Очікує на перевірку

Пеніциламін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пеніциламін
Систематизована назва за IUPAC
(2S)-2-amino-3-methyl-3-sulfanylbutanoic acid
Класифікація
ATC-код M01CC01
PubChem 5852
CAS 52-67-5
DrugBank DB00859
KEGG D00496
Торгівельне
найменування 		Cuprimine, Купреніл (Cuprenyl), Depen, інші
Хімічна структура
Формула C5H11NO2S 
Мол. маса 149.21 г/моль
Синоніми Д-пеніциламін (D-penicillamine)
Фармакокінетика
Біодоступність різна
Метаболізм печінка
Період напіввиведення 1 год
Екскреція нирки
Реєстрація лікарського засобу в Україні

Пеніциламін (Купреніл, Cuprimine), є препаратом, який в основному використовується для лікування хвороби Вільсона.[1][2][3] Він також використовується для людей з: каменями в нирках, які мають високий рівень цистину в сечі, ревматоїдним артритом і різним отруєннями важкими металами[en].[1][3][4][5] Його приймають всередину.[5]

Медичне використання

[ред. | ред. код]

Пеніциламін був схвалений для медичного використання в США в 1970 році.[3] Він включений до переліку основних лікарських засобів Всесвітньої організації охорони здоров'я.[6]

Використовується як хелатувальний агент:

  • При хворобі Вільсона, рідкісному генетичному розладі метаболізму міді, лікування пеніциламіном залежить від його зв'язування з накопиченою міддю та виведення із сечею.[7]
  • Пеніциламін був другою лінією лікування отруєння миш'яком після димеркапролу[en] (англ. British anti-Lewisite (BAL)).[8] Більше не рекомендується.[9]

При цистинурії, спадковому розладі, при якому високий рівень цистину в сечі призводить до утворення цистинових каменів, пеніциламін зв'язується з цистеїном, утворюючи змішаний дисульфід, який є більш розчинним, ніж цистин.[10]

Пеніциламін використовується для лікування склеродермії.[11][12]

Пеніциламін можна використовувати як хворобо-модифікувальний протиревматичний препарат[en] (англ. DMARD) для лікування важкого активного ревматоїдного артриту у пацієнтів, які не відповіли на адекватне випробування традиційної терапії[13], хоч сьогодні він рідко використовується через доступність інгібіторів ФНП[en] та інші засоби, такі як тоцилізумаб і тофацитиніб. Пеніциламін діє шляхом зменшення кількості Т-лімфоцитів, пригнічення функції макрофагів, зниження IL-1, зменшення ревматоїдного фактора та запобігання перехресному зшиванню колагену.

Побічні ефекти

[ред. | ред. код]

Поширені побічні ефекти включають висип, втрату апетиту, нудоту, діарею та низький рівень лейкоцитів у крові.[1][3] Інші серйозні побічні ефекти включають проблеми з печінкою, облітеруючий бронхіоліт і міастенію.[3] Не рекомендується людям з червоним вовчаком.[1][5] Застосування під час вагітності може завдати шкоди дитині.[5] Пеніциламін діє шляхом зв'язування важких металів; Утворені комплекси пеніциламін-метал потім виводяться з організму з сечею.[3]

Пригнічення кісткового мозку, дисгевзія, анорексія, блювота та діарея є найпоширенішими побічними ефектами, які спостерігаються приблизно у 20–30 % пацієнтів, які отримували пеніциламін.[14][15]

Інші можливі побічні ефекти включають:

Хімія

[ред. | ред. код]
D-(–)-(S)-Penicillamine
(antiarthritic)
L-(+)-(R)-Penicillamine
(toxic)
Енантіомери пеніциламіну

Пеніциламін є трифункціональною органічною сполукою, що складається з тіолу, аміну та карбонової кислоти. Він структурно подібний до α-амінокислоти цистеїну, але має гемінал диметильні замісники α до тіолу. Як і більшість амінокислот, це безбарвна тверда речовина, яка існує в цвіттеріонній формі при фізіологічному pH.

