Паскевич Іван Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Паскевич
рос. Иван Фёдорович Паскевич
Ivan Paskevich.PNG
Народження 8 (19) травня 1782[1][2][3]
Полтава, Новоросійська губернія, Російська імперія
Смерть 20 січня (1 лютого) 1856[2] (73 роки)
Варшава, Російська імперія
Поховання Каплиця Паскевичівd
Національність українець
Країна Royal Banner of Stanisław II of Poland.svg Річ Посполита
Flag of Russia.svg Російська імперія
Приналежність Російська імперія Російська імперія
Освіта Пажеський корпус
Роки служби 18001856
Звання російський генерал-фельдмаршалd
Війни / битви Салтановка,
Смоленськ,
Бородіно,
Вязьма,
Дрезден,
Лейпциг
Титул граф Ериванський, найясніший князь Варшавський
Рід Паскевичі
Діти син Федір Паскевич
Автограф Паскевич И. Ф., автограф.jpg
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського з алмазами
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Білого орла
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Золота зброя «За хоробрість»
Золота зброя «За хоробрість» з алмазами
Іноземні ордени:
Кавалер Великого Хреста ордену Марії-Терезії
Орден Чорного орла
Орден Червоного орла 1-го ступеня
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер Великого Хреста ордена «За військову доблесть»
Орден Слона
PRT Military Order of Aviz - Grand Cross BAR.png
NLD Military Order of William - Grand Cross BAR.png
CMNS: Паскевич Іван Федорович у Вікісховищі

Іва́н Фе́дорович Паске́вич ( 8 (19) травня 1782(17820519), Полтава — 20 січня (1 лютого) 1856, Варшава) — російський військовий діяч українського походження, генерал-фельдмаршал (з 1829-го), граф Єреванський (від 1828-го), намісник Королівства Польського («найясніший князь Варшавський») (від 1831-го).

Життєпис[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка Івану Паскевичу в Полтаві до демонтажу. (27 липня 2022 року демонтована та передана до музею [4].

Походив із козацько-старшинського роду Полтавського полку, що вів своє походження від Паська, знатного військового товариша в армії гетьмана Богдана Хмельницького.

Згідно з дослідженням В. Модзалевського, прямий предок Івана Паскевича — військовий товариш Полтавського полку Федір Цалий, який жив на рубежі 1718 століть. Його син Яків носив прізвище Пасько-Цалий. Онук — Іван Якович (прапрадід полководця) — перший почав писатися Паскевичем.[5]

Батько Івана, Федір Григорович Паскевич, був колезьким радником, очолював Верховний земський суд Вознесенського намісництва. Володів маєтками у Полтавській губернії, мав 500 душ кріпосних селян.

Мати Ганна Йосипівна (у дівоцтві — Коробанько або Коробовська) — білоруська дворянка, володіла у Могильовській губернії родовим маєтком — селом Щеглиця.

Освіта[ред. | ред. код]

1800 — закінчив Пажеський корпус.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Учасник російсько-турецької війни 1806—1812. Під час цього конфлікту отримав п'ять бойових орденів (зокрема Св. Георгія 3-го та 4-го ступенів), золоту шаблю з написом «За хоробрість» і чин полковника.

У листопаді 1810-го року за відзнаку в Батинській битві[ru] Паскевича підвищили до звання генерал-майора та призначили до Києва, де він сформував новий полк з місцевих гарнізонних батальйонів, і очолив бригаду. Формування полку було нелегкою справою через початковий брак дисципліни «штрафбатівців» та відсутність досвідчених офіцерів. Для виправлення цього стану і бойового злагодження Паскевич переніс розташування формації за місто та за три місяці напружених тренувань вивів Орловський полк на пристойний рівень[6]. Від 1812-го року командувач 26-ї піхотної дивізії, з якою пройшов шлях франко-російської війни. Дивізія Паскевича відзначилася у важких боях під Салтановкою і під Смоленськом.

У Бородінській битві генерал зі своєю дивізією захищав редут, який увійшов в історію під назвою «Батарея Раєвського». З шести полків його дивізії залишилося близько 1200 чоловік — неповний полк. За Бородіно нагороджений орденом Св. Анни. Невдовзі вміло керував в боях під Малоярославцем, під Вязьмою та під Красним, за що отримав орден Св. Володимира II-го ступеня. У 1813 році Паскевич очолював дивізію у баталіях Дрездена та Лепціга, за що отримав звання генерал-лейтенант.

Як бойовий генерал, Паскевич критично оцінював період Аракчеєвщини, що запанував в армії після війни:

«Я вимагав, — писав він у своїх записках, — суворої дисципліни і служби … але я не дозволяв акробатства із носками і колінами вояк, я переслідував жорстокість і самоуправство, а сумлінних і хоробрих офіцерів оберігав».[7]

У 1817 році одружився з Єлизаветою Грибоєдовою.

3 1825 — командир корпусу. З 1826 командував військами у Закавказзі, з березня 1827-го — намісник Кавказу.

Під час російсько-перської війни 1826—1828 російська армія під командуванням Паскевича зайняла Тебриз, а згодом і весь Азербайджан.

Під час чергової російсько-турецької війни (1828—1829), очолені Паскевичем російські частини заволоділи фортецями Карс і Ерзурум (Арзрум). За взяття фортеці Ерзурум, яка підкорилася іноземним завойовникам уперше з часів римського панування, Паскевич був нагороджений орденом св. Георгія I-го ступеня.

1831 — керував придушенням Польського визвольного повстання 1830—1831, після чого був призначений намісником Царства Польського. Терором спиняв розвиток визвольних рухів на контрольованій території, почасти в українських регіонах. У 1847 році для активізації каральних заходів за пильнованою жандармами справою Кирило-Мефодіївського товариства санкціонував арешт і обшук варшавською поліцією П.Куліша та В.Білозерського, доставку Третьому відділу Власної Його імператорської величності канцелярії їхніх паперів, у т. ч. з позацензурними віршами Т.Шевченка.

1849 — російські війська під командуванням Паскевича брали участь у придушенні революції в Угорщині.

Під час Кримської війни — головнокомандувач російськими військами на західних кордонах імперії та на Дунаї (березень 1854).

9 червня 1854 отримав контузію і мусив піти у відставку. Здоров'я і сили Паскевича згасали, помер 20 січня 1856 року. Згодом перепохований у Гомелі. Незадовго до своєї смерті заповів у фонд державного інвалідного капіталу суттєву на той час суму в 50 тис. рублів сріблом. На ці гроші він заповів утримувати щорічно 200 осіб колишніх воїнів — інвалідів з нижніх чинів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]