Боберський Іван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Боберський
Boberskyi.jpg
Народився 14 серпня 1873(1873-08-14)
Доброгостів, Австро-Угорщина
Помер 17 серпня 1947(1947-08-17) (74 роки)
Тржич Югославія
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР
Національність українець
Діяльність педагог
Alma mater Львівський університет
Військове звання OF-1 USR Leutnant.svg Четар (лейтенант)

Іва́н Микола́йович Бобе́рський (14 серпня 1873(18730814)17 серпня 1947) — український педагог, організатор, фундатор, теоретик і практик української національної фізичної культури. Народився в селі Доброгостів, Галичина, Австро-Угорщина[1], в родині греко-католицького священника. Випускник Львівського університету. Навчався у Відні і Граці. Викладач Львівської академічної гімназії1900)[1]. Сприяв становленню «Пласту», автор назви цієї організації. Голова товариства «Сокіл-Батько» (19081918). В роки Першої світової війни був скарбником Українських січових стрільців (19141918)[1]. Працював головою відділу військової преси Державного секретаріату ЗУНР (19181820)[1]. Повноважний представник уряду ЗУНР в США і Канаді (1920)[1]. Від 1932 року мешкав у Югославії, місті Тржич, де й помер[1]. Редагував часописи «Вісти з Запорожа», «Січові вісти». Уклав низку підручників: «Забави й гри рухові» (1904—1905), «Копаний м'яч» (1906), «Значення руханкових товариств» (1909) та інші[1]. Першим увів українську термінологію в спорті, яка широко використовувалася в Західній Україні до 1939 року[1]. Зокрема, запропонував такі терміни, як «копаний м'яч» (футбол), «сітківка» (волейбол), «гаківка» (хокей), «стусан» (бокс), «кошиківка» (баскетбол), «булавка» (метальна граната), «лещетарство» (лижний спорт) тощо[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Іван Боберський народився 14 серпня 1873 року в селі Доброгостів Дрогобицького повіту Галичини (Австро-Угорщина). Він був первістком у багатодітній родині греко-католицького священника о. Миколи Боберського[2] (1844—1918). Родина мала давнє шляхетне походження[3].

Початкову освіту в 1879—1883 роках здобував у Народній школі міста Самбора. У 1883—1891 роках навчався в цісарсько-королівській Самбірській гімназії[4].

У 1891—1895 роках навчався на філософському факультеті Львівського університету[4]. Подальше навчання продовжив за кордоном. У 1895—1897 роках[4] вдосконалював знання з німецької філології в університеті міста Ґраца[2]. Там був членом українського товариства «Русь» і захопився фізичною культурою. У 1897—1898 роках[4] у Відні пройшов однорічний курс і склав іспит з фаху «вчителя руханки» у середніх школах[5]. У 1898—1899 роках за кошти батька[4] подорожував країнами Західної Європи: Францією, Швецією, Чехією, Німеччиною, де познайомився з роботою осередків фізкультури та вивчив нові форми й методи фізичного виховання[6][2].

1899 року Іван Боберський повернувся в Галичину. Влаштувався працювати в цісарсько-королівську гімназію імені Франца Йосифа у Дрогобичі. Від 2 липня працював заступником учителя, а 14 липня його призначено дійсним учителем. У гімназії викладав німецьку мову, завідував німецькомовною бібліотекою. Також вів уроки гімнастики в 1—6-х класах, де вперше запровадив досі невідомі або малознані в українському середовищі ігри, зокрема, футбол[7].

Професорство у Львові[ред. | ред. код]

1900 року повернувся до Львова. Відтоді й до 1918 року Боберський мешкав за адресою вул. Мохнацького (нині Драгоманова), 23[3][4].

Від 25 червня 1901 року[7] Іван Боберський працював у Першій академічній гімназії у Львові на посаді професора німецької мови й класичної філології[3], а від 1903 року викладав там фізкультуру[8]. Водночас викладав німецьку мову та руханку в гімназії сестер Василіянок[7]. На західноукраїнських землях було тоді мало зацікавлення фізкультурою, панувала байдужість до неї як до навчального предмету[6][5][2][9].

