Історія лесбійства: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Створено шляхом перекладу сторінки «History of lesbianism»
(Немає відмінностей)

Версія за 13:16, 1 квітня 2021

Джованні Антоніо да Брешія, Дві жінки . Італійська гравюра епохи Відродження.

Лесбійство - це сексуальне та романтичне бажання поміж жінками. В історичних джерелах набагато менше згадок про лесбійство, ніж про чоловічу гомосексуальність. В 21 сторіччі активістки руху продовжують боротись за свої права, включеність та видимість.

Стародавня Месопотамія

У Кодексі Хаммурапі (прибл. 1700 р. до н. е.) згадується термін Sal-zikrum, що перекладається як "чоловік-жінка", що стосується жінок, яким було дозволено одружуватися з іншими жінками [1] і які могли отримувати у спадок таку ж суму, що і їх брати. [2] Інший термін Sal-nu-bar відносився до жінок, яким було дозволено вийти заміж, але їм було заборонено мати дітей, тому вони привозили з собою інших жінок, щоб народити дітей; проте вони могли мати власних дітей, але вони мали зберігати це в таємниці або виганяти їх, як це зробила мати Саргона Аккадський. [2] Крім того, старий ассирійський текст вказував, що дві жінки, які могли бути двома вдовами померлого батька, уклали договір про заручення своєї "дочки". [3]

Стародавній Єгипет

Статуя двох жінок, Ідет і Рую, зображена у формі, характерній для сімейних пар, Музей Егіціо

Гомосексуальність в стародавньому Єгипті була присутня серед жінок, як написано в книзі Сну Carlsberg papyrus XIII: «Якщо жінка мріє про те, щоб інша жінка мала зносини з нею, вона прийде до поганого кінця». [4] Тим не менше, жінки під час Нового царства насолоджувались невимушеною та інтимною атмосферою, коли компанія інших служниць була мало одягненою чи оголеною. [5]

Стародавня Греція

Докази про жіночу гомосексуальність у давньогрецькому світі обмежені, і вони майже не згадуються в грецькій літературі. [6] Більшість збережених джерел класичного періоду походять з Афін, і вони без винятку написані чоловіками. Серед афінських чоловіків дискусія щодо жіночої гомосексуальності, схоже, були табу. [7] Кеннет Довер припускає, що через роль фалоса у давньогрецькій концепції чоловіків про сексуальність, гомосексуальна любов жінок не була чітко визначена як сексуальність чи окрема категорія. [8]

Тим не менше, у давньогрецькій літературі є кілька посилань на жіночу гомосексуальність. Двох поетів з архаїчного періоду, Сапфо та Алкман, інтерпретували як таких, що писали про жіноче гомосексуальне бажання. Алкман написала гімни, відомі як Партенея, [note 1] в яких обговорюється потяг між молодими жінками. [9] Приблизно в той же час у віршах Сапфо йдеться про її любов до чоловіків і жінок. Наприклад, у "Оді до Афродіти" поетеса просить Афродіту про допомогу щодо іншої жінки. Помітно, що у фрагменті описується Сапфо, яка має сексуальний контакт і отримує його від одного партнера, на відміну від жорсткої дихотомії активний/пасивний партнер, яка спостерігається у грецьких гомосексуальних стосунках. [10] Лише в одному фрагменті поезії Сапфо, Сапфо 94, є чітка згадка про жіночі гомосексуальні контакти. [11]

У класичних Афінах, про гомосексуальних жінок коротко згадується в промові Арістофана в платонівському симпозіумі. [12] Пізніші згадки про жіночу гомосексуальність у грецькій літературі включають епіграму Асклепіада, де описуються дві жінки, які відкидають "правила" Афродіти, але роблять "інші речі, які не здаються". [13] Довер коментує "вражаючу" ворожість, виявлену в епіграмі до жіночої гомосексуальності, протиставляючи її готовності Асклепіада обговорювати власне гомосексуальне бажання в інших роботах, припускаючи, що ця очевидна тривога чоловіків щодо жіночої гомосексуальності в Стародавній Греції є причиною мізерної кількості джерел, що обговорюють це. [14]

У грецькій міфології історія Каллісто трактується як натяк на те, що Артеміда і Каллісто були закоханими. [15] Міф про амазонок також інтерпретується як такий, що стосується жіночої гомосексуальної діяльності. [16]

Червона ваза з аттичної фігури у колекції Національного музею Тарквінія в Італії зображає жінку, що стоїть на колінах, перебираючи пальцями геніталії іншої жінки, що є рідкісним прикладом сексуальної активності жінок, явно зображених у грецькому мистецтві. [17]

Олександр Ісайлов - Сапфо

Сапфо - найчастіше згадуваний приклад давньогрецької жінки, яка могла насправді брати участь у сексуальних діях із жінками. Історики обговорювали її сексуальність, дехто, наприклад, Денис Пейдж, стверджував, що її приваблюють жінки, а інші, наприклад, Єва Стігерс, стверджуючи, що описи любові між жінками в працях Сапфо не є свідченням її власної сексуальності. [18] [19] [note 2] [20]

