Роберт Робінсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роберт Робінсон
Robert Robinson organic chemist.jpg
Народився 13 вересня 1886
Честерфілд, Дербшір, Велика Британія[1]
Помер 8 лютого 1975(1975-02-08) (88 років)
Great Missenden, Бакінгемшір, Велика Британія[1]
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Alma mater Манчестерський університет
Галузь наукових інтересів органічна хімія, біохімія
Відомі учні Джон Корнфорт
Нагороди Медаль Деві (1930)
Медаль Коплі (1942)
Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1947)
Медаль Франкліна (1947)
Медаль Прістлі (1953)

Роберт Робінсон (англ. Sir Robert Robinson; нар.13 вересня 1886(18860913), Раффорд, поблизу м. Честерфілд, Велика Британія — пом.8 лютого 1975, Great Missenden, Бакінгемшір, Велика Британія)[1] — англійський хімік-органік, член Лондонського королівського товариства (1920). Лауреат Нобелівської премії з хімії (1947).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в маєтку Руффорд Фарм, недалеко від Честерфілда (графство Дербішир), старшим з п'яти дітей Вільяма Бребері Робінсона і Джейн Давенпорт. Сім'я досягала успіху, займаючись виробництвом перев'язувальних матеріалів. Коли Роберту були три роки, Робінсони поселилися недалеко від Нью-Бремптона.

Закінчивши честерфілдську середню школу, Робінсон поступив у Фалнекську школу — навчальний заклад релігійної общини моравських братів, розташований між Лідсом і Бредфордом. Робінсон залишався тут до 1902, а потім поступив в Манчестерський університет.

Хімічний факультет Манчестерського університету, на чолі якого стояв В. Перкін-молодший, був провідним центром наукових досліджень. Членом факультету тоді був Хаїм Вейцман (1874—1952), майбутній перший президент Ізраїлю (19481952), а однокурсником Робінсона — В. Говорт (Нобелівський лауреат, 1937). У 1905, закінчивши на відмінно університет, Робінсон став працювати в приватній науково-дослідній лабораторії Перкіна. З 1907 вивчав структуру і хімічні властивості бразиліна — фарбника, що отримується з дерева.

Робінсон повернувся в Манчестерський університет в 1906 і в 1907—1909 став стипендіатом. У 1910 отримав докторський ступінь, а два роки по тому, у віці 26 років, став першим професором органічної хімії в університеті Сіднея в Австралії. Робінсон завідував кафедрами органічної хімії в університетах Ліверпуля (1915–1920), Сент-Ендрю (1921), Манчестера (1922–1928), Університетському коледжі Лондона (1928–1930) і став наступником Перкіна в Оксфордському університеті.

У 1920 Робінсон працював керівником науково-дослідних робіт фірми «Бритіш дайстафф корпорейшн», а в 1929 став консультантом з фарбників фірми «Імперіал кемікл індастріз лімітед». З 1922 Робінсон разом з Девідом Дойгом Праттом почав публікувати серію робіт, присвячених фарбникам, які мали будову бензопірілієвих солей.

Наукова робота[ред.ред. код]

Проте основний інтерес для Робінсона представляли алкалоїди. У 1925 спільно із співробітником Дж. М. Галландом Робінсон вивчив структуру морфіну і тоді ж синтезував берберин. Наступного року він встановив структуру неопіну (бета-кодеїну), а в 1935 синтезував бікуккулін.

Схема синтезу тропінону

Оскільки приготування гідрастину, наркотину і тропінону (тісно пов'язаного з атропіном і кокаїном) не склало труднощів, Робінсон вважав, що подібним же чином вони мають синтезуватися рослинами. Його теорія біогенезу алкалоїдів була пізніше підтверджена аналізом (за допомогою ізотопної мітки) реакцій, що відбуваються в рослинах. Таким чином, він довів біогенетичну спорідненість псевдострихніну і воміцину (1948). Синтезував, а потім визначив структуру багатьох інших алкалоїдів, зокрема бруцину, акуаміцину і (спільно з Р. Вудвордом — Нобелівська премія, 1965) аймаліну.

Стрихніном Робінсон почав займатися ще в 1910, коли вони разом з Перкіним запропонували помилкову формулу цієї речовини. У 1945 Робінсон прийшов до правильної формули стрихніну, а синтезував його Р. Вудворд в 1954.

