Джо Кіннір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Джо Кіннір
Джо Кіннір
Джо Кіннір
Джо Кіннір (2009)
Особисті дані
Повне ім'я Джо Патрік Кіннір[1]
Народження 27 грудня 1946(1946-12-27)
  Дублін, Ірландія
Смерть 7 квітня 2024(2024-04-07)[2][3] (77 років)
  Mill Hilld, Барнет, Великий Лондон, Лондон[d], Англія, Велика Британія
Громадянство Ірландія Ірландія
Позиція захисник
Юнацькі клуби
1964—1965 Англія «Сент-Олбанс Сіті»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1965—1975 Англія «Тоттенгем Готспур» 196 (2)
1975—1976 Англія «Брайтон енд Гоув Альбіон» 16 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1967—1975 Ірландія Ірландія 26 (0[4])
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1978—1983
1984
1987
1989
1992—1999
2001—2003
2004
2008—2009 		ОАЕ «Шарджа»
Індія Індія
Непал Непал
Англія «Донкастер Роверз»
Англія «Вімблдон»
Англія «Лутон Таун»
Англія «Ноттінгем Форест»
Англія «Ньюкасл Юнайтед»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Джо Патрік Кіннір (англ. Joseph Patrick Kinnear; нар. 27 грудня 1946, Дублін, Ірландія — 7 квітня 2024) — колишній ірландський футболіст та тренер. Виступав на позиції захисника, провів більшу частину своєї кар'єри — десять сезонів — у складі «Тоттенгем Готспур». У футболці «шпор» виграв Кубок Англії, двічі Кубок Ліги, Суперкубок Англії і Кубок УЄФА. Народився в Дубліні, а у віці семи років переїхав до англійського Вотфорда. Зіграв 26 матчів за збірну Ірландію з футболу. Після завершення кар'єри гравця очолював збірну Індію та Непал, а також клуби «Донкастер Роверз», «Вімблдон», «Лутон Таун», «Ноттінгем Форест» і «Ньюкасл Юнайтед».

Ранні роки[ред. | ред. код]

У 8-річному віці переїхав до Англії. Батько помер коли Джо був ще дитиною, а мати виховувала п'ятьох дітей у муніципальному маєтку у Вотфорді[5].

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Футболом розпочав займатися в «Сент-Олбанс Сіті»[5]. Талановитого захисника швидко помітили, й у 1963 році, у віці 17 років, перебрався в «Тоттенхем Хотспур» як футболіст-аматор[5]. Навчався футбольній майстерності під керівництвом Білла Ніколсона[6]. Дебютував за «Тотенгем» 8 квітня 1966 року в програному (1:4) домашньому поєдинку проти «Вест Гема Юнайтед»[7]. Провів десять років у «Тоттенгемі», зіграв у переможному (2:1) поєдинку фіналу Кубку Англії 1967 року на позиції правого захисника проти «Челсі»[8]. Провів майже 200 матчів у чемпіонаті за «Тоттенгем», відзначився двома голами. За час виступів у клубі виборов чотири головні трофеї[9]: кубок Англії 1967 року; кубок УЄФА 1972 року[10] і два розіграші Кубку Футбольної ліги (у 1971[11] та 1973 році[12]). У 1975 році переїхав до «Брайтона», де провів 16 матчів, перш ніж завершити кар'єру у віці 30 років.

Кар'єра в збірній[ред. | ред. код]

Дебютував за національну збірну Ірландії 22 лютого 1967 року в програному (1:2) поєдинку проти Туреччини[13]. Загалом за національну команду зіграв 26 разів, забитими м'ячами не відзначався.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Азія[ред. | ред. код]

Після завершення футбольної кар'єри 1977 року Кіннір провів п'ять років у «Шарджі» в Об'єднаних Арабських Еміратах, тренував «Шарджу» та «Аш-Шабаб» (Дубай) (разом з Дейвом Макеєм)[14], а також працював у Малайзії[15]. Три місяці очолював збірну Індії[14] та один рік — Непал, згодом повернувся до Англії, щоб допомогти Дейву Макею в «Донкастер Роверз».

«Вімблдон»[ред. | ред. код]

Після відходу Макея в 1989 році ненадовго очолив «Донкастер», але його замінив Біллі Бремнер після того, як консорціум завершив поглинання клубу[14]. Того ж року призначений менеджером резервної команди «Вімблдону», а в січні 1992 року призначений менеджером клубу після звільнення Пітера Віта. Кіннір привів «Донс» до 6-го місця в Прем’єр-лізі 1993/94. Наприкінці сезону його тричі визначали найкращим менеджером Прем’єр-ліги, коли «Вімблдон» фінішував вище за іменитіші команди, у тому числі й «Ліверпуль», «Астон Віллу», «Евертон» і «Тоттенгем Готспур»[16].

