Вацлав Івановський
| Вацлав Івановський Вацлаў Іваноўскі | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| вересень 1918 — січень 1918 | ||
| Ім'я при народженні: | пол. Wacław Iwanowski | |
| Народження: |
25 травня 1880 с. Галавічполе, Щучинський район, Білорусь | |
| Смерть: |
7 грудня 1943 (63 роки) Мінськ, Білорусь | |
| Поховання: | Кальварійське кладовищеd | |
| Країна: | Білорусь | |
| Освіта: | Санкт-Петербурзький державний технологічний інститут | |
| Ступінь: | доктор технічних наук | |
| Рід: | House of Iwanowskid | |
| Батько: | Леонард Івановський | |
| Мати: | Q117303499? | |
| Шлюб: | Sabina Iwanowskad | |
| Діти: | Q46719458?, Q46719531? і Anna Korneckad | |
Вацлав Івановський (псевдоніми: Вацюк Тройца, Браты Далецкія; 7 червня (25 травня) 1880, Білорусь — фольв. Лебідка, тепер в межах с. Галавічполе, Щучинський район, Білорусь — 7 грудня 1943, Мінськ, Білорусь) — білоруський політичний і громадський діяч, доктор технічних наук.
Біографічні відомості[ред. | ред. код]
Вацлав Івановський народився в сім'ї Леонардо Івановського, власника фільварку Лебідка Лідського повіту Віленської губернії. Закінчив у 1904 Санкт-Петербурзький технологічний інститут. З 1904 по 1913 займався науковою та викладацькою роботою в Санкт-Петербурзі. Засновник Білоруської революційної партії (1902). Після її розколу в 1903 очолив Коло білоруської народної освіти і культури. Займався видавничою діяльністю, уклав першу абетку сучасної білоруської мови. На початку 1906 створив і перше білоруське видавництво в Петербурзі — громаду «Загляне сонце і в наше віконце». Одночасно співпрацював з газетою «Наша доля» і «Наша нива» (псевдонім Вацюк Тройца).
У 1913—1915 Вацлав Івановський жив у Вільнюсі, працював у Вільнюському товаристві сільського господарства, керував Білоруським видавничим товариством, сприяв заснуванню білоруського книжкового магазину Вацлава Ластовського. Входив до кола тих діячів білоруського національно-демократичного руху, які включилися до складу ліберально-демократичної течії руху краєвців[1].
У березні-вересні 1915 — голова Білоруського товариства допомоги постраждалим від війни. В кінці 1915 відійшов від політичної діяльності. В Білоруський національний комітет під головуванням Романа Скірмунта обраний заочно. Після Жовтневого перевороту включився в політичну діяльність, брав участь у Першому Загальнобілоруському конгресі в Мінську.
У 1918 Вацлав Івановський став міністром освіти в уряді Білоруської Народної Республіки (БНР), який очолював Антон Луцкевич. У грудні 1918, після відступу німецьких військ, залишився в Мінську разом з Язепом Льосіком, Аляксандром Уласавим і деякими іншими членами Ради БНР.
У травні 1919 заарештований більшовиками і інтернований до Смоленська.
Після звільнення відмовився виїхати до Польщі, повернувся до Мінська, де працював завідувачем літературно-видавничого відділу Мінського губернського комісаріату освіти.
Восени 1919, переконавшись у хибності орієнтації на РСФСР, Івановський почав співпрацювати з польською адміністрацією, увійшов до Тимчасового білоруського національного комітету в Мінську. У лютому-березні 1920 як уповноважений Найвищої Ради БНР брав участь в білорусько-польських перемовинах, виступав за створення федерації Польщі та Білорусі. Одночасно займався розширенням мережі білоруських шкіл на Мінщині, керував Білоруським державним педагогічним університетом ім. Максима Танка, організував випуск літературного тижневика «Рунь». У жовтні 1920 став директором департаменту торгівлі в уряді Серединної Литви.
Поділ Білорусі в результаті Ризького мирного договору позбавив Івановського надії на здійснення ідеї білоруської державності. Він відмовився від політичної діяльності і повернувся до наукової роботи. У 1922–1939 обіймав посаду професора Варшавського політехнічного інституту. Після підкорення Польщі нацистською Німеччиною, восени 1939 Івановський знову опинився у Вільнюсі, викладав в університеті.
