Очікує на перевірку

Франко Тарас Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Тарас Франко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Франко.
Тарас Іванович Франко
Тарас Франко, 1936 р.
Народився9 березня 1889(1889-03-09)
Львів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Помер13 листопада 1971(1971-11-13) (82 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР → II Польська Республіка → СРСР СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник, класичний філолог, викладач університету
Сфера роботикласична філологія[1] і творче та професійне письмоd[1]
Alma materЛНУ ім. І. Франка
ЗакладЛНУ ім. І. Франка і Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка
БатькоФранко Іван Якович
МатиФранко Ольга Федорівна
У шлюбі зФранко Катерина Іванівна
ДітиФранко Зиновія Тарасівна , Франко Роланд Тарасович
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Тара́с Іва́нович Франко́ (9 березня 1889, Львів — 13 листопада 1971, Київ) — український письменник, педагог. Член Спілки письменників СРСР. Син Івана Франка та Ольги Франко (Хоружинської), брат Андрія Франка, Петра Франка й Анни Ключко (Франко).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 9 березня 1889 року у Львові.

Навчався в Українській академічній гімназії, після закінчення якої студіював філологію на філософському факультеті Львівського університету. Студентом перекладав твори грецьких і латинських письменників, писав вірші, які опублікував під спільним заголовком «Старе і нове вино». Для поглиблення знань поїхав на рік до Віденського університету. Після закінчення Львівського університету учителював у місцевій гімназії. Під час Першої світової війни мобілізований Т. Франко захворів на тиф. Одужавши, поїхав у відрядження в підрозділ зв'язку на російсько-австрійський фронт.

Учительський відділ товариства «Сокіл-Батько» у Львові, весна 1913. Зліва направо: Іван Боберський, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олександр Довбенко, Ігор Федів.

Згодом вступив до Легіону Січових Стрільців Української Галицької Армії (УГА), в якому воював його молодший брат Петро. У 1919 р. у складі УГА опинився за Збручем.

Навесні 1920 р. потрапив у Кожухівський більшовицький концентраційний табір.

Достоту невідомо, коли вирвався на волю.

Згодом повернувся до Львова, де також учителював (перед тим учителював в Одесі). Написав велику наукову розвідку про твір Івана Франка «Лис Микита».

Т. Франко та З. Франко з родиною (Київ, 1960-ті роки)

У 1939 році переїхав жити до Станіславова, де перебував до 1945 року[2]. Спочатку викладав російську мову і літературу в гімназії, після вторгнення нацистської Німеччини викладав німецьку мову в Станіславській торговельній гімназії. Пізніше, із приходом радянської влади, знову викладав російську мову і літературу. Там він проживав разом із своєю сім'єю — дружиною Катериною, дочками Зіновією та Дарією і сином Роландом в будинку, що знаходиться на початку алеї парку імені Т. Шевченка за адресою вул. Шевченка, 95.

З 1945 року викладав класичну філологію у Львівському університеті; кандидатська праця: «Іван Франко і Борислав» (1953). У 1947–1949 роках був директором Літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові[3].

Був професором фізкультури («руханки») в Українській Академічній Гімназії, завзятим спортовцем та пропагандистом спорту серед молоді Львова[4].

У 1950–1963 роках — співробітник Інституту літератури АН УРСР.

Могила Тараса Франка

Помер 13 листопада 1971 року у віці 82 років у Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Творчість

[ред. | ред. код]

Починаючи з 1913 окремими виданнями вийшло дев'ять книжок Т. Франка, серед яких особливу цінність становлять його спогади «Про батька» (1956)[5].

Тарас Франко — автор оригінальних віршів і переспівів, переважно римських і грецьких поетів; написав «Нариси історії римської літератури» (1921), збірки гуморесок «Вздовж і впоперек» (1965)[5].

Як франкознавець брав участь у підготові 20 томів творів Івана Франка; книги «Про батька. Статті, спогади, оповідання» (1956). Автор оригінальних віршів і переспівів, головним чином з римських і грецьких поетів; підручник «Нариси історії римської літератури» (1921); збірки гуморесок «Вздовж і впоперек» (1965).

