Бояриня (драматична поема)

Бояриня
Видання «Боярині» початок 1930-их років, «Українська Накладня», Німеччина.
Жанр	історична драматична поема
Автор	Леся Українка
Мова	українська
Написано	27—29 квітня 1910
Опубліковано	журнал «Рідний Край», 1914
Видання	Катеринослав, 1918
Цей твір у Вікіцитатах
Цей твір у  Вікіджерелах

«Бояриня» — патріотично-феміністична драматична поема Лесі Українки, написана впродовж трьох днів (27—29 квітня 1910) у місті Хельвані (біля Каїра, Єгипет-Міср), де письменниця лікувалася від сухот. Написаний далеко від Батьківщини (поема просякнута невимовною тугою за Україною), цей твір - єдиний твір Лесі Українки, який базується на українській історії. Події в поемі розгортаються у часи Руїни (60-і роки XVII століття) на Лівобережній Україні (Частина перша) та в Москві (Частини 2,3,4,5). Складається з п'яти частин, написаний віршами мішаних розмірів. Твір побудовано практично повністю у формі діалогів.

Доля твору «Бояриня»

Відчуваючи тяжку долю твору, Леся Українка думала, чи не краще підписати твір псевдонімом, про що і радилася з матір'ю в листі від 28 грудня 1912.

Драма уперше надрукована вже після смерті поетеси у 1914-році у київському журналі «Рідний Край» (в номерах з I по VI). Удруге надрукована (вперше окремим виданням) в 1918-му в Дніпрі (тоді — Катеринослав). І у першому, і у другому виданнях текст подано за рукописом, бо тоді ще він був у Гадячому. У 1919-му — перша сценічна постановка, трупа Миколи Садовського поставила «Бояриню» в Кам'янці-Подільському. П'єса пройшла з грандіозним успіхом. У той час там перебував уряд Української Держави, що втік із захопленого більшовиками Києва, — і майже увесь кабінет міністрів разом з Симоном Петлюрою був на прем'єрі. У 1927-му році у Харкові востаннє надруковано «Бояриню» в Україні: після цього заборонялося друкувати твір впродовж шістдесяти років у СРСР (рос. СССР) — його не включали навіть у повні академічні зібрання творів Л. Українки. В 1939 році твір був надрукований у п'ятому томі зібрань Лесі, це видання іноді можна було роздобути в СРСР «з-під поли».

«Бояриня» у Західній діаспорі

Діаспорне видання «Боярині», Торонто, 1971 рік

Попри те, що драматичну поему «Бояриня» тенденційно промовчували і послідовно виключали з усіх радянських видань повних і вибраних творів поетеси, в західній діаспорі твір не забуто. У 1971 році Організація українок Канади спромоглася видати твір окремою книжкою з нагоди 100-ліття з дня народження «Дочки Прометея». Скромне діаспорне видання — доповнення до ювілейних видань поетеси в Україні й у вільному світі.

У видання торонтського видавництва «Київ», увійшла стаття поета-неокласика і знавця Лесиної творчості Михайла Драй-Хмари, яку він опублікував як вступну статтю до «Боярині» у «Творах Лесі Українки» випуску київського видавництва «Книгоспілка» в 1929 році. Ювілейне діаспорне видання містить теж есеї літературознавців Миколи Глобенка, Івана Дзюби і Богдана Марчука про Лесю Українку та доповнене нарисом Катерини Штуль, у якому відтворено хвилину натхнення, коли поетеса писала свою «Бояриню». Додатком-завершенням книжки є поема в прозі Лесі Українки «Голос однієї російської ув'язненої», яка грізною пересторогою про пеани-захоплення на Заході із приводу всього радянського та російського.

«Бояриня» за часи розпаду СРСР і за Незалежності України

Твір «Бояриня» знову почали друкувати в СРСР лише за часи «перебудови» (1989 р.). За часи Незалежності видавався:

• 1991 р. - Київське видавництво «Молодь»,
• 2003 р. - Луцьке видавництво «Надстир'я»,
• 2006 р. - Видавництво Богдана,
• 2016 р. - Мультимедійне видавництво Стрельбицького (електронна книга),
• 2017 р. - Мультимедійне видавництво Стрельбицького (електронна книга),
• 2018 р. - Видавництво "Знання" ("Лісова пісня", "Бояриня").

