Людина, що знала надто багато (фільм, 1956)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Людина, що знала надто багато
The Man Who Knew Too Much
Файл:The Man Who Knew Too Much 1956 poster.jpg
Жанрдетектив
РежисерАльфред Гічкок
ПродюсерАльфред Гічкок
Герберт Коулмен
СценаристДжон Майкл Гейс
Чарльз Беннетт
Д.Б. Віндхем Левіс
У головних
ролях
Джеймс Стюарт
Доріс Дей
ОператорРоберт Беркс
КомпозиторБернард Геррманн
ХудожникHenry Bumsteadd
КінокомпаніяFilwite Productions
Paramount Pictures
Дистриб'юторParamount Pictures і Netflix
Тривалість120 хв.
Моваанглійська
КраїнаСША США
Рік1956
Кошторис2,5 млн. $
Касові збори11 333 333 $[1]
IMDbID 0049470
РейтингIMDb: 7.5/10 stars
CMNS: Людина, що знала надто багато у Вікісховищі

«Людина, що знала надто багато» (англ. The Man Who Knew Too Much) — американський кінофільм режисера Альфреда Гічкока з використанням технології «техніколор», що вийшов на екрани в 1956 році. Кольоровий ремейк однойменного фільму 1934 року. Фільм знятий за оповіданням Чарльза Беннетта і Віндхема Левіса. Премія «Оскар» за пісню «Що має бути, того не минути» (Que Sera, Sera (Whatever Will Be, Will Be)).

Сюжет

[ред. | ред. код]

В центрі фільму — звичайне американське сімейство: лікар Бенджамін Маккенна, його дружина Джо (відома в минулому співачка) і син Генк. Дорогою з Європи до США вони заїжджають на відпочинок в Марокко, де випадково знайомляться із загадковим французом Луї Бернаром і подружжям Дрейтон з Англії. Під час прогулянки по ринковій площі сімейну ідилію перериває поява араба, пораненого в спину кинджалом. Подружжя Маккенна впізнають в ньому переодягненого Бернара. Він підбігає до лікаря і перед смертю встигає шепнути йому на вухо про те, що скоро в лондонському Альберт-холі буде скоєно вбивство.

Дуже скоро Маккенна виявляється в становищі людини, яка «занадто багато знає» і не може нічого розповісти поліції: невідомі беруть в заручники його сина, обіцяючи розправитися з ним, якщо він відкриє рота. Тепер подружжю належить одночасно вирішувати два завдання — знайти сина і запобігти вбивству в Альберт-холі…


У ролях

[ред. | ред. код]

Знімальна група

[ред. | ред. код]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Гічкок зробив другий фільм на 40 хвилин довший за перший і переніс зав'язку з Швейцарських Альп на північ Африки. Як і в первісній версії, дуже велику роль у розвитку сюжету грає музика і, зокрема, пісня «Whatever Will Be, Will Be (Que Sera, Sera)» у виконанні Доріс Дей. Автори пісні Джей Лівінгстон і Рей Еванс отримали за неї премію «Оскар». Кульмінаційна сцена сюжету, вміщена в Альберт-холі, впродовж 12 хвилин триває під акомпанемент класичної музики: за цей час в кадрі не вимовляється жодного слова. Диригента зображує Бернард Геррманн, який написав музику до фільму. Камео Альфреда Гічкока — один з глядачів акробатичної вистави на ринку в Марракеші перед убивством француза (його видно тільки зі спини).

Фільм демонструвався в конкурсній програмі Каннського фестивалю 1956 року. Між шанувальниками Гічкока давно не вщухає суперечка про те, який фільм вдався режисерові більше — 1934 або 1956 року. На питання Франсуа Трюффо сам Гічкок відповів., що вважає кращим рімейк, так як це робота професіонала, а не «обдарованого любителя», яким він був 30 років тому.

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]