Пеніциламін є хіральним препаратом з одним стереогенним центром та існує як пара енантіомерів. (S)-енантіомер, еутомер, є антиартритним, тоді як дистомер (R)-пеніциламін надзвичайно токсичний.[23] З двох його енантіомерів L-пеніциламін (з абсолютною конфігурацією R) є токсичним, оскільки він пригнічує дію піридоксину (також відомого як вітамін B6).[24] Цей енантіомер є метаболітом пеніциліну, але сам по собі не має антибіотичних властивостей.[25] Відомі різноманітні комплексні структури пеніциламін-мідь.[26]

Історія

[ред. | ред. код]

Джон Волше вперше описав застосування пеніциламіну при хворобі Вільсона в 1956 році[27]. Він виявив цю сполуку в сечі пацієнтів (включаючи себе), які приймали пеніцилін, і експериментально підтвердив, що вона збільшує виведення міді із сечею шляхом хелатування. Спочатку йому було важко переконати кількох світових експертів того часу (Денні Брауна та Камінґса) в його ефективності, оскільки вони вважали, що хвороба Вільсона є головною проблемою не гомеостазу міді, а метаболізму амінокислот, і що димеркапрол слід використовувати як хелатор. Пізніші дослідження підтвердили як мідьцентровану теорію, так і ефективність D-пеніциламіну. Уолше також був піонером інших хелаторів у хворобі Вільсона, таких як триетилентетрамін і тетратіомолібдат.[28]

Пеніциламін вперше був синтезований Джоном Корнфортом під керівництвом Роберта Робінсона.[29]

Пеніциламін використовується при ревматоїдному артриті з першого успішного випадку в 1964 році.[30]

Вартість

[ред. | ред. код]

У Сполучених Штатах у 2016 році компанія Valeant підняла вартість препарату приблизно з 500 доларів США до 24 000 доларів США для курсового лікування на місяць.[31] В Україні ціна в 2022 р. зросла приблизно на 10 % у порівннянні із 2021 р.[32]

Синоніми

[ред. | ред. код]

