Селенографія: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Вимірювання висот. Цирк на тій картинці нетиповий, а саме поняття застаріле; "значна похибка" теж пішла в минуле
Рядок 1: Рядок 1:
[[Файл:Moon Dedal crater.jpg|thumb|right|250px|Місячний ландшафт]]
[[Файл:Apollo-11 nasa 534.jpg |thumb|right|200px|[[Цирк (селенографія)|Цирк]] — один з термінів селенографії, що позначає найбільші кільцеві гори на поверхні супутника.]]
[[Файл:MoonTopoLOLA.png|thumb|right|250px|Карта висот Місяця, складена за вимірюваннями зонда [[Lunar Reconnaissance Orbiter|LRO]]. Червоне — височини, синє — низовини; ліворуч — [[видимий бік Місяця|видимий бік]], праворуч — [[зворотний бік Місяця|зворотний]].]]


'''Селеногра́фія''' ({{lang-el|Σελήνη}} «місяць» + {{lang-el2|γραφή}} «письмо»)  — розділ [[астрофізика|астрофізики]], що вивчає форму [[Місяць (супутник)|Місяця]] і метричні характеристики його рельєфу. Основним завданням [[наука|науки]] є нанесення на карту [[Місячне море|місячних морів]], [[Кратер|кратерів]], гірських хребтів та інших геологічних утворень.
'''Селеногра́фія''' ({{lang-el|Σελήνη}} «місяць» + {{lang-el2|γραφή}} «письмо»)  — розділ [[астрофізика|астрофізики]], що вивчає форму [[Місяць (супутник)|Місяця]] і метричні характеристики його рельєфу. Основним завданням [[наука|науки]] є нанесення на карту [[Місячне море|місячних морів]], [[Місячні кратери|кратерів]], гірських хребтів та інших геологічних утворень.


__TOC__
__TOC__
Рядок 9: Рядок 10:
[[Файл:Hevelius Map of the Moon 1647.jpg|left|thumb|250px|Карта, створена [[Ян Гевелій |Яном Гевелієм]] (1647)]]
[[Файл:Hevelius Map of the Moon 1647.jpg|left|thumb|250px|Карта, створена [[Ян Гевелій |Яном Гевелієм]] (1647)]]


Зародження селенографії пов'язується з відкриттям [[Галілео Галілей|Галілео Галілеєм]] у 1609 гір та кратерів на Місяці за допомогою власного телескопа — до нього більшість філософів вважали, що Місяць є ідеально гладкою сферою.
Зародження селенографії пов'язується з відкриттям [[Галілео Галілей|Галілео Галілеєм]] у 1609 гір та кратерів на Місяці за допомогою власного [[телескоп]]а — до нього більшість філософів вважали, що Місяць є ідеально гладкою сферою.


Першу карту Місяця, не складену на основі спостережень неозброєним оком, видав у 1619 німецький астроном [[Христоф Шейнер]].
Першу карту Місяця, не складену на основі спостережень неозброєним оком, видав у 1619 німецький астроном [[Христоф Шейнер]].


Спочатку карти через недосконалість [[оптика|оптики]] були малодеталізованими і неточними, але з її розвитком поступово покращувались.
Спочатку карти через недосконалість оптики були малодеталізованими і неточними, але з її розвитком поступово покращувались.


В 1750 Йоганн Мейєр стандартизував вивчення місячної поверхні, розробивши систему місячних координат.
В 1750 Йоганн Мейєр стандартизував вивчення місячної поверхні, розробивши систему місячних координат.


В 1834–1837 астрономи [[Вільгельм Беер]] і [[Йоганн Генріх фон Медлер]] створили першу детальну карту місяця (Mappa Selenographica), яку супроводжував розгорнутий опис місячної поверхні (Der Mond). Протягом кількох десятиліть їхні розробки вважались найкращими, і тільки у 1878 [[Йоганн Фрідріх Юліус Шмідт | Йоганну Шмідту]] вдалось створити детальнішу карту. З розвитком фотографії місячна фотографія стала визнаним напрямком досліджень — в [[Паризька обсерваторія]] випустила фотоатлас Місяця.
В 1834–1837 астрономи [[Вільгельм Бер]] і [[Йоганн Генріх фон Медлер]] створили першу детальну карту місяця (Mappa Selenographica), яку супроводжував розгорнутий опис місячної поверхні (Der Mond). Протягом кількох десятиліть їхні розробки вважались найкращими, і тільки у 1878 [[Йоганн Фрідріх Юліус Шмідт | Йоганну Шмідту]] вдалось створити детальнішу карту. З розвитком фотографії місячна фотографія стала визнаним напрямком досліджень — [[Паризька обсерваторія]] випустила фотоатлас Місяця.


