Очікує на перевірку

Джон Бакалл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Джон Бакалл
англ. John Norris Bahcall
Народився30 грудня 1934(1934-12-30)[1][2][3]
Шривпорт[1]
Померсерпня 17, 2005(2005-08-17) (у віці 70 років)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[1][4]
Похованняцвинтар Принстонаd[4]
Країна США
Діяльністьастроном, астрофізик, фізик, викладач університету
Alma materГарвардський університет (1961)
Чиказький університет
Університет Каліфорнії (Берклі)
Університет штату Луїзіана
C. E. Byrd High Schoold
Галузьастрофізика[5]
ЗакладКаліфорнійський технологічний інститут
Університет Індіани
Аспіранти, докторантиChristopher M.L. Flynnd
ЧленствоНаціональна академія наук США
Американська академія мистецтв і наук
Нагороди
CMNS: Джон Бакалл у Вікісховищі

Джон Норріс Бакалл (30 грудня 1934 — 17 серпня 2005) — американський астрофізик, професор астрофізики в Інституті перспективних досліджень, президент Американського астрономічного товариства (1990–1992). Відомий великим доробком у сонячну, галактичну та позагалактичну астрофізику, включаючи проблему сонячних нейтрино, розробку космічного телескопа Габбла і керівництвом Інститутом перспективних досліджень у Принстоні[6][7].

Дитинство та сімейне життя

[ред. | ред. код]

Бакалл народився в єврейській родині в Шрівпорті, штат Луїзіана, 30 грудня 1934 року[8]. За власними спогадами, в дитинстві він хотів стати реформістським рабином[9]. Він не відвідував уроків природничих наук у середній школі[6]. У шкільні роки був чемпіоном штату з тенісу[7] та чемпіоном країни з дебатів (1952)[6].

Бакалл одружився з Нетою Бакал, професоркою астрофізики Прінстонського університету, з якою він познайомився як аспірант Інституту Вейцмана в 1960-х роках. У них була донька і два сини[7][10]. Помер 17 серпня 2005 року в Нью-Йорку від рідкісного захворювання крові[11][8].

Академічна кар'єра

[ред. | ред. код]

Бакал розпочав вівчення філософії в Університеті штату Луїзіана, отримуючи стипендію завдяки своїм досягненням у тенісі і ще розглядаючи можливість стати рабином. Наприкінці першого курсу він перевівся до Каліфорнійського університету в Берклі, де продовжив вивчати філософію[6]. Він взяв свій перший курс з фізики, щоб отримати необхідні для здобуття диплому кредити з точних наук. Пізніше він згадував[12]:

"It was the hardest thing I have ever done in my life, but I fell in love with science. I was thrilled by the fact that by knowing physics you could figure out how real things worked, like sunsets and airplanes, and that after a while everyone agreed on what was the right answer to a question." Bahcall, 2002[12]

Бакалл змінив спеціальність на фізику[6] і отримав ступінь бакалавра з фізики в Берклі в 1956 році. Він здобув ступінь магістра з фізики в 1957 році в Чиказькому університеті та ступінь доктора філософії з фізики в Гарварді в 1961 році[6][7]. Він провів рік науковим співробітником у галузі фізики з Емілем Конопінським в університеті Індіани в Блумінгтоні. У 1962—1970 роках він працював у групі під керівництвом Вільяма Фаулера в лабораторії Келлога Каліфорнійського технологічного інституту[7], спочатку як науковий співробітник, а потім як асистент і доцент[13].

Бакалл приєднався до Інституту перспективних досліджень у Принстоні, штат Нью-Джерсі, в 1968 році[10][6], став професором природничих наук у 1971 році та професором природничих наук імені Річарда Блека в 1997 році[13].

У 1976 році Бакалл став членом Національної академії наук США[14]. Він був президентом Американського астрономічного товариства з 1990 по 1992 рік[12] і був обраним президентом Американського фізичного товариства на день своєї смерті[15].