(S)-3,3-dimethylcysteine, D-penicillamine, Penicilamina, Penicillamine, диметил цистеїн[22], 3-меркапто-D-валін[33]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ПЕНІЦИЛАМІН (PENICILLAMINUM) Опис активної речовини
  2. ↑ Терапія хвороби Вільсона // Медицина світу, 2006
  3. ↑ а б в г д е Penicillamine. The American Society of Health-System Pharmacists. Архів оригіналу за 21 December 2016. Процитовано 8 грудня 2016.
  4. ↑ Антидоти // ФЕ
  5. ↑ а б в г WHO Model Formulary 2008 (вид. Stuart MC, Kouimtzi M, Hill SR (eds.)). 2009. с. 64, 592. ISBN 9789241547659. hdl: 10665/44053
  6. ↑ World Health Organization model list of essential medicines: 21st list 2019. Geneva. 2019. WHO/MVP/EMP/IAU/2019.06. License: CC BY-NC-SA 3.0 IGO.
  7. ↑ Peisach, J.; Blumberg, W. E. (1969). A mechanism for the action of penicillamine in the treatment of Wilson's disease. Molecular Pharmacology. 5 (2): 200—209. PMID 4306792.
  8. ↑ Peterson, R. G.; Rumack, B. H. (1977). D-Penicillamine therapy of acute arsenic poisoning. The Journal of Pediatrics. 91 (4): 661—666. doi:10.1016/S0022-3476(77)80528-3. PMID 908992.
  9. ↑ Hall, A. H. (2002). Chronic arsenic poisoning. Toxicology Letters. 128 (1–3): 69—72. doi:10.1016/S0378-4274(01)00534-3. PMID 11869818.
  10. ↑ а б Rosenberg, L. E.; Hayslett, J. P. (1967). Nephrotoxic Effects of Penicillamine in Cystinuria. JAMA: The Journal of the American Medical Association. 201 (9): 698—9. doi:10.1001/jama.1967.03130090062021. PMID 6071831.
  11. ↑ Горбунцов В. В., Романенко К. В., Романенко В. Н. (2015). Сучасні аспекти патогенетичної терапії хворих на склеродермію. Огляд літератури (PDF). Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология (3-4): 106. Процитовано 8 листопада 2022. {{cite journal}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  12. ↑ Steen, V. D.; Medsger Jr, T. A.; Rodnan, G. P. (1982). D-Penicillamine therapy in progressive systemic sclerosis (scleroderma): A retrospective analysis. Annals of Internal Medicine. 97 (5): 652—659. doi:10.7326/0003-4819-97-5-652. PMID 7137731.
  13. ↑ Cuprimine (penicillamine) Capsules for Oral Use. U.S. Full Prescribing Information (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 8 September 2015. Процитовано 29 квітня 2016.
  14. ↑ а б в Camp, A. V. (1977). Penicillamine in the treatment of rheumatoid arthritis. Proceedings of the Royal Society of Medicine. 70 (2): 67—69. doi:10.1177/003591577707000201. PMC 1542978. PMID 859814.
  15. ↑ Grasedyck, K. (1988). D-Penicillamine—side effects, pathogenesis and decreasing the risks. Zeitschrift für Rheumatologie. 47 Suppl 1: 17—19. PMID 3063003.
  16. ↑ а б Fishel, B.; Tishler, M.; Caspi, D.; Yaron, M. (1989). Fatal aplastic anaemia and liver toxicity caused by D-penicillamine treatment of rheumatoid arthritis. Annals of the Rheumatic Diseases. 48 (7): 609—610. doi:10.1136/ard.48.7.609. PMC 1003826. PMID 2774703.
  17. ↑ Mitchell, Richard Sheppard; Kumar, Vinay; Abbas, Abul K.; Fausto, Nelson (2007). Table 14-2. Robbins Basic Pathology (вид. 8th). Philadelphia: Saunders. ISBN 978-1-4160-2973-1.
  18. ↑ Chalmers, A.; Thompson, D.; Stein, H. E.; Reid, G.; Patterson, A. C. (1982). Systemic lupus erythematosus during penicillamine therapy for rheumatoid arthritis. Annals of Internal Medicine. 97 (5): 659—663. doi:10.7326/0003-4819-97-5-659. PMID 6958210.
  19. ↑ Bolognia, Jean та ін. (2007). Dermatology. Philadelphia: Elsevier. ISBN 978-1-4160-2999-1.2nd edition.
  20. ↑ Underwood, J. C. E. (2009). General and Systemic Pathology. Elsevier Limited. ISBN 978-0-443-06889-8.
  21. ↑ Taylor; Cumming; Corenblum (31 січня 1981). Successful treatment of D-penicillamine-induced breast gigantism with danazol. Br Med J. 282 (6261): 362—3. doi:10.1136/bmj.282.6261.362-a. PMC 1504185. PMID 6780026.
  22. ↑ а б ПЕНІЦИЛАМІН // УТІС, 2018
  23. ↑ Ariens, E.J (1989). Chiral Separations by HPLC. Chichester: Ellis Horwwod, Chichester. с. 31—68.
  24. ↑ Aronson, J. K. (2010). Meyler's Side Effects of Analgesics and Anti-inflammatory Drugs. Amsterdam: Elsevier Science. с. 613. ISBN 9780080932941. Архів оригіналу за 10 вересня 2017.
  25. ↑ Parker, C. W.; Shapiro, J.; Kern, M.; Eisen, H. N. (1962). Hypersensitivity to penicillenic acid derivatives in human beings with penicillin allergy. The Journal of Experimental Medicine. 115 (4): 821—838. doi:10.1084/jem.115.4.821. PMC 2137514. PMID 14483916.
  26. ↑ Birker, Paul J. M. W. L.; Freeman, Hans C. (1977). Structure, properties, and function of a copper(I)–copper(II) complex of D-penicillamine: pentathallium(I) μ8-chloro-dodeca(D-penicillaminato)octacuprate(I)hexacuprate(II) n-hydrate. J. Am. Chem. Soc. 99 (21): 6890—6899. doi:10.1021/ja00463a019. PMID 903530.
  27. ↑ Walshe, J. M. (Jan 1956). Wilson's disease; new oral therapy. Lancet. 270 (6906): 25—6. doi:10.1016/S0140-6736(56)91859-1. PMID 13279157.
  28. ↑ Walshe, J. M. (Aug 2003). The Story of Penicillamine: a Difficult Birth. Mov. Disord. 18 (8): 853—9. doi:10.1002/mds.10458. PMID 12889074.
  29. ↑ Oakes, Elizabeth H. (2007). Encyclopedia of World Scientists. Infobase Publishing. с. 156. ISBN 9781438118826.
  30. ↑ Jaffe, I. A. (1964). Rheumatoid Arthritis with Arteritis; Report of a Case Treated with Penicillamine. Annals of Internal Medicine. 61: 556—563. doi:10.7326/0003-4819-61-3-556. PMID 14218939.
  31. ↑ Petersen, Melody. How 4 drug companies rapidly raised prices on life-saving drugs. Los Angeles Times. Процитовано 27 березня 2019.
  32. ↑ Купреніл таблетки, статистика
  33. ↑ Купреніл табл. в/о 250 мг (100 од.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пеніциламін&oldid=42475991