Овсієнко Василь Васильович: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
м clean up за допомогою AWB (8853) |
ЯГВ (обговорення | внесок) →Правозахисна діяльність: вікіфікація |
||
Рядок 32: | Рядок 32: | ||
== Правозахисна діяльність == |
== Правозахисна діяльність == |
||
Весною [[1968]] р. виготовив декілька фотовідбитків трактату [[Іван Дзюба|Івана Дзюби]] [[“Інтернаціоналізм чи русифікація?”]], інтенсивно розповсюджував [[самвидав]] у середовищі студентів. [[1972]] допомагав [[Василеві Лісовому]] та [[Євген Пронюк|Євгенові Пронюку]] видати VI («київський») випуск журналу [[Український вісник|«Український вісник»]], і «Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України» Лісового. |
Весною [[1968]] р. виготовив декілька фотовідбитків трактату [[Іван Дзюба|Івана Дзюби]] [[Інтернаціоналізм чи русифікація?|“Інтернаціоналізм чи русифікація?”]], інтенсивно розповсюджував [[самвидав]] у середовищі студентів. [[1972]] допомагав [[Лісовий Василь Семенович|Василеві Лісовому]] та [[Євген Пронюк|Євгенові Пронюку]] видати VI («київський») випуск журналу [[Український вісник|«Український вісник»]], і «Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України» Лісового. |
||
З серпня [[1972]] р. працював учителем української мови та літератури в с. [[Ташань]] [[Переяслав-Хмельницький район|Переяслав-Хмельницького р-ну]] [[Київська область|Київської обл.]], де написав статтю «Добош і опришки, або Кінець шістдесятників», робив записи літературного характеру, які пізніше були використані слідством для шантажу психіатричною експертизою. |
З серпня [[1972]] р. працював учителем української мови та літератури в с. [[Ташань]] [[Переяслав-Хмельницький район|Переяслав-Хмельницького р-ну]] [[Київська область|Київської обл.]], де написав статтю «Добош і опришки, або Кінець шістдесятників», робив записи літературного характеру, які пізніше були використані слідством для шантажу психіатричною експертизою. |
||
Заарештований 5 березня [[1973]] р. за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. I [[Кримінальний кодекс України|КК]] [[УРСР]]) у формі розповсюдження літератури [[самвидав|самвидаву]]. 6 грудня [[1973]] р. разом із [[Євген Пронюк|Пронюком]] і [[Лісовим]] засуджений Київським обласним судом до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму. |
Заарештований 5 березня [[1973]] р. за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. I [[Кримінальний кодекс України|КК]] [[УРСР]]) у формі розповсюдження літератури [[самвидав|самвидаву]]. 6 грудня [[1973]] р. разом із [[Євген Пронюк|Пронюком]] і [[Лісовий Василь Семенович|Лісовим]] засуджений Київським обласним судом до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму. |
||
У мордовських таборах ЖХ-385/19 (сел. Лісне [[:ru:Теньгушевский район Мордовии|Теньгушевського р-ну]] [[Мордовія|Мордовської АРСР]]) і 17-А (сел. Озерне [[:ru:Зубово-Полянский район Мордовии|Зубово-Полянського р-ну]]) брав участь в акціях протесту. 20 серпня [[1976]] р. під час «профілактики» в Київському [[Комітет Державної Безпеки|КДБ]] відмовився від визнання вини. |
У мордовських таборах ЖХ-385/19 (сел. Лісне [[:ru:Теньгушевский район Мордовии|Теньгушевського р-ну]] [[Мордовія|Мордовської АРСР]]) і 17-А (сел. Озерне [[:ru:Зубово-Полянский район Мордовии|Зубово-Полянського р-ну]]) брав участь в акціях протесту. 20 серпня [[1976]] р. під час «профілактики» в Київському [[Комітет Державної Безпеки|КДБ]] відмовився від визнання вини. |
||
Рядок 46: | Рядок 46: | ||
18 листопада 1978 р. був затриманий міліцією у зв'язку з приїздом до нього члена [[Українська Гельсінська Група|УГГ]] [[Мешко Оксана Яківна|Оксани Мешко]] та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вульгарно вилаяв його і виштовхнув із сільради. Подав на міліціонерів і кагебіста в суд, унаслідок чого проти нього самого 1 грудня [[1978]] р. було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору — ніби відірвав міліціонерові два ґудзики. |
18 листопада 1978 р. був затриманий міліцією у зв'язку з приїздом до нього члена [[Українська Гельсінська Група|УГГ]] [[Мешко Оксана Яківна|Оксани Мешко]] та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вульгарно вилаяв його і виштовхнув із сільради. Подав на міліціонерів і кагебіста в суд, унаслідок чого проти нього самого 1 грудня [[1978]] р. було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору — ніби відірвав міліціонерові два ґудзики. |
||