Наукові результати

[ред. | ред. код]

Бакалл опублікував понад шістсот наукових праць[10] і написав або відредагував дев'ять книг з астрофізики[7]. Він найбільш відомий своєю роботою зі створення стандартної сонячної моделі. Більшу частину свого життя займався проблемою сонячних нейтрино з фізико-хіміком Реймондом Девісом. Разом Девіс і Бакалл співпрацювали над експериментом Homestake. Щоб перевірити теоретичні передбачення Бакалла, Девіс створив підземний детектор нейтрино в золотому руднику в Південній Дакоті, - по суті, великий резервуар, наповнений миючим засобом. Потік нейтрино, виявлений детектором, становив одну третину від кількості, теоретично передбаченої Бакаллом. На вирішення цієї розбіжності знадобилося понад тридцять років, і остаточна відповідь була знайдена в нейтринних осциляціях[7][16][17]. Результатом досліджень Бакала в цій галузі стала публікація його книги «Нейтринна астрофізика» (1989), яка стала стандартним довідником про сонячні нейтрино[6][18].

Нобелівська премія з фізики 2002 року була присуджена Девісу та Масатоші Кошібі за новаторську роботу у спостереженні нейтрино, передбачених сонячною моделлю Бакала[19][11].

На додаток до роботи над сонячними нейтрино, Бакалл співпрацював з Елі Ваксманом над пошуком межі Ваксмана—Бакалла, яка встановлює обмеження на потік нейтрино високої енергії на основі спостережуваного потоку космічних променів високої енергії. Перевірити це передбачення вдалося лише після смерті Бакалла, коли були створені нейтринні телескопи, здатні виявляти нейтрино дуже високої енергії, такі як IceCube[7][6][20].

Іншим внеском Бакалла в астрофізику стала розробка космічного телескопа Габбл у співпраці з Лайманом Спітцером. Ця робота Бакала була розпочата 1970-х роках і продовжилась навіть після запуску телескопа в космос у 1990 році[7][6]. У 1992 році Бакалл отримав за цю роботу медаль НАСА «За видатні заслуги»[21][22].

Стандартна модель галактики з масивною чорною дірою, оточеною зорями, відома як модель Бакалла—Вольфа. Модель Бакалла—Сонейри протягом багатьох років була стандартною моделлю структури Чумацького Шляху. Він також зробив внесок у створення точних астрофізичних моделей надр зір[7][6] та повернув традиційний метод підрахунку зір як кількісний інструмент для дослідження галактичної структури[23].

