Злидні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Злидні
Злидень в уявленнях предків білорусів

Зли́дні (мн.), у східнослов'янській міфології — злі духи, які приносять у дім нещастя. Вони маленькі, "заморені, у лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі"у Лесі Українки. Туляться в кутку за піччю й постійно голодні. Демонічні істоти. У переносному значенні — бідність (жити у злиднях — жити у бідноті).

Характеристика[ред.ред. код]

Злидні в народній уяві — маленькі, завжди голодні старі чоловічки, які сидять на плечах людини й покидають її лише після смерті («Багатство — дочасне, а злидні довічні», «Просилися злидні на три дні, та й вигнати не можна», — твердять прислів'я).

Злидні часто асоціюються із такими людиноподібними істотами, як Нещастя, Лихо, Біда, Недоля (в білоруській міфології їм відповідає Злидня — невидима жінка без язика, очей і вух, яка раніше була змією; у сербській — Несреча — сива стара з тьмяним поглядом).

За повір'ями, у хаті злидні оселяються найчастіше в запічку, хоча можуть бути де завгодно.

Фаталізм, приреченість, почасти властиві українській народній свідомості («Гроші йдуть на гроші, хліб на хліб, а злидні — на злидні»), в казках, легендах та анекдотах співіснують із думкою про те, що злиднів можна позбутися завдяки розуму й життєлюбству: їх можна зав'язати в мішку, заткнути у пляшці чи полонити в будь-чому іншому й кинути у воду чи навернути каменем; зв'язавши, можна лишити на перехресті — вони перейдуть до того, хто їх розв'яже.

Легенди[ред.ред. код]

Про те, як чоловік злидні у ріжок загнав.[ред.ред. код]

В одному селі жив чоловік — здається, й роботящий, однак весь час діло в нього не йшло на лад: б'ється, як риба об лід, а ніяк не може вибитися з убозтва. Якось він замислився: «Що за причина така, що я ніяк не розживуся? Невже мене злидні обсіли?». А йому хтось відповідає: «Бо й справді обсіли, і скільки б ти не бився, не розбагатієш, доки ми будемо в тебе». Чоловік був не дурень. Розкинув думками туди й сюди та й питає: «Та хіба вас багато в мене розвелося?»

— "Багато, — озвалося те ж саме. — «А чому ж вас не видно?» — знов питається. — «Це ми такі маленькі, що нас ніхто не бачить». — «Де ж ви поміщаєтесь?» — «Та ми будь-де можемо бути».

Саме тоді чоловікові схотілося понюхати тютюну, й він відкрив ріжок. «А ось тут, у ріжку вміститесь?» — питає. — «Аякже!» — відгукнулось те, і вмить почувся голос із ріжка: «Ось ми вже всі в ріжку!». Чоловік швидко заткнув ріжок закладкою, а далі гайда до занедбаного млина й поклав ріжок під вал. Відразу ж після цього все в чоловіка пішло чудово. З'явився в нього достаток, а там і багатство.

Про те, як чоловік злидні у діжку посадив[ред.ред. код]

Жив собі чоловік, та такий бідний, що іноді нічого було їсти не лише йому, а навіть і маленьким діткам. А бідняк той був музикою. От після вечері взяв він скрипку й почав грати. Діти, як тільки почули, одразу посхоплювалися й давай танцювати. Коли дивиться, а разом із дітьми й злидні танцюють посеред хати, а коли перестав грати, злидні так і посунули під піч. Як вони поховалися, чоловік той і питає: «Може, вам під піччю зле, тісно сидіти?». А один і каже:

«Де там тобі, чоловіче, добре! Тіснява така, що й не доведи Матір Божа!». Швидко вибіг він тоді надвір, узяв діжку, вніс її до хати й каже злидням: «Улізьте-но всі сюди!». Злидні повлазили всі у діжку і наповнили її до краю, а він схопив пруток та вмить заднив діжку, вивіз її у поле й покинув там. Минуло там, може, з півроку, господарювання в нього пішло так добре, що й багаті люди стали йому заздрити…

Змагання із нечистою силою[ред.ред. код]

Жили собі бідний та багатий брати. Запріг бідний брат коня, приїхав додому й каже: «Ану, злидні, поїдемо в ліс!». Вилізли злидні з-під печі (а було їх там аж дванадцятеро), посідали на воза й поїхали. Приїхали в ліс. Бідний випряг коня, пустив його пастися, а сам зрубав грубий-прегрубий дуб, розколов його до половини та й каже злидням: «Братики-голубочки! Поможіть мені розколоти це дерево!» — «Як же, — питають, — станемо тобі допомагати, коли в нас і сокири немає?» — «А ви, — каже, — без сокири. Позакладайте усі руки в цю щілину по самі лікті й давайте з усієї сили роздирати дуба». Зробили злидні так. А бідний брат вибив обухом клинці, а обаполки так і збіглись докупи й защемили руки всім злидням. Позаздрив багатий брат щастю бідного, почав розпитувати його, як він розбагатів. Той розповів йому, як позбувся злиднів і куди їх зачинив. Не міг змиритися багатій із тим, що його брат став заможнішим за нього, й захотів випустити злидні, щоб обсіли вони знову бідолаху. Побіг чимдуж до річки та за боклаг. Тільки-но відіткнув його, а злидні звідтіля вискочили і вчепилися за нього. «Тепер ти наш», — кажуть. Приходить він додому, коли все, яке багатство в його було, погоріло, а на тому місці, де стояла хата, лишилися самі головинки. Оселився він після того в тій землянці, де раніше жив його бідний брат разом із злиднями.

Див. також[ред.ред. код]


Джерела[ред.ред. код]

  • Завадська В., Музиченко Я., Таланчук О., Шалак О. С 100 найвідоміших образів української міфології. Вид. 2-е, випр. й допов. — К.: Орфей, 2002. — 456 с. — ISBN 966-8349-01-6
  • Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст. реліг. моногр. — К.: АТ «Обереги», 1991. — 424 с. ISBN 5-8104-0005-1

Примітки[ред.ред. код]