У наступному сезоні продовжував кидати виклик долі, і «Вімблдон» посів 9 місце в чемпіонаті[17].

Повідомлялося, що Джо відмовився замінити Джека Чарлтона на посаді головного тренера національної збірної Ірландія в 1996 році. Потім Кіннір привів «Вімблдон» до півфіналу обох головних внутрішніх кубкових змагань у 1997 році, а також посів 8-ме місце в Прем’єр-лізі. Однак, коли «Вімблдон» перейшов до нових норвезьких власників після закінчення вище вказаного сезону, широко повідомлялося, що Джо Кіннір буде звільнений з посади тренера на користь норвезького тренера Оге Гарейде, але зміни керівництва так і не відбулося, і Кіннеар залишився керувати клубом ще два сезони[18].

Кіннір продовжував займати свою посаду «Вімблдона», допоки у березні 1999 року не переніс серцевий напад перед грою чемпіонату проти «Шеффілд Венсдей». У червні того ж року пішов у відставку, а на тренерському містку «Вімблдона» його замінив Егіль Ульсен[14][19]. У наступному сезоні «Вімблдон» вибув з Прем'єр-ліги[20].

«Лутон Таун»[ред. | ред. код]

Напередодні поверненням до футбольного менеджменту в «Лутон Таун» вважався фаворитом замість Мартіна О'Ніла на посаду головного тренера «Лестер Сіті»[21], а також розглядав можливість взяти участь у боротьбі за посаду головного тренера «Шеффілд Венсдей»[22]. Натомість, Джо нетривалий період часу протягом сезону 2000/01 років працював спортивним директором «Оксфорд Юнайтед»[23]. У січні 2001 року подав у відставку, як повідомлялося, через поганий стан здоров'я[23]. Проте справжньою причиною його відходу вважалася відсутність Кіннера на роботі в «Оксфорді»[22]. Через декілька тижнів йому доручили аналогічну посаду в «Лутон Таун»[23],які разом з «Оксфордом» боролися за збереження свого місця в тодішньому Другому дивізіоні. Після прибуття понизив у посаді тодішнього менеджера Ліла Фучілло та призначив себе менеджером команди.

Незважаючи на купівлю нападника Стіва Говарда за 50 000 фунтів стерлінгів у день закриття трансферного вікна, так і не зміг врятувати клуб від вильоту. Влітку 2001 року надав статус вільних агентів більшості гравцям команди, яка вилетіла, а натомість протягом сезону залучив декілька своїх людей, включаючи майбутніх капітанів Кевіна Ніколлса та Кріса Койна, а також вінгера Жан-Луї Валуа. Під керівництвом Кінніра команда підвищилася в класі, посівши друге місце після «Плімут Аргайл».

Наступний сезон став невдалим для Капелюшників, оскільки очікувалося, що вони змагатимуться за підвищення, але зрештою команда посіла 9-те місце. У травні 2003 року клуб продали консорціуму на чолі з Джоном Герні, що призвело до того, що Кінніра та його помічника Міка Гарфорда звільнили за загадкових обставин, посилаючись на підпис співробітника «Нортгемптон Тауна» в листах, які підтверджували звільнення[24][25].

«Ноттінгем Форест»[ред. | ред. код]

Джо залишався без роботи, допоки «Ноттінгем Форест» не запропонував йому посаду менеджера в лютому 2004 року, замість Пола Гарта[26]. «Лісовики» перебували у нижній третині турнірної таблиці, коли Джо очолив команду, але майже одразу фахівцеві вдалося поліпшити ситуацію[26]. До завершення сезону 2003/04 років Кіннір зміг підняти клуб на 14-те місце[27]. Наступний сезон розпочався з розмов про підвищення в класі[28], але він розпочався погано як для «Форест», так і Джо зокрема, команда здобула чотири перемоги з перших 23 матчів у чемпіонаті вище вказаного року. Поразка з рахунком 0:3 від «Дербі Каунті» на Прайд Парк Стедіум[29], ознаменував кінець роботи Кінніра в клубі та його відставку 16 грудня 2004 року[29][30]. Після відходу Джо «Ноттінгем Форест» перебував на 22-му місці в таблиці Чемпіоншипу, клуб призначив Міка Гарфорда виконувачем обов'язків головного тренера. Зрештою, «Форест» вилетів з дивізіону за підсумками сезону[27], після того, як Гері Мегсона призначили як повноцінну заміну Джо Кінніру[31].

