Лестер Сіті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лестер Сіті
Leicester02.png
Повна назва англ. Leicester City Football Club
Прізвисько «Лисиці» (англ. The Foxes)
«Синя Армія»(англ. Blue Army)
Коротка назва Лестер
Рік заснування 1884 під назвою «Лестер Фосс»
Місто Лестер, Англія Англія
Стадіон «Кінг Павер Стедіум»
Вміщує 32 500[1]
Президент Таїланд Вішаї Шрівадданапрабха
Головний тренер Італія Клаудіо Раньєрі
Ліга Прем'єр-ліга
2015/16 Діючий чемпіон Чемпіон
Домашня
Виїзна
Запасна

Лестер Сіті (англ. Leicester City Football Club) — професійний англійський футбольний клуб з міста Лестер (графство Лестершир). Чемпіон Англії сезону 2015/16, тричі вигравав Кубок Футбольної Ліги. Володар Суперкубка Англії 1971 року. Домашні ігри проводить на стадіоні «Кінг Павер Стедіум». Традиційне серед уболівальників прізвисько клубу — «лисиці».

Клуб був заснований в 1884 році як «Лестер Фосс». Вперше здобув право грати в найвищому дивізіоні Англії в 1908 році. До першого чемпіонства найвищим досягненням було друге місце в сезоні 1928/29. Сім разів перемагав у другому за рівнем дивізіоні країни. Цей рекорд «Лестер» ділить з «Манчестер Сіті». В сезоні 2015/16 команда здобула чемпіонство в Прем'єр-лізі під керівництвом Клаудіо Раньєрі. Букмекерські контори перед стартом чемпіонату приймали ставки на чемпіонство «Лестера» з коефіцієнтом 5000, тобто математично ймовірність чемпіонства оцінювалася як мізерно мала[2].

У клубі «Лестер Сіті» починав свою кар'єру Гарі Лінекер і з 24 голами був найрезультативнішим бомбардиром чемпіонату Англії 1984/85 (разом з Керрі Діксоном), воротар Гордон Бенкс виграв перший Кубок Ліги команди в 1964 році і в складі збірної Англії став чемпіоном світу 1966 року, Джеймі Варді побив 13-річний рекорд Руда ван Ністелроя забивши в 11 матчах поспіль 13 голів, а Вес Морган став третім в історії чемпіонів АПЛ, хто відіграв повністю всі матчі в сезоні.

Історія[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Лестер Фосс (1892 рік)

Був сформований в 1884 році групою студентів Вігенстонського коледжу під назвою «Лестер Фосс», в 1890 році приєднався до Футбольної Асоціації. Перед тим як переїхати до «Філберт Стріт» в 1891, клуб проводив свої ігри в п'яти різних місцях, включаючи парк Вікторія, який розташовувався в південно-східній частині міста, поле для крикету на вулиці Белгрейв та майданчики для велосипедів[3]. Також, в 1891 році клуб приєднався до «Ліги Мідленд», а три роки по тому, в 1894, «Лестер» став членом Другого дивізіону Футбольної Ліги. В першому офіційному матчі клуб поступився «Грімсбі Таун» з рахунком 4:3, а першу перемогу здобув на наступному тижні в матчі проти «Ротерем Юнайтед». У тому ж сезоні команда отримала перемогу, яка стала найрезультативнішою за всю історію існування клубу, обігравши у відбірковому раунді Кубка Англії «Ноттс Олімпік» з рахунком 13:0[4]. В 1908 році «Лестер Фосс» вийшов до Першого дивізіону Футбольної ліги (вищий дивізіон англійського футболу), але не зумів в ньому закріпитися, закінчивши сезон 1908/09 на останній 20-й сходинці та програвши на протязі сезону клубу «Нотінгем Форест» з рахунком 12:0 (рекордна поразка в історії клубу).

В 1919 році, коли футбол в Англії відновився після закінчення Першої Світової війни, «Лестер Фосс» відчув фінансові складнощі та в результаті остаточно розорився і на основі розваленої команди був створений «Лестер Сіті», що збіглося з отриманням Лестера статусу міста-сіті в тому ж році. Нове ім’я принесло нові досягнення. В цей період в складі команди виступав її кращий бомбардир Артур Чандлер, на рахунку якого 273 м'ячі (рекорд досі не побитий). У 1925 році був зафіксований ще один рекорд клубу: капітан команди Джон Данкан в матчі чемпіонату проти «Порт Вейл» забив 6 безмовних м'ячів, а сама гра закінчилася з рахунком 7:0. У той же період часу з'явився і антирекорд: на матч «Лестер Сіті» проти «Стокпорт Каунті», який проходив в місті Манчестері на легендарному стадіоні «Олд Траффорд», прийшло всього 13 глядачів[4]. Найвище досягнення клубу довелося також на міжвоєнну добу: «Лестер» завоював срібні медалі Першого дивізіону сезону 1928/29. До кінця 1940-х років клуб виступав нестабільно, періодично вибуваючи у Другій дивізіон і повертаючись назад.