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #111584078 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  5. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м Tremaine, Scott D. (2011). John Norris Bahcall 1934-2005. Biographical Memoirs of the National Academy of Sciences (PDF). Washington, DC: The National Academies Press. с. 1—25.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л Haxton, Wick (1 листопада 2009). The Scientific Life of John Bahcall. Annual Review of Nuclear and Particle Science (англ.). 59 (1): 1—20. arXiv:0904.2865. Bibcode:2009ARNPS..59....1H. doi:10.1146/annurev.nucl.010909.083722. ISSN 0163-8998. Процитовано 9 березня 2023.
  8. ↑ а б Overbye, Dennis (19 серпня 2005). John N. Bahcall, 70, Dies; Astrophysicist at Princeton. The New York Times. Процитовано 9 березня 2023.
  9. ↑ Avrahami, Avner (11 червня 2003). Family Affair The Bahcalls. Haaretz (англ.). Процитовано 9 березня 2023.
  10. ↑ а б в Ostriker, Jeremiah P. (1 вересня 2005). OBITUARY John Norris Bahcall 1935–2005 Nuclear astrophysicist who uncovered the solar neutrino problem (PDF). Nature. 437 (7055): 43. doi:10.1038/437043a. PMID 16136121. Процитовано 9 березня 2023.
  11. ↑ а б Holley, Joe (20 серпня 2005). Solar Physics Expert John Bahcall Dies. Washington Post. Процитовано 9 березня 2023.
  12. ↑ а б в Wilson, Teresa (12 грудня 2017). This Month in Astronomical History: Remembering John Bahcall. American Astronomical Society. Процитовано 9 березня 2023.
  13. ↑ а б Bahcall, John N. The American Institute of Physics. Процитовано 9 березня 2023.
  14. ↑ John N. Bahcall. www.nasonline.org. Процитовано 15 жовтня 2021.
  15. ↑ APS Mourns Loss of President-Elect John Bahcall. APS News. 14 (9). October 2005.
  16. ↑ Jelley, Nick; McDonald, Arthur B.; Robertson, R.G. Hamish (1 листопада 2009). The Sudbury Neutrino Observatory. Annual Review of Nuclear and Particle Science (англ.). 59 (1): 431—465. Bibcode:2009ARNPS..59..431J. doi:10.1146/annurev.nucl.55.090704.151550. ISSN 0163-8998.
  17. ↑ Martin, B. R. (1997). Particle physics (вид. 2nd). Chichester, England: J. Wiley. с. 265. ISBN 978-0-471-97285-3.
  18. ↑ Bahcall, John N. (1989). Neutrino astrophysics. Cambridge [England]: Cambridge University Press. ISBN 978-0521379755.
  19. ↑ Press Release: The 2002 Nobel Prize in Physics. nobelprize.org. Nobel Media AB. Процитовано 29 березня 2017.
  20. ↑ Waxman, Eli; Bahcall, John (1999). High energy neutrinos from astrophysical sources: An upper bound. Physical Review D (англ.). 59 (2): 023002. arXiv:hep-ph/9807282. Bibcode:1998PhRvD..59b3002W. doi:10.1103/PhysRevD.59.023002.
  21. ↑ а б в RELEASE : 06-005 NASA Honors Distinguished Astronomer With Medal. NASA (англ.). 10 січня 2006. Процитовано 9 березня 2023.
  22. ↑ Kaufman, Ron (24 травня 1992). People: John Bahcall Receives Award From NASA For His Work On Hubble Space Telescope. The Scientist Magazine® (англ.). Процитовано 9 березня 2023.
  23. ↑ Pinsonneault, M. (2008). The Legacy of John Bahcall. ASP Conference Series. 384: 3. Bibcode:2008ASPC..384....3P.
  24. ↑ Golden Plate Awardees of the American Academy of Achievement. www.achievement.org. American Academy of Achievement.
  25. ↑ Comstock Prize in Physics. National Academy of Sciences.
  26. ↑ 2003 February 14 meeting of the Royal Astronomical Society Journal. The Observatory. 123: 189—195. August 2003. Bibcode:2003Obs...123..189.
  27. ↑ Gaisser, Thomas K.; Pittel, Stuart (1 травня 2004). Neutrinos from the Sun: The 2003 Benjamin Franklin Medal in Physics presented to John Bahcall11Institute for Advanced Study, School of Natural Sciences, Princeton, NJ 08540, USA., Raymond Davis, Jr.22Department of Physics and Astronomy, University of Pennsylvania, Philadelphia, PA 19104, USA., and Masatoshi Koshiba33International Center for Elementary Particle Physics, University of Tokyo, 7-3-1 Hongo, Bunkyo-ku, Tokyo 113-8654, Japan. Journal of the Franklin Institute (англ.). 341 (3): 223—229. doi:10.1016/j.jfranklin.2003.12.024. ISSN 0016-0032.
  28. ↑ John Bahcall (1934 - 2005). Dan David Prize. 28 листопада 2021. Процитовано 9 березня 2023.
  29. ↑ FERMI John N. Bahcall and Raymon... | U.S. DOE Office of Science (SC). US Department of Energy. 28 грудня 2010. Процитовано 9 березня 2023.
  30. ↑ APS Member History. search.amphilsoc.org. Процитовано 15 жовтня 2021.
  31. ↑ Henry Norris Russell Lectureship. American Astronomical Society. Процитовано 9 березня 2023.
  32. ↑ Digest of Other White House Announcements. The American Presidency Project. Процитовано 9 березня 2023.
  33. ↑ 1998 Hans A. Bethe Prize Recipient. American Physical Society (англ.). Процитовано 9 березня 2023.
  34. ↑ John N. Bahcall received the Dannie Heineman Prize for Astrophysics 1994 of the American Astronomical Society., Physics Today, 47 (12), 1994: R75, Bibcode:1994PhT....47R..75., doi:10.1063/1.2808583
  35. ↑ Book of Members, 1780-2010: Chapter B (PDF). American Academy of Arts and Sciences. Процитовано 5 травня 2011.
  36. ↑ J. N. Bahcall received the Helen B. Warner Price of the American Astronomical Society., Physics Today, 24 (3), 1971: c85, Bibcode:1971PhT....24c..85., doi:10.1063/1.3022650

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Бакалл&oldid=42609652