«Ньюкасл Юнайтед» (2008-2009)[ред. | ред. код]

Після відходу з «Ноттінгем Форест» перебував без клубу протягом майже чотирьох років і не працював у вищому дивізіоні з 1999 року. Ходили чутки про те, що протягом цього часу він мав можливість приєднався до декількох клубів, у тому числі й КПР. Після шокуючої відставки Кевіна Кігана, який публічно критикував власників і директорів клубу у корупції та відсутність прозорості щодо того, хто насправді керує командою[32], 26 вересня 2008 року призначений виконувачем обов'язків головного тренера (до кінця жовтня) представника Прем'єр-ліги «Ньюкасл Юнайтед»[33]. Зрештою, по завершенні першого місяця початкову угоду продовжили ще на один місяць, за якою Джо Кіннір повинен був залишатися на Сент-Джеймс Парк щонайменше до кінця грудня[34].

2 жовтня 2008 року дозволив собі словесну тираду на адресу журналіста Daily Mirror Саймона Берда, назвавши його «пиздою»[35]. За перші п’ять хвилин інтерв’ю вилаявся понад 50 разів[36]. Прес-офіцер клубу намагався наказати зібраним журналістам не публікувати жодних уривків із тиради, але сам тренер дав журналістам дозвіл написати з його висловлювань все, що завгодно. Згодом в інтерв'ю Джо повідомив, що допоки він буде головним тренером Ньюкасла більше не матиме справи з загальнонаціональними ЗМІ й спілкуватиметься лише з місцевими газетами, а тренер першої команди Кріс Г'ютон займатиметься всіма іншими інтерв'ю.

Перші два матчі під керівництвом Джо Кінніра, проти «Евертона» та «Манчестер Сіті», завершилися з однаковим нічийним рахунком, 2:2. Першу перемогу піл керівництвом нового головного тренера Ньюкасл здобув над «Вест-Бромвіч Альбіон» (2:1), причому першим голом відзначився Джої Бартон, який вперше з'явився у стартовому складі клубу після виходу з в’язниці влітку[37]. Після цього Кіннір несподівано привів команду до перемоги в поєдинку проти «Астон Вілли», яка посідає п’яте місце, завдяки чому «Ньюкасл» дещо піднявся із нижньої частини таблиці та залишив зону вильоту. Два голи Обафемі Мартінса забезпечили перемогу з рахунком 2:0.

31 жовтня 2008 року заявив, що 22 листопада стане «Днем Д» щодо продажу «Ньюкасл Юнайтед» і його посади як головного тренера[38]. Після того, як «Ньюкасл» зіграв унічию з «Челсі» (0:0), очолив клуб ще на місяць[39]. 28 листопада призначений постійним тренером «Ньюкасла» до завершення сезону 2008/09 років[40].

Кіннір продовжив насичений для себе подіями сезон, отримавши вилучення 6 грудня після протистояння з арбітром Майком Райлі у нічийному (2:2) поєдинку зі «Сток Сіті», маючи протягом більшої частини матчу перевагу в два голи. Після невтішної нічиєї зі «Стоком» вони здобули перемоги над «Портсмутом» і «Тоттенгем Готспур», що стало п’ятою поспіль перемогою «Ньюкасла» в чемпіонаті проти команди з Північного Лондона[41].

Після поразки 28 грудня від «Ліверпуля» з рахунком 1:5 знову підтвердив свою віру в те, що команді «Ньюкасла» бракує потужності, оскільки головний тренер виставив експериментальний склад через травми та дискваліфікації в результаті поразки на День подарунків з рахунком 1:2 від «Віган Атлетік» і заявив, що хоче підсилити команду за допомогою трансферів у січневе вікно[42]. У січні ініціював підписання Петера Левенкрандса, Кевіна Нолана та Раяна Тейлора. Останній з вище вказаних гравців підписаний як частина угоди з Шарлем Н'Зогбією. Н'Зогбіа часто заявляв у пресі через свого агента, що хоче піти після того, як Джо Кіннер неправильно вимовив його ім'я під час інтерв'ю, в якому він назвав його «безсонням» (англ. insomnia)[43]. Він також заявив, що не розглядатиме можливість повернення в «Ньюкасл», допоки Кіннір залишатиметься головним тренером[44]. Шей Гівен також був проданий в «Манчестер Сіті» за 7 мільйонів фунтів [45].