У біографії Плутарха про Лікурга зі Спарти, в "Порівняльних життєписах", автор стверджує, що старші спартанські жінки могли мати стосунки з дівчатами, подібні до відносин <i id="mwcQ">ератів</i> / <i id="mwcg">ероменосів,</i> які існували між деякими греками старшого та молодшого віку. [17] Сара Померой вважає, що зображення Плутархом гомосексуальних стосунків між спартанськими жінками є правдоподібним. Наприклад, вона стверджує, що в хорах дівчат, які виконували партенею Алкман, гомосексуальні стосунки між дівчатами могли б "процвітати". [21]

Римська імперія та раннє християнство

Найбільш яскравою є історія лесбійської любові між Іфіс та Іантою, що міститься в книзі IX "Метаморфоз" Овідія. Коли мати Іфіс завагітніла, її чоловік заяив, що вб'є дитину, якщо це буде дівчинка. Вона виношує дівчинку і намагається приховати її стать, давши їй ім'я неоднозначної статі: Іфіс. Коли "синові" тринадцять років, батько вибирає для нареченого "хлопчика" золотоволосу дівчину на ім'я Іанта. Про кохання двох дівчат написано співчутливо:

Вони були рівного віку, вони обоє були милі, Навчився азбуки у тих же викладачів,'І так кохання прийшло до них обох разом'У простій невинності і наповнили їх серця'З однаковою тугою.

Однак, коли шлюб наближається, Іфіс відступає, називаючи своє кохання "жахливим і нечуваним". Богиня Ісіда чує стогін дівчини і перетворює її на хлопчика.

Жіноча пара з серії еротичних картин у Приміських лазнях, Помпеї

Посилання на любов між жінками рідкісні. Федр намагався пояснити лесбійство за допомогою власного міфу: Прометей, повернувшись додому п'яним, помилково обміняв статеві органи деяких жінок та деяких чоловіків - "Хіть зараз насолоджується збоченим задоволенням". [22]

Цілком зрозуміло, що педерастія та лесбіянізм не сприймалися однаково добре, можливо через порушення жорстких гендерних ролей. Сенека Старший згадує чоловіка, який вбив свою дружину та її коханого, і мається на увазі, що їх злочин був гіршим, ніж перелюб між чоловіком та жінкою. Вавилоніка Ямбліха описує єгипетську принцесу на ім’я Береніка, яка кохає та одружується з іншою жінкою. Цей прозаїк також заявляє, що таке кохання "дике і беззаконне".

Ще один приклад гендерно-сексуального світогляду того часу був задокументований в «Діалогах Куртизанок» Лукіана, в яких Мегілла перейменовує себе в Мегілус і носить перуку, щоб покрити поголену голову. Вона одружується з Демонесою з Коринфу, хоча Мегіл з Лесбосу. Її подруга Лієна коментує: "вони кажуть, що в Лесбосі є такі жінки, з обличчями, схожими на чоловіків, і не бажають дружити з чоловіками, але лише з жінками, ніби вони самі були чоловіками". Мегіл спокушає Лієну, яка вважає, що цей досвід занадто огидний, щоб його детально описувати.

В іншому діалозі, приписаному Люціану, двоє чоловіків дискутують, що краще - чоловіча любов чи гетеросексуальність. Один чоловік протестував проти того, що якщо легітимізувати чоловічі справи, то скоро буде потурати і лесбіянству, що немислимо. [23]

Апокрифічний Апокаліпсис Петра описує покарання як чоловіків, так і жінок гомосексуалів у Пеклі : [24]

У канонічному Новому Завіті гомосексуальність, як правило, згадується лише загальними рисами, тобто згадується як про чоловіків, так і про жінок, які вчинили сексуальні дії з партнером однієї статі, і обох однаково засуджують. Однак про жінок, згадується лише один раз. [25]

Середньовічний період

У середньовічній Європі християнська церква суворіше сприймала одностатеві стосунки між жінками. Виправні установи, розроблені кельтськими ченцями в Ірландії, були неофіційними путівниками, які стали популярними, особливо на Британських островах. У цих книгах перелічено злочини та покаяння, які потрібно за них зробити. Наприклад, "... той, хто вчинив чоловічий злочин содомітян, буде робити покуту протягом чотирьох років". Кілька версій Paenitentiale Theodori, що приписуються Теодору Тарському, який став архієпископом Кентерберійським у 7 столітті, роблять особливі посилання на лесбіянізм. Paenitentiale зазначає: "Якщо жінка практикує пороки з жінкою, вона повинна робити покаяння протягом трьох років". [26] Незабаром пенітенціарні установи поширилися з Британських островів на материкову Європу. Автори більшості середньовічних установ виконання покарань або взагалі не обговорювали явно лесбійську діяльність, або розглядали їх як менш серйозний гріх, ніж гомосексуальність чоловіків. [27]

В давньофранцузькій мові юридичний трактат Li livres de jostice et de plet (c. 1260) є ранньою згадкою про правове покарання за лесбійтво. У ньому було прописано розчленування за перші два "злочини" та смерть шляхом спалення за третій: майже точна паралель покарання для чоловіків, хоча, що "розчленування" може означати для середньовічної жінки, невідомо. [28] [29] :13 В Іспанії, Італії та Священній Римській імперії содомія між жінками була включена до актів, які вважалися неприродними і каралися спаленням, хоча зафіксовано мало випадків цього.  У Священній Римській імперії за Карла V закон про сексуальні злочини спеціально забороняє статеві акти між жінками. :18