У нарисі «По той бік добра і зла»[6] Тарас Франко наводив шокуючі факти, що розкривали реальні обставини соціалістичного «господарювання» в Україні.

Найповніше зібрання творів Тараса Франка — «Вибране» у 2-х томах; упорядники Євген Баран, Наталя Тихолоз (Івано-Франківськ, 2015).

У 2019 році за сприяння Міжнародного фонду Івана Франка було видано збірку спогадів Тараса Франка «Як Франко з синами спорив».[7]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

На будинку, де він жив, що знаходиться на початку алеї парку імені Т. Шевченка за адресою вул. Шевченка, 95 у місті Івано-Франківськ йому встановлено меморіальну дошку.

У 2016 році, в Києві, за ініціативи Роланда Франка було відкрито меморіальну квартиру-музей родини Івана Франка, у приміщенні, куди в 1950 році радянська влада насильно переселила родину другого сина Івана Франка зі Львова.[8] До 130-річчя від дня народження Тараса Франка було відкрито експозицію «Загартований Франковий сокіл».[9]

Зображення

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Діда Роман. «Алеями міського парку». — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. с. 36
  3. ↑ Бонь В. Л. 60 років Львівському літературно-меморіальному музею Івана Франка // Галицька брама. — № 10 (70), 2000. — С. 4.
  4. ↑ Земля для Івана Франка («Високий Замок», 15 жовтня 2008). Архів оригіналу за 29 березня 2018. Процитовано 15 жовтня 2008.
  5. ↑ а б Франко Тарас Іванович. Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них!.
  6. ↑ По той бік добра і зла: репортаж із більшовицького пекла. Історична правда. Процитовано 19 вересня 2020.
  7. ↑ У Києві презентували збірку невиданих спогадів сина Івана Франка // «Дзеркало тижня», 14 листопада 2019
  8. ↑ Музей сім'ї українолюбів: про Івана Франка нерадянського і його визначну родину // «24 канал», 27 листопада 2016
  9. ↑ Творець невивчених енциклопедій // «День», 15 березня 2019

Література

[ред. | ред. код]
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Жадько В. Некрополь на Байковій горі.— К., 2008. — С. 89, 90, 267.
  • Жадько В. У пам'яті Києва. — К., 2007. — С.403.
  • Тарас Франко. Вибране / Тарас Франко ; упорядники Євген Баран, Наталя Тихолоз. — Т. 1. — Івано-Франківськ : Видавець Сеньків М. Я., 2015. — 964 с.; Т. 2. — Івано-Франківськ : Видавець Сеньків М. Я., 2015. — 760 с.
  • Тихолоз Н. Листи Ольги Франко до синів Андрія і Тараса Франків // Дзвін. — 2009. — № 8. — С. 114—120.
  • Тихолоз Н. Листи Тараса Франка до Олекси Коваленка // Сіверянський літопис. — 2009. — № 2–3. — С. 198—205.
  • Тихолоз Н. Листи Тараса Франка до Ольги Франко // Іван Франко: Тексти. Факти. Інтерпретації: Збірник наукових праць. — Київ; Львів, 2011. — Випуск І: Огляди. Твори. Листування. Спогади. Бібліографія. — С. 373—376.
  • Тихолоз Н. Між батьком та сином (Олекса Коваленко, Іван і Тарас Франки: дискурс взаємин) // Сіверянський літопис. — 2009. — № 2–3. — С. 183—191.
  • Тихолоз Н. Причинки до історії взаємин Івана і Тараса Франків з Олексою Коваленком // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Львів, 2009. — Т. 257: Праці філологічної секції. — С. 623—651. [1]
  • Тихолоз Н. Тарас Франко про батька: без купюр // Франкознавчі студії. — Дрогобич : Коло, 2012. — Випуск п'ятий. — С. 503—525.
  • Франко Тарас Іванович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 562.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Франко_Тарас_Іванович&oldid=41841564