7 лютого 2009 року, за декілька годин до матчу «Ньюкасл» - «Вест Бром», був доставлений до лікарні через погане самопочуття[46]. У клубі заявили, що це було лише засобом перестраховки, а Кріс Г'ютон очолить команду. «Ньюкасл» переміг з рахунком 3:2 (перша перемога після Різдва). Пізніше стало відомо, що Кіннеру знадобиться операція серцевого шунтування[47], тому Алан Ширер займе посаду головного тренера до кінця сезону[48]. Контракт Джо Кінніра з «Ньюкаслом» офіційно закінчився 30 травня 2009 року[49].

Спортивний директор «Ньюкасл Юнайтед» (2013-2014)[ред. | ред. код]

16 червня 2013 року в серії телефонних інтерв'ю повідомив, що його призначили спортивним директором «Ньюкасл Юнайтед»[50]. У телефонному інтерв’ю Talksport 17 червня 2013 року стверджував, що замінив когось на ім’я «Дерек Ламбезі» (назвав ім'я з поилкою) на посаді футбольного директора клубу, підписав контракт з Діном Голдсвортом з Вімблдона за £50 000 (насправді £650 000), продав Роббі Ерла (вийшов на пенсію через рік після відходу Кінніра), підписав контракт із воротарем Тімом Крулом, коли він був головним тренером (фактично підписав контракт Грем Сунесс трьома роками раніше) і тричі був нагороджений нагородою «Менеджер року ЛМА», незважаючи на те, що виграв нагороду лише один раз, а також сказав, що його ніколи в житті не звільняли[51]. Кіннір стверджував, що підписав Джона Гартсона безкоштовно, хоча насправді заплатив за нападника 7,5 мільйона фунтів стерлінгів. Він також неправильно вимовив імена Йоана Кабая, Хатема Бен Арфи, Шоли Амеобі та інших в інтерв’ю Talksport[52][53]. Призначення, трирічний контракт, було підтверджено Ньюкасл Юнайтед 18 червня[54]. Плутанина навколо призначення Джо Кінніра на вище вказану посаду була розкритикована колишнім президентом клубу Фредді Шефердом в інтерв'ю BBC Sport[55]. Отримав порцію критики, коли літнє трансферне вікно 2013 року закрилося, але Джо так і не зміг зробити жодного постійного підписання[56], а єдиним новачком став Лоїк Ремі, якого орендували в «Квінз Парк Рейнджерс». Ця критика посилилася наприкінці зимового трансферного вікна 2014 року, коли Кіннір знову не зміг підписати з жодним гавцем повноцінного контракту після продажу півзахисника Йоана Кабая за 20 мільйонів фунтів стерлінгів, а взяв в оренду Люка де Йонга з «Боруссії» (Менхенгладбах)[57].

3 лютого 2014 року пішов у відставку з посади спортивного директора «Ньюкасла»[58].

У 2021 році стало відомо, що з 2015 року Джо Кіннір живе з деменсією[59]. Помер 7 квітня 2024 року у віці 77 років[60].

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Клубна (як гравця)[ред. | ред. код]

[61][62]

Клубні виступи Ліга Кубок Кубок ліги Континентальні Загалом
Сезон Клуб Ліга Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи
Англія Ліга Кубок Англії Кубок ліги Єврокубки Загалом
1965–66 «Тоттенгем Готспур» 8 0
1966–67 20 0
1967–68 31 1
1968–69 24 0
1969–70 9 0
1970–71 35 0
1971–72 21 0
1972–73 24 1
1973–74 7 0
1974–75 17 0
Загалом 196 2 24 0 20 0 18 0 258 2
1975–76 «Брайтон енд Гоув Альбіон» 16 1
Загалом 16 1
Загалом Англія 212 3
Усього за кар'єру 212 3

Клубна (як тренера)[ред. | ред. код]

