Очікує на перевірку

Данилович Северин Теофілович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Северин Данилович
Северин Данилович
Народився5 жовтня 1860(1860-10-05)
Сновичі, Золочівський район, Львівська область, Україна
Помер16 листопада 1939(1939-11-16) (79 років) або 1942
Старі Скоморохи, Галицький район, Івано-Франківська область або Івано-Франківськ
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР → Польща Польща
Національністьукраїнець
Діяльністьадвокат, публіцист, громадсько-культурний і політичний діяч
Відомий завдякипубліцист, громадсько-культурний і політичний діяч
Alma materЛьвівський університет
Знання мовукраїнська, латина, німецька і польська
РодичіВасиль Стефаник (швагро)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Данилович.

Севери́н Теофілович Данило́вич (5 жовтня 1860, с. Сновичі, нині Золочівського району — 16 листопада 1939[1] (за іншими даними 1942[2]), с. Старі Скоморохи, нині Галицького району Івано-Франківської області або Станиславів) — український адвокат, публіцист, громадсько-культурний і політичний діяч. Швагро Василя Стефаника.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 5 жовтня 1860 року в с. Сновичі Золочівського повіту Королівства Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині Золочівського району Львівської області, Україна) в сім'ї греко-католицького священника Теофіла Даниловича (1834—1902), тоді адміністратора парафії в с. Сновичі[3], і Євфросинії з дому Романовська[4].

Закінчив Станиславівську цісарсько-королівську гімназію (1879 р.), правничий факультет Львівського університету (1885 р.), захистив докторат (1892 р.).

5 травня 1890 року в с. Стецева на Снятинщині взяв шлюб з Анною-Пелагією дочкою о. Кирила Гаморака місцевого пароха.

Був одним із засновників (1890 р.) та активних діячів (з 1898-го — у складі головної управи) селянської Української радикальної партії. 1885 року був серед засновників коломийського об'єднання промисловців «Гуцульська спілка».[5]

Северин Данилович (ліворуч) з Василем Стефаником

Працював адвокатом у Станиславові (1885—1886), Коломиї (1886—1896), Кутах (1896—1900),[1] Золотому Потоці (зокрема, у 1908 році),[6] Тернополі (1896—1907[7]), Бучачі[8], Бурштині, у 1917—1918 та 1920—1927 роках — в Долині.

Сидять зліва направо: Марія Грушевська, Катерина, Стефанія Левицька, Михайло Грушевський. Стоять: Іван Труш, Северин Данилович та Іван Франко. Львів, червень 1901 року

Разом з Іваном Франком брав участь у випуску газети «Світ» (у студентські роки)[1], журналів «Народ» та «Хлібороб». До першої світової війни — громадський діяч на Покутті.[1] Його конкурентом під час виборів до Галицького крайового сейму 1908 року був власник маєтку в Коропці граф Генрик Бадені, син маршалка Галицького крайового сейму Станіслава Бадені; селянин, громадський діяч Марко Каганець загинув під час правиборів від багнета жандарма на початку лютого 1908[9].

Після утворення у 1918 році ЗУНР був повітовим комісаром Долинського повіту. Був делегатом УНРади ЗУНР від Української радикальної партії[10], через що був ув'язнений польськими окупаційними властями до 1920-го у краківській в'язниці.

На початку 1920-х став одним із засновників та керівників пропольського селянського союзу; також — друкованого органу цієї організації «Рідний край» (1920—1929)[1]. Разом з М. Яцковим та С. Твердохлібом проводив угодову акцію на користь Польської республіки, за що був виключений з УРП,[2] осуджений селянами, і з 1929 р. фактично перебував в ізоляції, а брат дружини Василь Стефаник звинуватив його в угодовстві[1].

Облишивши працю правника, господарював у власному маєтку в селі Білківцях (нині Зборівського району Тернопільської области).[7]

1935 року висував свою кандидатуру на виборах до Сейму Республіки Польща в окрузі Тернопіль — Зборів, однак обраним не був.[7]

Опублікував понад 40 статей, досліджень з питань політики, статистики та економіки краю., був автором праць «Юзефінський патент з 1786 року» з власними коментарями[11], «В справі аграрних реформ» (Львів, 1909)[1]; також написав спомини про Івана Франка.[7]

Помер, за даними В. Полєка,[1] Петра Гуцала та Р. Матейка, 16 листопада 1939 року[7], за даними «Енциклопедії Українознавства»[2], з якими погодився П. Шкраб'юк — 1942-го[11]. В. Полєк подав, що С. Данилович помер у с. Старі Скоморохи (нині Галицького району Івано-Франківської області)[1], П. Гуцал та Р. Матейко — що у м. Станиславові[7].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к Полєк В. Данилович Северин Теофілович [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 211.
  2. ↑ а б в Енциклопедія Українознавства… — Т. 2. — С. 488.
  3. ↑ Danylovyč Teofil' // Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944) : у 2 т. / Дмитро Блажейовський. — Київ : КМ Академія, 2004. — Т. 2 : Духовенство і релігійні згромадження. — С. 79. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  4. ↑ ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 4а, спр. 5191: Метричні книги сіл Снович і Чижів 1855—1865 роки (копії), арк. 63зв
  5. ↑ Іван Франко. Зібрання творів у п'ятдесяти томах. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 44, кн. 2. — С. 62.
  6. ↑ Epilog zajścia w Koropcu // Kurjer Lwowski. — 1908. — № 484 (16 października). — S. 6. (пол.)
  7. ↑ а б в г д е Гуцал П., Матейко Р. Данилович Северин Теофілович… — С. 463.
  8. ↑ щоправда, видавці допустилися грубої помилки, вказавши, що нині Бучач — місто Івано-Франківської області → див.: Полєк В. Данилович Северин Теофілович [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 211.
  9. ↑ Polała się krew // Kuryer Lwowski. — 1908. — № 65 (8 lutego). — S. 3. (пол.)
  10. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — С. 84. — ISBN 5-7707-7867-9.
  11. ↑ а б Шкраб'юк П. Данилович Северин [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 290.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Данилович_Северин_Теофілович&oldid=43700418