Боберський Іван Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Боберський
Boberskyi.jpg
Народився 14 серпня 1873(1873-08-14)
Доброгостів, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Помер 17 серпня 1947(1947-08-17) (74 роки)
Тржичі, Народна Республіка Словенія, Федеративна Народна Республіка Югославія
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР
Національність українець
Діяльність педагог
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка і Грацький університет
Військове звання OF-1 USR Leutnant.svg Четар (лейтенант)

Іва́н Микола́́йович Бобе́рський (14 серпня 1873, с. Доброгостів, тепер Дрогобицький район Львівської області — 17 серпня 1947, Тржич, Народна Республіка Словенія, Югославія) — український педагог, організатор, фундатор, теоретик і практик української національної фізичної культури, організатор сокільсько-січового руху, автор підручників з фізичного виховання молоді. Як автор назви «Пласт», сприяв становленню Пласту. Голова товариства «Сокіл-Батько» (1908—1918), член Бойової управи і четар УСС.

Біографія[ред. | ред. код]

Іван Боберський народився у Дрогобицькому повіті Галичини, у родині о. Миколи Боберського (1844—1918). Родина мала давнє шляхетне походження, і належала найімовірніше до гербу Сас[1].

Освіту здобував у Самбірській класичній та Першій Українській академічній ґімназіях, університетські студії — в університетах Львова, Відня та Ґраца. Захопився ідеєю фізичної культури в українському товаристві «Русь»: тут склав іспит на звання «вчителя руханки» у середніх школах. Згодом подорожував країнами Західної Європи: Франції, Швеції, Чехії, Німеччини, де познайомився з роботою осередків фізкультури та вивчив нові форми й методи фізичного виховання.

Професорство у Львові[ред. | ред. код]

У 1900 І. Боберський повернувся до Львова та став до роботи професором фізкультури та німецької мови й класичної філології у Першій академічній гімназії; крім того, як Фаховий фізкультурник викладав руханку в гімназії сестер Василіянок. Молодий енергійний вчитель, озброєний і захоплений передовими поглядами європейського фізичного виховання, самовіддано працював на необжитій ниві — на західноукраїнських землях було тоді мало зацікавлення фізкультурою, панувала байдужість до неї як до навчального предмету.

У колах української спортивної громадськості одразу помічено високий фаховий рівень нового професора І. Боберського: в 1901 році при вступі у спортивне товариство «Сокіл» на загальних зборах його обрано заступником голови товариства та доручено керувати учительським гуртком з підготовки учителів руханки. У червні 1901 року за підтримки І. Боберського створено гурток для підготовки гімназійної молоді до публічних гімнастичних виступів, а в навчальні програми Першої академічної гімназії введено забави та ігри з м'ячем для учнів молодших класів.

Поширення фізкультури[ред. | ред. код]

Іван Боберський

У 1902 р. львівські руховики-соколи прилюдно виступають з вправами — і тим самим позитивно впливають на ставлення громадянства до фізичного виховання. Вони намагаються будь-якими способами (створюють свої школи, спортивні гуртки, клуби, видають навчальні посібники) поширювати руханку між українськими масами в усіх куточках краю. Наприкінці XIX — початку ХХ ст. український «Сокіл» у Львові був єдиним руханковим товариством, що ставило за мету гармонійне виховання тіла і духу.

Організація руханкових груп вимагала упорядкування відповідної спортивної термінології. Іван Боберський після пошуків власне українського словесного окреслення нових і невідомих понять намагався зберегти у спортивній термінології рідні вислови й український дух. Він, зокрема, впровадив такі новотвори, як «сітківка», або «відбиванка» (волейбол), «копаний м'яч» (футбол), «наколесництво» (велоспорт), «кошиківка» (баскетбол), «гаківка» (хокей) та ін., широко використовувані на західноукраїнських землях до 1939.

На 1903 припадають перші організаційні кроки в розвитку українського футболу. Цей рік був черговою віхою в його еволюції. Подальшим організаційним етапом на шляху творення команди стало заснування Боберським «Українського спортивного кружка» в травні 1904.