Сезон Команда Чемпіонат Нац. кубок Конт. кубок Інші кубки Загалом % Перемог Місце
Змаг Іг В Н П Змаг Іг В Н П Змаг Іг В Н П Змаг Іг В Н П Іг В Н П %
січ.-лип. 1992 Англія «Вімблдон» ПД 17 7 5 5 КА+КФЛ - - - - - - - - - - - - - - 17 7 5 5 41,18 Бл. 13º
1992-1993 ПЛ 42 14 12 16 КА+КФЛ 5+4 1+1 3+1 1+2 - - - - - - - - - - 51 16 16 19 31,37 12º
1993-1994 ПЛ 42 18 11 13 КА+КФЛ 3+6 2+3 0+2 1+1 - - - - - - - - - - 51 23 13 15 45,10 6º
1994-1995 ПЛ 42 15 11 16 КА+КФЛ 4+3 2+2 1+0 1+1 - - - - - - - - - - 49 19 12 18 38,78 9º
1995-1996 ПЛ 38 10 11 17 КА+КФЛ 8+2 3+0 4+1 1+1 - - - - - - - - - - 48 13 16 19 27,08 14º
1996-1997 ПЛ 38 15 11 12 КА+КФЛ 7+8 4+3 2+5 1+0 - - - - - - - - - - 53 22 18 13 41,51 8º
1997-1998 ПЛ 38 10 14 14 КА+КФЛ 5+3 2+2 2+1 1+0 - - - - - - - - - - 46 14 17 15 30,43 15º
1998-1999 ПЛ 38 10 12 16 КА+КФЛ 3+7 1+4 1+1 1+2 - - - - - - - - - - 48 15 14 19 31,25 16º
Загалом за «Вімблдон» 295 99 87 109 68 30 24 14 - - - - - - - -


363 129 111 123 35,54
лют.-лип. 2001 Англія «Лутон Таун» ДД 21 5 7 9 КА+КФЛ - - - - - - - - - ТФЛ - - - - 21 5 7 9 23,81 Бл. 22º (пониж.)
2001-2002 ТД 46 30 7 9 КА+КФЛ 1+1 0+0 0+0 1+1 - - - - - ТФЛ 1 0 1 0 49 30 8 11 61,22 2º (підв.)
2002-2003 ДД 46 17 14 15 КА+КФЛ 2+2 1+1 0+0 1+1 - - - - - ТФЛ 3 2 1 0 53 21 15 17 39,62 9º
Загалом за «Лутон Таун» 113 52 28 33 6 2 0 4 - - - - 4 2 2 0


123 56 30 37 45,53
січ.-лип. 2004 Англія «Ноттінгем Форест» ПД 17 8 7 2 КА+КФЛ - - - - - - - - - - - - - - 17 8 7 2 47,06 Бл. 14º
сер.-гр. 2004 ЧФЛ 23 4 8 11 КА+КФЛ 0+4 2 2 0 - - - - - - - - - - 27 6 10 11 22,22
Загалом за «Ноттінгем Форест» 40 12 15 13 4 2 2 0 - - - - - - - -


44 14 17 13 31,82
вер. 2008- лют. 2009 Англія «Ньюкасл Юнайтед» ПЛ 19 4 8 7 КА+КФЛ 2+0 0 1 1 - - - - - - - - - - 21 4 9 8 19,05
Усього за кар'єру 467 167 138 162 80 34 27 19 - - - - 4 2 2 0


551 203 167 181 36,84

Досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«Тоттенгем Готспур»

Як тренера[ред. | ред. код]

