Фізико-географічне районування Польщі
Фі́зико-географі́чне районува́ння По́льщі — фізико-географічне районування авторства Єжи Кондрацького розроблене у другій половині 20 ст., у формі багатоступеневої системи регіонів. У 2018 році міжуніверситетська група 26 географів на чолі з Єжи Солоном з Польської академії наук та під патронатом Генеральної дирекції охорони навколишнього середовища оновила та деталізувала попередній поділ. Колектив виділив на території Польщі 344 мезорегіони як основні одиниці фізико-географічного поділу країни. Оновлені межі мезорегіонів визначені на основі детальних геоморфологічних і геологічних даних та їх аналізу в геоінформаційних системах з точністю, що відповідає масштабу 1:50 000[1].
Єжи Кондрацький більшу частину території Польщі приділив до Західної Європи, а меншу — до Східної. У межах цих областей він потім виділив підобласті: мегарегіони, провінції, підпровінції, макрорегіони та мезорегіони. Методичним положенням Кондрацького було визнання того, що окремі регіони є перш за все геоморфологічними та геологічними одиницями. Відмінності в будові ґрунту і рельєфу впливаюить на кліматичні, водні, рослинні та ґрунтові умови, а отже, визначають загальний фізико-географічний характер території[2]. Таке було й основне положення дослідження 2018 року[3].
Перші відомі міркування на тему географічного поділу Польщі з’явилися в середньовічній праці Яна Длугоша. Значне пожвавлення в цій галузі відбулося лише в 19-20 століттях, коли знання природних умов країни побільшали. Тоді, в царині географічного поділу відзначились, зокрема: Станіслав Сташиць, Вінцентій Поль, Антоній Реман, Вацлав Налковський, Станіслав Ленцевич і Людомир Савицький. У кожного з них була своя концепція поділу Польщі. Найпоширенішою конвенцією, до розроблення якої доклалися зокрема: В. Налковський і С. Ленцевич, були т.зв. "пояси". Дослідники поділили країну на шість смуг: пояс гір, пояс передгірних улоговин, пояс нагір'їв, пояс центральних низовин, пояс приозерних височин і пояс прибережних низовин. Ця схема глибоко вкоренилася в польській географічній думці. Зміна державних кордонів після Другої світової війни активізувала дискусію щодо географічного районування країни. У 1946–1947 роках Єжи Кондрацький, Мечислав Клімашевський, Раймунд Ґалон і Станіслав Пєткевич представили собі взаємно свої замисли щодо детального поділу — всі в рамках конвенції «поясів». Однак досягнути згоди їм не вдалося[4].
У другій половині ХХ століття Єжи Кондрацький найбільше доклався до питання географічного районування Польщі. У 1955 році в статті «Проблеми фізико-географічного районування Польщі» він відмовився від «поясної» схеми і поділив країну на 6 великих одиниць (Польська низовина, Судети з передгір'ям, Сілезько-Малопольське нагір'я, Люблінське нагір'я з Розточчям, Підкарпатська улоговина та Карпати) та 16 підодиниць. Його районування в кінцевому підсумку було засноване на клясифікації фізико-географічних регіонів світу в десятковій системі, запропонованій у 1964 році на Міжнародному географічному конгресі. На основі цієї системи Єжи представив Польщу як країну на межі двох великих областей (Західної та Східної Європи), в межах 3 мегарегіонів, 7 провінцій, 17 підпровінцій, 56 макрорегіонів і 318 мезорегіонів. Цей поділ, опублікований у 1968 р. у статті «Фізико-географічне районування Польщі та сусідніх країн у десятковій системі», став стандартом, повторюваним у наступних публікаціях автора лише з незначними доповненнями та змінами[5].