7-8 лютого 1979 р. засуджений Радомишльським районним народним судом до 3 років позбавлення волі за ст. 188-1 ч. II. Заарештований у залі суду. Його текст «Замість останнього слова» став відомим на Заході. Карався в зонах № 55 (м. [[Вільнянськ]] [[Запорізька область|Запорізької обл.]]) і № 71 (м. [[Коростень]] [[Житомирська область|Житомирської обл.]]). Під час ув'язнення відмовився свідчити у справах [[Лук'яненко Левко Григорович|Левка Лук'яненка]], [[Миколи Матусевича]], [[Снєгірьов Євген Іванович|Гелія Снєгірьова]], [[Стус Василь Семенович|Василя Стуса]], [[Дмитра Мазура]], на захист останнього подав заяву в [[Комітет Державної Безпеки|КДБ]]. |
7-8 лютого 1979 р. засуджений Радомишльським районним народним судом до 3 років позбавлення волі за ст. 188-1 ч. II. Заарештований у залі суду. Його текст «Замість останнього слова» став відомим на Заході. Карався в зонах № 55 (м. [[Вільнянськ]] [[Запорізька область|Запорізької обл.]]) і № 71 (м. [[Коростень]] [[Житомирська область|Житомирської обл.]]). Під час ув'язнення відмовився свідчити у справах [[Лук'яненко Левко Григорович|Левка Лук'яненка]], [[Матусевич Микола Іванович|Миколи Матусевича]], [[Снєгірьов Євген Іванович|Гелія Снєгірьова]], [[Стус Василь Семенович|Василя Стуса]], [[Дмитра Мазура]], на захист останнього подав заяву в [[Комітет Державної Безпеки|КДБ]]. |
||
9 червня [[1981]] р. майор [[Комітет Державної Безпеки|КДБ]] Чайковський оголосив Овсієнкові про порушення проти нього справи за ч. ІІ ст. 62 і запропонував написати «покаянну» статтю в газету з осудом діяльності [[Українська Гельсінська Група|УГГ]], членом якої він був оголошений з дня зустрічі з [[Мешко Оксана Яківна|Оксани Мешко]]. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або — 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання. Засуджений Житомирським обласним судом 23-26 серпня [[1981]] р. |
9 червня [[1981]] р. майор [[Комітет Державної Безпеки|КДБ]] Чайковський оголосив Овсієнкові про порушення проти нього справи за ч. ІІ ст. 62 і запропонував написати «покаянну» статтю в газету з осудом діяльності [[Українська Гельсінська Група|УГГ]], членом якої він був оголошений з дня зустрічі з [[Мешко Оксана Яківна|Оксани Мешко]]. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або — 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання. Засуджений Житомирським обласним судом 23-26 серпня [[1981]] р. |
Версія за 19:02, 18 березня 2013
Василь Овсієнко | ||||
---|---|---|---|---|
Овсієнко В.В. (справа) з Павличко Д.В. в Українській Всесвітній Координаційній Раді | ||||
Ім'я при народженні | Василь Васильович Овсієнко | |||
Народився |
8 квітня 1949 Леніне (Ставки), Житомирська область, Україна | |||
Помер |
19 липня 2023 (74 роки) Київ, Україна | |||
Громадянство | Україна | |||
Національність | українець | |||
Місце проживання | Київ | |||
Діяльність | філолог, дисидент, публіцист | |||
Галузь | рух за громадянські права[1], дисидент[d][1] і політика[1] | |||
Знання мов | українська[1] | |||
Нагороди |
| |||
|
Васи́ль Васи́льович Овсіє́нко (*8 квітня 1949, село Леніне (Ставки) Радомишльського району Житомирської області) — український громадський діяч, розповсюджувач самвидаву, член Української Гельсінської Групи, політв'язень, публіцист, історик дисидентського руху, співробітник Харківської правозахисної групи.
Після закінчення в 1966 р. школи працював у колгоспі, в 1967 р. — літературним працівником районної газети в сел. Народичі Житомирської обл. У 1967—1972 рр. навчався на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Правозахисна діяльність
Весною 1968 р. виготовив декілька фотовідбитків трактату Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, інтенсивно розповсюджував самвидав у середовищі студентів. 1972 допомагав Василеві Лісовому та Євгенові Пронюку видати VI («київський») випуск журналу «Український вісник», і «Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України» Лісового.
З серпня 1972 р. працював учителем української мови та літератури в с. Ташань Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл., де написав статтю «Добош і опришки, або Кінець шістдесятників», робив записи літературного характеру, які пізніше були використані слідством для шантажу психіатричною експертизою.
Заарештований 5 березня 1973 р. за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. I КК УРСР) у формі розповсюдження літератури самвидаву. 6 грудня 1973 р. разом із Пронюком і Лісовим засуджений Київським обласним судом до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму.