У перші місяці анексії Білорусі німцями Івановський керував відновленим Білоруським національним комітетом у Вільнюсі. В 1942 був призначений німцями на посаду бургомістра Мінська. За словами Юрія Туронка, Вацлав Івановський, перш ніж виїхати з Вільнюса, доручив своїй доньці Анні вивезти з міста в Лебідки двох жінок єврейського походження — Емму Альтберг і її сестру Марію Арнольд.[2] Дружина і дочка Іванівського тому отримали звання «Праведник народів світу» в 2001 році.[3][4]
В 1943 був головою Білоруської ради довіри при генеральному комісарі Білорусі Вільгельмі Кубе, одночасно був заступником голови Білоруського наукового товариства, з 30 червня 1943 очолював Білоруську народну самодопомогу. Підтримував зв'язок з представниками Армії Крайової.
Загинув у результаті терористичного замаху. Похований на мінських Кальварійському цвинтарі.
Загибель[ред. | ред. код]
6 грудня 1943 Вацлав Івановський був важко поранений невідомими на вулиці, доставлений у шпиталь, але там залишений без лікарської допомоги[5] і наступного дня помер.
Раніше замах на нього приписували шефу мінського СД Штрауху, або радянським або польським партизанам, а виконавців вважали невідомими. Історик Юрій Туронак вважає, що вбивство було організоване з відома і згоди в. о. генерального комісара Білорусі Курта фон Готберга — Радославом Островським, який змагався за вплив з Івановським[6]. Називаються і прізвища виконавців[5] . У деяких джерелах виконавцем убивства названо М. Васьковича, працівника Мінської міської управи і члена Білоруського наукового товариства, який згодом втік до радянських партизанів.
Поширена версія про вчинення замаху радянськими партизанами була прийнята, в силу різних причин, як у післявоєнній радянській історіографії, так і в білоруському емігрантському оточенні.
Оцінки діяльності[ред. | ред. код]
Євген Хлябцевич і Броніслав Тарашкевич визначили Івановського як центральну фігуру білоруського життя в Петербурзі, а Максим Горецький — як вождя руху національного відродження перед Першою світовою війною. Потім фігура Вацлава Івановського на багато років була викреслена з історії білоруської культури і національного руху. Згідно з директивами комуністичної влади Білорусі, його представляли ворогом народу. Засудження Івановського радянською владою було викликане не тільки його позицією часів німецької окупації, воно стосувалося всієї його діяльності в цілому.[6] З 1990-х у погляді на цю суперечливу фігуру позначилися помітні корективи — в тому числі завдяки роботам польського історика Юрія Туронка.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
16 грудня 2006 відбулося урочисте відкриття надгробного пам'ятника Вацлаву Івановському.[7] Силами громадських активістів на могилі проводять толоки, приносять квіти.
Див. також[ред. | ред. код]
- Єжи Іванівський, брат В. Іванівського
- Тадеуш Іванівський, брат В. Іванівського
- Олена Івановська, сестра В. Іванівського
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Смоленчук, А. Ф. Між Краёвость і національною ідеєю … С. 283.
- ↑ 20 несподіваних фактів про Вацлава Івановського. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 27 лютого 2019.
- ↑ ЯК РАДНЫЯ БНР ДАПАМАГАЛІ ГАБРЭЯМ У ЧАС ДРУГОЙ СУСЬВЕТНАЙ ВАЙНЫ [Архівовано 22 лютого 2020 у Wayback Machine.] (біл.)
- ↑ Kornecka Anna (Iwanowska); Mother: Iwanowska Sabina (Jaczynowska)
- ↑ а б Туронок, Німецька окупація …
- ↑ а б Туронок Ю.
- ↑ На Кальварії відкрито пам'ятник Вацлаву Іванівському. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019.
Література[ред. | ред. код]
- Вацлаў Іваноўскі, 1880—1943. Мн., 1990.
- Смалянчук, А. Ф. Паміж краёвасцю і нацыянальнай ідэяй. Польскі рух на беларускіх і літоўскіх землях. 1864 — люты 1917 г. / А. Ф. Смалянчук. — СПб. : Неўскі прасцяг, 2004. — 406 с.
- Туронак Ю. Вацлаў Іваноўскі і адраджэнне Беларусі. — Мн., 2006. ISBN 985-6530-40-7 (бел.) [Архівовано 15 червня 2021 у Wayback Machine.]
- Савук А. Вацлаў Іваноўскі // Лідскі летапісец № 11 [Архівовано 15 червня 2021 у Wayback Machine.]
- ІВАНОЎСКІ Вацлаў Леанардавіч [Архівовано 27 лютого 2019 у Wayback Machine.]
|