У 2008 році «Бояриня» (2003 р.) прозвучала в оперній постановці. Оперну версію створив композитор Віталій Кирейко, а музичну інтерпретацію здійснив диригент Іван Гамкало.

З вистави «Бояриня» Чесного театру, режисер Катерина Чепура, 2015 рік

2009 р. - Театр ім. Марії Заньковецької (Львів). Режисер-постановник – Григорій Шумейко, художник-постановник – Наталія Руденко, композитор – Юрій Саєнко, хореографія – Олена Балаян, хормейстер – Оксана Ржепецька.

Із 6 жовтня 2013 року «Бояриню» ставить Чесний театр у Києво-Могилянському театральному центрі «Пасіка». Режисер-постановник — Катерина Чепура.

Дійові особи «Боярині»

• Оксана — головна героїня, українка з козацького старшинського роду.
• Степан — боярин, українського роду, служить при московському царі. Бурлака, котрий нещодавно закінчив Київську Академію. Наречений, а надалі чоловік Оксани.
• Олекса Перебійний — не дуже багатий, але значний козак з старшини. Люблячий батько Оксани.
• Іван — палкий патріот України. Брат Оксани.
• Стара Перебійниха — літня жінка спокійної вдачі, намагається всіх примирити. Матір Оксани.
• Ганна — сестра Степана, подруга Оксани.
• Матір Степана — вдова, матір Степана і Ганни. Свекруха Оксани.
• Гість — гість з України, що приїхав до Степана з суплікою (проханням) до царя.
• Та кілька осіб прислуги, ролі яких німі.

Сюжет

Сюжет поеми розвивається на побутовому рівні, на фоні історичних подій, які лише відгуками згадуються в п'єсі.

Дія перша

Дія відбувається в Україні. В садку і в будинку Оксаниних батьків. В I-й частині Оксана розцвітає наче квітка. Олекса Перебійний запрошує Степана повечеряти і погостювати кілька днів, допоки посольство з яким прибув Степан перебуватиме в Україні.
Сім'я вечеряє, відбувається суперечка між Степаном та Іваном.

Степан На раді Переяславській мій батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вірне. Іван Мав кому держати! Лихий їх спокусив давати слово!

По обіді, в садку Оксана і Степан мають тривалу розмову, під час якої в них пробуджується кохання, та витинаються мрії про майбутнє спільне життя.

Степан Мені тепер здається, що нігде на цілім світі вже нема чужини, поки ми вдвох з тобою. От побачиш, яке ми там кубелечко зів'ємо, хоч і в Москві. Нічого ж там чужого у нашій хатоньці не буде, — правда? Оксана Авжеж. І, знаєш, якось я не дуже боюся тої чужини. Степан Зо мною? Оксана (усміхається) Тим певне, що з тобою. Але й так, хіба ж то вже така чужа країна? Таж віра там однакова, і мову я наче трохи тямлю, як говорять.

Дія друга

Місце дії: світлиця у Степановім дому прибрана по-святковому. (Москва). В II-й частині Оксана вперше стикається з "глухою стіною" рабських звичаїв, з безліччю обмежень особливо для жінок. Оксана ділиться першими враженнями про Московське князівство, спізнає тутешні звичаї. Діалог між Оксаною і матір'ю Степана.

Мати Ще осміють, дитинко; нема тут звичаю з чоловіками жіноцтву пробувати при беседі. Оксана Ой господи, які се тут звичаї! Оце — але!

Наступна сцена в теремі (жіноча опочивальня на верхньому поверсі). Спершу розмова відбувається поміж матір'ю Степана, його сестрою Ганною і Оксаною. Потім матір йде спочити, залишаючи подруг удвох.

Ганна Бо в тебе дома! Там же не Москва. Такого тут ізроду не чували, — співати по гаях!...

Потім до терему забігає Степан, та упрошує Оксану прийняти важливих гостей за московським звичаєм.

Дія третя

Місце: Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі. Оксана, не маючи змоги здолати традиції Москви, намагається безуспішно вирватися в Україну або хоч надіслати допомогу. Певно найбільш прив'язана до історичних подій частина поеми. Кілька разів згадується Дорошенко.
До Степана і Оксани приїжджають вісники з України.

