Злидні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Скульптура злидня

Зли́дні — у східнослов'янській міфології, зокрема українців і білорусів, — злі духи, які приносять у дім нещастя. У переносному значенні злидні — бідність (жити в злиднях — жити в бідноті).

Образ злиднів[ред. | ред. код]

Злидні уявлялися як маленького зросту діди в лахмітті або як Злидня — стара негарна жінка. Відомі й уявлення про злиднів як нечітких круглих створінь. Зазвичай злиднів дванадцять і живуть вони в запічку[1]. Часом вважалися слугами Лиха, що живе в старих млинах. Саме з млинів вони переселяються за вказівкою Лиха в хати[2].

Цим духам приписувалося принесення нещасть — якщо вони оселяються в хаті, то хазяїн швидко бідніє і ніяк не може розбагатіти. Шляхом позбутися злиднів вважалося заманити їх у пляшку, табакерку, діжку, мішок тощо, закрити її та викинути чи закопати. Тоді хазяїн швидко розбагатіє, але якщо хтось інший випустить злиднів, вони причепляться до нього та оселяться вже в його хаті. Вважалося, коли мести підлогу в напрямку дверей — можна вигнати злиднів, якщо від дверей — навпаки впустити. Коли пронизати злиднів кілком, вони помруть і їх слід викинути в болото. Проте щойно витягнути кілок злидні оживуть[1]. За іншими переказами злидні селяться там, де не турбуються належно про свою оселю, лінуються виконувати хатню роботу, пиячать. У роботящого хазяїна злидні не заводяться, а якщо є, то тікають[2].

Злидні у легендах[ред. | ред. код]

Про те, як чоловік злидні у ріжок загнав.[ред. | ред. код]

В одному селі жив чоловік — здається, й роботящий, однак весь час діло в нього не йшло на лад: б'ється, як риба об лід, а ніяк не може вибитися з убозтва. Якось він замислився: «Що за причина така, що я ніяк не розживуся? Невже мене злидні обсіли?». А йому хтось відповідає: «Бо й справді обсіли, і скільки б ти не бився, не розбагатієш, доки ми будемо в тебе». Чоловік був не дурень. Розкинув думками туди й сюди та й питає: «Та хіба вас багато в мене розвелося?»

— "Багато, — озвалося те ж саме. — «А чому ж вас не видно?» — знов питається. — «Це ми такі маленькі, що нас ніхто не бачить». — «Де ж ви поміщаєтесь?» — «Та ми будь-де можемо бути».

Саме тоді чоловікові схотілося понюхати тютюну, й він відкрив ріжок. «А ось тут, у ріжку вміститесь?» — питає. — «Аякже!» — відгукнулось те, і вмить почувся голос із ріжка: «Ось ми вже всі в ріжку!». Чоловік швидко заткнув ріжок закладкою, а далі гайда до занедбаного млина й поклав ріжок під вал. Відразу ж після цього все в чоловіка пішло чудово. З'явився в нього достаток, а там і багатство.

Про те, як чоловік злидні у діжку посадив[ред. | ред. код]

Жив собі чоловік, та такий бідний, що іноді нічого було їсти не лише йому, а навіть і маленьким діткам. А бідняк той був музикою. От після вечері взяв він скрипку й почав грати. Діти, як тільки почули, одразу посхоплювалися й давай танцювати. Коли дивиться, а разом із дітьми й злидні танцюють посеред хати, а коли перестав грати, злидні так і посунули під піч. Як вони поховалися, чоловік той і питає: «Може, вам під піччю зле, тісно сидіти?». А один і каже: «Де там тобі, чоловіче, добре! Тіснява така, що й не доведи Матір Божа!». Швидко вибіг він тоді надвір, узяв діжку, вніс її до хати й каже злидням: «Улізьте-но всі сюди!». Злидні повлазили всі у діжку і наповнили її до краю, а він схопив пруток та вмить заднив діжку, вивіз її у поле й покинув там. Минуло там, може, з півроку, господарювання в нього пішло так добре, що й багаті люди стали йому заздрити…

Змагання із нечистою силою[ред. | ред. код]

Жили собі бідний та багатий брати. Запріг бідний брат коня, приїхав додому й каже: «Ану, злидні, поїдемо в ліс!». Вилізли злидні з-під печі (а було їх там аж дванадцятеро), посідали на воза й поїхали. Приїхали в ліс. Бідний випряг коня, пустив його пастися, а сам зрубав грубий-прегрубий дуб, розколов його до половини та й каже злидням: «Братики-голубочки! Поможіть мені розколоти це дерево!» — «Як же, — питають, — станемо тобі допомагати, коли в нас і сокири немає?» — «А ви, — каже, — без сокири. Позакладайте усі руки в цю щілину по самі лікті й давайте з усієї сили роздирати дуба». Зробили злидні так. А бідний брат вибив обухом клинці, а обаполки так і збіглись докупи й защемили руки всім злидням. Позаздрив багатий брат щастю бідного, почав розпитувати його, як він розбагатів. Той розповів йому, як позбувся злиднів і куди їх зачинив. Не міг змиритися багатій із тим, що його брат став заможнішим за нього, й захотів випустити злидні, щоб обсіли вони знову бідолаху. Побіг чимдуж до річки та за боклаг. Тільки-но відіткнув його, а злидні звідтіля вискочили і вчепилися за нього. «Тепер ти наш», — кажуть. Приходить він додому, коли все, яке багатство в його було, погоріло, а на тому місці, де стояла хата, лишилися самі головинки. Оселився він після того в тій землянці, де раніше жив його бідний брат разом із злиднями.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Анисов, Л. М. (1994). Славянская мифология, Энциклопедический словарь. Москва: Эллис Лак. с. 196. 
  2. а б Кононенко, О. А. (2017). Українська міфологія. Божества і духи. Київ: Фоліо. с. 124. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Завадська В., Музиченко Я., Таланчук О., Шалак О. С 100 найвідоміших образів української міфології. Вид. 2-е, випр. й допов. — К.: Орфей, 2002. — 456 с. — ISBN 966-8349-01-6
  • Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст. реліг. моногр. — К.: АТ «Обереги», 1991. — 424 с. ISBN 5-8104-0005-1
  • Кононенко О. А. Українська міфологія. Божества і духи / Олексій Кононенко; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. — Харків: Фоліо, 2017. — 191 с.
  • Анисов Л. М. (ред.) Славянская мифология. Энциклопедический словарь. М.: Эллис Лак, 1995. — 416 с.

Посилання[ред. | ред. код]