Друга половина XX століття[ред.ред. код]

Гордон Бенкс виграв перший Кубок Ліги «Лестера» і в складі збірної Англії став чемпіоном світу 1966 року

В 1949 році «Лестер Сіті» вперше дійшов до фіналу Кубку Англії[4][5], та зазнав поразки в тому матчі проти команди «Вулверхемптон» з рахунком 1:3. Однак, вже на наступному тижні команда святкувала нічию здобуту в останньому турі сезону, яка врятувала їх від вильоту з Другого дивізіону[6][7]. У 1954 році команда виграла Другий дивізіон[8], але через один сезон знову повернулася в нього. У сезоні 1956/57 році «Лестер Сіті» знову виграв Другий дивізіон, набравши 61 очко і забивши 109 голів, а нападник Артур Роулі забив в цьому сезоні 44 голи (клубний рекорд)[9].

Під керівництвом Метта Джілліса та його асистента Берта Джонсона, «Лестер» двічі брав участь у фіналі Кубку Англії, але в обох випадках, як в 1961 так і в 1963 роках, поступився своїм опонентам[4]. Таким чином, поразка в 1961 чемпіону Англії «Тоттенхему», принесла можливість «Лестеру» випробувати свої сили на європейській арені і клуб відкрив свою європейську сторінку в історії, взявши участь в розіграші Кубка володарів кубків, однак дорогу їм перегородив мадридський «Атлетіко», якому вдалося переграти «лисиць». В сезоні 1962/63 клуб очолював першу сходинку в Першому дивізіоні на протязі зими. Завдяки сенсаційному прориву та майстерній грі за тяжких погодних умов вони дістали прізвисько «Королі Льоду» і в остаточному підсумку посіли четверту позицію в турнірній таблиці, здобувши найвище досягнення в післявоєнний час. Джілліс привів «Лестер» до перемоги в змаганні за Кубок Футбольної ліги в 1964 році, де лисиці змогли обіграти у фіналі «Сток Сіті» з рахунком 4:3[4]. Команда дійшла до фіналу цього турніру і наступного року, але поступилася з рахунком 2:3 лондонському «Челсі». Завдяки останнім успіхам команди, тактика Джелліса та Джонсона отримувала багато позитивних відгуків, але невдовзі після не вдалого старту сезону, Метт Джілліс подав у відставку в листопаді 1968. Його наступник Френк О'Фаррелл не зміг перешкодити вильоту «Лестер Сіті» в нижчий дивізіон, але клуб спромігся дійти до фіналу Кубку Англії але поступився «Манчестер Сіті» 0:1.

В 1971 році «Лестеру» вдалося повернутися в Перший дивізіон та, навіть, перемогти в боротьбі за Суперкубок Англії проти «Ліверпуля» з мінімальним рахунком 1:0[4]. В новому сезоні команду очолив Джеймс Блумфілд, який зміг втримати займану позицію. У 1974 році «Лестер Сіті» дійшов до півфіналу Кубка Англії, але не зміг пройти далі, а в 1978 році знову покинув еліту англійського футболу, опинившись у Другому дивізіоні. Протягом 1980-х років клуб то повертався в Перший дивізіон, то вилітав назад, і іноді доходив до високих стадій в розіграшах Кубків.

Новий розквіт команди припав на середину 1990-х років, коли в 1996 році посаду головного тренера обійняв спеціаліст з Північної Ірландії Мартін О'Ніл. Йому вдалося не тільки повернути «Лестер Сіті» в Прем'єр-лігу, але і зміцнитися в ній, зайнявши до кінця чемпіонату місце у верхній частині турнірної таблиці. У 1997 році «лисиці» вдруге в своїй історії виграли Кубок Футбольної ліги, обігравши в переграванні фіналу «Мідлсбро». У тому ж сезоні «Лестер» знову (36 років тому) зіграв в Кубку володарів кубків, але команду переграв той же самий мадридський «Атлетіко». В кінці 1990-х «Лестер Сіті» в черговий раз дійшов до фіналу Кубка Футбольної ліги, але поступився лондонському «Тоттенхему».

У наступному розіграші трофею команда О'Ніла, хоч і не без зусиль, подолала всі раунди і вийшла у фінал. 27 лютого 2000 року у вирішальному матчі на «Уемблі» проти клубу «Транмір Роверс» рахунок у першому таймі відкрив шотландський захисник «Лестера» Елліотт Метт. На 78-й хвилині нападник «бродяг» Девід Келлі вирівняв положення, проте нічийний результат протримався всього три хвилини - той же Елліотт, визнаний кращим гравцем зустрічі, поставив крапку в матчі за дев'ять хвилин до кінця основного часу. «Лестер» став триразовим володарем трофея[10].

