Каланчак (селище)
| селище Каланчак | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Херсонська область | ||||
| Район | Скадовський район | ||||
| Тер. громада | Каланчацька селищна громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA65080070010032201 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засновано | 1794 | ||||
| Статус | із 2024 року | ||||
| Площа | 21,706 км² | ||||
| Населення | ▼ 8 977 (01.01.2022)[1] | ||||
| Густота | 438,5 осіб/км²; | ||||
| Поштовий індекс | 75800 | ||||
| Телефонний код | +380 5530 | ||||
| Географічні координати | 46°15′8″ пн. ш. 33°17′26″ сх. д. / 46.25222° пн. ш. 33.29056° сх. д. | ||||
| Висота над рівнем моря | 4 м | ||||
| Водойма | р. Каланчак
| ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція: | Каланчак | ||||
| До станції: | 16 км | ||||
| До обл. центру: | |||||
| - залізницею: | 80 км | ||||
| - автошляхами: | 84,9 км | ||||
| Селищна влада | |||||
| Адреса | 75800, смт Каланчак, вул. Херсонська, 1 | ||||
| Голова селищної ради | Світлана Володимирівна Фоміна | ||||
| Карта | |||||
  Каланчак | |||||
 Каланчак | |||||
| |||||
|
| |||||
Каланчак — селище в Україні, центр Каланчацької селищної громади Скадовського району Херсонської області. Колишній адміністративний центр Каланчацького району та колишній центр Каланчацької волості Дніпровського повіту Таврійської губернії. Відстань до облцентру становить близько 84 км і проходить автошляхом E97.
Лежить на річці Каланчак, за 23 км від залізничної станції Каланчак.
Населення: 9,1 тисяч.
Засновано 1794. Селище міського типу від 1967.
Середня температура січня: +2,7°. Середня температура липня: +23,4°. Опадів 314 мм на рік.
Площа зелених насаджень — 133,4 га.
Маслозавод, харчосмакова фабрика.
Походження назви селища трактується по-різному. Наприклад, Є. П. Шевельов у статті «Про деякі городки і кургани в Дніпровському повіті Таврійської губернії» зазначає: «… за сім верстов од скарбового села Каланчак є невелике старовинне укріплення, котре навколишні жителі називають городком». Це укріплення в кримських татар називалося «Кале-Кучук» (мала фортеця). Тому нібито і саме село дістало назву «Каланчак».
У середні віки у степовій Таврії цілу низку назв створили тюркські родові об'єднання. Розшифрувати їх важко, бо нерідко першопоява переозвучувалась, як у староукраїнських, так і в мусульманських джерелах. Типовий приклад — Каланчак. Це найменування має ряд варіантів: Каланчак (літопис Самовидця), Колончик (реаляція 1750 р.), Колончак (у різних документах), Канлинчак, Канилчак (у турецьких рукописах), Какличик (Ф. Брун), Количка (нім. автор Туеман, що написав розвідку «Кримське ханство» 1784 р.).
У другій половині XVI ст. поблизу теперішнього Каланчака, неподалік від кам'яного мосту відбулась сутичка між козацьким військом під проводом Богдана Ружинського та кримськими татарами на чолі з Девлет-Гіреєм. Бій закінчився перемогою козаків, розбиті кримські татари відступили. Ружинський, відрізавши частину відступаючих, погнав їх до Каланчацького лиману. У вирішальний момент він увів у бій кінний резерв і знищив ті чамбули, що були притиснуті до затоки, не дозволивши ханові прийти їм на допомогу.
Станом на 1886 рік в селі мешкало 4100 осіб, налічувалось 640 дворів, існували православна церква, школа та 5 лавок[2].
На початку ХХ ст. у Каланчаку почали з'являтися перші промислові підприємства для перероблювання сільськогосподарських продуктів. Протягом 1899—1913 рр. в селі з'явилось п'ять парових млинів, дві олійниці. Діяло 2 цегельні заводи, що давали додатково і черепицю.
Торгівлю вели понад два десятки дрібних лавок, з річним оборотом до 140 тис. крб.
З 1873 року в Каланчаку працює щорічний ярмарок, де продавалась худоба, коні, продукти землеробства, кожухи, мануфактура. А з 1887 р. щонеділі став збиратися базар.
У 1843 році було відкрито церковноприходську школу на два класи. Медичного ж закладу на селі не було 68 років. Земську лікарню на 8 ліжок відкрили тільки в 1911 році. Її обслуговував один лікар.
Приватна аптека діяла на селі з 1903 року.
У 1912 році було відкрито першу бібліотеку.
5 травня 1931 року було засновано газету «Слава Праці», що друкується і понині.
За період Другої Світової війни приблизно 2000 каланчакців-солдатів брали участь у бойових діях, з них 1549 осіб загинуло.
21 березня 2014-го загинув біля селища Каланчак внаслідок вибуху самохідної артилерійської установки солдат 26-ї бригади Олександр Мартинюк. Згідно з висновками комісії, вибух стався через потрапляння невідомого пристрою в башту САУ. З п'яти членів екіпажу троє зазнали опіків, механік-водій залишився неушкодженим.
Під час російського вторгнення в Україну місто було тимчасово окуповане російськими військами у перший день війни. Всупереч жорстким мірам окупантів, у місті героїчно проводили мітинги проти російського режиму.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 10296 | 92.62% |
| російська | 743 | 6.68% |
| вірменська | 27 | 0.24% |
| білоруська | 14 | 0.13% |
| циганська | 11 | 0.10% |
| румунська | 9 | 0.08% |
| болгарська | 2 | 0.02% |
| угорська | 1 | 0.01% |
| інші/не вказали | 13 | 0.12% |
| Усього | 11116 | 100% |
У Каланчаку народилися
- Тимофій Якович Левицький (1913—1945) — військовик. Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). Учасник Другої Світової Війни.
- Береза Олександр Григорович (1971—2015) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Командир відділення, 79-а аеромобільна бригада. 24 січня 2015 р. загинув у бою за Донецький аеропорт під час мінометного обстрілу терористами. Похований в смт Каланчак.
- Мілько Володимир Єфремович (1911 — ? після 1972) — український радянський скульптор.
- Дніпровський Іван (1895-1934) — письменник.
Каланчацьку загальноосвітню школу І — ІІІ ступенів № 1 ім. Н. К. Крупської закінчив Ігор Кондратюк (* 1962).
У Каланчаку проживали: Іржик Юрій Іванович — молодший сержант Збройних сил України, учасник війни на сході України, (21-й окремий мотопіхотний батальйон, 56-а окрема мотопіхотна бригада, псевдо «Йожик»). Загинув 23 травня 2016 р. під час мінометного обстрілу Павлопіль (Волноваський р-н, Донецька область). Похований у смт Каланчак Херсонської області.
- ↑ http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 4 : Електрод — Кантаридин. — 558, [2] с., [34] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 511.
- Географічна енциклопедія України. — Т. 2. — К., 1990. — С. 89.
- Погода в селищі [Архівовано 12 грудня 2018 у Wayback Machine.]
- Облікова картка[недоступне посилання з квітня 2019]
- сайт Каланчака
- сайт Каланчацької ЦБС[недоступне посилання з квітня 2019]
- Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. Гончара [Архівовано 30 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії Херсонської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