У черевні 1901 року разом з Альфредом та Леонардом Будзиновськими створив Учительський гурток для підготовки вчителів руханки, учасниками якого стала академічна та гімназійна молодь[4].

У колах української спортивної громадськості одразу помічено високий фаховий рівень нового професора І. Боберського: 17 листопада 1901 року на загальних зборах товариства «Сокіл» його обрано другим заступником голови[10].

У червні 1902 року створив жіночий відділ у Вчительському гуртку[4].

12 листопада 1907 року одружився зі словенкою Йосифиною Полак[4].

Поширення фізкультури[ред. | ред. код]

Спортивна термінологія[ред. | ред. код]

Організація руханкових груп вимагала упорядкування відповідної спортивної термінології. Іван Боберський після пошуків власне українського словесного окреслення нових і невідомих понять намагався зберегти у спортивній термінології рідні вислови й український дух. Він, зокрема, впровадив такі новотвори, як «сітківка» (теніс)[9], або «відбиванка» (волейбол), «копаний м'яч» (футбол), «наколесництво» (велоспорт), «кошиківка» (баскетбол), «гаківка» (хокей), лещетарство[9] (лижний спорт), булавка[9], стусан[9] (бокс) та ін.[6], що були в широкому вжитку на західноукраїнських землях до 1939 року, а потім у діаспорі[11].

Видавнича діяльність[ред. | ред. код]

Іван Боберський був автором перших українських науково-методичних праць з теорії фізичного виховання і спорту: «Забави й гри рухові. Частина I» (1904), «Забави і гри рухові. Частина ІІ. Вісімнайцять гор мячевих» (1905), «Забави і гри рухові. Частина ІІІ. Копаний мяч» (1906), "Свобідні вправи для пожарних «Соколів» (1908), «Свобідні вправи. Частина 1. Вправи вільноруч Сандова», «Забави і гри рухові. Частина IV. Ситківка» (1909), «Прилюдні вправи. Частина 3. Вправи списою» (1909), «Впоряд» (1909), «Прилюдні вправи. Частина 4. Вправи топірцем» (1909), «Лавчина і щеблівка» (1910), «Правила до гаківки» (1910), «Прилюдні вправи. Частина 2. Вправи вільноруч» (1910), «Прилюдні вправи. Частина 6. Вправи хоруговцями» (1910), «Примітки до прилюдних вправ. Частина 2» (1911), «Прилюдні вправи. Частина 7. Вправи палицями» (1911), «Прилюдні вправи. Частина 8. Вправи ручником» (1911), «Нові шляхи до тілесного виховання» (1911), «Прорух» (1912)[7]. Пізніше, 1913 року, завдяки його підтримці видано перший посібник для українського «Пласту» Олександра Тисовського[12].

Видавав та редагував перші українські спортивні часописи[9]: «Сокільські Вісти» (1908[4] — з перервами до 1938[13]), «Вісти з Запорожа» (1910—1914) та «Січові вісти» (1912—1914)[5]. Загалом був автором понад сотні публікацій у пресі[12].

З рефератами про значення фізичної культури для українського народу[5], особливо для молоді і жіноцтва[12], об'їздив усю Галичину[5].

Футбол (копаний м'яч)[ред. | ред. код]

На 1903 рік припадають перші організаційні кроки в розвитку українського футболу. З футболом Боберський познайомився, коли навчався в університеті Ґраца. Під час викладання гімнастики в Першій академічній гімназії поступово почав вводити футбол у навчальний процес[14]. 1906 року заснував «Український спортовий кружок»[7], членами якого були учні п'ятих класів гімназії. Займалися різними видами спорту[15]. Члени гуртка носили жовто-синю відзнаку із золотистими буквами «У. С. К.» На зборах 21 березня 1909 року кружок поділили на сім відділень, зокрема й футбол, так було утворено футбольну команду УСК[16].

У вересні 1906 року[4] Боберський запросив колишнього гравця чеського футбольного клубу «Славія» В'ячеслава Льомоза[4], який від вересня 1909 року проводив навчальні тренування з командами УСК[16].