Існують відомості про близько десятка жінок середньовічного періоду, які займалися лесбійським сексом. Про всіх цих жінок відомо через їхню участь у судах, їх ув'язнили або стратили. [30] Ранній приклад жінки, страченої за гомосексуальні дії, стався в 1477 році, коли дівчина в Шпейєрі, Німеччина, була втоплена. [29] :17 Однак не всіх жінок так жорстоко карали. На початку п'ятнадцятого століття француженка Лоуренс, дружина Коліна Потевініна, потрапила до в'язниці за роман з іншою жінкою, Жанною. Вона благала про помилування на тій підставі, що підбурювачкою була Жанна, і вона пошкодувала про свої гріхи, і після шести місяців ув'язнення була звільнена. [31] Пізніший приклад, з Пешії в Італії, щодо настоятельки, сестри Бенедетт Карліні, яка, як було зафіксовано в розслідуваннях між 1619 і 1623 роками, вчинила серйозні злочини, включаючи пристрасно еротичний любовний роман з іншою черницею, коли вона була одержима божественним чоловічим духом на ім'я "Сплендітелло". Її оголосили жертвою "диявольської одержимості" та утримували у в'язниці монастиря 35 років. [32]

У середньовічному арабському світі лесбійство [note 3] вважалось спричиненим теплом, яке генерується у статевих губах жінки, яке могло полегшити тертя об статеві органи іншої жінки. [33] Середньовічні арабські медичні тексти вважали лесбійство вродженим: наприклад, Масавай писав, що дівчина стає лесбійкою, якщо її медсестра їсть певні продукти, такі як селера. Найдавніша історія про лесбійство в арабській літературі походить з Енциклопедії задоволення і розповідає про любов між християнином та арабкою, і ми знаємо з Фіхріста, каталогу творів десятого століття на арабській мові, про дванадцять інших лесбійських пар, які не вижили. [34]

Між 1170 і 1180 роками Маймонід, один з найвидатніших рабинів в історії євреїв, склав свій магнум-опус - Мішне Тору. Це єдина праця середньовічної епохи, яка детально описує всі єврейські звичаї, також щодо лесбійства. [35]

Для жінок бути мезолелотами [жінки, що труться геніталіями одна об одну] одна про одну, заборонено, оскільки це є практика Єгипту, від якої нас застерігали: "Як практика єгипетської землі ... ти не робиш" (Левіт 18: 3). Мудреці сказали [в ефірі Сіфра Агареї Мот 8: 8–9], "Що вони зробили? Чоловік одружився на чоловікові, а жінка - на жінці, а жінка - на двох чоловіках ". Навіть незважаючи на те, що така практика заборонена, на неї не накладають ударів [як на заборону Тори], оскільки конкретної заборони проти неї немає і немає реального статевого акту. Тому [тому, хто це робить] священство не забороняє через розпусту, а жінці це не забороняє чоловікові, оскільки це не блудництво. Але доречно розпоряджатись ними повстанськими ударами [тобто тими, що даються за порушення рабинських заборон], оскільки вони робили щось заборонене. І чоловік повинен бути суворим до своєї дружини в цьому питанні і не допускати, щоб жінки, яким це відомо, не приходили до неї чи не їхали до них.

Ранньомодерний період

В ранній модерний період Англії жіноча гомосексуальна поведінка ставала дедалі активнішою. Деякі історики, такі як Трауб, стверджували, що це призвело до посилення культурних санкцій проти поведінки лесбійок. [36] Наприклад, у 1709 році Деларів'єр Менлі опублікував "Нову Атлантиду", атакуючи лесбійську діяльність. [37] Однак інші, такі як Фрідлі та Фадерман, принижували культурну опозицію до жіночої гомосексуальності, вказуючи, що вона переноситься краще, ніж гомосексуальна діяльність чоловіків. [38] Крім того, незважаючи на соціальну стигму, англійські суди не переслідували гомосексуальні дії жінок, і лесбійство в основному ігнорувалося законом в Англії. Наприклад, Мері Гамільтон ("Жінка-чоловік", як було сказано в справі Генрі Філдінга), хоча її звинувачували у шахрайстві, ні судами, ні пресою не було уточнено щодо жодних сексуальних злочинів. [39] З іншого боку, Террі Касл стверджує, що англійське законодавство у вісімнадцятому столітті ігнорувало жіночу гомосексуальну діяльність не через байдужість, а через чоловічі страхи перед визнанням та реабілітацією лесбійства.

