Лукіан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лукіан Самосатський

Лукіа́н (грец. Λουκιάνος, близько 120 або 125 — після 180) — давньогрецький письменник, сатирик, вільнодумець періоду занепаду античного світу. Родом із Самосати (Сирія). Лукіан виступав із сатирою на давньогрецьких богів і героїв, а також із критикою античної філософії, риторики й історіографії.

Біографія[ред.ред. код]

Лукіан народився в сирійському місті Самосаті в сім'ї бідного ремісника. Біографія його залишилася б невідомою, якби він сам не навів факти особистого життя у своїх творах. Лукіан закінчив школу, потім вивчав філософію в Іонії, здобув професію ритора, але продовжував бідувати. Лише коли почав виступати з промовами, до нього прийшов достаток. Побував у багатьох країнах — Італії, Галії, Македонії, Афінах, повернувся до Сирії. Саме в цей час він почав писати літературні твори. Непевні дані свідчать про матеріальну скруту Лукіана і в кінці життя, через це він знову залишив батьківщину і переїхав до Александії на запропоновану державну службу. Проте задоволення чи багатства вона не принесла.

І за життя, і в пізніші періоди Лукіан був популярним. Одні його високо цінували за дотепність і великий сатиричний хист, інші, особливо адепти релігійних культів, за це ж саме його ненавиділи.

Діяльність і творчість[ред.ред. код]

До нас дійшло понад 70 Лукіанових творів, переважно невеликих розмірів, більшість із них - у діалогічній формі. В усіх його творах постає складна, суперечлива, сповнена ідейною боротьбою та потворними викривленнями сучасність, різні сторони якої Лукіан висміює найчастіше в сатиричних діалогах. Цю форму він запозичив у філософів: з часів Платона діалог був улюбленною формою філософських міркувань. З ямбів Архілоха ,політичної комедії Арістофана, уїдливих сатир кініка Меніппа він узяв дотепний сміх, що став у його творах разючою зброєю, могутнім засобом полеміки з ідейними ворогами.

Перші твори позначені захопленням автора риторикою: по суті вони написані відповідно до її правил ("Тирановбивця", "Позбавлений спадщини"). Але згодом виникають і прямі пародії на риторичне мистецтво, прийоми якого автор доводить до ступеня глупоти. Показовим є "Похвала мусі" - пряма сатира на епідиктичні промови: з надзвичайною серйозністю Лукіан вихваляє цю докучливу комаху,мвикористовуючи найхарактерніші правила риторики.

Неодноразово Лукіан спрямовує свою сатиру проти застарілих понять, забобонів, викриваючи їх з допомогою різних сатиричних засобів. Зокрема, він висміює міфологічні уявлення про богів. У "Розмовах богів" вони цілком втрачають свій божественний ореол і, зображені в грубо олюдненому вигляді, перетворюються на типових обивателів, які сперечаються, сваряться, обдурюють один одного, цинічно вихваляються своїми любовними пригодами,брешкть,заздрять тощо. Ще з часів Гомера над богами часто глузували. Лукіан із них знущається і дискредитує їх своїм убивчим сміхом. Особливо від нього дістається Зевсові, який зображений боягузом,дуже розбещеним,ревнивим, жорстоким ("Ерот і Зевс", "Зевс і Гера", "Зевс і Ганімед", "Зевс і Гермес" , "Зевс трагічний", "Викритий Зевс"). Лукіан виступив проти поширеної думки про божественний промисел, що ніби визначає долю людини і керує її життям. Він доводить: все на землі влаштоване так погано, що навіть у найдурніших виникають сумніви в могутності богів.

Викриває Лукіан і численні псевдовчення, шарлатанство в усіх проявах,його проповідників. Особливо популярним за часів імператора Марка Аврелія був один з подібних "пророків" Александр. Його шахрайство і творені ним "чудеса" письменник викрив у памфлеті "Александр,або лжепророк". Іншого дурисвіта і кримінального злочинця, який діяв під машкарою християнського праведника і здобув великі багатства, Лукіан показав у повісті "Про кончину Перігріна" . Обидва ці шахраї використовували віру людей в чудеса у своїх корисливих цілях, і автор переколиво розкриває таємні прийоми їхньої "майстерності" ,допомагає побачити справжнє обличчя "благодійників".

На противагу богам ,користолюбцям, пустопорожнім філософам, Лукіан зобразив і звичайних трудівників,до яких відчуває щирі симпатії і в зображенні яких відсутні навіть елементи сатири. В основному це позитивні образи скромних і цнотливих людей, чесних і прямодушних, лише в них автор знаходить справжні чисті людські почуття - відданості, кохання, дружби ( "Токсарид,або Дружба", "Два кохання" ).

Головну несправедливість у житті Лукіан убачає в неправильному розподілі багатств, зосереджених лише в руках могутніх господарів. Багато творів Лукіана присвячено питанням філософії та літератури. Він неодноразово висміював промовців, які вихваляли минуле і героїв давніх часів,користувалися архаїчними виразами,словами й поняттями ("Лексифан"). Особливо гостро Лукіан критикував численних представників різних філософських шкіл, які видавали своє учення за єдине правильне, а також негідну поведінку багатьох із них, коли вони нескромно проголошували себе вчителями доброчесності ("Бенкет№, "Рибалка", "Продаж життів").

Ідеалом його була справедливо влаштована держава, в якій усі громадяни мали б відчувати себе вільними людьми незалежно від соціального стану чи національності.

Майстерності використовувати зображальні засоби сміху й сатири в Лукіана вчилися Еразм Роттердамський і Франсуа Рабле, Вільям Шекспір, Джонатан Свіфт і Вольтер.

Переклади[ред.ред. код]

  • Лукиан. Собр. соч., под ред. и с комментариями Б. Л. Богаевского, т. 1—2, М.—Л., 1935;
  • Избранные атеистические произведения, ред. и вступ. статья А. Каждана, М., 1955
  • Лукиан. Избранная проза. М., 1991.
  • Дамоклів меч: Антична новела. — К.: Дніпро, 1984. — с. 285 (Вершини світового письменства, т. 49). Ця збірка, зокрема, містить кілька новел Лукіана в українському перекладі.
  • Лукіан. Як писати історію, перекл. і комент. У. Головач, О. Маханець, Н. Різун. Львів: Видавництво УКУ 2014.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Апт С. К., Лукиан (Краткий очерк творчества), Уч. зап. Орехово-Зуевского пед. ин-та, т. 2, М., 1955, с. 1812-15;
  • Peretti A., Luciano, un intellettuale greco contro Roma, Firenze, 1946;
  • Нахов И. Лукиан из Самосаты // Лукиан. Избранная проза. М., 1991.
  • Пащенко В. І., Пащенко Н. І. Антична література: Підручник. - Вид. 3-тє, стереотип. К.: Либідь, 2008. - 718 с.