З появою [[Космічний апарат|космічних апаратів]] відбувся прорив у вивченні місячної поверхні. 1959 радянський [[космічний апарат]] [[Луна-3]] зробив перші у світі знімки зворотнього боку Місяця. Апарати американської [[Рейнджер (програма)|програми Рейнджер]] під номерами 7-9 з 1961 по 1965 передавали на Землю високоякісні знімки поверхні аж до зіткнення з супутником, апарати [[Сервеєр]] після м'якого приземлення на поверхню знімали панорами Місяця.
З появою [[Космічний апарат|космічних апаратів]] відбувся прорив у вивченні місячної поверхні. 1959 радянський [[космічний апарат]] [[Луна-3]] зробив перші у світі знімки зворотнього боку Місяця. Апарати американської [[Рейнджер (програма)|програми Рейнджер]] під номерами 7-9 з 1961 по 1965 передавали на Землю високоякісні знімки поверхні аж до зіткнення з супутником, апарати [[Сервеєр]] після м'якого приземлення на поверхню знімали панорами Місяця.


Для деяких ділянок Місяця біля полюсів досі нема якісних фотознімків.
Для деяких частин Місяця, особливо полюсів, не доступні високоякісні фотознімки, а розташування багатьох кратерів визначено зі значною похибкою.


== Селенографічні координати ==
== Селенографічні координати ==
[[Селенографічні координати]], аналогічно до [[Географічні координати|географічних]], називають широтою і довготою.
[[Селенографічні координати]], аналогічно до [[Географічні координати|географічних]], називають широтою і довготою.
* '''Селенографічна широта (β)''' — кут між радіусом, проведеним з центру Місяця до певної точки поверхні, і площиною екватора.
* '''Селенографічна широта (β)''' — кут між радіусом, проведеним з центру Місяця до певної точки поверхні, і площиною екватора.
* '''Селенографічна довгота (λ)''' — кут між площиною початкового меридіану і площиною меридіану даної точки. Початковий меридіан визначається за кратером Местінг А, що розташований майже в центрі місячного диску.
* '''Селенографічна довгота (λ)''' — кут між площиною початкового меридіану і площиною меридіану даної точки. Початковий меридіан визначається за кратером {{s|Местінг А}}, що розташований майже в центрі місячного диску.

== Висота ==
Висоту та глибину ділянок поверхні Місяця відраховують від умовної сфери. В цифрових моделях місячного рельєфу, складених за [[альтиметр]]ичними та стереоскопічними даними зонда ''[[Lunar Reconnaissance Orbiter]]'', використана сфера радіусом {{s|1737,4 км}}<ref name=Scholten_2012/><ref name=Smith_2010/><ref name=GLD100/>. Вона ж прийнята в деяких попередніх моделях&nbsp;— {{s|{{comment|ULCN|Unified Lunar Control Network}} 2005}} (побудованій за результатами «[[Клементина (космічний апарат)|Клементини]]» та деякими іншими даними) та в моделі, створеній на основі вимірювань апарату «[[Каґуя]]»<ref name=Fok_2011/>. Для вимірювань «[[Чан'е-1]]» був використаний рівень відліку {{s|1738,0 км}}<ref name=Fok_2011/>. Для порівняння: середній радіус Місяця дорівнює {{s|1737,153 ± 0,010 км}}<ref name=Smith_2010/>.


== Див. також ==
== Див. також ==
Рядок 32: Рядок 36:
* [[Селенологія]]
* [[Селенологія]]
* [[Дослідження Місяця]]
* [[Дослідження Місяця]]

== Примітки ==
{{reflist|refs=
<ref name=Fok_2011>{{cite journal
|author=Fok, H. S.; Shum, C. K.; Yi, Yuchan et al.
|date=2011
|title=Accuracy assessment of lunar topography models
|journal=Earth, Planets and Space
|volume=63
|issue=1
|pages=15–23
|doi=10.5047/eps.2010.08.005
|bibcode=2011EP&S...63...15F
|url=http://web.archive.org/web/20130516192543/http://www.terrapub.co.jp/journals/EPS/pdf/2011/6301/63010015.pdf
}}</ref>
<ref name=GLD100>{{cite web
|url = http://astrogeology.usgs.gov/search/details/Moon/LRO/LROC_WAC/Lunar_LROC_WAC_GLD100_79s79n_118m_v1_1/cub
|title = LROC WAC DTM GLD100 118m Aug 2013
|date = 2013-08-01
|publisher = astrogeology.usgs.gov
|accessdate = 2015-03-30
|archiveurl = http://www.webcitation.org/6XOyzSNZp
|archivedate = 2015-03-30
|deadurl = no
}}</ref>
<ref name=Scholten_2012>{{cite journal
|author=Scholten, F.; Oberst, J.; Matz, K.-D.; Roatsch, T.; Wählisch, M.; Speyerer, E. J.; Robinson, M. S.
|date=2012
|title=GLD100: The near-global lunar 100 m raster DTM from LROC WAC stereo image data
|journal=Journal of Geophysical Research
|volume=117
|issue=E12
|pages=3
|doi=10.1029/2011JE003926
|bibcode=2012JGRE..117.0H17S
|url=http://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1029/2011JE003926/pdf
}}</ref>
<ref name=Smith_2010>{{cite journal
|author=Smith, D. E.; Zuber, M. T.; Neumann, G. A. et al.
|date=2010
|title=Initial observations from the Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA)
|journal=Geophysical Research Letters
|volume=37
|issue=18
|doi=10.1029/2010GL043751
|bibcode=2010GeoRL..3718204S
|url=http://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1029/2010GL043751/epdf
}} ([http://www.webcitation.org/6XOzvO4QP архів])</ref>
}}


== Література ==
== Література ==

Версія за 16:49, 30 березня 2015

Місячний ландшафт
Карта висот Місяця, складена за вимірюваннями зонда LRO. Червоне — височини, синє — низовини; ліворуч — видимий бік, праворуч — зворотний.