Література того часу намагалася раціоналізувати деякі жіночі лесбійські заняття, зазвичай шукаючи видимі ознаки сапфічних тенденцій. [40] Наприклад, у "Новій Атлантиді " "справжні" лесбійки зображені як чоловіки. Однак Крафт-Фейрчайлд стверджує, що Менлі – разом із Клілендом у Фенні-Хілл – не вдалося створити послідовний наратив про лесбійок, які анатомічно відрізняються від інших жінок, [41] тоді як Філдінг у "The Female Husband" натомість фокусується на зіпсованості розуму Гамільтон як провідної до її гомосексуальних вчинків та переодягання. [42] [43] [44] У той же час праці, які були позитивними чи потенційно позитивними щодо жіночої гомосексуальності, називали лесбійством як жіночу одностатеву дружбу, так і гетеросексуальну романтику, оскільки на той час не було поширених культурних мотивів гомосексуальності. [45] Тільки серед менш поважних членів суспільства здається, що існувало щось на зразок лесбійської субкультури. Наприклад, серед танцюристів та повій існувала лесбійська субкультура у Парижі вісімнадцятого та на початку дев'ятнадцятого століття та в Амстердамі вісімнадцятого століття. [46]

Закони проти лесбійства пропонувались, але зазвичай не створювались і не застосовувались у ранній американській історії. У 1636 році Джон Коттон запропонував закон про Массачусетс-Бей, який передбачає статевий акт між двома жінками (або двома чоловіками), але закон не був прийнятий. [47] Це означало б: "Неприродна брудність - карати смертю, будь то содомія, яка є плотським спілкуванням чоловіка з чоловіком, або жінки з жінкою, або балаганство, що є плотським спілкуванням чоловіка чи жінки зі звірами чи птахами". [48] У 1655 р. Колонія Коннектикуту прийняла закон проти содомії між жінками (як і між чоловіками), але з цього теж нічого не вийшло. [49] У 1779 р. Томас Джефферсон запропонував закон, в якому зазначалося, що "Той, хто буде винним у зґвалтуванні, багатоженстві або содомії з чоловіком чи жінкою, буде покараний, якщо чоловік кастрацією, а жінка, перерізавши їй хрящ, просвердлити отвір діаметром не менше півдюйма ", [50] [51] [52] але це також не стало законом. Однак у 1649 році в колонії Плімут Сара Уайт Норман та Мері Вінсент Хеммон були притягнуті до кримінальної відповідальності за "розпусну поведінку між собою на ліжку"; їх судові документи - єдиний відомий запис статі між жінками-англійськими колоністками в Північній Америці в 17 столітті. [53] Хеммон лише застерігали, можливо, тому, що вона була молодше шістнадцяти років але в 1650 році Норман була засуджена і зобов'язана публічно визнати свою "нечесну поведінку" з Хеммон, а також застережена від майбутніх злочинів. Це єдине переслідування за гомосексуальні дії жінок в історії Сполучених Штатів. [54]

В Парижі наприкінці 19 - на початку 20 століття лесбіянки стали більш помітними в мистецтві та в публічній сфері. Картина Анрі де Тулуз-Лотрека з артистом Ша-У-Као у Мулен Руж

Близькі інтимні стосунки були поширеними серед жінок у середині 19 століття. Це пояснювалось суворими гендерними ролями, які змусили жінок розширити своє соціальне коло на інших жінок для емоційної підтримки. Очікувалось, що ці стосунки стануть тісними між жінками з подібним соціально-економічним статусом. [55] Оскільки в той час ще не було визначено мови щодо лесбійства, ці відносини вважалися гомосоціальними. Хоча жінки складали дуже тісні емоційні стосунки між собою, шлюб з чоловіками все ще був нормою. Проте є дані про можливий розвиток сексуальних стосунків, які перевищують емоційний рівень. У документах двох афроамериканських жінок використовуються терміни, що описують практики, відомі як "секс на грудях". Відомо також, що ці жінки практикували гетеросексуальні стосунки зі своїми чоловіками. [56]

Наприкінці 19-го та на початку 20-го століття в Новій Англії процвітали "бостонські шлюби". Цей термін описує романтичну дружбу між двома жінками, які живуть разом і без жодної фінансової підтримки з боку чоловіків. Багато тривалих романтичних дружніх стосунків почалося в жіночих коледжах. Такі відносини насправді передують звичаям Нової Англії, тому є приклади цього у Великобританії та континентальній Європі з 18 століття. [57] Віра в платонічну доброзичливість цих "бостонських шлюбів" почала розвіюватися після того, як послідовники фрейдизму розвіяли невинність і дружбу, яка оберталася навколо впевненості в собі, що виникала разом із цими "бостонськими шлюбами". [58]

Наприкінці 19-го та на початку 20-го століть у Франції також зросла популярність лесбійок як у публічній сфері, мистецтві та літературі. Товариство Fin de siecle у Парижі включало бари, ресторани та кафе, які належали лесбійкам, такі як Le Hanneton та le Rat Mort, приватні салони, подібні до того, який влаштовувала американська емігрантка Наталі Барні, залучали лесбійок, бісексуалок та письменниць епохи, включаючи Ромен Брукс, Рене Вів'єн, Колетт, Джуну Барнс, Гертруду Стайн та Редкліффа Голла. Куртизанка Ліана де Пужі, одна із закоханих Барні, опублікувала роман-бестселер за мотивами їхнього роману під назвою l'Idylle Saphique (1901). Багато з найбільш помітних лесбійок та бісексуалок були артистками. Деякі, як письменниця Колетт та її кохана Матільда де Морні, виконували лесбійські театральні сцени в кабаре, що викликало обурення та цензуру. Описи лесбійських салонів, кафе та ресторанів були включені в туристичні путівники тієї епохи, також згадувалось про будинки проституції, для лесбійок. Анрі Тулуз-Лотрек створив картини багатьох лесбійок, з якими він познайомився, деякі з них відвідували або працювали у знаменитому Мулен Руж. [59] [60]