Українських підручників для підготовки фахівців фізичного виховання на той час не було. Тому Боберський власним коштом надрукував перші підручники з гімнастичних вправ, спортивних ігор: «Забави й гри рухові» (1904—1905), «Копаний м'яч» (1906). «Значення руханкових товариств» (1909) та ін. Пізніше (1913) завдяки його ініціативі було видано перший посібник для українського Пласту О.Тисовського. Видавав також перші українські спортивні журнали, а згодом й редагував у багатьох журналах статті з питань руханки та спорту. За його редакцією виходили неперіодичне видання «Вісти з Запорожа» (1910—1914) та щомісячний часопис «Січові вісти» (1912—1914). Випускав метелики, гасла, картки, діаграми, афіші спортивної тематики.

З рефератами про значення фізичної культури для українського народу, особливо для молоді і жіноцтва, об'їздив усю Галичину. Брав участь у конгресі працівників фізичної культури у Відні 1910 року, а 1912 року вивозив своїх вихованців на змагання до Праги.

Підготував перших українських учителів й вчительок фізичного виховання, які своєю невтомною працею, запалом педагога залучили до фізичного виховання широкі кола у містах і селах. До Боберського з проханням направити на роботу вчителів руханки зверталися з Києва та Катеринослава, але їх бракувало і для Галичини.

Сокільський рух[ред. | ред. код]

Львівські соколи перед виїздом до Праги на VІ-ий Всесокільський злет. Зліва направо — у 1-му вікні вагона: Т. Гвоздецький, Юрій Боднар; 2-му вікні: Франтішек Коргонь, Йосиф Доманик; 3-му вікні: Степан Гайдучок до якого стоячи на пероні звертається Іван Боберський; 4-му вікні: Олександр Гошовський. На пероні зліва направо — 2-й: Степан Гасюк, 5-й: Гузар, 6-й: Федусевич. Львів, головний залізничний вокзал.

За час очолення Боберським сокільського руху (у 1908—1914 він був головою товариства «Сокіл-Батько») з його ініціативи створюються нові спортивні структури, набувають поширення та розвитку окремі види спорту, товариства, клуби не лише у Львові, а й у провінції. Так, у 1906 році його учні з Академічної гімназії засновують перший український спортивний гурток, де набувають розвитку легка атлетика, футбол, бокс, гаківку[2], лещетарство, мандрівництво та санний спорт. Професор допомагає організувати аналогічні гуртки не тільки у селах (руханково-пожежні гуртки), а й у містах, наприклад, в державних українських гімназіях Тернополя і Перемишля, котрі переростають у спортивні товариства «Поділля» і «Сянова Чайка». Завдяки активній праці Боберського в Західній Україні щодо організації цих товариств було засновано 974 сокільських гнізд й близько 800 січових товариств. Майже кожне третє село Галичини мало свої руханкові товариства. Боберський першим приділив увагу залученню до спортивно-гімнастичних товариств жінок.

З особистої ініціативі І. Боберського у 1911 році «Сокіл-Батько» у Львові розпочав акцію викупу земельної площі для спорудження спортивного майдану (згодом стадіон «Динамо»). Професор був переконаний, що без такого майдану українська молодь Львова і краю не може бути вихованою належним чином, мати почуття народної гідності свідомих громадян. З цією метою І. Боберський навіть вів листування з українцями усіх частин світу в справі пожертвувань. Таким чином, його гасло: «добудьмо для себе самі українську площу у Львові!», проголошене після сокільського здвигу 1911-го, було втілене у життя, а сама подія мала позитивний вплив на сокільський та спортивний рух взагалі. Звісно, що вручення на здвизі сокільством професорові за козацьким звичаєм срібної булави як символу проводу стало виявом вдячності йому всього суспільства.