Непал
«Лутон Таун»
Індивідуальні

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Hugman, Barry J (2005). The PFA Premier & Football League Players' Records 1946–2005. Queen Anne Press. с. 351. ISBN 1-85291-665-6.
  2. ↑ а б Former Republic of Ireland international Joe Kinnear passes away aged 77 — Irish Examiner.
  3. ↑ а б Joe Kinnear, footballer and manager who won the Uefa Cup and kept Wimbledon near the top of the league – obituary / C. Evans — London, Thailand: 2024. — ed. size: 622719 — ISSN 0307-1235; 1477-3805
  4. ↑ SoccerScene.ie — Joe Kinnear Player Profile. Процитовано 14 February 2009.
  5. ↑ а б в Henderson, Jon (28 December 2008). Kinnear: A man you can swear by. The Guardian. London. Процитовано 24 June 2013.
  6. ↑ Ryder, Lee (20 December 2008). Bring back The Entertainers: Joe Kinnear. chroniclelive.co.uk. Процитовано 25 June 2013.
  7. ↑ Game played on 8 April 1966. westhamstats.info. Процитовано 24 June 2013.
  8. ↑ White, Duncan (20 December 2008). When Harry (Redknapp) first met Joe (Kinnear)... it was a very long time ago. The Daily Telegraph. London. Процитовано 25 June 2013.
  9. ↑ Players — Joe Kinnear. 11v11.com. Процитовано 25 June 2013.
  10. ↑ may 1972-217518/ Tottenham Hotspur v Wolverhampton Wanderers, 17 May 1972. 11v11.com. Процитовано 25 June 2013.
  11. ↑ Aston Villa v Tottenham Hotspur, 27 February 1971. 11v11.com. Процитовано 25 June 2013.
  12. ↑ Norwich City v Tottenham Hotspur, 3 March 1973. 11v11.com. Процитовано 25 June 2013.
  13. ↑ Turkey vs. Republic of Ireland – 22 February 1967. SoccerScene.ie. 22 лютого 1967. Процитовано 19 червня 2013.
  14. ↑ а б в г Magpies turn to Kinnear. Football365. 26 вересня 2008. Архів оригіналу за 29 September 2008. Процитовано 26 вересня 2008.
  15. ↑ When Saturday Comes – Division Three 1975–1976. When Saturday Comes. August 2007. Архів оригіналу за 7 October 2008. Процитовано 29 вересня 2008.
  16. ↑ Matchweek 40. Premier League. Процитовано 19 August 2020.
  17. ↑ Matchweek 37. Premier League. Процитовано 19 August 2020.
  18. ↑ Nixon, Alan (13 June 1997). Doubts over the future of Kinnear. The Independent. London.
  19. ↑ Brodkin, Jon (3 червня 1999). Wimbledon set for Scandinavian invasion. The Guardian. London. Процитовано 27 жовтня 2008.
  20. ↑ Matchweek 37. Premier League. Процитовано 19 August 2020.
  21. ↑ Ingle, Sean (1 червня 2000). What now for Leicester?. The Guardian. London. Процитовано 10 жовтня 2008.
  22. ↑ а б Collins, Roy (17 березня 2001). Kinnear back where he belongs. The Guardian. London. Процитовано 10 жовтня 2008.
  23. ↑ а б в Prior, Ian (8 лютого 2001). Firefighter Kinnear makes Luton his latest rescue mission. The Guardian. London. Процитовано 10 жовтня 2008.
  24. ↑ Turner, Georgina (19 березня 2004). Hatters putting mad spell behind them. The Guardian. London. Процитовано 10 жовтня 2008.
  25. ↑ Walker, Michael (10 червня 2003). Luton directors quit as far-fetched merger is mooted. The Guardian. London. Процитовано 27 жовтня 2008.
  26. ↑ а б Plummer, David (11 лютого 2004). Forest turn to man who narrowly missed out on post in 1999. The Guardian. London. Процитовано 10 жовтня 2008.
  27. ↑ а б Championship. Soccerway. Процитовано 19 August 2020.
  28. ↑ Ashdown, John (20 вересня 2004). Kinnear wields axe on Reid. The Guardian. London. Процитовано 10 жовтня 2008.
  29. ↑ а б Kinnear quits City Ground. The Guardian. London. 16 грудня 2004. Процитовано 10 жовтня 2008.
  30. ↑ Kinnear resigns as Forest manager. BBC Sport. 16 грудня 2004. Процитовано 26 вересня 2008.
  31. ↑ Forest appoint Megson as manager. BBC Sport. 10 січня 2005. Процитовано 4 травня 2007.
  32. ↑ Keegan resigns as Newcastle boss. BBC Sport. 4 вересня 2008. Процитовано 19 серпня 2020.
  33. ↑ Magpies name Kinnear interim boss. BBC Sport. 26 вересня 2008. Процитовано 28 листопада 2008.
  34. ↑ Kinnear to sign extension with Newcastle. Agence France-Presse. 24 жовтня 2008. Архів оригіналу за 8 October 2012. Процитовано 24 жовтня 2008.
  35. ↑ I have had a million pages of crap written about me. I'm ridiculed for no reason. I'm defenceless. The Guardian. London. 3 жовтня 2008. Процитовано 3 жовтня 2008.
  36. ↑ Joe Kinnear at Newcastle: What is it like to work with him?. BBC Sport. 19 червня 2013. Процитовано 19 серпня 2020.
  37. ↑ Barton returns as Newcastle win. EuroSport – Yahoo!. 28 жовтня 2008. Архів оригіналу за 1 November 2008. Процитовано 28 жовтня 2008.
  38. ↑ Kinnear – Toon set for D-day. Sky Sports. 31 жовтня 2008. Процитовано 31 жовтня 2008.
  39. ↑ Fifield, Dominic (24 листопада 2008). Newcastle suffocation leaves Scolari longing for breathing space. The Guardian. London. Процитовано 24 листопада 2008.
  40. ↑ Kinnear to stay at Newcastle. EuroSport – Yahoo!. 28 листопада 2008. Архів оригіналу за 1 December 2008. Процитовано 28 листопада 2008.
  41. ↑ Newcastle United football club: record v Tottenham Hotspur. 11v11.com. Процитовано 1 September 2013.
  42. ↑ Kinnear Looking to Strengthen. Sky Sports. 29 грудня 2008. Процитовано 11 лютого 2009.
  43. ↑ 9 clangers dropped by Joe Kinnear while at Newcastle United. The Chronicle. 4 February 2014. Процитовано 19 August 2020.
  44. ↑ Kinnear embroiled in N'Zogbia row. BBC Sport. 30 January 2009. Процитовано 21 June 2013.
  45. ↑ Given signs for City in £7m deal. The Daily Telegraph. London. 1 February 2009. Процитовано 21 June 2013.
  46. ↑ Rob Stewart (12 лютого 2009). Newcastle's Joe Kinnear to undergo triple heart bypass. The Telegraph. Процитовано 19 серпня 2020.
  47. ↑ Kinnear set for heart operation. BBC Sport. 11 лютого 2009. Процитовано 11 лютого 2009.
  48. ↑ Shearer confirmed as Magpies boss. BBC Sport. 1 квітня 2009. Архів оригіналу за 2 April 2009. Процитовано 2 квітня 2009.
  49. ↑ Shearer determined to keep Newcastle up. BBC News. 2 April 2009. Процитовано 6 May 2010.
  50. ↑ Dominic Fifield (16 червня 2013). Joe Kinnear stuns Newcastle fans by returning as director of football. The Guardian. London. Процитовано 19 червня 2013.
  51. ↑ Newcastle United (18 червня 2013). Joe Kinnear's radio interview blunders: the truth behind his outrageous claims. The Telegraph. London. Процитовано 31 серпня 2013.
  52. ↑ Joe Kinnear's TalkSport interview: the full transcript. The Guardian. London. 18 червня 2013. Процитовано 18 червня 2013.
  53. ↑ Edwards, Luke (18 червня 2013). Joe Kinnear 'the proper football guy' gets off to a bad start at Newcastle after cringeworthy radio interview. The Daily Telegraph. London. Процитовано 18 червня 2013.
  54. ↑ Press Association (18 червня 2013). Joe Kinnear appointed at Newcastle despite shambolic radio interview. The Guardian. London. Процитовано 18 червня 2013.
  55. ↑ BBC Sport (20 червня 2013). Newcastle United: Freddy Shepherd calls for more clarity. The Guardian. Процитовано 18 червня 2013.
  56. ↑ No one will sign for Joe Kinnear, says Newcastle great Rob Lee. 13 вересня 2013.
  57. ↑ Kicking out Joe Kinnear would be best transfer Newcastle could do. 21 січня 2014.
  58. ↑ Club Statement: Joe Kinnear. nufc.co.uk. 3 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
  59. ↑ Joe Kinnear: Former Newcastle and Wimbledon manager living with dementia since 2015. 22 вересня 2021.
  60. ↑ Ex-Newcastle manager Joe Kinnear dies aged 77 surrounded by his family. The Mirror (англ.). 7 квітня 2024. Процитовано 7 квітня 2024.
  61. ↑ Tottenham Hotspur A–Z Player Profiles. Архів оригіналу за 15 April 2009.
  62. ↑ A–Z Player Profiles at TopSpurs.com.
  63. ↑ Manager profile: Joe Kinnear. Premier League. Процитовано 14 вересня 2018.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Спорт
Нормативний контроль

