Окупація Монголії
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (жовтень 2018) |
外蒙古 ᠭᠠᠳᠠᠭᠠᠳᠤ ᠮᠣᠩᠭᠣᠯ Зовнішня Монголія | |||||||||||||
Військова окупація Китайською республікою | |||||||||||||
| |||||||||||||
| |||||||||||||
Карта Китаю та окупації Зовнішньої Монголії (показано світло-зеленим). | |||||||||||||
Столиця | Нійслел-Хурее (тепер Улан-Батор) | ||||||||||||
Мови | монгольська | ||||||||||||
Релігії | тибетський буддизм | ||||||||||||
Форма правління | китайська ієрархія[en]a | ||||||||||||
Історія | |||||||||||||
- Китайські війська займають Ургу | жовтень 1919 | ||||||||||||
- Китайські війська зазнали поразки під Маймаченомb | березень 1921 | ||||||||||||
| |||||||||||||
a Згодом під бароном Унгерном. b російськими білими військами під командуванням барона Унгерна і, згодом, Монгольської народної партією і силами російської Червоної Армії.[1] | |||||||||||||
Окупація Зовнішньої Монголії (монг. Гадаад Монголын өөртөө эзэрхэх засгийг устгасан нь; кит. 外蒙古撤銷自治) — військова операція, очолювана бейянським урядом[en] Китайської Республіки, що почалась у жовтні 1919 року і тривала до початку 1921 року, коли китайські війська в Урзі були розбиті російськими білими військами барона Унгерна (бурятами[2], росіянами тощо) та монгольськими військами[3]. Війська Ургента, у свою чергу, до червня 1921 року зазнали поразки від Червоної армії та її монгольських союзників. [4]
У грудні 1911 р. Зовнішня Монголія скористалася Сіньхайською революцією та оголосили незалежність від імперії Цин чи будь-якого китайського та іноземного режиму. Політична система нової монгольської держави була теократичною монархією на чолі з богдо-ханом. Проте, паралельно створена Китайська республіка вважала Монголію складовою своєї території. В (1915) році була підписана Кяхтинська тристороння угода, за якою Росія (В стратегічних інтересах якої була незалежність Монголії), Китай і Монголія згідно якої Монголія мала стати автономією під китайським протекторатом.
Проте через Першу світову війну та Жовтневий переворот, вплив Росії у регіоні різко знизився. Бурят-Монголія та Урянхай на деякий час здобули самостійність.
Через загрозу незалежності з боку панмонголістів, якими керував отаман Григорій Семенов, монгольська знать була все більше і більше не задоволена політикою богдо-хана. Значна кількість монгольських аристократів відправила до номінального головнокомандуючого Фен Гочжана (що на той час мав під орудою Пекін) петицію з проханням ліквідувати автономію.
Колишній воєнний міністр Китаю, лідер ворожої Фен Гочжану аньхойської кліки, Дуань Ціжуй, бачив у нападі на Монголію перспективу зростання свого авторитету і наказав своєму найближчому сподвижнику Сюй Шучженю очолити воєнну експедицію за встановлення контролю над регіоном.
Аньхойська кліка, відома також як група Анфу, була прояпонським воєнним угрупуванням, що на той час у Китаї протистояла націоналістична чжілійська кліка.
Шучженю потребував прямого приєднання Монголії до підконтрольної території його клікою. Прикриттям служило твердження що його, ніби-то, запросили декілька монгольських князів, котрі захотіли щоб Північно-східна прикордонна армія (Командиром якої Шучжень був) захищала їх країну від вторгнення більшовиків[джерело?].
Експедиція мала розпочатися у липні 1919 р., проте поїзд, що мав доставити китайським військовикам обладнання, вийшов з ладу. У жовтні того-ж року, передовий загін чисельністю у 4000 бійців без найменшого спротиву зайняв Ургу (Нині — Улан-Батор). Ще 10 000 бійців зайняли решту країни.
За деякими даними[якими?], окупація відбулася з ініціативи японців, для того щоб передбачити потік російських мігрантів які могли тікати на територію Монголії. Щоб не псувати репутацію на міжнародній арені, після окупації Японська імперія перестала допомагати колишнім протеже.
У 1919-1921 роках регіон знаходився під владою Сюй Шучженя. З його ініціативи у 1920 р. Богдо-хан і монгольська знать пройшли зневажливу церемонію, під час якої вони схилялися перед Шучженем і перед прапором союзу п'яти народів. Ця подія дала початок активного опору проти китайського правління, яке об'єдналося у монгольську народну партію.
З іншого боку, політика аньхойської кліки викликала тривогу у впливового феньтянського генерала Чжан Цзоліня. У липні вони примусили Шучженя відкликати більшу частину військ назад у Китай для боротьби з феньтянцями. Війська генерала були розбиті під час Чжилійсько-аньхойської війни і китайський гарнізон у Монголії залишився без командування.
Російський барон німецько-австрійського походження Роман фон Унгерн-Штернберг був покликаний з Півночі монгольським аристократом Цеваном для ліквідації окупаційного режиму. Між його силами та китайцями зав'язалися тривалі бої за Ургу. Врешті-решт місто перейшло під контроль Унгерна, котрий відновив богдо-ханський режим. Через міжусобну війну, Піднебесна вийшла з боротьби за владу у Монголії.
Монархія протрималась в країні трохи більше двох місяців, після чого, в результаті революції була встановлена Монгольська Народна Республіка. Імовірно, саме китайська окупація спричинила поширення комуністичного руху серед монголів.
Це була остання окупація Монголії як від рук китайців, так і іноземців у цілому.
- ↑ Stephen Kotkin (6 листопада 2014). Stalin: Volume I: Paradoxes of Power, 1878-1928. Penguin Publishing Group. с. 282–. ISBN 978-0-698-17010-0.
- ↑ Willard Sunderland (9 травня 2014). The Baron's Cloak: A History of the Russian Empire in War and Revolution. Cornell University Press. с. 224–. ISBN 978-0-8014-7106-3. Архів оригіналу за 14 квітня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
- ↑ Alfred J. Rieber (25 серпня 2015). Stalin and the Struggle for Supremacy in Eurasia. Cambridge University Press. с. 83–. ISBN 978-1-316-35219-9. Архів оригіналу за 14 квітня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
- ↑ [1] [Архівовано 21 грудня 2021 у Wayback Machine.]
- Warlord Politics in China: 1916—1918, Hsi-sheng Chi, 1976.