Степан Небезпечно. Вони там з Дорошенком накладають... Оксана Ну що ж, так, може, й треба. Степан Схаменися! Ти ж так боялася розливу крові, а ся війна найпаче братовбійна, що Дорошенко зняв на Україні, -'- то ж він татар на поміч приєднав і платить їм ясиром християнським. Оксана (сідає, мов знесилена, на ослін і спирається на стіл) Скрізь горе, скрізь, куди не обернися... Татари там... татари й тут... Степан Оксано! Що мариться тобі? Татари тут? Оксана А що ж? Хіба я тут, не як татарка, сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш під ноги слатися своєму пану, мов ханові? Скрізь палі, канчуки... холопів продають... Чим не татари?

Дія четверта

Місце: Терем. Оксана занепадає на чужині. Оксана і Степан удвох.

Оксана (уриває ридання, з одчаєм) Степане! Ти хіба не бачиш? Я гину, в'яну, жити так не можу! (В знесиллі похиляється па кросна) Степан Се правда, не ростуть квітки в темниці... А я гадав...

Вертаються з покупами Степанові матір та сестра. Оксана жвавішає.

Дія п'ята

Місце: Степанів садок. Вже зів'яла Оксана, хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках хворий рум'янець. Матір та Оксана (з поміччю двох служниць) виходять в сад. По тому як Оксана заснула, виходить Степан та нишком з матір'ю радяться як лікувати Оксану.

Мати (нишком) Ну, що ж казав той німець? Є надія? Степан Що ж, каже: "В бога все можливо".

Степан Він казав, — коли її повезти на Вкраїну, то, може б, ще й одужала.

Мати йде в терем. Оксана прокидається від Степанового поцілунку.

Степан Цар пустить. Вже ж тепера на Вкраїні утихомирилося. Оксана (гостро) Як ти кажеш? Утихомирилось? Зломилась воля, Україна лягла Москві під ноги, се мир по-твоєму — ота руїна? Отак і я утихомирюсь хутко в труні. Степан Ти одживешся на Вкраїні. Москва ж не може заступити сонця, зв'ялити гаю рідного, зсушити річок веселих.

Хоч у драмі цього не має, але скоріше за все Оксана помирає.

Література

Видання

• Бояриня [Архівовано 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. Видання Організації українок Канади. — Торонто — Видавництво «Київ» — 1971.
• Леся Українка. Бояриня : драматична поема. — Київ : Молодь, 1991 р. — 96 с.

Література

• Барабан Л. Драматургія Лесі Українки за рубежем // Слово і час . — 1995. — № 3. — С. 43-49.
• Веретельник Р. Козачка в теремі // Слово і час. — 1992. — № 6. — С. 46-50.
• Олександр Губар. Поетика драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня» [Архівовано 2 березня 2014 у Wayback Machine.] / Кримська світлиця, #37 за 10.09.2004
• Демська Л. Проблема внутрішньої свободи в драматургії Лесі Українки // Слово і час.- 1998. — № 9-10. — С. 54-56.
• Драй-Хмара М. Бояриня // Українка Леся. Бояриня. — К., 1991. — С. 3-29.
• Євшан М. Проблеми творчості. Леся Українка // Сучасність. — 1996. — № 3-4.- С. 129–136.
• Зеров М. Леся Українка // Зеров М. Твори: В 2 т. — К.,1990.-Т.2. — С. 359–401.
• Історія української літератури к. XIX — поч. XX ст. / За ред. П. П. Хропка. — К., 1991. — С. 129–153.
• Криловець А. Страждання різної проби: Українська національна вдача в драматичній поемі Лесі Українки «Бояриня» // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2000. -№ 2. — С. 40-46.
• Кудрявцев М. Драма лесі Українки «Бояриня» як твір з національної історії України // Українська література в загальноосвітній школі. — 1991. — № 4. — С.32-38.
• Рибалко К. «Драматична доля драматичної поеми» // Українська мова та література в середніх школах, ліцеях та колегіумах. — 2000. — № 2. — С. 76-81 («Бояриня»).
• Степанишин Б. Драма Лесі Українки «Бояриня» // Дивослово. — 1998. — № 2. -С. 50-51.