Сокільський рух[ред. | ред. код]

1892 року, іще навчаючись у Львівському університеті, Іван Боберський брав участь у перших заходах гімнастичного товариства «Сокіл». До організації вступив уже після повернення до Львова. Відбулося це 3 жовтня 1901 року на засіданні старшини[17]. 17 листопада 1901 року на загальних зборах товариства його обрано другим заступником голови. В серпні 1908 року його обрано головою Старшини гімнастичного товариства «Сокіл» та центрального осередку «Сокіл-Батько» у Львові[10]. На цій посаді залишався до 1918 року[17].

У навчальній групі при Соколі підготував перших українських учителів і вчительок фізичного виховання[9].

За час очолення Боберським сокільського руху (у 1908—1918 роках[17]) з його ініціативи створюються нові спортивні структури, набувають поширення та розвитку окремі види спорту, товариства, клуби не лише у Львові, а й у провінції. Так, у 1906 році його учні з Академічної гімназії засновують перший український спортивний гурток[7], де набувають розвитку легка атлетика, футбол, бокс, гаківка[18], лещетарство, мандрівництво та санний спорт. Професор допомагає організувати аналогічні гуртки не тільки у селах (руханково-пожежні гуртки), а й у містах, наприклад, в державних українських гімназіях Тернополя і Перемишля, котрі переростають у спортивні товариства «Поділля» і «Сянова Чайка»[5]. Завдяки активній праці Боберського в Західній Україні щодо організації цих товариств до Першої світової війни було засновано 974 сокільські гнізда[3] й 794 січові гнізда. Майже кожне третє село Галичини мало свої руханкові товариства. Боберський першим приділив увагу залученню до спортивно-гімнастичних товариств жінок[9].

Був співголовою 1-го «Сокільського здвигу», що відбувся 10 вересня 1911 року[4]. Щоб провести показові виступи кількох тисяч своїх членів, «Сокіл-батько» орендувало «Тор циклістув» (велотрек), що належав Галицькому товариству велосипедистів та мотоциклістів[19] (був у районі станції «Сонячна» сучасної дитячої залізниці у Стрийському парку на перехресті перекритої тепер вул. Козельницької та вул. Стрийської[3]).

11 вересня громадськість Львова вручила Івану Боберському срібну булаву, як символ проводу, а також присвоїла йому почесний титул «Батько української фізичної культури»[10].

Іван Боберський бачив, що українським дітям не вистачає місць для занять спортом, оскільки вони не могли вступати в польські та єврейські клуби, у чиїй власності були спортивні майданчики[2]. Тому за його особистої ініціативи одразу після звигу «Сокіл-Батько» купив земельну площу «Тору циклістув» для спорудження спортивного майдану «Український город»[7]. Деяку частину грошей дали меценати, але більшу частину довелося брати під позику в заможних українців[17]. Для повернення позики територію стадіону розбили на 22621 ділянку, кожна площею по одному квадратному метрові. Через пресу пропонували українцям викуповувати ці ділянки по 5 корон[20]. Гроші від їх продажу надходили в фонд «Комісії закупної українського городу у Львові», яку очолював Іван Боберський[17]. Попри його сподівання, за три роки продали лише третину стадіону[20]. Потім розпочалась Перша світова війна, що перервала викуп майдану. Цю справу Боберський продовжив уже на еміграції[21]. Загалом займався цим упродовж двадцяти років. До 1938 року було викуплено 7 моргів[17] (із загальних 11 1/2[21]), із яких два уділи[17] (із 20-ти[21]) від Івана Боберського та його дружини Йосифіни[17].

1911 року у Львові за ініціативи Івана Боберського на базі Українського спортового кружка створено Спортове товариство «Україна». Тренування відбувалися на «Українському городі» та в гімнастичному залі («рухівні») на вул. Руській, 20, що належали «Соколу-батьку». Іван Боберський не брав безпосередньої участі в засіданнях «України», а лише «давав ради, коли вони були потрібні». 1913 року «Україна» стала членом «Сокола-батька»[22].

Брав участь у конгресі працівників фізичної культури у Відні 1910 року, а 1912 року вивозив своїх вихованців на змагання до Праги[6][9].

Підсумком наполегливих організаційних зусиль Івана Боберського став ювілейний Шевченківський здвиг 28 червня 1914 року[3] у Львові. У цій маніфестації українців у Львові взяло участь 12 тисяч руховиків, зокрема й гості з-над Дніпра, безліч глядачів[9].