Разом з дружиною Робінсон провів дослідження квіткових пігментів антоціану (синювато-червоного кольору) і антоксантину (жовтого кольору). Вони синтезували багато пігментів, ідентичних природним речовинам, розробили експрес-тести визначення пігментів і опублікували каталог пігментів квітів.

Ще однією цікавою для Робінсона структурою були стероїди. У співпраці з багатьма ученими, зокрема з Дж. В. Корнфортом (Нобелівський лауреат, 1975), Робінсон отримав жіночий гормон естрон і три синтетичних естрогена: стильбестрол, гексестрол і дієнестрол.

Зробив внесок до електронної теорії органічних сполук, в уявлення про розподіл електронів і мезомерії в ароматичних сполуках (1922–1926).

Після початку Другої світової війни займався вибуховими речовинами і захистом від хімічної зброї, став одним з творців хімії антибіотиків і організаторів виробництва протималярійних препаратів у Великобританії.

У 19451950 Робінсон — президент Лондонського королівського товариства і важлива його роль в налагодженні науково-дослідної роботи в післявоєнні роки, він сприяв активізації діяльності міжнародних наукових союзів.

У 1947 Робінсону була присуджена Нобелівська премія «за дослідження біологічно важливих рослинних продуктів, особливо алкалоїдів». Знання будови і розробка методів синтезу алкалоїдів служить базою для їх майбутнього промислового виробництва. Будова того або іншого алкалоїду, що є лікарським засобом, служить відправною точкою для пошуків нових синтетичних лікарських засобів. Так, синтез аналогів кокаїну привів до синтезу новокаїну, аналога хініну — до отримання акрихіну тощо. Алкалоїди і лікарські речовини, отримані в результаті синтетичних пошуків їхніх аналогів, складають значну частину сучасних ліків.

Розроблені Робінсоном в процесі досліджень синтетичні методи і аналітичні прийоми збагатили арсенал хіміків-органіків. Так, в 1937 він створив власний метод синтезу карбоциклічних структур, що знайшов застосування в практиці органічного синтезу, а його теоретичні положення в області органічної хімії увійшли до всіх сучасних підручників.

Разом з Р. Вудвордом заснував журнал з органічної хімії «Тетраедрон», в 1957 вийшов перший його номер. Журнал має заслужений авторитет.

Колега Робінсона по Манчестерському університету Вейцман розробив процес крекінгу нафти, який ліг в основу діяльності компанії «Петрокеміклз лімітед». Робінсон був директором цієї компанії. У 1935 «Петрокеміклз» увійшла до компанії «Shell», де він був директором, а потім до 1975 посідав посаду консультанта.

Член понад 30 урядових комітетів, низку яких він очолював. У 1947 — делегат Великобританії на першій конференції ЮНЕСКО. У 1951 — президент Британської асоціації сприяння розвитку науки і президент Товариства хімічної промисловості (1958–1959).

Особисте життя[ред.ред. код]

Захоплювався музикою, фотографією і літературою. Завзятий садівник. Працюючи в Австралії, вони здійснював сходження на новозеландські Альпи і до початку Другої світової війни проводив відпустку в горах Великобританії, Норвегії, в Піренеях і Альпах. Коли Робінсону було 80 років, він зійшов на Столову гору в Південній Африці.

Неодноразово завойовував титул шахового чемпіона, був президентом Британської шахової федерації (1950–1953). Після 80 років Робінсон осліпнув, але продовжував грати в шахи по листуванню, а за два роки до смерті написав (спільно з Р. Едвардсом) книгу «Мистецтво і наука шахів».

За кілька років до смерті Робінсон почав писати 2-томну автобіографію і підручник «Введення в органічну хімію», який був опублікований після його смерті.

Роботи[ред.ред. код]

  • A synthesis of tropinone // J.Chem Soc. 1917. V. 111; A theory of the mechanism of the phytochemical synthesis of certain alkaloids // J.Chem Soc. 1917. V. 111; An electrochemical theory of the mechanism of organic reactions // Inst. Internat. Chim. Solvay Conseil Chim. 4e Conseil. Brussels, 1932.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Sir Robert Robinson // NNDB

Посилання[ред.ред. код]