У мордовських таборах ЖХ-385/19 (сел. Лісне Теньгушевського р-ну Мордовської АРСР) і 17-А (сел. Озерне Зубово-Полянського р-ну) брав участь в акціях протесту. 20 серпня 1976 р. під час «профілактики» в Київському КДБ відмовився від визнання вини.
Звільнившись 5 березня 1977 р., жив під адміністративним наглядом у рідному селі і працював у колгоспі художником-оформлювачем. Підтримував широкі листовні зв'язки з політв'язнями та їхніми родинами. Його інформація про події в мордовських таборах була опублікована в «Хронике текущих событий» і використана УГГ.
У вересні 1977 р. попереджений про кримінальну відповідальність на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 25 грудня 1972 р. Подав 7 січня 1978 р. заяву до ВВіРу з клопотанням про виїзд із СРСР, не брав участі у виборах. Написав для УГГ матеріали про становище засланців і піднаглядних та перший варіант спогадів «Світло людей».
18 листопада 1978 р. був затриманий міліцією у зв'язку з приїздом до нього члена УГГ Оксани Мешко та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вульгарно вилаяв його і виштовхнув із сільради. Подав на міліціонерів і кагебіста в суд, унаслідок чого проти нього самого 1 грудня 1978 р. було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору — ніби відірвав міліціонерові два ґудзики.
7-8 лютого 1979 р. засуджений Радомишльським районним народним судом до 3 років позбавлення волі за ст. 188-1 ч. II. Заарештований у залі суду. Його текст «Замість останнього слова» став відомим на Заході. Карався в зонах № 55 (м. Вільнянськ Запорізької обл.) і № 71 (м. Коростень Житомирської обл.). Під час ув'язнення відмовився свідчити у справах Левка Лук'яненка, Миколи Матусевича, Гелія Снєгірьова, Василя Стуса, Дмитра Мазура, на захист останнього подав заяву в КДБ.
9 червня 1981 р. майор КДБ Чайковський оголосив Овсієнкові про порушення проти нього справи за ч. ІІ ст. 62 і запропонував написати «покаянну» статтю в газету з осудом діяльності УГГ, членом якої він був оголошений з дня зустрічі з Оксани Мешко. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або — 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання. Засуджений Житомирським обласним судом 23-26 серпня 1981 р.
Карався в таборі особливого режиму ВС-389/36 в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., з 08 грудня 1987 р. — у зоні № 35 на ст. Всехсвятська. Брав участь в акціях протесту. Без клопотання помилуваний указом Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1988 р. Менше як за добу, літаком, спецконвоєм допроваджений у Житомир і звільнений 21 серпня. Працював у рідному селі художником-оформлювачем, бо до роботи вчителем не допустили.
Громадсько-політична діяльність
У вересні 1988 р. увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінської Спілки. 16 липня 1989 р. обраний головою Житомирської філії УГС. У листопаді 1989 р. — учасник експедиції з перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина. 30 квітня 1990 р. призначений секретарем УРП з видавничих справ. З 1 травня 1997 до 29 квітня 2001 — заступник голови Республіканської Християнської партії.
З червня 1998 р. — координатор програми Харківської правозахисної групи, поповнює електронний архів ХПГ біоґрафічними довідками та інтерв'ю колишніх політв'язнів.
Співголова Українського комітету “Гельсінкі-90”. З 1999 р. організовує експедиції на Соловецькі острови та в урочище Сандармох — на місце загибелі тисяч бранців т.зв. "Соловецького етапу", зокрема, Леся Курбаса, Миколи Зерова тощо.
Нагороди
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (7 квітня 2009) — за визначні заслуги перед Українською державою у відстоюванні прав і свобод людини, активну правозахисну, гуманістичну і громадську діяльність та з нагоди 60-річчя від дня народження[2]
- Орден «За заслуги» III ст. (26 листопада 2005) — за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність[3]
- Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод[4]
- 12 січня 2000 — Премія імені Василя Стуса за публіцистику.
- 17 березня 2006 — премія ім. Івана Огієнка в номінації «Громадська діяльність».
- 13 березня 2006 — Міжнародна літературна премія Фундації родини Воскобійників у жанрі мемуаристики.
Бібліоґрафія
Книги
- Оксана Мешко, козацька матір. До 90-ліття з дня народження. Спогади. Упорядкував В.Овсієнко. — К.: УРП, 1995.
- Світло людей. Спогади-нариси про Василя Стуса, Юрія Литвина, Оксану Мешко. Бібліотека журналу УРП «Республіка». Серія: політичні портрети, № 4. К., 1996. [5]
- Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. (Передмова) / Харківська правозахисна група; Упорядники Є. Ю. Захаров та В. В. Овсієнко; Худож.-оформлювач Б. Ф. Бублик. — Харків: Фоліо, 2001.