Пізніше 20 - початок 21 століття (1969 - сьогодні)

Стоунволлські бунти були серією стихійних демонстрацій, коли ЛГБТ-спільнота дала відповідь на жорстокі дії поліції рано вранці 28 червня 1969 року в Стоунволл-Інн, розташованому в районі Грінвіч-Вілледж на Мангеттені, штат Нью-Йорк. Коли буч-лесбійка Сторме ДеЛарвері вдарила міліціонера, який вдарив її по голові, і закликала натовп: "Чому ви, хлопці, не робите щось?" [61] [62] Широко вважається, що ці заворушення становлять найважливішу подію, що призвела до руху за визволення геїв і лесбійок у США, і одну з найважливіших подій у сучасній боротьбі за права ЛГБТ у Сполучених Штатах та всьому світу. [63] [64]

Політичне лесбійство виникло у кінці 1960-х років серед радикальних феміністок другої хвилі як спосіб боротьби з сексизмом та примусовою гетеросексуальністю (див. Есе Адріенни Річ "Примусова гетеросексуальність та існування лесбійок"). Шейла Джеффріс, лесбійка, розробила цю концепцію, коли вона написала в співавторстві з Лідською революційною феміністською групою "Love Your Enemy? The Debate Between Heterosexual Feminism and Political Lesbianism" [65]. Вони стверджували, що жінки повинні відмовитись від підтримки гетеросексуальності та припинити спати з чоловіками, заохочуючи жінок позбутися чоловіків "з ліжок та голови". [66] Хоча головна ідея політичного лесбійства полягає в тому, щоб бути окремим від чоловіків, це не обов'язково означає, що політичні лесбійки повинні спати з жінками; дехто вирішує бути безшлюбним або визнати себе асексуальними. Вони проголошували чоловіків ворогами, а жінок, які були у стосунках з ними колаборантами та співучасниками власного гніту. Гетеросексуальна поведінка розглядалася як основна одиниця політичної структури патріархату, тому лесбійки, які відкидають гетеросексуальну поведінку, порушують усталену політичну систему. [67] До жінок-лесбійок, які визнали себе "політичними лесбійками", належать Ті-Грейс Аткінсон, Джулі Біндель, Шарлотта Бач, Івон Рейнер та Шейла Джеффріс.

15 грудня 1973 року Американська психіатрична асоціація майже одноголосно проголосувала за вилучення «гомосексуальності» зі списку психічних розладів, включеного до Діагностичного та статистичного посібника групи психічних розладів. Це відбулося після трьох років протестів активістів та активісток визволення геїв та лесбійок та серйозних конфліктів у групі з питань гомосексуалізму в 1970 році [68]

У 1974 році Морін Колкхун стала першою лесбійською депутаткою від Лейбористської партії у Великобританії. До обрання вона перебувала у гетеросексуальному шлюбі. [69]

Лесбійський фемінізм, який був найбільш впливовим з середини 1970-х до середини 1980-х (переважно в Північній Америці та Західній Європі), заохочує жінок спрямовувати свої сили на інших жінок, а не на чоловіків, і часто виступає за лесбійство як за логічний результат фемінізму. [70] Деякі ключові мислительки та активістки лесбійського фемінізму - Шарлотта Банч, Ріта Мей Браун, Адрієнн Річ, Одрі Лорд, Мерилін Фрай, Мері Дейлі, Шейла Джеффріс та Монік Віттіг (хоча остання частіше асоціюється з появою теорії квір). До середини 1970-х років лесбійки по всьому світу публікували свої особисті історії. На додаток до оповідань, лесбійки публікували біографії письменниць-лесбійок, які були втрачені в історії, шукаючи приклади, ким вони були і як з'явилася їх громада. Багато жінок з Руху за визволення геїв і лесбійок відчували розчарування через домінування в русі чоловіків і створювали окремі організації; дехто, хто відчував гендерні відмінності між чоловіками та жінками, які не можуть бути вирішені, розвинув "лесбійський сепаратизм", на який вплинули такі праці, як книга Джіл Джонстон "Лесбійські нації" 1973 року. Часом розбіжності між різними політичними філософіями були надзвичайно бурхливими і стали відомими як сексуальні війни лесбіянок. Головні розбіжності полягали, зокрема, у поглядах на садомазохізм, проституцію та трансгендерність. [71]

Дві жінки, що належать до ВМС США, які перебувають у стосунках, цілуються публічно при зустрічі після довгого часу.

"Лесбійські месники" почали свою діяльність у Нью-Йорку в 1992 році як "група прямих дій, яка зосереджувалась на питаннях, життєво важливих для виживання лесбійок та видимості". [72] [73] Десятки інших груп швидко з’явились по всьому світі, дещо розширивши свою місію, включивши питання статі, раси та класу. Репортер Newsweek Елоїза Салхольц, яка висвітлювала марш гордості 1993 року у Вашингтоні, вважала, що Лесбійські Месники стали настільки популярними, оскільки вони були засновані в той момент, коли лесбійки втомилися працювати над такими проблемами, як СНІД та аборти, в той час як власні проблеми спільноти не вирішувались. [74] Найголовніше, лесбійки були розчаровані невидимістю в цілому в суспільстві та невидимістю та мізогінією у ЛГБТ-спільноті.