Єжи Кондрацький більшу частину території Польщі приділив до Західної Європи (Морський клімат, геологічна зона Західноєвропейської платформи й Альпійського горотворення), а меншу частину — до Східної Європи (Континентальний клімат, геологічна зона Східноєвропейської Платформи). Далі він виділив три підзони (мегарегіони) – Неальпійську Центральну Європу, Карпати з прилеглими западинами та Східноєвропейську рівнину[6]. Проведення фізико-географічного кордону між Західною та Східною Європою в Польщі означало відмову від концепції «поясів» вищих географічних регіонів. Цю умовність автор залишив лише в описі рельєфу країни, де виділив такі пояси: Внутрішньокарпатський (високогірний), Зовнішній Карпатський, Підкарпатський, старогір’я та нагір'я, навколольодовикові рівнини (старольодовиковий), молодольодовиковий та приморський[7].
Районування Кондрацького з'явилося в послідовних виданнях його «Фізичної географії Польщі» (1978–1988), у колективній праці «Географія Польщі. Природне середовище» (1991), а також на картах «Національного атласу Польщі» (1973–1978) та «Атласу Республіки Польща» (1993–1997). У рамках останньої публікації Єжи Кондрацький у співпраці з Анджеєм Ріхлінгом розробив карту під назвою «Фізико-географічні регіони» (1994), яка стала остаточною версією його районування, пізніше представленого у формі описової характеристики регіонів у книзі «Регіональна географія Польщі» (1998 р. і пізніші перевидання) . Тим часом назви регіонів були стандартизовані Комісією для визначення назв місцевостей і фізико-географічних об’єктів при Канцелярії Ради міністрів і опубліковані в списку «Географічні назви Республіки Польща» (1991 р.)[8].
Районування про яке йдеться, є суто науковим поділом, який іноді відхиляється від загальноприйнятих регіонів (наприклад, тут відсутнє Сувальське Поозер’я чи Мазовецька низовина). Деякі географи (зокрема Ян Фліс) ставили під сумнів доцільність використання цього поділу в шкільному викладанні через його надто спеціялістичний характер. Кондрацький спростував звинувачення, стверджуючи, що методично проведене районування обов'язково передбачає певний рівень складності, а стандартизація географічних регіонів має охоплювати не лише освіту, а й енциклопедії та словникові видання[9]. Рівночасно він усвідомлював, що його система може здатися занадто спеціялізована для негеографів, тому в офіційній стандартизації назв регіонів було прийнято кілька популярних варіянтів назв для груп регіонів, як-от Мазовецька низовина для набору з трьох макрорегіонів (Північномазовецька низовина, Середньомазовецька низовина та Південномазовецька височина)[10]. Поділ Кондрацького з часом почали використовувати в шкільних географічних атласах[11].
У державах, що межують з Польщею, існують районування відмінні від польського. Тому деякі одиниці, що виділив Єжи Кондрацький, можуть не бути виділеними в сусідніх країнах, і навпаки – одиниці, що відокремлені, наприклад, у фізико-географічному районуванні Словаччини, не конче виділені в Польщі. Приміром, у межах мезорегіону Низькі Бескиди словацькі географи виділяють три окремі регіони: Бусов, Ондавська Врховина та Лаборецька Врховина, а назва Низькі Бескиди позначає їхню вищу одиницю (еквівалентом якої в праці Кондрацького є макрорегіон Центральні Бескиди)[12].
Поділ Єжи Кондрацького та Анджея Ріхлінга, опублікований в «Атласі Республіки Польща» у 1994 році, отримав широке визнання та популярність не лише серед географів, став стандартом, який цитується в багатьох працях і широко використовують вчені. Після 2000 року різні академіки пробували внести зміни до поділу на місцевому рівні, використовуючи нові, віднедавна доступні дані та наукові методи. Однак ті спроби були нев'язливі і не стали загальноприйнятими[13].
