Паскевич Іван Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Паскевич
Ivan Paskevich.PNG
Портрет роботи Фрідріха Ренделла.
Інші імена Паскевич-Задунайський
Народився 8 (19) травня 1782(1782-05-19)
Flag of Russia.svg Російська імперія, Полтавська губернія, Полтава
Помер 20 січня (1 лютого) 1856(1856-02-01) (73 роки)
Варшава, Царство Польське, Російська імперія (перепохований у Гомелі)
Громадянство Російська імперія і Польща
Діяльність Офіцер
Титул граф Ериванський, найясніший князь Варшавський
Посада Намісник
Звання генерал-фельдмаршал
Конфесія православний
Батько Федір Паскевич
Матір Анна Карабанова
Рід Паскевичі
Дружина Єлизавета Грибоєдова
Діти син Федір Паскевич
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського з алмазами
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Білого орла
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Золота зброя «За хоробрість»
Золота зброя «За хоробрість» з алмазами
Іноземні ордени:
Кавалер Великого Хреста ордену Марії-Терезії
Орден Чорного орла
Орден Червоного орла 1-го ступеня
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер Великого Хреста ордена «За військову доблесть»
Орден Слона
PRT Military Order of Aviz - Grand Cross BAR.png
NLD Military Order of William - Grand Cross BAR.png
Herb Paskiewicza.jpg

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Паске́вич Іва́н Фе́дорович (Паскевич-Задунайський, *8 (19) травня 1782(17820519), Полтава — пом. 20 січня (1 лютого) 1856, Варшава) — російський військовий діяч українського походження, генерал-фельдмаршал (з 1829-го), граф Єреванський (від 1828-го), намісник Царства Польського («найясніший князь Варшавський») (від 1831-го).

Життєпис[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Івану Паскевичу в Полтаві

Походив із козацько-старшинського роду Полтавського полку, що вів своє походження від Паська, знатного військового товариша в армії гетьмана Богдана Хмельницького.

Освіта[ред.ред. код]

1800 — закінчив Пажеський корпус.

Кар'єра[ред.ред. код]

Учасник російсько-турецької війни 1806—1812. Під час цього конфлікту отримав п'ять бойових орденів (зокрема Св. Георгія 3-го та 4-го ступенів), золоту шаблю з написом: «За хоробрість» і чин полковника.

У листопаді 1810-го року за відзнаку в битві близ Батину[ru] Паскевич був нагороджений чином генерал-майора та призначений до Києва, де сформував новий полк з місцевих гарнізонних батальйонів, і очолив бригаду. Формування полку було нелегкою справою через початковий брак дисципліни «штрафбатівців» та відсутність досвідчених офіцерів. Задля виправлення того і бойового злагодження Паскевич переніс розташування формації за місто та за три місяці напружених тренувань вивів Орловський полк на пристойний рівень[1]. Від 1812-го командуючий 26-ю піхотною дивізією з котрою пройшов шлях франко-російської війни. Дивізія Паскевича відзначилася у важких боях під Салтанівкою і Смоленськом.

У Бородінській битві генерал зі своєю дивізією захищав редут який увійшов в історію під назвою «Батарея Раєвського». З шести полків його дивізії залишилося близько 1200 чоловік — неповний полк. За Бородіно нагороджений орденом Св. Ганни. Невдовзі вміло керував в боях під Малоярославцем, Вязьмою та Червоним, за що отримав Св. Володимира II-го ступеня. 1813-го Паскевич очолював дивізію у баталіях Дрездену та Лепцігу, за що отримав звання генерал-лейтенант.

Як бойовий генерал, Паскевич критично оцінював період Аракчеєвщини, що запанував в армії після війни:

«Я вимагав, — писав він у своїх записках, — суворої дисципліни і служби … але я не дозволяв акробатства зі шкарпетками і колінами вояк, я переслідував жорстокість і самоуправство, а сумлінних і хоробрих офіцерів оберігав».[2]

3 1825 — командир корпусу.

З 1826 командував військами у Закавказзі, з березня 1827-го — намісник Кавказу.

Під час російсько-іранської війни 1826—1828 російська армія під командуванням Паскевича зайняла Тебріз (Тавріз), а згодом і весь Азербайджан.

Під час чергової російсько-турецької війни (1828—1829), очолені Паскевичем російські частини заволоділи фортецями Карс і Ерзерум (Арзрум). За взяття фортеці Ерзерум, яка підкорилася іноземним завойовникам уперше з часів римського панування, Паскевич перший з українців був нагороджений орденом Георгія I-го ступеня.

1831 — керував придушенням Польського визвольного повстання 1830—1831, після чого був призначений намісником Царства Польського.

1849 — російські війська під командуванням Паскевича брали участь у придушенні революції в Угорщині.

Під час Кримської війни — головнокомандувач російськими військами на західних кордонах імперії та на Дунаї (березень 1854).

9 червня 1854 отримав контузію і мусив піти у відставку. Здоров'я і сили Паскевича згасали, впокоївся 20 січня 1856 року. Згодом перепохований у Гомелі. Незадовго до своєї смерті заповідав в фонд державного інвалідного капіталу суттєву, на той час, суму в 50 тис. рублів сріблом. На ці гроші він заповідав утримувати щорічно 200-ті осіб колишніх воїнів інвалідів з нижніх чинів.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]