Багато активісток у XXI столітті намагаються створити більшу популярність історії лесбійок та активісток, які її виявили. Вони стверджують, що історія ЛГБТК+ не настільки представлена, як інші рухи за громадянські права. [75] Також спостерігається посилений рух за видимість ЛГБТК+ у шкільних програмах. Виключення ЛГБТК-спільноти та її історії є одним із найбільших факторів, що сприяють гомофобії та виключенню тих, хто є частиною ЛГБТ-спільноти в школах. [76]

Список літератури

 

Подальше читання

  • Castle, Terry (1995). The Apparitional Lesbian: Female Homosexuality and Modern Culture (вид. 1st). Columbia University Press. ISBN 0-231-07652-5.
  • Cogan, Jeanine C.; Erickson, Joanie M., ред. (1999). Lesbians, Levis and Lipstick: The Meaning of Beauty in Our Lives (вид. 1st). The Haworth Press. ISBN 0-7890-0661-8.
  • Faderman, Lillian (1991). Odd Girls and Twilight Lovers: A History of Lesbian Life in 20th-Century America (вид. 1st). Columbia University Press. ISBN 978-0231074889.
  • Manniche, Lise (1987). Sexual life in ancient Egypt. London: Kegan Paul International.
  • McHugh, Kathleen A.; Johnson-Grau, Brenda; Sher, Ben Raphael, ред. (2014). The June L. Mazer Lesbian Archives: Making Invisible Histories Visible. UCLA Center for the Study of Women (Regents of the University of California). ISBN 978-0-615-99084-2.
  • Morris, Bonnie J. (2016). The Disappearing L: Erasure of Lesbian Spaces and Culture (вид. 1st). SUNY Press. ISBN 978-1-4384-6177-9.
  • Richards, Dell (1990). Lesbian Lists: A Look at Lesbian Culture, History, and Personalities (вид. 1st). Alyson Publications. ISBN 155583163X.
  • Schärf Kluger, Rivkah (2015). The Archetypal Significance of Gilgamesh: A Modern Ancient Hero. Daimon. ISBN 9783856309794.
  • Stol, Marten (2016). Women in the Ancient Near East. Walter de Gruyter. ISBN 978-1-61451-323-0.
  • Watt, Diane; Giffney, Noreen; Sauer, Michelle M., ред. (2011). The Lesbian Pre-modern. Palgrave. ISBN 978-0-230-61676-9.
  • Zuffi, Stefano (2010). Love and the Erotic in Art. Getty Publications. ISBN 9781606060094.
  1. ↑ Zuffi, 2010, с. 235.
  2. ↑ а б Schärf Kluger, 2015, с. 18.
  3. ↑ Stol, 2016, с. 76.
  4. ↑ Manniche, 1987, с. 22.
  5. ↑ John J Johnston (2010). Beyond Isis and Osiris: Alternate Sexualities in Ancient Egypt. Petrie Museum of Egyptian Archaeology, UCL. с. 9—10.
  6. ↑ Dover, Dalton James (1978). Greek Homosexuality. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 171. ISBN 978-0-7156-1111-1.
  7. ↑ Dover, Kenneth James (1978). Greek Homosexuality. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 182. ISBN 978-0-7156-1111-1.
  8. ↑ Downing, Christine (1994). Lesbian Mythology. Historical Reflections. 20 (2): 171.
  9. ↑ Dover, Kenneth James (1978). Greek Homosexuality. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 179. ISBN 978-0-7156-1111-1.
  10. ↑ Dover, Kenneth James (1978). Greek Homosexuality. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 177. ISBN 978-0-7156-1111-1.
  11. ↑ McEvilly, Thomas (1971). Sappho, Fragment 94. Phoenix. 25 (1): 2—3.
  12. ↑ Dover, Kenneth James (1978). Greek Homosexuality. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 172. ISBN 978-0-7156-1111-1.
  13. ↑ Asklepiades, The Greek Anthology 5.207
  14. ↑ Dover, Kenneth James (1978). Greek Homosexuality. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 172—3. ISBN 978-0-7156-1111-1.
  15. ↑ Downing, Christine (1994). Lesbian Mythology. Historical Reflections. 20 (2): 180.
  16. ↑ Downing, Christine (1994). Lesbian Mythology. Historical Reflections. 20 (2): 176.
  17. ↑ а б Dover, Kenneth James (1978). Greek Homosexuality. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 173. ISBN 978-0-7156-1111-1.
  18. ↑ Downing, Christine (1994). Lesbian Mythology. Historical Reflections. 20 (2): 192.
  19. ↑ Downing, Christine (1994). Lesbian Mythology. Historical Reflections. 20 (2): 193.
  20. ↑ Dover, Kenneth James (1978). Greek Homosexuality. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 174. ISBN 978-0-7156-1111-1.
  21. ↑ Pomeroy, Sarah B. (1995). Goddesses, Whores, Wives, & Slaves. London: Pimlico. с. 55.
  22. ↑ Coray, Joseph Andrew (2001). Sexual diversity and Catholicism: toward the development of moral theology By Patricia Beattie Jung, Joseph Andrew Coray. ISBN 9780814659397. Процитовано 29 November 2014.