Поштовхом для підготовки оновленого районування в національному масштабі стали законодавчі зміни щодо охорони природи внаслідок ратифікації Європейської ландшафтної конвенції. Її впровадження в національну правову систему відбулося шляхом зобов’язання воєводських управ Законом від 2015 року готувати ландшафтні аудити як основу для введення політики формування та охорони ландшафтів. Відповідна постанова уряду визначила методику підготовки цих перевірок із зазначенням зв’язку ландшафтних меж з межами фізико-географічних мезорегіонів відповідно до рекомендацій Головного управління охорони навколишнього природного середовища[14].
Наукова спільнота, зібрана в Польській асоціяції ландшафтної екології та Польському географічному товаристві, брала участь у процесі законодавчих змін спершу як учасник, що висловлює думку, а потім взялася за комплексну перевірку та уточнення поділу 1994 року. 26 географів під керівництвом Єжи Солона з Польської академії наук розробили нову редакцію районування, яка була представлена у 2018 році у багатоавторській статті з доданою оглядовою картою (масштаб 1:2000 000), у журналі «Geographia Polonica» та на онлайн-картографічному порталі GDOŚ (карта масштабу 1:50 000), а потім у книзі «Регіональна фізична географія Польщі» з 2021 року, яка містить описову характеристику регіонів[15].
Новий поділ є синтезом роботи окремих регіональних центрів і відрізняється від попереднього передусім точним окресленням меж мезорегіонів. Він був виготовлений у масштабі 1:50 000, а роботи Єжи Кондрацького були придатні для огляду в масштабах 1:300 000–1:1 000 000. Збережено ієрархічну структуру регіонів та систему їх цифрової індексації. Збільшено кількість мезорегіонів - з 316 до 344, а назви деяких з них змінено. Номери і назви одиниць вищого порядку не змінилися (хоча їх межі змінилися разом зі зміною меж мезорегіонів). На думку авторів нового поділу, він зберігає теоретичні положення задуму Кондрацького і становить його логічне продовження[16].
Для визначення меж мезорегіонів використано новітні просторові дані та їх комп’ютерний аналіз у ГІС-системах. Гіпсометричні лідарні вимірювання, зібрані за допомогою повітряного сканування, були використані як основа для цифрової моделі місцевості та порівняні з детальною геологічною картою країни. Використовувалися також точні топографічні, гідрографічні та ботанічні карти. Поступ у царині оцифрування дозволив отримати рівень деталізації, недосяжний для географів, які займалися районуванням в 20-му столітті, коли вони працювали лише з використанням простих комп’ютерних методів і, перш за все, ручної техніки, використовуючи паперові карти[17].
У районуванні 1994 року територія Польщі була поділена на 7 провінцій, 18 підпровінцій і 59 фізико-географічних макрорегіонів - така ж структура збереглася і в поділі 2018 року[18].
Провінція | Підпровінція | Макрорегіони |
---|---|---|
(31) Середньоєвропейська рівнина | (313) Південнобалтійські