Селеногра́фія (грец. Σελήνη «місяць» + γραφή «письмо»)  — розділ астрофізики, що вивчає форму Місяця і метричні характеристики його рельєфу. Основним завданням науки є нанесення на карту місячних морів, кратерів, гірських хребтів та інших геологічних утворень.

Історія

Докладніше: Дослідження Місяця
Карта, створена Яном Гевелієм (1647)

Зародження селенографії пов'язується з відкриттям Галілео Галілеєм у 1609 гір та кратерів на Місяці за допомогою власного телескопа — до нього більшість філософів вважали, що Місяць є ідеально гладкою сферою.

Першу карту Місяця, не складену на основі спостережень неозброєним оком, видав у 1619 німецький астроном Христоф Шейнер.

Спочатку карти через недосконалість оптики були малодеталізованими і неточними, але з її розвитком поступово покращувались.

В 1750 Йоганн Мейєр стандартизував вивчення місячної поверхні, розробивши систему місячних координат.

В 1834–1837 астрономи Вільгельм Бер і Йоганн Генріх фон Медлер створили першу детальну карту місяця (Mappa Selenographica), яку супроводжував розгорнутий опис місячної поверхні (Der Mond). Протягом кількох десятиліть їхні розробки вважались найкращими, і тільки у 1878 Йоганну Шмідту вдалось створити детальнішу карту. З розвитком фотографії місячна фотографія стала визнаним напрямком досліджень — Паризька обсерваторія випустила фотоатлас Місяця.

З появою космічних апаратів відбувся прорив у вивченні місячної поверхні. 1959 радянський космічний апарат Луна-3 зробив перші у світі знімки зворотнього боку Місяця. Апарати американської програми Рейнджер під номерами 7-9 з 1961 по 1965 передавали на Землю високоякісні знімки поверхні аж до зіткнення з супутником, апарати Сервеєр після м'якого приземлення на поверхню знімали панорами Місяця.

Для деяких ділянок Місяця біля полюсів досі нема якісних фотознімків.

Селенографічні координати

Селенографічні координати, аналогічно до географічних, називають широтою і довготою.

  • Селенографічна широта (β) — кут між радіусом, проведеним з центру Місяця до певної точки поверхні, і площиною екватора.
  • Селенографічна довгота (λ) — кут між площиною початкового меридіану і площиною меридіану даної точки. Початковий меридіан визначається за кратером Местінг А, що розташований майже в центрі місячного диску.

Висота

Висоту та глибину ділянок поверхні Місяця відраховують від умовної сфери. В цифрових моделях місячного рельєфу, складених за альтиметричними та стереоскопічними даними зонда Lunar Reconnaissance Orbiter, використана сфера радіусом 1737,4 км[1][2][3]. Вона ж прийнята в деяких попередніх моделях — ULCN 2005 (побудованій за результатами «Клементини» та деякими іншими даними) та в моделі, створеній на основі вимірювань апарату «Каґуя»[4]. Для вимірювань «Чан'е-1» був використаний рівень відліку 1738,0 км[4]. Для порівняння: середній радіус Місяця дорівнює 1737,153 ± 0,010 км[2].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Scholten, F.; Oberst, J.; Matz, K.-D.; Roatsch, T.; Wählisch, M.; Speyerer, E. J.; Robinson, M. S. (2012). GLD100: The near-global lunar 100 m raster DTM from LROC WAC stereo image data. Journal of Geophysical Research. 117 (E12): 3. Bibcode:2012JGRE..117.0H17S. doi:10.1029/2011JE003926.
  2. ↑ а б Smith, D. E.; Zuber, M. T.; Neumann, G. A. та ін. (2010). Initial observations from the Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA). Geophysical Research Letters. 37 (18). Bibcode:2010GeoRL..3718204S. doi:10.1029/2010GL043751. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка) (архів)
  3. ↑ LROC WAC DTM GLD100 118m Aug 2013. astrogeology.usgs.gov. 1 серпня 2013. Архів оригіналу за 30 березня 2015. Процитовано 30 березня 2015.
  4. ↑ а б Fok, H. S.; Shum, C. K.; Yi, Yuchan та ін. (2011). Accuracy assessment of lunar topography models (PDF). Earth, Planets and Space. 63 (1): 15—23. Bibcode:2011EP&S...63...15F. doi:10.5047/eps.2010.08.005. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)

Література

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Селенографія&oldid=15907958