  23. ↑ Hubbard, Thomas K. (12 May 2003). Homosexuality in Greece and Rome: a sourcebook of basic documents By Thomas K. Hubbard. ISBN 9780520234307. Процитовано 29 November 2014.
  24. ↑ Wesley Center Online. Apocalypse of Peter. The Apocryphal New Testament. Clarendon Press, 1924. Процитовано 7 August 2011.
  25. ↑ Homosexuality in the Bible. Skepticsannotatedbible.com. Процитовано 23 березня 2014.
  26. ↑ Paenitentiale Umbrense, 2.12
  27. ↑ Bennett, Judith M. (2000). "Lesbian-like" and the Social History of Lesbianisms. Journal of the History of Sexuality. 9 (1): 5.
  28. ↑ Boswell, John (1981). Christianity, Social Tolerance, and Homosexuality: Gay People in Western Europe from the Beginning of the Christian Era to the Fourteenth Century. Chicago: University of Chicago Press. с. 289–90. ISBN 978-0-226-06711-7.
  29. ↑ а б Crompton, Louis (1981). The Myth of Lesbian Impunity. Capital Laws from 1270 to 1791. Journal of Homosexuality. The Haworth Press. 6 (1/2): 11—25. doi:10.1300/j082v06n01_03. PMID 7042821. Процитовано 5 February 2014.
  30. ↑ Bennett, Judith M. (2000). "Lesbian-like" and the Social History of Lesbianisms. Journal of the History of Sexuality. 9 (1): 3.
  31. ↑ Bennett, Judith M. (2000). "Lesbian-like" and the Social History of Lesbianisms. Journal of the History of Sexuality. 9 (1): 18—19.
  32. ↑ Randall, Frederika (19 January 1986). Divine Visions, Diabolical Obsessions. The New York Times. New York. Процитовано 5 February 2014.
  33. ↑ Amer, Sahar (2009). Medieval Arabic Lesbians and Lesbian-Like Women. Journal of the History of Sexuality. 18 (2): 217.
  34. ↑ Amer, Sahar (2009). Medieval Arabic Lesbians and Lesbian-Like Women. Journal of the History of Sexuality. 18 (2): 218—9.
  35. ↑ Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
  36. ↑ Craft-Fairchild, Catherine (2006). Sexual and Textual Indeterminacy: Eighteenth-Century English Representations of Sapphism. Journal of the History of Sexuality. 15 (3): 409. doi:10.1353/sex.2007.0025. PMID 19238765.
  37. ↑ Craft-Fairchild, Catherine (2006). Sexual and Textual Indeterminacy: Eighteenth-Century English Representations of Sapphism. Journal of the History of Sexuality. 15 (3): 413. doi:10.1353/sex.2007.0025. PMID 19238765.
  38. ↑ Craft-Fairchild, Catherine (2006). Sexual and Textual Indeterminacy: Eighteenth-Century English Representations of Sapphism. Journal of the History of Sexuality. 15 (3): 408. doi:10.1353/sex.2007.0025. PMID 19238765.
  39. ↑ Craft-Fairchild, Catherine (2006). Sexual and Textual Indeterminacy: Eighteenth-Century English Representations of Sapphism. Journal of the History of Sexuality. 15 (3): 418. doi:10.1353/sex.2007.0025. PMID 19238765.
  40. ↑ Craft-Fairchild, Catherine (2006). Sexual and Textual Indeterminacy: Eighteenth-Century English Representations of Sapphism. Journal of the History of Sexuality. 15 (3): 415. doi:10.1353/sex.2007.0025. PMID 19238765.
  41. ↑ Craft-Fairchild, Catherine (2006). Sexual and Textual Indeterminacy: Eighteenth-Century English Representations of Sapphism. Journal of the History of Sexuality. 15 (3): 417. doi:10.1353/sex.2007.0025. PMID 19238765.
  42. ↑ Craft-Fairchild, Catherine (2006). Sexual and Textual Indeterminacy: Eighteenth-Century English Representations of Sapphism. Journal of the History of Sexuality. 15 (3): 420. doi:10.1353/sex.2007.0025. PMID 19238765.
  43. ↑ Jonathan Swift. Tatler no. 5, 1711
  44. ↑ Craft-Fairchild, Catherine (2006). Sexual and Textual Indeterminacy: Eighteenth-Century English Representations of Sapphism. Journal of the History of Sexuality. 15 (3): 420—421. doi:10.1353/sex.2007.0025. PMID 19238765.
  45. ↑ Craft-Fairchild, Catherine (2006). Sexual and Textual Indeterminacy: Eighteenth-Century English Representations of Sapphism. Journal of the History of Sexuality. 22 (3): 413. doi:10.1353/sex.2007.0025. PMID 19238765.
  46. ↑ Clarke, Anna (1996). Anne Lister's Construction of Lesbian Identity. Journal of the History of Sexuality. 7 (1): 26.
  47. ↑ Dorothy A. Mays Women in early America: struggle, survival, and freedom in a new world, ABC-CLIO, 2004 ISBN 1-85109-429-6 p. 232
  48. ↑ Whitmore, William Henry (February 1995). The Colonial Laws of Massachusetts: Reprinted from the Edition of 1660, With the Supplements to 1672 : Containing Also, the Body of Liberties of. Fred B. Rothman &. ISBN 0-8377-2053-2.