побережжя (Pobrzeża Południowobałtyckie) |
(313.2–3) Щецинське побережжя (Pobrzeże Szczecińskie) (313.4) Кошалінське побережжя (Pobrzeże Koszalińskie) (313.5) Ґданське побережжя (Pobrzeże Gdańskie) |
(314–316) Південнобалтійські
поозер'я (Pojezierza Południowobałtyckie) |
(314.4) Західнопоморське поозер’я (Pojezierze Zachodniopomorskie) (314.5) Східньопоморське поозер’я (Pojezierze Wschodniopomorskie) (314.6–7) Південнопоморське поозер’я (Pojezierze Południowopomorskie) (314.8) Долина нижньої Вісли (Dolina Dolnej Wisły) (314.9) Ілавське поозер'я (Pojezierze Iławskie) (315.1) Хелминсько-Добжиньське поозер'я (Pojezierze Chełmińsko-Dobrzyńskie) (315.3) Торуньсько-Еберсвальдська післяльодовикова долина (Pradolina Toruńsko-Eberswaldzka) (315.4) Любуське поозер'я (Pojezierze Lubuskie) (315.5) Великопольське поозер'я (Pojezierze Wielkopolskie) (315.6) Післяльодовикова долина Варти-Одри (Pradolina Warciańsko-Odrzańska) (315.7) Зеленогурська височина (Wzniesienia Zielonogórskie) (315.8) Лещинське поозер'я (Pojezierze Leszczyńskie) | |
(317) Саксонсько-Лужицькі
низовини (Niziny Sasko-Łużyckie) |
(317.2) Нижньолужицька западина (Obniżenie Dolnołużyckie) (317.4) Лужицька височина (Wzniesienia Łużyckie) (317.7) Сілезько-Лужицька низовина (Nizina Śląsko-Łużycka) | |
(318) Середньопольські низовини
(Niziny Środkowopolskie) |
(318.1–2) Південновеликопольська низовина (Nizina Południowowielkopolska) (318.3) Мілицько-Ґлоґівська западина (Obniżenie Milicko-Głogowskie) (318.4) Тшебницький хребет (Wał Trzebnicki) (318.5) Сілезька низовина (Nizina Śląska) (318.6) Північномазовецька низовина (Nizina Północnomazowiecka) (318.7) Середньомазовецька низовина (Nizina Środkowomazowiecka) (318.8) Південномазовецька височина (Wzniesienia Południowomazowieckie) (318.9) Південнопідляська низовина (Nizina Południowopodlaska) | |
(33) Чеський масив | (332) Судети з Передсудеттям
(Sudety z Przedgórzem Sudeckim) |
(332.1) Передгір'я Судетів (Przedgórze Sudeckie) (332.2) Передгір'я Західних Судетів (Pogórze Zachodniosudeckie) (332.3) Західні Судети (Sudety Zachodnie) (332.4–5) Серединні Судети (Sudety Środkowe) (332.6) Східні Судети (Sudety Wschodnie) |
(34) Польські нагір'я (Wyżyny Polskie) | (341) Сілезько-Краківське нагір'я
(Wyżyna Śląsko-Krakowska) |
(341.1) Сілезьке нагір'я (Wyżyna Śląska) (341.2) Возьницько-Вєлунське нагір'я (Wyżyna Woźnicko-Wieluńska) |
(342) Малопольське нагір'я
(Wyżyna Małopolska) |
(342.1) Пшедборське нагір'я (Wyżyna Przedborska) (342.2) Нідинська котловина (Niecka Nidziańska) (342.3) Келецьке нагір'я (Wyżyna Kielecka) | |
(343) Люблінсько-Львівське нагір'я
(Wyżyna Lubelsko-Lwowska) |
(343.1) Люблінське нагір'я (Wyżyna Lubelska) (343.2) Розточчя (Roztocze) | |
(51) Західні Карпати із Західним і Північним
Підкарпаттям (Karpaty Zachodnie z Podkarpaciem Zachodnim i Północnym) |