Гупта (1938) · Чаттерджі (1948) · Рахім (1950–1953) · Чаттерджі (1953–1954) · Рахім (1954–1963) · Манна (1961) · Райт (1963–1964) · Хуссайн (1964–1967) · Манна (1968) · Дж. Сінгх (1969) · Г. М. Х. Баша (1970–1971) · Банерджі (1972–1974) · Крішнасвамі (1974) · Дж. Сінгх (1976) · Мевалай (1977) · Г. М. Х. Баша (1977) · Гхош (1978) · Г. М. Х. Баша (1980) · Банерджі (1981–1982) · Бутланд (1982) · Салаам (1983) · Кіннір (1983) · Чирич (1983–1985) · Гхош (1985) · Банерджі (1985–1986) · Дутта (1987) · Наїмуддін (1987–1989) · Анджан Чоудхурі (1989) · Гелеї (1990–1991) · Д'Соуза (1992–1993) · Пешек (1993–1994) · Акрамов (1995–1997) · Наїмуддін (1997–1998) · С. Сінгх (1999–2001) · Іслам Ахмедов (2001) · Константін (2002–2005) · С. Сінгх (2005) · Наїмуддін (2005–2006) · Гафтон (2006–2011) · Колако (2011) · Медейра (2011–2012) · Куверманс (2012–2015) · Константін (2015–2019) · Штимаць (2019–)

