Скаржинський Віктор Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віктор Скаржинський
Народився1787(1787)
Трикрати, Ольвіопольський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер1861(1861)
Трикрати, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
ПохованняПерший Християнський цвинтар
ГромадянствоРосійська імперія
Діяльністьпоміщик
Alma materМосковський університет благодійний пансіон
Титулграф[d]
РідСкаржинські
БатькоСкаржинський Петро Михайлович
МатиБулацель Уляна Григорівна
У шлюбі зМилорадович Варвара Григорівна
Нагороди
Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом
Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Герб
Герб

Ві́ктор Петро́вич Скаржи́нський (1787(1787), Трикрати, Ольвіопольський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія — 1861, там само) — герой французько-російської війни 1812 року, діяч сільського господарства, один з піонерів і пропаґандистів степового і полезахисного лісорозведення. Походив з давнього українського козацького роду Скаржинських.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Віктор Петрович Скаржинський народився 1787 року в родовому помісті — селі Трикрати, навчався в Херсоні, Миколаєві, Санкт-Петербурзі, служив у петербурзькому департаменті народної освіти. В 1811 році повернувся в родинний маєток.

Після початку Франко-російської війни 1812 року на власні кошти першим на Херсонщині організував з своїх селян військовий ескадрон свого імені у складі 188 чоловік. «Ескадрону сєму називатись іменем Скаржинського» — писав герцог де Рішельє. Ескадрон відзначився в боях на території Білорусі (при Лагойську, Орлі, Борисові) та у закордонному поході російських військ, зокрема під час облоги Торна (Пруссія). За участь у війні з Наполеоном нагороджений орденом Св. Анни ІІ ступеня[1].

Герб Скаржинських на їх садибі в с. Трикрати

Протягом 1818—1823 років Віктор Петрович очолював дворянство Херсонської губернії[2].

По завершенні війни Скаржинський організував у своєму маєтку Трикрати передове на той час господарство з поліпшеними сівозмінами. Заклав помологічний сад (221 ґатунок), дендрарій (281 вид.) з плантацією шовковиці при ньому (150 га) і плодовий сад з виноградником (100 га). Організував лісові розсадники і розробив агротехніку вирощування садивного матеріалу щодо степових умов. Акліматизував ряд деревних порід і кущів Південної Америки і Західної Європи.

На 1853 рік його лісопосадки перевищували 400 гектарів, для накопичення води в балках було облаштовано греблі і споруджено 40 ставків[3]. Дендрологічний сад у його маєтку нараховував близько 300 видів дерев (кедри, сосни, туї, тамарикси, ялівці — насіння імпортувалися з Німеччини, США, Франції), плодовий сад — близько 200 видів (140 сортів яблук, 81 сорт груш, 20 сортів вишень і слив, 50 сортів абрикос). Щорічно з виноградників Скаржинського виготовляли біля 8 тис. цебер вина[4]. Сучасне державне заповідне урочище Трикратський ліс є колишнім маєтком Скаржинського.

Винайшов і впровадив для захисту сільгоспугіддь лісосмуги. Постачав саджанці з власного розсадника в Одеський ботанічний сад, для акацієвих алей в П'ятигорську, парків Алупки і Місхора.

Помер у 1861 році у своєму маєтку в Трикратах.

Похований на Першому Християнському цвинтарі Одеси.[5] 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Скаржинського відсутні.[6]

Нагороди та почесні звання

[ред. | ред. код]
Пам'ятник Скаржинському в Одесі

За участь у Франко-російській війні 1812 року нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня з бантом.

У 1816 році за мужність і відданість нагороджений орденом Святої Анни II ступеня з діамантами.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Після смерті у 1813 році сестри Лідії та загибелі в битві під Кульмом молодшого брата Миколи, Віктор Скаржинський залишився єдиним нащадком і спадкоємцем своїх батьків.

У 1817 році одружився з Варварою Григорівною Милорадович (1797—1852). У подружжя народилось чотири сини: Петро, Костянтин, Григорій, Віктор і дочка Надія.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

16 червня 1872 року у міському саду Одеси, в присутності віце-президента і членів Товариства сільського господарства Південної Росії, почесних і посадових осіб міста і численної публіки відбулося святкове відкриття пам'ятника Віктора Скаржинському (зруйнований в 1937 році радянською владою).

Ім'ям Віктора Скаржинського названо вулицю у Миколаєві і провулок у місті Первомайську.

У місті Одеса перейменували увіз Восьмого Березня на узвіз Віктора Скаржинського.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://bibl.kma.mk.ua/pdf/naukpraci/history/2008/76-63-26.pdf[недоступне посилання з липня 2019]
  2. Милорадович Григорий Александрович. Списки губернских предводителей дворянств Российской империи. 1785-1895. — Чернигов : Типография Губернского Земства, 1895. — С. 34.
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 жовтня 2011. Процитовано 24 травня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. Башли М. Участь дворянства в діяльності «Товариства сільського господарства Південної Росії» / М. Башли // Наукові записки з української історії. — 2014. — Вип. 34. — С. 119-125. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzzui_2014_34_19
  5. Храм Всех Святых. Список захороненных людей. Сайт Церкви Всіх Святих Одеської єпархії УПЦ (МП) (рос.). Архів оригіналу за 27 липня 2012. Процитовано 15 квітня 2011.
  6. Шевчук А. Спасти мемориал — защитить честь города // Газета «Вечерняя Одесса». — 2010. — Вип. 118—119 (9249—9250) (14 серпня). Архівовано з джерела 3 червня 2016. Процитовано 2016-08-08. (рос.)

Література та джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]