Стрілецький рух[ред. | ред. код]

Духовними дітьми Івана Боберського є Українські січові стрільці, (УСС) — перші паростки новітніх українських збройних сил. Після початку Першої світової війни тисячі «соколів», «січовиків», «пластунів» вступили до лав УСС[12]. Проте й сам «батько» не звільняв себе від служби: він входив до складу Бойової управи стрілецтва[2], був його невтомним опікуном[6]. Працюючи там безупинно, видав «УСС в Карпатах»[23], «Збірник пісень УСС», а також зібрав і зберіг документальні матеріали про українське військо[7].

Референт ЗУНР[ред. | ред. код]

З 1915 року І. Боберський — член Головної Української Ради, згодом — Загальної Української Ради, у 1918—1919 — референт пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР (зокрема, в місті Тернополі[24]).

У листопаді 1920 року за дорученням Державного секретаріату ЗУНР-ЗОУНР І. Боберський виїхав повноважним представником до США та Канади[3] для організації допомоги стрілецькому війську[5][2]. Під час служби за кордоном він постійно підтримував зв'язки з рідним краєм[3].

Серед української діаспори[ред. | ред. код]

У 1922—1932 роках проживав у канадському місті Вінніпезі[4]. У 1923—1932 роках очолював представництво ЗУНР у США i Канаді. Зібрав 50 тисяч канадських доларів для Українського Червоного Хреста. Викладав історію та географію України, редагував українські часописи в Канаді, збирав матеріали для Музею українських переселенців[4].

Від січня 1925 року Іван Боберський представляв у Канаді львівське Товариство опіки над українськими емігрантами. Очолював Товариство опіки ім. св. Рафаїла. Основна діяльність канадської філії припала на 1925—1931 роки[25][26][27].

Перебуваючи в Америці, Боберський брав активну участь у житті української діаспори. Його діяльність була різноманітною — від популяризації у пресі діяльності керівника школи українського танцю Василя Авраменка в Нью-Йорку до збору матеріалів про українські часописи, книгарні, друкарні, українські школи на американській землі та проведення статистики української еміграції[12].

Не полишав Боберський і видавничої діяльности. За його редакцією вийшли альманахи «Нове поле» (1927), «Прерія» (1928), «Кленовий лист» (1929). Статті професора виходили як в українських періодичних виданнях США і Канади, так і у львівських часописах («Діло», «Нова зоря»). Боберський зібрав велику колекцію фотографій, що нині зберігається в Українській бібліотеці його імені у Вінніпезі[12].

1932 року перебрався з Канади до тодішньої Югославії, де мешкав у маленькому містечку Тржичі (нині — Словенія; звідти була родом його дружина Йосифина) аж до самої смерти[3]. Там він відновив тісні зв'язки з рідною Галичиною, але й не поривав з канадськими українцями[2].

Іван Боберський, 1936 рік.

1936 року відвідав зимові та літні Олімпійські ігри в Німеччині. Надіслав звідти низку репортажів до часописів «Сокільські Вісти» та «Діло»[4].

Останні роки хворів на туберкульоз. Помер 17 серпня 1947 року[3]. Похований на кладовищі у місті Тржичі[7] в родинному гробівці Поллаків, родичкою яких була його дружина[28].

Вшанування[ред. | ред. код]