Початок XXI століття[ред.ред. код]

В 2001 році на посаду головного тренера було запрошено колишнього наставника молодіжної збірної Англії Пітера Тейлора. Після цього клуб розпочав своє падіння. Так, 28 вересня 2000 року, у гостьовому матчі-відповіді «Лестер» поступився сербській команді з Белграда – «Црвена Звезда» з рахунком 1:3 за путівку до другого раунду Кубку УЄФА. Команда розпочала старт сезону досить потужно, зберігаючи восени на протязі двох тижнів місце в єврокубках. Але з часом провалилася в багатьох зустрічах та під кінець сезону опинилася на 13 сходинці. Тейлор був звільнений після провального сезону 2001/02, та на його місце прийшов Дейв Бассетт разом зі своїм асистентом Міккі Адамсом. Їм вдалося повернути команді впевненість, а в 2003 році клуб придбав Гарі Лінекер, який приніс «Лестеру» фінансову стабільність. Перед стартом сезону 2002/03, «Лестер» переїжджає до нового стадіону «Волкерс Стадіум», який вміщує в собі 32,500 глядачів. Так закінчилась 111 річна історія «Філберт Стріт». В сезоні 2003/04 в Прем'єр-лізі «Лестер» ґрунтовно зміцнився, купивши велику кількість гравців. Але залишитися на вершині не вдалося, і «лисиці» покинули вищий дивізіон англійського футболу. Після цього клуб знову змінив головного тренера, але і це не врятувало клуб від подальшого спаду. У 2008 році «Лестер Сіті» виявився в Першій лізі (третьому дивізіоні).

20 червня 2008 року менеджером «Лестер Сіті» було призначено Найджела Пірсона. За два роки у клубі Пірсон виграв Першу лігу, набравши з командою 96 очок, а у першому сезоні в Чемпіоншипі досягнув неочікуваного 5-го місця, що дало «Лестеру» можливість зіграти у плей-оф за право виходу у Прем'єр-лігу. «Лестер» програв півфінал плей-оф «Кардіффу», після чого Пірсона через проблеми з керівництвом клубу замінив Паулу Соуза.

У серпні 2010 року, відповідно до укладеної трирічної угоди зі спонсорства футболок з групою King Power Group, що займається дьюті-фрі, Мілан Мандаріч продав клуб тайському консорціуму Asian Football Investments (AFI). Мандаріч, як один з інвесторів в AFI, залишився головою клубу. 1 жовтня 2010 після провального початку сезону, тільки з однією перемогою в 9 матчах, тренер клубу Пауло Соуза був звільнений клубом. Два дні потому, Свен-Горан Ерікссон був призначений на його місце, підписавши дворічний контракт з клубом. Пізніше, 29 листопада 2010 року Мілан Мандаріч погодився купити «Шеффілд Венсдей». Покупка була завершена після позачергових загальних зборів акціонерів клубу 14 грудня 2010 року. Мандаріч пішов з поста голови «Лестер Сіті» і повноцінним власником клубу став Вішаї Шрівадданапрабха.

За підсумками сезону 2013/14 «Лестер», який виступав у другому за силою дивізіоні чемпіонату Англії – Чемпіоншипа – за шість турів до кінця турніру гарантував собі повернення в Прем'єр-лігу. У наступному сезоні, який команда провела під керівництвом свого колишнього наставника Найджела Пірсона, команді вдалося уникнути вильоту з Прем'єр-ліги, видавши на фініші турніру безпрограшну серію з восьми матчів, щоб створити сенсацію європейського футболу.

Чемпіонство в сезоні 2015/16[ред.ред. код]

Чемпіони 2015-16! Раньєрі та Морган підіймають трофей

Сезон 2015/16, який став справжньою казкою не тільки для Лестера, а для всього світу, розпочався з усунення Пірсона з посади головного тренера. Таким чином, станом на 30 червня 2015 року Найджел остаточно позбувся роботи в «Лестер Сіті». Як стверджували офіційні представники клубу: «робочі відносини між Найджелом та акціонерами більш не є життєздатними». Що ховається за цією розпливчатою фразою, «Кінг Павер» не уточнив, але за даними деяких джерел, 51-річний тренер був звільнений не з футбольних причин. Явною причиною була втрата репутації клубу після скандалу, пов'язаного з гравцями «Лестера», в тому числі і з сином Пірсона. Тоді клуб розірвав контракти з учасниками секс-оргії в Таїланді.

Влітку 2015 року на посаду головного тренера «Лестера» був призначений досвідчений італійський фахівець Клаудіо Раньєрі. Призначення було сприйнято неоднозначно, а деякими навіть зневажливо[11]. Перед початком сезону футбольні експерти сходилися на думці, що головним завданням команди буде збереження місця в Прем'єр-лізі, деякі пророкували команді виліт з Прем'єр-ліги[12]. Букмекерські контори перед стартом чемпіонату приймали ставки на чемпіонство «Лестера» c коефіцієнтом 5000, тобто математично ймовірність чемпіонства оцінювалася як мізерно мала[2].