(512) Улоговина Північного Передкарпаття (Podkarpacie Północne) | (512.1) Остравська котловина (Kotlina Ostrawska) (512.2) Освенцимська котловина (Kotlina Oświęcimska) (512.3) Краківські ворота (Brama Krakowska) (512.4–5) Сандомирська котловина (Kotlina Sandomierska) |
(513) Зовнішні Західні Карпати (Zewnętrzne Karpaty Zachodnie) | (513.3) Передгір'я Західних Бескидів (Pogórze Zachodniobeskidzkie) (513.4–5) Західні Бескиди (Beskidy Zachodnie) (513.6) Передгір'я Серединних Бескидів (Pogórze Środkowobeskidzkie) (513.7) Серединні Бескиди (Beskidy Środkowe) | |
(514–15) Власне Західні Карпати (Centralne Karpaty Zachodnie) | (514.1) Оравсько-Підгальська западина (Obniżenie Orawsko-Podhalańskie) (514.5) Татри (Łańcuch Tatrzański) | |
(52) Східні Карпати зі Східним Підкарпаттям
(Karpaty Wschodnie z Podkarpaciem Wschodnim) |
(521) Улоговина Східнього Передкарпаття (Podkarpacie Wschodnie) | (521.1) Сянсько-Дністровське плато (Płaskowyż Sańsko-Dniestrzański) |
(522) Зовнішні Східні Карпати (Zewnętrzne Karpaty Wschodnie) | (522.1) Лісисті Карпати (Beskidy Lesiste) | |
(84) Східньобалтійсько-Білоруська Низовина (Niż Wschodniobałtycko-Białoruski) | (841) Східньобалтійські побережжя (Pobrzeża Wschodniobałtyckie) | (841.5) Старопруська низовина (Nizina Staropruska) |
(842) Східньобалтійські поозер'я (Pojezierza Wschodniobałtyckie) | (842.7) Литовське поозер'я (Pojezierze Litewskie) (842.8) Мазурське поозер'я (Pojezierze Mazurskie) | |
(843) Підлясько-Білоруські височини (Wysoczyzny Podlasko-Białoruskie) | (843.3) Північнопідляська низовина (Nizina Północnopodlaska) | |
(845) Полісся (Polesie) | (845.1) Західне Полісся (Polesie Zachodnie) (845.3) Волинське Полісся (Polesie Wołyńskie) | |
(85) Українське нагір'я (Wyżyny Ukraińskie) | (851) Wyżyna Wołyńsko-Podolska | (851.1) Волинська височина (Wyżyna Wołyńska) (851.2) Мале Полісся (мезорегіон: Надбужансбка котловина) (Kotlina Pobuża) |
У поділі 1994 року в Польщі виділено 316 мезорегіонів, які є основними одиницями фізико-географічного поділу країни. Багатоавторна регіоналізація від 2018 року деталізує загалом 344 мезорегіони[19].
Поділ 1994 року[20] | Оновлення 2018 року[21] |
---|---|
Mezoregiony Pobrzeża Szczecińskiego (313.2–3): | |
|
|
Mezoregiony Pobrzeża Koszalińskiego (313.4): | |
|
|
Mezoregiony Pobrzeża Gdańskiego (313.5): | |
|
|
Mezoregiony Pojezierza Zachodniopomorskiego (314.4): | |
|
|
Mezoregiony Pojezierza Wschodniopomorskiego (314.5): | |
|
|
Mezoregiony Pojezierza Południowopomorskiego (314.6–7): | |
|
|
Mezoregiony Doliny Dolnej Wisły (314.8): | |
|
|
Mezoregiony Pojezierza Iławskiego (314.9): | |
мезорегіонів не виділено[завваження 1] |
|
Mezoregiony Pojezierza Chełmińsko-Dobrzyńskiego (315.1): | |
|
|
Mezoregiony Pradoliny Toruńsko-Eberswaldzkiej (315.3): | |
|
|
Mezoregiony Pojezierza Lubuskiego (315.4): | |
|
|
Mezoregiony Pojezierza Wielkopolskiego (315.5): | |
|
|
Mezoregiony Pradoliny Warciańsko-Odrzańskiej (315.6): | |
|
|
Mezoregiony Wzniesień Zielonogórskich (315.7): | |
|
|