Стрілецький рух[ред. | ред. код]

Духовними дітьми Івана Боберського є Українські січові стрільці, (УСС) — перші паростки новітніх українських збройних сил. Він вважав, що сьогоднішній спортсмен-руховик завтра повинен стати на захист Батьківщини, якщо вона того потребуватиме. Ось тому-то українські спортсмени, які робили перші кроки під дбайливим наглядом Боберського, прекрасно зарекомендували себе під час Першої світової війни. Проте й сам «батько» не звільняв себе від цього: він входив до складу Бойової управи стрілецтва, був його невтомним опікуном. Працюючи там безупинно, видав «УСС в Карпатах», «Збірник пісень УСС», а також зібрав і зберіг документальні матеріали про українське військо.

Референт ЗУНР[ред. | ред. код]

Група старшин УГА (зліва направор): отаман Никифір Гірняк, поручник Володимир Старосольський, чотар Микола Саєвич, полковник Дмитро Вітовський, чотар Михайло Гаврилко, Іван Боберський, сотник Осип Семенюк, до 2 серпня 1919

З 1915 року І. Боберський — член Головної Української Ради, згодом Загальної Української Ради, у 1918—1919 — референт пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР (зокрема, в місті Тернопіль[3]). Коли 1919 року у таборі інтернованих українських вояків у Німецькім Яблоннім склалась несприятлива ситуація з 5-тисячною бригадою Української Галицької Армії, ймовірно, що стабілізації настрою бійців сприяв приїзд саме професора І. Боберського. Бригаду було реформовано, знято карантин. Щоденно стали проводитися ранкова гімнастика та біг, а найбільшою популярністю користувався футбол.

У листопаді 1920 року за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗОУНР І. Боберський виїхав повноважним представником до США та Канади для організації допомоги стрілецькому війську. Під час служби за кордоном він постійно підтримував зв'язки з рідним краєм.

Серед української діаспори[ред. | ред. код]

Із 1925 року Боберський — представник Львівського товариства опіки над українськими емігрантами в Канаді з уповноваженням співпрацювати з Товариством опіки ім. св. Рафаїла.

Перебуваючи в Америці, Боберський брав активну участь у житті української діаспори. Його діяльність була різноманітною — від популяризації у пресі діяльності керівника школи українського танцю Василя Авраменка у Нью-Йорку до збору матеріалів про українські часописи, книгарні, друкарні, українські школи на американській землі та проведення статистики української еміграції.

Не полишав Боберський і видавничої діяльності. За його редакцією вийшли альманахи «Нове поле» (1927), «Прерія» (1928), «Кленовий лист» (1929). У «Новому полі» навіть була опублікована складена ним карта українських поселень у провінціях Канади. Статті професора виходили як в українських періодичних виданнях США і Канади, так і у львівських часописах («Діло», «Нова зоря»). Боберський зібрав велику колекцію фотографій, що нині зберігається в Українській бібліотеці його імені у Вінніпезі.

У 1932 перебрався з Канади до тодішньої Югославії, де мешкав у маленькому містечку Тржичі (Словенія; звідти була родом його дружина Жозефіна) аж до самої смерті. Там він продовжував підтримувати тісні зв'язки з рідною Галичиною.

Вшанування[ред. | ред. код]

  • На відзначення 70-річчя з часу заснування Львівського державного університету фізичної культури рішенням Міністерства освіти і науки України вишу було надане почесне ім'я видатного діяча українського гімнастичного і спортивного руху, «Батька українського тіловиховання», професора Івана Боберського. 26 вересня 2016 року, в головному корпусі Львівського державного університету фізичної культури урочисто відкрито пам'ятну дошку з нагоди рішення про присвоєння університету почесного імені Івана Боберського.[4]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський: біля джерел української тіловиховної і спортової традиції // Вісник НТШ. — 2016 (весна-літо). — С. 61—64.
  • Трофим'як Б. Боберський Іван // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 145. — ISBN 966-528-197-6.
  • Українська журналістика в іменах / За ред. М. М. Романюка. — Львів, 1996. — Вип. ІІІ. — 424 с. — ISBN 5-7702-1245-4.
  • Шкраб'юк П. БОБЕРСЬКИЙ Іван // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 304. — ISBN 966-00-0734-5.
  • Сова А. Внесок Івана Боберського у становлення організації «Пласт» // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. — Львів, 2014. — Вип. 15. — С. 50-73.

Посилання[ред. | ред. код]