Однак, під керівництвом Раньєрі команда змінилася і почала серйозну боротьбу за чемпіонство, підійшовши до Нового року як одноосібний лідер чемпіонату. Головними зірками команди в цей час стали нападник Джеймі Варді, півзахисники Ріяд Махрез і Н'Голо Канте. 10 квітня 2016 року, завдяки перемозі в 33-му турі над «Сандерлендом», укупі з поразкою «Манчестер Юнайтед» від «Тоттенгема», «Лестер Сіті» вперше в своїй історії отримав право виступити в Лізі чемпіонів[13]. 2 травня 2016 року, після нічийного рахунку 2:2 в матчі «Челсі» - «Тоттенгем», «Лестер Сіті» вперше в своїй історії став чемпіоном Англії. Це перше за 38 років чемпіонство команди, яка ще жодного разу не вигравала головний турнір Англії (до цього в 1978 році чемпіоном в перший раз став «Ноттінгем Форест», що також вийшов з третього дивізіону)[14].

Лідери чемпіонату протягом сезону:

Новий старт: сезон 2016/17[ред.ред. код]

Перші матчі перед стартом сезону[ред.ред. код]

Ріяд Марез

Вже як чемпіон англійської Прем'єр-ліги, влітку 2016 року, «Лестер Сіті» був запрошений до Міжнародного кубку чемпіонів[ru], де мав змогу перевірити свої сили в матчах проти команд топ-рівню. Ці зустрічі носили виключно товариський характер, але, згідно з регламентом турніру, за сумою всіх матчів визначався переможець. Товариський міжнародний футбольний клубний турнір проходив з 22 липня по 13 серпня 2016 року в США, Китаї, Австралії, Англії, Шотландії, Ірландії та Швеції. У ньому взяли участь 17 команд, включаючи «Лестер». Таким чином «лисиці» повинні були провести три матчі проти «Селтіка», «Парі Сан-Жермен» та каталонської «Барселони». В першому двобої відбулася рівна гра: рахунок відкрив прицільний удар з правого флагу Ріада Мареза, але опонентам вдалося зрівняти шанси на перемогу. Основний час закінчився з рахунком 1:1. Відповідно до правил турніру, гравців очікувала серія пенальті, в якій «лисиці» не помилилися жодного разу, а Касперу Шмайхелю було достатньо врятувати свої ворота лише від одного удару – 5:6, перемога команди Лестера. Другий матч було проведено на іншому контингенті, в Каліфорнії, проти «ПСЖ». В цьому двобої парижани не залишили будь-яких шансів для «Лестер Сіті» ще в першому таймі – 2:0, і ще ж стільки голів було забито у ворота Шмайхеля в другому – 4:0, «Лестер» залишає Сполучені Штати Америки без жодного забитого голу. Далі на «Лестер» чекали в місті Стокгольм, де мала відбутися зустріч з чемпіоном іспанської ПрімериБарселоною: вже в першому таймі каталонці повели в рахунку, і по завершенню 45 хвилин вели 3:0. Другий тайм розпочався для «лисиць» результативніше: Ахмед Муса, якого клуб придбав цього трансферного вікна, оформив дубль у ворота «Барси» та створив інтригу навколо цього матчу. На жаль, команда поступилася з рахунком 4:2, в підсумку набравши за три зустрічі лише 2 очки.

Після «міжнародного туру», 07 серпня 2016 року «Лестер Сіті» мав зустрітися з володарем Кубку Англії«Манчестер Юнайтед» у фінальному матчі за Суперкубок Англії. Склад «лисиць» в першій офіційній грі як чемпіонів не зазнав змін, окрім позиції Н’голо Канте в центральному півзахисті, який перейшов до лондонського Челсі цього ж літа. На заміну Канте вийшов Енді Кінг. Команди розпочали гру: «Манчестер» контролював м'яч більший проміжок часу, «Лестер» діяв на звичних, для нього, швидких контратаках. На 31 хвилині Джессі Лінгард здійснив шикарний сольний прохід майже з центру поля, і Каспер Шмайхель нічого не зміг вдіяти зустрівши опонента віч-на-віч – 1:0, кінець першого тайму. В другому таймі на заміну вийшов вже добре знайомий з товариського матчу проти «Барселони»Ахмед Муса, а також Демарай Грей на лівий фланг атаки. Завдяки тиску, який спричинив Муса на суперника, Феллайні помиляється і віддає пас на Давіда Де Хеа. М'яч не дійшов до воротаря, адже рухався досить повільно. Цим скористався Джеймі Варді, який здійснив швидкісний крос, дістав м'яч, обіграв Де Хеа та влучно пробив у сітку воріт. Рахунок вдалося зрівняти, і все йшло до післяматчевих пенальті. Однак, «Манчестеру» вдалося забити ще один гол на 83 хвилині не без допомоги їх нового лідера – Златана Ібрагімовича. Швед зумів виграти верхову боротьбу у капітана «лисиць» Веса Моргана і направити м'яч у стінку воріт, де той знущальним чином потрапив спочатку у стійку, а потім закотився у ворота. Це став переможний гол для «Манчестер Юнайтед».