Mezoregiony Pojezierza Leszczyńskiego (315.8): | |
|
|
Мезорегіони Нижньолужицької западини (Obniżenie Dolnołużyckie) (317.2): | |
|
|
Мезорегіони Лужицької височини (Wzniesienia Łużyckie) (317.4): | |
|
|
Мезорегіони Сілезько-Лужицької низовини (Nizina Śląsko-Łużycka) (317.7): | |
|
|
Mezoregiony Niziny Południowowielkopolskiej (318.1–2): | |
|
|
Mezoregiony Obniżeninia Milicko-Głogowskiego (318.3): | |
|
|
Mezoregiony Wału Trzebnickiego (318.4): | |
|
|
Mezoregiony Niziny Śląskiej (318.5): | |
|
|
Mezoregiony Niziny Północnomazowieckiej (318.6): | |
|
|
Mezoregiony Niziny Środkowomazowieckiej (318.7): | |
|
|
Mezoregiony Wzniesień Południowomazowieckich (318.8): | |
|
|
Mezoregiony Niziny Południowopodlaskiej (318.9): | |
|
|
Mezoregiony Przedgórza Sudeckiego (332.1): | |
|
|
Mezoregiony Pogórza Zachodniosudeckiego (332.2): | |
|
|
Mezoregiony Sudetów Zachodnich (332.3): | |
|
|
Mezoregiony Sudetów Środkowych (332.4–5): | |
|
|
Mezoregiony Sudetów Wschodnich (332.6): | |
|
|
Мезорегіони Сілезького нагір'я (Wyżyna Śląska) (341.1): | |
|
|
Mezoregiony Wyżyny Woźnicko-Wieluńskiej (341.2): | |
|
|
Mezoregiony Wyżyny Krakowsko-Częstochowskiej (341.3): | |
|
|
Mezoregiony Wyżyny Przedborskiej (342.1): | |
|
|
Mezoregiony Niecki Nidziańskiej (342.2): | |
|
|
Mezoregiony Wyżyny Kieleckiej (342.3): | |
|
|
Mezoregiony Wyżyny Lubelskiej (343.1): | |
|
|
Mezoregiony Roztocza (343.2): | |
|
|
Mezoregiony Kotliny Ostrawskiej (512.1): | |
|
|
Mezoregiony Kotliny Oświęcimskiej (512.2): | |
|
|
Mezoregiony Bramy Krakowskiej (512.3): | |
|
|
Mezoregiony Kotliny Sandomierskiej (512.4–5): | |
|
|
Mezoregiony Pogórza Zachodniobeskidzkiego (513.3): | |
|
|
Mezoregiony Beskidów Zachodnich (513.4–5): | |
|
|
Mezoregiony Pogórza Środkowobeskidzkiego (513.6): | |
|
|
Mezoregiony Beskidów Środkowych (513.7): | |
|
|
Mezoregiony Obniżenia Orawsko-Podhalańskiego (514.1): | |
|
|
Mezoregiony Łańcucha Tatrzańskiego (514.5): | |
|
|
Mezoregiony Płaskowyżu Sańsko-Dniestrzańskiego (521.1): | |
|
|
Mezoregiony Beskidów Lesistych (522.1): | |
|
|
Mezoregiony Niziny Staropruskiej (841.5): | |
|
|
Mezoregiony Pojezierza Litewskiego (842.7): | |
|
|
Mezoregiony Pojezierza Mazurskiego (842.8): | |
|
|
Mezoregiony Niziny Północnopodlaskiej (843.3): | |
|
|
Mezoregiony Polesia Zachodniego (845.1): | |
|
|
Mezoregiony Polesia Wołyńskiego (845.3): | |
|
|
Mezoregiony Wyżyny Wołyńskiej (851.1): | |
|
|
Mezoregiony Kotliny Pobuża (851.2): | |
|
|
- Географія Польщі
- Фізико-географічне районування
- Фізико-географічне районування України
- Факультет географії та краєзнавства Варшавського університету
- Історія польської географії
- ↑ Ілавське поозер'я (314.9) було одночасно макрорегіоном і мезорегіоном.
- ↑ Мезорегіон (845.13) було скасовано та включено до мезорегіону (845.12).
- ↑ Через виділення окремого мезорегіону (845.18) мезорегіон (845.17) опинився за межами Польщі.
- ↑ Solon i inni 2018, с. 143–144, 162.