Гутендорф (1981–1982) · Фігге (1984–1985) · Гутендорф (1986) · Кіннір (1987) · Фабіш (1989) · Баснет (1989–1991) · Мульмі і Оберманн (1991–1993) · Баснет (1993–1994) · Мульмі (1995) · Сувал (1995) · Б. Тхапа (1996) · Сувал (1997) · Баснет (1997) · Ю Гіхин (1998) · Шпітлер (1999) · Константін (1999–2001) · Мульмі (2001) · Ю Гіхин (2003–2005) · Сіодзава (2005–2006) · Ш. Тхапа (2006–2007) · Флат (2008) · Шрестха (2008–2009) · Мульмі (2009–2011) · К. Тхапа (2011) · Робертс (2011–2012) · К. Тхапа (2012) · Стефановський (2013–2014) · Шак'я (2014) · Стефановський (2014–2015) · Дхруба (2015) · Оссемс (2015–2016) · Махарджан (2016) · Ґьотоку (2016–2018) · Махарджан (2018) · Калін (2019–2020) · Махарджан (2020–2021) · Аль-Мутайрі (2021–2022) · Хумагайн (2022) · Катувал (2022–2023) · Аннезе (2023–)

Радфорд (1889–97) · Геслем (1897–1909) · Ерп (1909–12) · Мастерс (1912–25) · Бейнс (1925–29) · Гарді (1930–31) · Вотсон (1931–36) · Вайтмен (1936–39) · Вокер (1939–60) · Бітті (1960–63) · Кері (1963–68) · Гілліс (1969–72) · Макай (1972–73) · Браун (1973–75) · Клаф (1975–93) · Кларк (1993–96) · Пірс (1996–97) · Бассетт (1997–99) · Адамс (1999) · Аткінсон (1999) · Платт (1999–2001) · Гарт (2001–04) · Кінніар (2004) · Гарфорд (2004–05) · Мегсон (2005–06) · Барлоу & Макпарленд (2006) · Колдервуд (2006–08) · Пембертон (2008–09) · Девіс (2009–11) · Макларен (2011) · Келлі (2011) · Коттерілл (2011–12) · О'Дрисколл (2012) · Макліш (2012–13) · Келлів. о. (2013) · Девіс (2013–14) · Бразилв. о. (2014) · Пірс (2014–15) · Фрідмен (2015–16) · Вільямсв. о. (2016) · Мантаньє (2016–17) · Бразилв. о. (2017) · Ворбертон (2017) · Бразилв. о. (2017–18) · Каранка (2018–19) · Айрлендв. о. (2019) · О'Нілл (2019) · Лямуші (2019–20) · Г'ютон (2020–21) · Рідв. о. (2021) · Купер (2021–)

в.о. — виконувач обов'язків

тренерська рада (1892–1930) · Каннінгем (1930–35) · Матер (1935–39) · Сеймур (1939–47) · Мартін (1947–50) · Сеймур (1950–54) · Лівінгстон (1954–56) · Сеймур (1956–58) · Міттен (1958–61) · Н. Сміт (1961–62) · Гарві (1962–75) · Лі (1975–77) · Дінніс (1977) · Макфол (1977) · Макгеррі (1977–80) · Кокс (1980–84) · Чарльтон (1984–85) · Макфол (1985–88) · Саджетт (1988) · Дж. Сміт (1988–91) · Сакстон (1991) · Арділес (1991–92) · Кіган (1992–97) · Макдермот (1997) · Далгліш (1997–98) · Гулліт (1998–99) · Кларк (1999) · Робсон (1999–2004) · Карвер (2004) · Сунес (2004–06) · Редер (2006–07) · Пірсон (2007) · Еллардайс (2007–08) · Пірсон (2008) · Кіган (2008) · Г'ютон (2008) · Кіннір (2008–09) · Г'ютон і Колдервуд (2009) · Ширер (2009) · Г'ютон (2009–10) · Бердслі (2010) · Пард'ю (2010–14) · Карвер і Стоун (2014–15) · Карвер (2015) · Макларен (2015–2016) · Бенітес (2016–)

курсивом позначені виконувачі обов'язків
Тренер року в Англії за версією LMA
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джо_Кіннір&oldid=42327681