Сезон 2016/17[ред.ред. код]

Ще до свого старту англійська Прем'єр-ліга сезону 2016/17 стала чи не головною темою для обговорення в світі футболу. Тріумфальне чемпіонство «Лестер Сіті» надихнуло всі команди працювати на повну потужність, адже «лисиці» довели, що шанс на успіх має кожен. Це стало чи не однією з головних причин для власників найтитулованіших клубів задуматись над підсиленням своїх команд новими гравцями та тренерськими штабами. То ж вислів пана Моурінью про себе ж самого – «Special One», тепер можна було трактувати як «Special Everyone», адже в одному чемпіонаті зійшлися такі футбольні менеджери-гіганти як: Пеп Гвардіола, Жозе Моурінью, Антоніо Конте, Арсен Венгер, Роналд Куман, Юрген Клопп, Маурісіо Почеттіно, Славен Біліч та, звісно ж, Клаудіо Раньєрі.

Перший матч нового сезону «Лестер Сіті» почав з гостьової зустрічі проти новачка елітного дивізіону – «Халл Сіті». Букмекери прогнозували перемогу команді Раньєрі, але в дійсності все виявилося навпаки. «Лисиці» поступилися з рахунком 2:1 та стали першими чемпіонами в історії англійської Прем'єр-ліги, хто в наступному сезоні в першому турі зазнав поразки.

Кольори, емблема та традиції[ред.ред. код]

Форма «Лестер Сіті», 1948 рік.

Домашніми кольорами на протязі всієї історію клубу вважались королівський синій та білий[15]. Перший спонсорський логотип розміщений на футболках «Лестера», став логотип Ind Coope в 1083 році. Walkers Crisps спонсорував клуб досить тривалий час з 1987 до 2001.

Зображення лисиці вперше з’явилося на емблемі клубу в 1948 рокі, мотивуючи це тим, що Лестершир, в першу чергу, відомий полюванням на лисиць[16]. Звідси і походить прізвисько «лисиці». Клубним талісманом вважається «Філберт Фокс». Існують також і другорядні персонажі, як «Віккі Віксен» та «Кузен Деніс». Поточна емблема використовується починаючи з 1992 року, на якій зображено голову лисиці в анфас на фоні квітки – білий перстач, яка також зображена на гербу міста Лестер. На протязі сезону 2009/10, коли була 125-річниця клубу, домашня форма була без спонсорського логотипу, а під емблемою красувалася стрічка з надписом «125 Років». Лисиця на емблемі була дещо змінена. Нижня щелепа та вуха стали білого кольору, а коло, розміщене навколо неї, – вилучено[17].

В знак поваги до місцевих традицій полювання Лестершира, в 1941 році клуб запровадив, щоб на кожному домашньому матчі, під час коли команди виходять на поле, грав Поштовий ріжок. Сьогодні ця традиція дещо змінилася, і гру ріжка можна почути перед початком другої половини матчу[18]. «Лисиці ніколи не здаються» – це девіз клубу, який розміщено над входом в тунель, через який команди виходять на поле.

8 липня 2016 року клуб презентував свою третю запасну форму на сезон 2016/17. Вона буде використовуватися в матчах Ліги чемпіонів УЄФА 2016/17. При створенні цієї форми дизайнери надихалися варіантом зразка сезону 1983/84 років – чистий білий колір з тонкими вертикальними синіми смужками на футболці.

Хронологія виступів в чемпіонатах[ред.ред. код]

З моменту вступу до Футбольної ліги в 1894 році, «Лестер Сіті» більшу частину своїх ігор провів граючи в перших двох чемпіонатах країни. Станом на сьогодні, «Лестер» лише одного разу вилітав за межі топ-2: після вильоту з Чемпіоншипа на протязі сезону 2008/09 вони грали в Першій лізі, третій за значимістю. Але швидко повернулися як чемпіони. Нижче Першої ліги «Лестер Сіті» не грав.

Л1 - перша ліга за значимістю; Л2 - друга ліга за значимістю; Л3 - третя ліга за значимістю.

  • Кількість сезонів, проведених в першій за значимістю лізі: 48
  • Кількість сезонів, проведених в другій за значимістю лізі: 62
  • Кількість сезонів, проведених в третій за значимістю лізі: 1
  • Кількість сезонів, проведених в четвертій за значимістю лізі: 0

Досягнення на європейській арені[ред.ред. код]

Сезон Турнір Етап Суперник 1-й матч 2-й матч
1961/62 Кубок володарів кубків УЄФА КР Північна Ірландія Гленавон 1:4 3:1
Іспанія Атлетіко Мадрид 1:1 2:0
1997/98 Кубок УЄФА Іспанія Атлетіко Мадрид 2:1 0:2
2000/01 Кубок УЄФА Сербія Црвена Звезда 1:1 3:1
2016/17 Ліга чемпіонів УЄФА ГЕ Бельгія Брюгге 0:3 2:1
Португалія Порту 1:0 5:0
Данія Копенгаген 1:0 0:0
1/8 TBD -:- -:-

Примітки:

  • КР - кваліфікаційний раунд
  • 1Р - перший раунд
  • ГЕ - груповий етап

Досягнення на міжнародній арені[ред.ред. код]

