонами. Проджинсикий, який був присутній на зборах, поклявся брати участь у загальнонаціональному повстанні, щоб повернути Польщі незалежність і приєднати до неї всі відібрані землі.

На початку 1822 року Проджинського арештувати, але ув'язнення він зміг уникнути.

У січні 1826 року знову постало питання про таємні товариства. У Варшаві провели багато арештів. Проджинському, який тоді завідував роботами з облаштування Августовського каналу, наказали з'явитися на допит у Варшаву, до князя Костянтина Павловича. Після цього — за Проджинським почали стежити. А незабаром — його схопили й ув'язнили у Кармелітському монастирі, де Проджинський пробув 3 роки.

В ув'язненні намагався заморити себе голодом, але після прохань дружини та обіцянки князя дарувати помилування — передумав. Під час ув'язнення, за наказом князя, розробляв проєкт війни з Австрією. 25 березня 1829 року — вийшов на волю.

Взяв участь у Польському повстанні 1831 року. Після Битви під Гороховим — отримав посаду генерал-квартирмейстера. У березні 1831 року — склав план нападу на росіян, результатом якого стала поразка корпуса Григорія Розена під Дембе-Вельке, але головнокомандувач Ян Скшинецький не зміг скористатися цим успіхом і тільки 10 квітня, після вмовлянь Проджинського, знову напав на росіян під Іґане.

Згодом Проджинський став бригадним генералом і начальником Головного штабу польської армії. Склав план походу проти російської гвардії, але через впертість Скшинецького — похід цей призвів до поразки поляків під Остроленкою. Остаточно посварившись з Проджинським, Скшинецький признавив начальником штабу Томаша Лубенського[pl], який постійно радився з Проджинським. Відносини зі Скшинецьким настільки погіршилися, що Проджинський відмовився від посади генерала-квартирмейстера і був призначений начальником інженерів.

Після взяття росіянами Варшави отримав прощення. Однак, князь Іван Паскевич відправив Проджинського в Ярославль, звідки той, за наказом Миколи I, перебрався до Гатчини — для написання спогадів про повстання. У 1832 році — закінчив свою працю, яку написав французькою мовою і назвав «Memoire historique et militaire sur la guerre de Pologne en 1831» («Історичні та військові мемуари про польську війну 1831 року» — цю працю цензура у Варшаві дозволила лише в листопаді 1897 року; робота вийшла друком у Петербурзі в 1898 році під назвою: «Pamiętnik historyczny і wojskowy о wojnie polsko-rosyjskiej w roku 1831» — «Історичний та військовий щоденник про польсько-російську війну 1831 року»). Микола I схвалив цей твір і у 1833 році дозволив Проджинському повернутися до Польщі.

Спочатку — оселився у своєму маєтку, а згодом — переїхав до Кракова.

У 1850 році надіслав Фрідріху Смітту, автору «Історії Польського повстання і війни 1830 і 1831 років», свої замітки щодо його книги, для виправлення деяких неточностей під час друку наступного видання. Смітт видав ці замітки та думки деяких інших компетентних осіб в одній загальній книзі: «Feldherrn Stimmen aus und über den Polnischen Krieg vom Jahre 1831».

Помер 6 травня 1850 року, у віці 57 років, на острові Гельголанд, у злиднях.

Урна з прахом Ігнація Проджинського зберігається в крипті на кладовищі[pl] в Познані.

Записка Яна Скшинецького до
Національного уряду[pl] про перемогу
польських військ під Іґане та героїзм
Ігнація Проджинського
10 квітня 1831
Меморіальна дошка на честь Ігнація Проджинського на площі острова Гельголанд
2019
Урна з прахом Ігнація Пронджинського
в крипті на кладовищі[pl] в Познані
2019

Пам'ять[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка на честь Ігнація Проджинського у селі Санники
2019
  • У селі Санники на честь Ігнація Проджинського встановлена меморіальна дошка.
  • На острові Гельголанд, де Ігнацій Проджинський жив останні роки й помер, на його честь також встановлена меморіальна дошка.
  • В селі Нове Іґане на честь Ігнація Проджинського, командира Битви під Іґане, названий навчальний комплекс (початкова та середня школа).
  • У Музеї Августовського краю[pl] в Августові, у відділі історії Августовського каналу (вул. 29 листопада, 5а), розміщена постійна виставка «Історія будівництва та експлуатації Августовського каналу», з акцентом на ролі генерала Ігнація Проджинського.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  3. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #134158075 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Прондзинскій, Игнатій [Архівовано 12 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Русскій біографическій словарь / Изд. подъ наблюденіемъ председѣтеля Императорскаго Русскаго Историческаго Общества А. А. Половцова. — СПб.: Типографія Императорской академіи наукъ, 1910. — Т. 15: Притвицъ — Рейсъ. — С. 48-50.
  • Прондзинский Игнатий [Архівовано 12 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. — СПб., 1898. — Т. XXV: Праяга — Просрочка отпуска. — С. 443—444.
  • Прондзинскій // Энциклопедія военныхъ и морскихъ наукъ / Составлена подъ главною редакціей генералъ-лейтенанта Леера — СПб.: Типографія В. Безобразова, 1893. — Томъ VI: Піаве-Предѣльная скорость. — С. 190.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ігнацій_Прондзинський&oldid=35794090