  • На відзначення 70-річчя з часу заснування Львівського державного університету фізичної культури рішенням Міністерства освіти і науки України вишу було надане почесне ім'я видатного діяча українського гімнастичного і спортивного руху, «Батька українського тіловиховання», професора Івана Боберського[29].
  • 26 вересня 2016 року в головному корпусі Львівського державного університету фізичної культури урочисто відкрито пам'ятну дошку з нагоди рішення про присвоєння університету почесного імені Івана Боберського[30].
  • У рідному селі Івана Боберського, в Доброгостові, відкрито меморіальну кімнату-музей в приміщенні місцевої школи[31].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к Шкраб'юк 2003: 304.
  2. а б в г д е ж и Вацеба, Куц 2002: 21–24.
  3. а б в г д е ж и к л Мельник І. Іван Боберський — батько нашого спорту Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine..
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т Мелех Р. Життєвий літопис професора Івана Миколайовича Боберського / Парійчук І. // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. — Харків-Львів, 2003. — № 15. — С. 3—13.
  5. а б в г д е ж Богаченко М. Іван Боберський - Батько української фізичної культури // Дрогобиччина - земля Івана Франка. — Дрогобич, 1997. — С. 335—341.
  6. а б в г д Мелех 1991.
  7. а б в г д е ж и к Сова, Тимчак 2016: 61—64.
  8. Мандзюк, 2017, с. 14
  9. а б в г д е ж и к л Жарський Едвард. Проф. Іван Боберський, його роля і значення для української фізичної культури // Сокіл-батько: альманах 1895-1995. — Львів : РВО “Основа”, 1996. — С. 40—44. — ISBN 5-7704-6429-7.
  10. а б в Прухницький Василь. Іван Боберський (до 140 річчя з дня народження).
  11. Українська спортивна термінологія (історико-методологічний аналіз). Архів оригіналу за 13 жовтня 2017. Процитовано 21 листопада 2019. 
  12. а б в г д е Вацеба Оксана. Піонер українського тіловиховання - Іван Боберський // Наш спорт. — 2009. — № 45 (січень). — С. 32—34.
  13. Енциклопедія українознавства. Архів оригіналу за 16 квітня 2019. Процитовано 24 листопада 2019. 
  14. Мандзюк, 2017, с. 14-15
  15. Мандзюк, 2017, с. 18
  16. а б Мандзюк, 2017, с. 19
  17. а б в г д е ж и Сова Андрій. Іван Боберський — провідний діяч українського сокільського руху.
  18. тепер хокей на траві
  19. Мандзюк, 2017, с. 29
  20. а б Мандзюк, 2017, с. 30
  21. а б в Гайдучок Степан. Хроніка закупна Українського Городу від рр. 1911-1929 // Сокіл-батько: альманах 1895-1995. — Львів : РВО “Основа”, 1996. — С. 91—94. — ISBN 5-7704-6429-7.
  22. Сова А. Іван Боберський та спортове товариство "Україна": Формування української спортової традиції в галичині.
  23. Гайдучок Степан. Професор Іван Боберський // Сокіл-батько: альманах 1895-1995. — Львів : РВО “Основа”, 1996. — С. 37—39. — ISBN 5-7704-6429-7.
  24. Трофим'як Б. Боберський Іван // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 145. — ISBN 966-528-197-6.
  25. Енциклопедія українознавства. Архів оригіналу за 17 листопада 2019. Процитовано 17 листопада 2019. 
  26. Іван Сварник (2015). Боберський Іван. Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка. Процитовано 03.12.2019. 
  27. Українські стежі в Чикаго. Спортовий скаутський курінь «Спартанки». Архів оригіналу за 19 травня 2018. Процитовано 18 листопада 2019. 
  28. Вацеба О. Іван Боберський.
  29. Львівський державний університет фізичної культури. Важливі дати з історії університету. Процитовано 03.12.2019. 
  30. У Львові відкрили пам'ятну дошку Івану Боберському Архівовано 29 вересня 2016 у Wayback Machine.
  31. В програмі свята передбачається конференція на базі кімнати-музею І. Боберського в Доброгостівській загальноосвітній школі

Бібліографія[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Щоденник 1918-1919 рр. / І. Боберський; упоряд.: Ю. А. Мицик; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. Київ: Києво-Могилянська акад., 2003. 259 с.

Монографії[ред. | ред. код]

Статті[ред. | ред. код]

  • Вацеба О., Куц О. Ідеолог українського спорту (до 130-річчя від дня народження Івана Боберського) // Фізична культура, спорт та здоров’я нації – нова епоха, нова генерація: матеріали науково-практичної конференції. Миколаїв, 2002 . С. 21–24.
  • Мелех Р. Батько української фізичної культури // За вільну Україну, 1991, 2 лип.
  • Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський: біля джерел української тіловиховної і спортової традиції // Вісник НТШ. — 2016 (весна-літо). — С. 61—64. [1]
  • Сова А. Внесок Івана Боберського у становлення організації «Пласт» // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. — Львів, 2014. — Вип. 15. — С. 50-73.

Довідники[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]