Сезон Турнір Суперник Результат
2016/17 Міжнародний Кубок Чемпіонів [en] Шотландія Селтік 1:1 (5:6)
Франція Парі Сан-Жермен 4:0
Іспанія Барселона 4:2

Стадіон[ред.ред. код]

З початку свого існування, «Лестер» грав на багатьох полях, але по-справжньому домашніми стали лише два стадіони. Так, свої перші ігри «лисиці» проводили на полі поблизу «Фосс Роуд»[19], звідки і пішла першочергова назва клубу – «Лестер Фосс». Потім вони переїхали до парку Вікторія, та згодом до «Белгрейв Роуд». Після отримання статусу професійного клубу, команда змінила прописку на «Мілл Лейн»[19]. Але й там «лисиці» не затрималися, і після виселення осіли на полі «Каунді Крікет». І, нарешті, в 1891 році «Лестер Фосс» знайшов собі постійний притулок – стадіон «Філберт Стріт»[19] на якому грав протягом 111 років.

Згодом клуб переїхав зі стадіону на «Фіоберт Стріт» в 2002 році на новий, що має 32 500 місць. Стадіон спочатку називався «Філберт Вей» і пізніше був перейменований в «Вокерс Стедіум» в зв’язку з угодою з виробником продуктів харчування Вокерз (найпопулярнішим продуктом є чіпси).

7 серпня 2011 року стадіон отримав назву «Кінг Павер Стедіум» рішенням власника клубу та King Power Group Вішаї Шрівадданапрабха. Ложі стадіону носять імена колишніх гравців: Гарі Лінекера, Гордона Бенкса, Адама Блека[en], Артура Чандлера[en], Артура Ровлі, Сепа Сміта[en], Кейта Веллера[en] та головного тренера Джиммі Блумфілда[en] [20].

Склад[ред.ред. код]

Орієнтовний склад на сезон 2016/17

Перша команда[ред.ред. код]

Станом на 1 вересня 2016[21]
Позиція Гравець
1 Данія ВР Каспер Шмайхель Віце-капітан
2 Іспанія ЗХ Луїс Ернандес[ru]
3 Англія ЗХ Бен Чілвел[en]
4 Англія ПЗ Денні Дрінквотер
5 Ямайка ЗХ Вес Морган NYCS-bull-trans-K.svg
6 Німеччина ЗХ Роберт Хут
7 Нігерія НП Ахмед Муса
8 Англія ПЗ Метті Джеймс
9 Англія НП Джеймі Варді
10 Уельс ПЗ Енді Кінг
11 Англія ПЗ Марк Олбрайтон
12 Англія ВР Бен Геймер
13 Гана ПЗ Деніел Амарті
Позиція Гравець
14 Польща ПЗ Бартош Капустка
15 Гана ЗХ Джефф Шлупп
17 Англія ЗХ Денні Сімпсон
19 Алжир НП Іслам Слімані
20 Японія НП Сіндзі Окадзакі
21 Німеччина ВР Рон-Роберт Цилер
22 Англія ПЗ Демарай Грей
23 Аргентина НП Леонардо Ульоа
24 Франція ПЗ Нампалі Менді
26 Алжир ПЗ Ріяд Марез
27 Польща ЗХ Марцин Василевський
28 Австрія ЗХ Крістіан Фукс
29 Туніс ЗХ Йоан Беналуан

В оренді[ред.ред. код]

Позиція Гравець
Австралія ЗХ Каллум Елдер[en] (Брентфорд до кінця сезону 2016/17) [22]
Англія ПЗ Майкл Каїн[en] (Блекпул до кінця сезону 2016/17) [23]
Англія ПЗ Хамза Чоудхурі[en] (Бертон Альбіон[ru] до кінця сезону 2016/17) [24]
Уельс НП Том Лоуренс[ru] (Іпсвіч Таун до кінця сезону 2016/17) [25]

Статистика гравців[ред.ред. код]

Капітани[ред.ред. код]

Термін Прізвище та ім'я
1987–1992 Шотландія Елай Моклен[en]
1992–1993 Англія Стів Волш[en]
1993–1994 Англія Гаррі Мілс[en]
1995–1996 Англія Гаррі Паркер[ru]
1996–1999 Англія Стів Волш[en]
1999-2005 Шотландія Еліот Метт[ru]
2005–2006 Австралія Денні Шато[en]
2006–2007 Ірландія Патрік МакКарті[en]
2007–2008 Англія Стівен Клеменс[en]
2008–2011 Англія Метт Оукли[en]
2011–2012 Англія Метт Міллс[en]
2012– Ямайка Вес Морган

Гравець року[ред.ред. код]

Гравець року «Лестер Сіті» - це номінація, переможець якої обирається в кінці кожного футбольного сезону вболівальниками клубу.[26]