- ↑ Kondracki 1998, с. 118–119, 124.
- ↑ Solon i inni 2018, с. 154–156.
- ↑ Kondracki 2002, с. 21–27.
- ↑ Kondracki 2002, с. 28–29.
- ↑ Kondracki 2002, с. 11–16, 32–34.
- ↑ Kondracki 1980, s. 70, 242–243.
- ↑ Kondracki 2002, с. 29.
- ↑ Kondracki 1981, с. 81–85.
- ↑ Kondracki 1988, с. 410.
- ↑ Atlas geograficzny. Świat. Polska – liceum ogólnokształcące, liceum profilowane, technikum 2005, s. 46–47.
- ↑ Mazúr, Lukniš 1978, с. 107–108, 120.
- ↑ Richling i inni 2021, с. 25–26.
- ↑ Richling i inni 2021, с. 13–14.
- ↑ Richling i inni 2021, с. 15–16.
- ↑ Richling i inni 2021, с. 26, 28–30.
- ↑ Richling i inni 2021, с. 32–33.
- ↑ Richling i inni 2021, с. 58–65.
- ↑ Richling i inni 2021, с. 26.
- ↑ Kondracki, Richling 1994, дошка 53.3.
- ↑ Solon i inni 2018, с. 170.
- Atlas geograficzny. Świat. Polska – liceum ogólnokształcące, liceum profilowane, technikum, opracowanie zbiorowe, wydanie V, Wrocław: Wydawnictwo Nowa Era, 2005. (пол.)
- Kondracki J., Fizycznogeograficzna regionalizacja Polski i krajów sąsiednich w systemie dziesiętnym, [w:] „Prace Geograficzne”, nr 69, 1968, s. 13–41. (пол.)
- Kondracki J., W sprawie podziału regionalnego Polski, [w:] „Przegląd Geograficzny”, nr 53/1, 1981, s. 81–85. (пол.)
- Kondracki J., Oficjalne zatwierdzenie nazw fizycznogeograficznych regionów Polski, [w:] „Przegląd Geograficzny”, nr 60/3, 1988, s. 409–413. (пол.)
- Kondracki J., Znaczenie geomorfologii w regionalizacji fizycznogeograficznej i typologii krajobrazów, [w:] „Prace i Studia Geograficzne”, nr 24, 1998, s. 117–127. (пол.)
- Kondracki J., Geografia fizyczna Polski, wydanie IV, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1980. (пол.)
- Kondracki J., Geografia regionalna Polski, wydanie III, Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2002. (пол.)
- Kondracki J., Richling A., 53.3 Regiony fizycznogeograficzne (1:1500 000), [w:] Atlas Rzeczypospolitej Polskiej, Warszawa: Główny Geodeta Kraju, 1994. (пол.)
- Mazúr E., Lukniš M., Regionálne geomorfologické členenie Slovenskej socialistickej republiky, [w:] „Geografický časopis”, nr 30/2, 1978, s. 101–125. (сло.)
- Richling A., Solon J., Macias A., Balon J., Borzyszkowski J., Kistowski M. (red.), Regionalna geografia fizyczna Polski, Poznań: Bogucki Wydawnictwo Naukowe, 2021. (пол.)
- Solon J., Borzyszkowski J., Bidłasik M., Richling A., Badora K., Balon J., Brzezińska-Wójcik T., Chabudziński Ł., Dobrowolski R., Grzegorczyk I., Jodłowski M., Kistowski M., Kot R., Krąż P., Lechnio J., Macias A., Majchrowska A., Malinowska E., Migoń P., Myga-Piątek U., Nita J., Papińska E., Rodzik J., Strzyż M., Terpiłowski S., Ziaja W., Physico-geographical mesoregions of Poland: Verification and adjustment of boundaries on the basis of contemporary spatial data, [w:] „Geographia Polonica”, nr 91/2, 2018, s. 143–170. (пол.)