Паскевич Іван Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Паскевич
Ivan Paskevich.PNG
Портрет роботи Фрідріха Ренделла.
Інші імена Паскевич-Задунайський
Народився 8 (19) травня 1782(1782-05-19)
Полтава, нині Україна
Помер 20 січня (1 лютого) 1856(1856-02-01) (73 роки)
Варшава, Царство Польське, Російська імперія (перепохований у Гомелі)
Громадянство Російська імперія і Польща
Національність українець
Діяльність офіцер і ад'ютант[d]
Титул граф Ериванський, найясніший князь Варшавський
Посада Намісник
Звання генерал-фельдмаршал
Конфесія православний
Батько Федір Паскевич
Матір Анна Карабанова
Рід Паскевичі
Дружина Єлизавета Грибоєдова
Діти син Федір Паскевич
Автограф Паскевич И. Ф., автограф.jpg
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського з алмазами
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Білого орла
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Золота зброя «За хоробрість»
Золота зброя «За хоробрість» з алмазами
Іноземні ордени:
Кавалер Великого Хреста ордену Марії-Терезії
Орден Чорного орла
Орден Червоного орла 1-го ступеня
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер Великого Хреста ордена «За військову доблесть»
Орден Слона
PRT Military Order of Aviz - Grand Cross BAR.png
NLD Military Order of William - Grand Cross BAR.png
Herb Paskiewicza.jpg

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Іва́н Фе́дорович Паске́вич (Паскевич-Задунайський, 8 (19) травня 1782(17820519), Полтава — 20 січня (1 лютого) 1856, Варшава) — російський військовий діяч українського походження, генерал-фельдмаршал (з 1829-го), граф Єреванський (від 1828-го), намісник Царства Польського («найясніший князь Варшавський») (від 1831-го).

Життєпис[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Івану Паскевичу в Полтаві

Походив із козацько-старшинського роду Полтавського полку, що вів своє походження від Паська, знатного військового товариша в армії гетьмана Богдана Хмельницького.

Освіта[ред.ред. код]

1800 — закінчив Пажеський корпус.

Кар'єра[ред.ред. код]

Учасник російсько-турецької війни 1806—1812. Під час цього конфлікту отримав п'ять бойових орденів (зокрема Св. Георгія 3-го та 4-го ступенів), золоту шаблю з написом: «За хоробрість» і чин полковника.

У листопаді 1810-го року за відзнаку в битві близ Батину[ru] Паскевич був нагороджений чином генерал-майора та призначений до Києва, де сформував новий полк з місцевих гарнізонних батальйонів, і очолив бригаду. Формування полку було нелегкою справою через початковий брак дисципліни «штрафбатівців» та відсутність досвідчених офіцерів. Задля виправлення того і бойового злагодження Паскевич переніс розташування формації за місто та за три місяці напружених тренувань вивів Орловський полк на пристойний рівень[1]. Від 1812-го командуючий 26-ю піхотною дивізією з котрою пройшов шлях франко-російської війни. Дивізія Паскевича відзначилася у важких боях під Салтанівкою і Смоленськом.

У Бородінській битві генерал зі своєю дивізією захищав редут який увійшов в історію під назвою «Батарея Раєвського». З шести полків його дивізії залишилося близько 1200 чоловік — неповний полк. За Бородіно нагороджений орденом Св. Ганни. Невдовзі вміло керував в боях під Малоярославцем, Вязьмою та Червоним, за що отримав Св. Володимира II-го ступеня. 1813-го Паскевич очолював дивізію у баталіях Дрездену та Лепцігу, за що отримав звання генерал-лейтенант.

Як бойовий генерал, Паскевич критично оцінював період Аракчеєвщини, що запанував в армії після війни:

«Я вимагав, — писав він у своїх записках, — суворої дисципліни і служби … але я не дозволяв акробатства зі шкарпетками і колінами вояк, я переслідував жорстокість і самоуправство, а сумлінних і хоробрих офіцерів оберігав».[2]

3 1825 — командир корпусу.

З 1826 командував військами у Закавказзі, з березня 1827-го — намісник Кавказу.

Під час російсько-іранської війни 1826—1828 російська армія під командуванням Паскевича зайняла Тебриз, а згодом і весь Азербайджан.

Під час чергової російсько-турецької війни (1828—1829), очолені Паскевичем російські частини заволоділи фортецями Карс і Ерзерум (Арзрум). За взяття фортеці Ерзерум, яка підкорилася іноземним завойовникам уперше з часів римського панування, Паскевич перший з українців був нагороджений орденом Георгія I-го ступеня.

1831 — керував врегулюванням Польського визвольного повстання 1830—1831, після чого був призначений намісником Царства Польського.

1849 — російські війська під командуванням Паскевича брали участь у придушенні революції в Угорщині.

Під час Кримської війни — головнокомандувач російськими військами на західних кордонах імперії та на Дунаї (березень 1854).

9 червня 1854 отримав контузію і мусив піти у відставку. Здоров'я і сили Паскевича згасали, впокоївся 20 січня 1856 року. Згодом перепохований у Гомелі. Незадовго до своєї смерті заповідав в фонд державного інвалідного капіталу суттєву, на той час, суму в 50 тис. рублів сріблом. На ці гроші він заповідав утримувати щорічно 200-ті осіб колишніх воїнів інвалідів з нижніх чинів.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]