Сезон Переможець
1987/88 Англія Стів Волш[en]
1988/89 Англія Алан Перис[en]
1989/90 Англія Гаррі Мілс[en]
1990/91 Англія Тоні Джеймс[en]
1991/92 Англія Гаррі Мілс[en]
1992/93 Північна Ірландія Колін Хілл[en]
1993/94 Англія Саймон Грейсон[en]
1994/95 Англія Кевін Пул[en]
1995/96 Англія Гаррі Паркер[en]
1996/97 Англія Саймон Грейсон[en]
1997/98 Шотландія Еліот Метт[ru]
1998/99 Англія Тоні Котті[en]
1999/2000 Північна Ірландія Гаррі Таггарт[en]
2000/01 Уельс Роббі Саведж[en]
 
Сезон Переможець
2001/02 Уельс Роббі Саведж[en]
2002/03 Шотландія Пол Діков[en]
2003/04 Англія Лес Фердінанд
2004/05 Австралія Денні Шато[en]
2005/06 Ісландія Джоі Гуджонссон[en]
2006/07 Канада Ян Хьюм[en]
2007/08 Англія Річард Стерман[en]
2008/09 Шотландія Стів Ховард[en]
2009/10 Англія Джек Хоббс[en]
2010/11 Англія Річі Велленс[en]
2011/12 Данія Каспер Шмайхель
2012/13 Ямайка Вес Морган
2013/14 Англія Денні Дрінквотер
2014/15 Аргентина Естебан Камб'яссо
 
Сезон Переможець
2015/16 Алжир Ріяд Марез

Зал слави англійського футболу[ред.ред. код]

Цей список включає в себе гравців, що грали за «Лестер Сіті» та були включені до Залу слави англійського футболу[ru]:

100 легенд Футбольної ліги[ред.ред. код]

100 легенд Футбольної ліги[ru] – список «100 легендарних футболістів», складений Футбольною лігою в 1998 році, на честь 100-річного ювілею Футбольної ліги Англії. У нього включалися гравці незалежно від національної приналежності та громадянства, єдиним критерієм був виступ в рамках Футбольної ліги або Прем'єр-ліги. [32] Останнім граючим футболістом з цього списку був Райан Гіггз, який оголосив про завершення кар'єри в 2014 році. Нижче наведені прізвища гравців «Лестер Сіті», яких також було зараховано до складу «100 легенд»:

Трофеї та досягнення[ред.ред. код]

Національні[ред.ред. код]

Тренерський штаб[ред.ред. код]

До призначення, після закінчення Першої Світової війни, в 1919 році Пітера Ходжа на посаду головного тренера, клуб не мав офіційного наставника. Умовно, ця посада існувала, але її функції виконував селекційний відділ та рада директорів. Саме Ходж був тим, хто ввів в клуб нову систему, коли менеджер має контролювати підбір гравців, персоналу, тактику. Хоча Ходж офіційно займав посаду «секретаря/менеджера», його прийнято вважати першим офіційним головним тренером «Лестера».

За всю історію клубу його очолювали 9 секретарів/менеджерів та 34 головні тренери. Нижче приведено хронологію змін в тренерському штабі «лисиць».

Головні тренери[ред.ред. код]

(Примітка: На протязі сезону 1986/87 Гордон Мілн та Брайан Гамільтон працювали в штабі «Лестер Сіті» на посадах «Головного тренера» та «Командного тренера» відповідно)

Термін Прізвище та ім'я Примітки
1919–1926 Шотландія Пітер Ходж Другий дивізіон Футбольної ліги: Чемпіони 1924/25
1926–1934 Шотландія Вільям Орр
1932–1934 Шотландія Пітер Ходж
1934–1936 Шотландія Артур Лочхед
1936–1939 Англія Френк Вомак Другий дивізіон Футбольної ліги: Чемпіони 1936/37
1939–1945 Англія Томас Бромілов
1945–1946 Англія Томас Меітер
1946–1949 Шотландія Джонні Дункан
1949–1955 Англія Норман Баллок Другий дивізіон Футбольної ліги: Чемпіони 1953/54
1955–1958 Шотландія Дєвід Холідей Другий дивізіон Футбольної_ліги: Чемпіони 1956/57
1958–1968 Шотландія Мет Гілліс Кубок Футбольної ліги: Переможці 1964
1968–1971 Ірландія Френк О’Фаррелл Другий дивізіон Футбольної ліги: Чемпіони 1970/71
1971–1977 Англія Джеймс Блумфілд
1977–1978 Шотландія Френк МакЛінток
1978–1982 Шотландія Джок Уоллес Другий дивізіон Футбольної ліги: Чемпіони 1979/80
1982–1986 Англія Гордон Мілн Вийшли до Першого дивізіону Футбольної ліги: 1982/83
1986–1987 Англія Гордон Мілн

Північна Ірландія Брайан Гамільтон

1987 Північна Ірландія Брайан Гамільтон
1987–1991 Англія Девід Пліт
1991–1994 Англія Брайан Літтл Вийшли до Прем’єр-ліги: 1993/94
1994–1995 Шотландія Марк МакГі
1995–2000 Північна Ірландія Мартін О’Нілл Вийшли до Прем’єр-ліги: 1995/96.

