Очікує на перевірку

Зліт з ракетним прискорювачем

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Boeing B-47 Stratojet виконує зліт за допомогою ракет, 1948 рік

Зліт з ракетним прискорювачем (або зліт з реактивним прискорювачем[1]; англ. jet-assisted take-off, JATO або rocket-assisted take-off, RATO) — спосіб підняття в повітря літака шляхом створення додаткової тяги за допомогою малих ракет.

Ця система в основному використовується з такою метою:

Ракети JATO мають форму великих пляшок і зазвичай кріпляться під крилами або з боків фюзеляжу. Тяга не регулюється, і кожна ракета є одноразовою, працює протягом приблизно 10—15 секунд. Наприклад, кожна з 12 ракет JATO, використовуваних французьким бомбардувальником Mirage IV, важила 65 кг і забезпечувала тягу 454 кгс або загалом 5488 кгс, збільшуючи потужність, доступну при зльоті, на 41 %.

Історія

[ред. | ред. код]
Крило літака Arado Ar 234 Blitz з ракетою Walter HWK 109—500, обладнаною парашутом

Перші експерименти з використанням ракет для підняття у повітря планерів проводилися в Німеччині в 1920-х роках (Lippisch Ente[en]).

У 1927 році радянська науково-дослідна «Газодинамічна лабораторія»[en] під керівництвом В. І. Дудакова розробила твердопаливні ракети для зльоту літаків. В 1931 році перше в світі успішне використання ракет для зльоту літаків було здійснено на біплані У-1, яким керував льотчик-випробувач С. І. Мухін. У 1933 році відбулися випробування на важких бомбардувальниках Туполєва ТБ-1 і ТБ-3. Використання при зльоті ракет дозволяло збільшити максимальну масу літака на 33 %[3].

Під час Другої світової війни такі системи застосовували Королівські ВПС і Люфтваффе.

Британці використовували досить великі ракети на твердому паливі для запуску винищувачів (зазвичай Hawker Hurricane) з невеликої рампи, встановленої на передній частині торгових суден, відомих як Catapult Armed Merchantmen, щоб відбивати атаки німецьких літаків. Після пострілу ракета викидалася з літака у воду. Можливості посадити літак назад на судно не передбачалося, тому після виконання завдання пілот мав летіти на дружню територію, якщо це було можливо, або покинути літак і вистрибнути з парашутом, щоб його підібрало одне з суден супроводу. За два роки ця система використовувалася лише дев'ять разів, було збито вісім німецьких літаків, один британський пілот загинув.

Люфтваффе використовували технологію JATO для запуску в повітря важко завантажених бомбардувальників, для чого в іншому випадку були б потрібні надто довгі злітно-посадкові смуги (це стало особливо важливим через усе більше пошкодження злітно-посадкові смуги військових аеропортів бомбами Союзників). Німецька система зазвичай використовувала ракетні двигуни Walter HWK 109-500[en] Starthilfe на паливі T-Stoff[en] (фактично це 80 % пероксид водню). Ракети встановлювалися по дві під крилами літака і після зльоту скидалися на парашутах. Також проводилися експерименти з використанням ракетного прискорення для перехоплювачів, таких як Messerschmitt Me 262, під час зльоту і набору висоти, щоб вони могли швидше дістатися до ворожих бомбардувальників на висоті.

Післявоєнне використання

[ред. | ред. код]
Ракета JATO

Після Другої світової війни JATO використовувався для подолання слабкої тяги ранніх реактивних двигунів на низьких швидкостях або для допомоги важко завантаженим літакам у зльоті. Наприклад, гвинтовий патрульний літак Avro Shackleton[en], коли він був сильно завантажений паливом для тривалих морських розвідувальних польотів, для зльоту покладався на турбореактивні двигуни Armstrong Siddeley Viper.

Перший у світі реактивний авіалайнер, de Havilland DH 106 Comet[en], містив у конструкції дві ракети-носії de Havilland Sprite на перекисі водню, призначені для встановлення в аеропортах, де густина повітря низька через спекотний клімат і високе географічне розташування (наприклад, Хартум[en] або Найробі). Втім, виявилося, що власні двигуни літака добре справляються у таких умовах, і використання ракет було визнано надмірним.

У 1950-х роках ВПС США, Німеччини та СРСР проводили експерименти з системою ZELL[en] (англ. zero-length launch, дос. «запуск нульової довжини»), що передбачала зліт без злітно-посадкової смуги за допомогою однієї твердопаливної ракети. Вдалося провести ряд вдалих експериментів, але зрештою ця ідея була покинута, зокрема через розробку спеціалізованих літаків вертикального злету[4].

Аеробатична команда ВМС США «Блакитні Янголи» з 1975 по 2009 рік використовувала JATO як частину шоу, запускаючи свій літак підтримки Lockheed C-130 Hercules на прізвисько «Fat Albert» для зльоту з крутим набором висоти.

У 1980 ВПС США пропонували використання JATO в ході операції з визволення заручників в Ірані. Планувалося перетворити Lockheed C-130 Hercules на літак скороченого зльоту та посадки, оснастивши його ракетними двигунами для їх використання як гальм при посадці на тегеранський футбольний стадіон. Втім, ця операція, названа Operation Credible Sport[en], не відбулася: перший прототип розбили при посадці в ході випробувань (без жертв), а заручників визволили політичним шляхом.

Курйозний факт

[ред. | ред. код]

З 1990 року існує міська легенда про американця, який нібито вирішив розігнати автомобіль Chevrolet Impala, приєднавши до нього ракети JATO і загинув, злетівши на висоту 40 метрів і на швидкості близько 560 км/ч врізавшись у гору. Цей випадок став одним з перших лауреатів «премії Дарвіна», але зрештою було визнано, що він є повністю вигаданим[5].

Галерея

[ред. | ред. код]

Відео

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Гільченко Р.О. (2009). Англійсько-український словник авіаційних термінів. Київ: НАУ. ISBN 978-966-2026-05-4.
  2. а б Cruise missile basics (англ.). Missile Defense Advocacy Alliance[en]. Процитовано 04 травня 2024.
  3. а б Глушко В.П. (1973). Развитие ракетостроения и космонавтики в СССР (рос.). Агентство печати «Новости». с. 7.
  4. а б F-104 G Zell (нім.). Процитовано 04 травня 2024.
  5. а б JATO Car Embedded in Cliff? (англ.). Snopes[en]. 19 лютого 2002. Процитовано 04 травня 2024.