- Добром нагріте серце. До 90-річчя І. Б. Бровка (Упорядкування) / Харківська правозахисна група; Ред. В. О. Овсієнко, Худож.-оформлювач Борис Захаров. — Харків: Фоліо, 2005.
- Оксана Мешко. Не відступлюся! До 100-річчя з дня народження / Харківська правозахисна група; Упорядкували В. В. Овсієнко та О. Ф. Сергієнко. Художник-оформлювач Б.Захаров. — Харків: Фоліо, 2005.
- Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б. Є. Захаров. — Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005.
- Василь Стус у віддзеркаленнях. Спогади Василя Овсієнка про Василя Стуса. — Полтава, 2007.
Статті та есе
- Інкриміновано: антирадянська, наклепницька… // Донбас.— 1991.— № 1.
- Базар-1921. Базар-1990 // Вільне слово (Житомир).— 1991.— № 44.— 23 листопада.
- Любов. Добро. Свобода // Україна.— 1991.— № 24.
- Покіс // Самостійна Україна.— 1992.— № 2(23).
- Про Стуса // Літопис Голгофи України. Т. 1. — Львів: Меморіал, 1993.
- Таємно похований під № 9 // Не відлюбив свою тривогу ранню… Василь Стус — поет і людина. — К.: Український письменник, 1993.
- «Де все людською мукою взялось…» // Українська культура, 1996, № 2.
- Рух українських правозахисників призвів до краху російської радянської імперії та проголошення української демократичної держави // Самостійна Україна, 1996 р, № 21-22.
- Репресії проти Української Гельсінкської Групи в 1977 році // Український альманах. Варшава: Об'єднання українців у Польщі, 1997.
- Ми просто йшли… Десятиліття Українського Культурологічного клубу // Народна газета, 1997, № 50(331).
- Исторические, правовые и этические основы Украинской общественной группы содействия выполнению Хельсинкских соглашений (9 ноября 1976 года — 7 июля 1988 года // Права человека в России: прошлое и настоящее. Сборник докладов и материалов научно-практической конференции. Пермь. 21 — 23 июня 1999 г. — Пермь. 1999.
- «Нас порівняли мури, як статут» // Газ. «Час» (НРУ), 1999. — 26 березня.
- Меморіяльний музей у Кучино — совість Росії. Інформбюлетень ХПГ «Права людини», № 14(167), 1999. — 1-15 липня.
- Ці моторошні слова: Соловки, Сандармох… Інформбюлетень ХПГ «Права людини», № 17(172), 1999. — 15-31 серпня.
- Мистецтво переписувати історію, або Дещо про діяльність 5-го відділу КГБ // Ґаз. «Независимость», № 286 (15105) — 287(15106), 1999. — 29 вересня.
- Юнаки з огненної печі. (Передмова) // Харківська правозахисна група; Упорядник В. В. Овсієнко; Харків: Фоліо, 2001.
- Три повстання Січків: У двох томах. (Передмова). Спогади, інтерв'ю, листи, документи. / Харківська правозахисна група; Редактор-упорядник В. В. Овсієнко; ─ Харків: Фоліо, 2003.
- Ігор Кручик. Дисидент. Український тиждень. № 36 (149), вересень 2010. - С. 46-48.
Примітки
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ Указ Президента України № 229/2009 від 7 квітня 2009 року «Про нагородження В. Овсієнка орденом князя Ярослава Мудрого»
- ↑ Указ Президента України № 1653/2005 від 26 листопада 2005 року «Про відзначення державними нагородами України колишніх політичних в'язнів і репресованих»
- ↑ Указ Президента України № 937/2006 від 8 листопада 2006 року «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод»
- ↑ [http://www.ukrcenter.com/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0/66505/%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C-%D0%9E%D0%B2%D1%81%D1%96%D1%94%D0%BD%D0%BA%D0%BE Василь Овсієнко. Твори // Український Центр]
Див. також
- ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ на сайті ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ джерело: Овсієнко Василь. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. І.
- Біографічне інтерв'ю на сайті Харківської правозахисної групи
- Борис Захаров «Життя і доля Василя Овсієнка»
- Валерій Кравченко «Невиправний Василь Овсієнко»
- Василь Овсієнко «Гибель Василя Стуса»
- Василь Овсієнко «Початок великого терору»
- Народились 8 квітня
- Народились 1949
- Померли 19 липня
- Померли 2023
- Померли в Києві
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Кавалери ордена «За мужність» I ступеня
- Українська Гельсінська Група
- Дисиденти та правозахисники
- Українські політв'язні
- Український рух опору
- Учасники Помаранчевої революції
- Лауреати премії імені Василя Стуса