  49. ↑ Foster, Thomas (2007). Long Before Stonewall: Histories of Same-Sex Sexuality in Early America. New York University Press.
  50. ↑ Amendment VIII: Thomas Jefferson, A Bill for Proportioning Crimes and Punishments. Press-pubs.uchicago.edu. Retrieved 2010-11-30.
  51. ↑ Abramson, HA (1980). The historical and cultural spectra of homosexuality and their relationship to the fear of being a lesbian. The Journal of Asthma Research. 17 (4): 177—88. doi:10.3109/02770908009105669. PMID 7021523.
  52. ↑ Timeline of Oppression. Geneseo.edu. 27 червня 1969. Архів оригіналу за 7 грудня 2013. Процитовано 3 грудня 2013.
  53. ↑ Kenneth Borris Same-sex desire in the English Renaissance: a sourcebook of texts, 1470–1650, Routledge, 2004 ISBN 0-8153-3626-8 p. 113
  54. ↑ Bullough, Vern; Bullough, Bonnie (1977). Lesbianism in the 1920s and 1930s: A Newfound Study. Signs. 2 (4): 895—904. doi:10.1086/493419. PMID 21213641.
  55. ↑ Smith-Rosenberg, Carroll (1975). The Female World of Love and Ritual: Relations between Women in Nineteenth-Century America. Signs. 1 (1): 1—29. doi:10.1086/493203. JSTOR 3172964.
  56. ↑ Hansen, Karen V (1995). No Kisses Is Like Youres': An Erotic Friendship between Two African-American Women during the Mid-Nineteenth Century. Gender and History. 7 (2): 153—182. doi:10.1111/j.1468-0424.1995.tb00019.x.
  57. ↑ Fuchs, Rachel G; Thompson, Victoria E (2004). Women in Nineteenth-Century Europe. Palgrave Macmillan. с. 47. ISBN 0230802168.
  58. ↑ Gardiner, Judith (2016). "Women's Friendships, Feminist Friendships". Feminist Studies. 42: 484–501 – via JSTOR.
  59. ↑ Nicole G Albert, "De la topographie invisible à l'espace public et littéraire :les lieux de plaisir lesbien dans le Paris de la Belle Époque" Revue d’histoire moderne et contemporaine 2006 /4 (no 53-4)
  60. ↑ Stéphanie Bee, Montmartre fin de siècle un repaire de lesbiennes, L'Univers, 1 November, 2010
  61. ↑ Chu, Grace (26 липня 2010). From the Archives: An interview with lesbian Stonewall veteran Stormé DeLarverie. AfterEllen.com. Процитовано 11 жовтня 2017. {{cite web}}: |archive-date= вимагає |archive-url= (довідка)
  62. ↑ Yardley, William (May 29, 2014) "Storme DeLarverie, Early Leader in the Gay Rights Movement, Dies at 93" in The New York Times.
  63. ↑ National Park Service (2008). Workforce Diversity: The Stonewall Inn, National Historic Landmark National Register Number: 99000562. US Department of Interior. Процитовано 21 січня 2013.
  64. ↑ Obama inaugural speech references Stonewall gay-rights riots. North Jersey Media Group Inc. 21 січня 2013. Архів оригіналу за 30 травня 2013. Процитовано 21 січня 2013.
  65. ↑ Jeffreys, Sheila. Love Your Enemy? The Debate Between Heterosexual Feminism and Political Lesbianism.
  66. ↑ Bindel, Julie (30 January 2009). My sexual revolution. The Guardian. Процитовано 3 October 2012.
  67. ↑ Bunch, Charlotte. Lesbians in Revolt. The Furies: Lesbian/Feminist Monthly. Процитовано 12 May 2014.
  68. ↑ LEWIS, ABRAM J. (2016). ""We Are Certain of Our Own Insanity": Antipsychiatry and the Gay Liberation Movement, 1968–1980". Journal of the History of Sexuality. 25 (1): 83–113. ISSN 1043-4070.
  69. ↑ Where are they now: Maureen Colquhoun. Архів оригіналу за 14 грудня 2013.
  70. ↑ Rich, A. (1980). "Compulsory Heterosexuality and Lesbian Existence". Signs; 5, 631–660.
  71. ↑ Guy, Laura (2016). "Sex Wars Revisited". Aperture. 225: 54–59 – via JSTOR.
  72. ↑ Lesbian Avenger Organizing Handbook Retrieved 2009-3-4.
  73. ↑ Lesbian Avengers Eat Fire, Too. Архів оригіналу за 26 березня 2010. Editors Janet Baus, Su Friedrich. (1993)
  74. ↑ 1993, Eloise Salholz, Newsweek, "The Power and the Pride."
  75. ↑ Loveland, Barry, and Malinda Triller Doran. "Out of the Closet and Into the Archives: A Partnership Model for Community-Based Collection and Preservation of LGBTQ History." Pennsylvania History: A Journal of Mid-Atlantic Studies 83, no. 3 (2016): 418-24.
  76. ↑ Moorhead, Laura. "LGBTQ Visibility: In the K-12 Curriculum." The Phi Delta Kappan 100, no. 2 (2018): 22-26.


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «note», але не знайдено відповідного тегу <references group="note"/>

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Історія_лесбійства&oldid=31125402