Паскевич Іван Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Паскевич
рос. Ива́н Фёдорович Паске́вич
Ivan Paskevich.PNG
Народження 19 травня 1782(1782-05-19)[1]
Полтава, Новоросійська губернія, Російська імперія
Смерть 1 лютого 1856(1856-02-01) (73 роки)
Варшава, Російська імперія
Поховання Q4507582?
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flaga Rzeczypospolitej Obojga Narodow ogolna.svg Річ Посполита
Приналежність Російська імперія Російська імперія
Освіта Пажеський корпус
Роки служби 18001856
Звання Фельдмаршал і list of Russian field marshals[d]
Війни / битви Салтановка,
Смоленськ,
Бородіно,
Вязьма,
Дрезден,
Лейпциг
Титул граф Ериванський, найясніший князь Варшавський
Рід Паскевичі
Автограф Паскевич И. Ф., автограф.jpg
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського з алмазами
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Білого орла
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Золота зброя «За хоробрість»
Золота зброя «За хоробрість» з алмазами
Іноземні ордени:
Кавалер Великого Хреста ордену Марії-Терезії
Орден Чорного орла
Орден Червоного орла 1-го ступеня
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер Великого Хреста ордена «За військову доблесть»
Орден Слона
PRT Military Order of Aviz - Grand Cross BAR.png
NLD Military Order of William - Grand Cross BAR.png
Паскевич Іван Федорович у Вікісховищі?

Іва́н Фе́дорович Паске́вич ( 8 (19) травня 1782(17820519), Полтава — 20 січня (1 лютого) 1856, Варшава) — російський військовий діяч українського походження, генерал-фельдмаршал (з 1829-го), граф Єреванський (від 1828-го), намісник Царства Польського («найясніший князь Варшавський») (від 1831-го).

Життєпис[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка Івану Паскевичу в Полтаві

Походив із козацько-старшинського роду Полтавського полку, що вів своє походження від Паська, знатного військового товариша в армії гетьмана Богдана Хмельницького.

Освіта[ред. | ред. код]

1800 — закінчив Пажеський корпус.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Учасник російсько-турецької війни 1806—1812. Під час цього конфлікту отримав п'ять бойових орденів (зокрема Св. Георгія 3-го та 4-го ступенів), золоту шаблю з написом: «За хоробрість» і чин полковника.

У листопаді 1810-го року за відзнаку в Батинській битві[ru] Паскевич був відзначений званням генерал-майора та призначений до Києва, де сформував новий полк з місцевих гарнізонних батальйонів, і очолив бригаду. Формування полку було нелегкою справою через початковий брак дисципліни «штрафбатівців» та відсутність досвідчених офіцерів. Задля виправлення того і бойового злагодження Паскевич переніс розташування формації за місто та за три місяці напружених тренувань вивів Орловський полк на пристойний рівень[2]. Від 1812-го командуючий 26-ю піхотною дивізією з котрою пройшов шлях франко-російської війни. Дивізія Паскевича відзначилася у важких боях під Салтанівкою і Смоленськом.

У Бородінській битві генерал зі своєю дивізією захищав редут, який увійшов в історію під назвою «Батарея Раєвського». З шести полків його дивізії залишилося близько 1200 чоловік — неповний полк. За Бородіно нагороджений орденом Св. Анни. Невдовзі вміло керував в боях під Малоярославцем, Вязьмою та Червоним, за що отримав Св. Володимира II-го ступеня. 1813-го Паскевич очолював дивізію у баталіях Дрездена та Лепціга, за що отримав звання генерал-лейтенант.

Як бойовий генерал, Паскевич критично оцінював період Аракчеєвщини, що запанував в армії після війни:

«Я вимагав, — писав він у своїх записках, — суворої дисципліни і служби … але я не дозволяв акробатства із носками і колінами вояк, я переслідував жорстокість і самоуправство, а сумлінних і хоробрих офіцерів оберігав».[3]

3 1825 — командир корпусу.

З 1826 командував військами у Закавказзі, з березня 1827-го — намісник Кавказу.

Під час російсько-перської війни 1826—1828 російська армія під командуванням Паскевича зайняла Тебриз, а згодом і весь Азербайджан.

Під час чергової російсько-турецької війни (1828—1829), очолені Паскевичем російські частини заволоділи фортецями Карс і Ерзурум (Арзрум). За взяття фортеці Ерзурум, яка підкорилася іноземним завойовникам уперше з часів римського панування, Паскевич був нагороджений орденом св. Георгія I-го ступеня.

1831 — керував придушенням Польського визвольного повстання 1830—1831, після чого був призначений намісником Царства Польського.

1849 — російські війська під командуванням Паскевича брали участь у придушенні революції в Угорщині.

Під час Кримської війни — головнокомандувач російськими військами на західних кордонах імперії та на Дунаї (березень 1854).

9 червня 1854 отримав контузію і мусив піти у відставку. Здоров'я і сили Паскевича згасали, помер 20 січня 1856 року. Згодом перепохований у Гомелі. Незадовго до своєї смерті заповів у фонд державного інвалідного капіталу суттєву, на той час, суму в 50 тис. рублів сріблом. На ці гроші він заповів утримувати щорічно 200 осіб колишніх воїнів — інвалідів з нижніх чинів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]