Кубок Футбольної ліги: Переможці 1997 та 2000

2000–2001 Англія Пітер Тейлор
2001–2002 Англія Дейв Бассетт
2002–2004 Англія Міккі Адамс
2004–2006 Шотландія Крейг Левейн
2006–2007 Англія Роб Келлі
2007 Англія Мартін Аллен
2007 Англія Гері Мегсон
2007–2008 Англія Ян Холлоуей
2008–2010 Англія Найджел Пірсон Перша ліга: Чемпіони 2008/09.
2010 Португалія Пауло Соса
2010–2011 Швеція Свен-Горан Ерікссон
2011–2015 Англія Найджел Пірсон Чемпіоншип: Чемпіони 2013/14.
2015– Італія Клаудіо Раньєрі Прем’єр-ліга: Чемпіони 2015/16

Клубний персонал[ред.ред. код]

Станом на 8 серпня 2015 [33][34]

Члени Ради Директорів
Посада Прізвище та ім'я
Президент Таїланд Вішаї Шрівадданапрабха
Віце-президент Таїланд Айяватт Шрівадданапрабха
Головний виконавчий директор Ірландія Сьюзен Уїлан
Виконавчий директор Таїланд Супорнхіп Чоунгрансі
Виконавчий директор Шотландія Малкольм Стюарт-Сміт
Футбольний директор Англія Джон Радкін
Футбольний директор Англія Ендрю Невілл
Футбольний директор Англія Кевін Барклі
Фінансовий директор Англія Саймон Кеппер
Тренерський штаб
Посада Прізвище та ім'я
Головний тренер Італія Клаудіо Раньєрі
Асистент Італія Пауло Бенетті
Асистент Англія Крейг Шекспір
Тренер воротарів Англія Майк Стоуелл
Головний скаут Англія Девід Міллс
Директор академії Англія Джон Рудкін
Головний фізіотерапевт Англія Дейв Ренні

Примітки[ред.ред. код]

  1. King Power Stadium Overview. Leicester City Football Club. 8 August 2007. Процитовано 2008-02-11. 
  2. а б Букмекери: шанси «Лестера» на чемпіонство дорівнювали можливості висадки іншопланетян на Місяці. 
  3. Short sporting lifetime. 
  4. а б в г д е The History Of Leicester City Football Club. 
  5. Socerbase.com FA Cup 1949. 
  6. Leicester City results for the 1948-1949 season. 
  7. Leicester City League Table 1948-1949. 
  8. Leicester City League Table 1953-1954. 
  9. Sewell, Albert (1974). Observers Book of Association Football. London, England: Frederick Warne & Co. с. p. 58. ISBN ISBN 978-0-7232-1536-3. 
  10. Leicester triumph at Wembley. BBC. 
  11. История тренера «Лестера» Клаудио Раньери. Чемпионат.com. 
  12. Coming Home. Анонс АПЛ 2015-16 (часть вторая). football.ua. 
  13. Leicester City qualify for Champions League. Goal.com. 10.04.2016. 
  14. Leicester City’s Stunning Rise, In Two Charts. FiveThirtyEight.com. 
  15. Leicester City. Historical Football Kits. 
  16. Hutchinson, John (18 July 2012). City Shirts – A Potted History. LCFC.com. 
  17. Leicester City unveil new home kit. Leicester Mercury. 25 April 2009. 
  18. Rousing tune leads way for City victory. Leicester Mercury. 2016-03-18. 
  19. а б в Inglis, Simon (1987). The Football Grounds of Great Britain (2nd ed.). London: Collins Willow. с. 136. ISBN ISBN 0-00-218249-1. 
  20. King Power Stadium – Function Suites. Leicester City Football Club Conference & Events. 1 March 2016. Процитовано 2 травня 2016. 
  21. Player Profiles (en). LCFC.com. 
  22. Elder signs new deal. 30 July 2016. Процитовано 30 July 2016. 
  23. Loan deal agreed for Cain. 5 August 2015. Процитовано 7 August 2016. 
  24. Hamza Choudhury re-signs on loan. 6 August 2016. Процитовано 6 August 2016. 
  25. Blues add Wales international from Leicester on season loan. 30 August 2016. 
  26. Dave Smith (2010). Of Fossils and Foxes. ISBN ISBN 1-905411-94-4. 
  27. а б BBC SPORT | Football | English football's finest honoured. BBC News. 2002-11-30. Процитовано 2016-05-12. 
  28. BBC SPORT | Football | Football Focus | Robson joins Hall of Fame. BBC News. 2003-12-02. Процитовано 2016-05-12. 
  29. Riach, James. Revie remembered | Football News. Sky Sports. Процитовано 2016-05-12. 
  30. Stephen Halliday (2012-11-12). Football Hall of Fame: Pat Stanton and Gordon McQueen among five new inductees. The Scotsman. Процитовано 2016-05-12. 
  31. [1][недоступне посилання]
  32. а б в г д е Football | Legends list in full. BBC News. 1998-08-05. Процитовано 2016-05-06. 
  33. Leicester City F.C. Academy Staff. Процитовано 14 July 2013. 
  34. Leicester City F.C. Coaching Staff. Процитовано 14 July 2013.