Інокентій Херсонський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Innokentiy Archibishop.jpg

Архієпископ Інокентій (в миру Іван Олексійович Борисов; 15(27 грудня) 1800, Єлець, Орловська губернія — 26 травня (7 червня) 1857, Одеса) — єпископ Російської Православної Церкви; з 24 лютого 1848 архієпископ Херсонський і Таврійський. Член Російської академії (1836). Член Святішого Синоду з 26 серпня 1856. Знаменитий проповідник, письменник та релігійний діяч України. Канонізований Українською Православною Церквою. В 1997 році причислений до лику місцевошанованих святих Одеської єпархії Української православної церкви (Московського Патріархату).

Родина та освіта[ред.ред. код]

Світське ім'я Іван Борисов. Походив з сім'ї священика. Закінчив Воронезьке повітове училище, Орловську духовну семінарію (1819), Київську духовну академію зі ступенем магістра (1823). Ще з часів навчання в академії проявив себе талановитим проповідником. За даними митрополита Мануїла (Лемешевського), майбутній архієрей вже в юності виявляв свої видатні здібності:

Крім слухання лекцій він дуже багато займався самоосвітою і іноді викладав перед своїми товаришами вчення того чи іншого філософа з такою ясністю і простотою, що перевершував лекції професорські. Всі науки йому давалися легко. Він одноголосно був визнаний першим студентом академії.

Доктор богослов'я (1829).

Служіння[ред.ред. код]

Інокентій

З 28 серпня 1823 — інспектор і професор церковної історії та грецької мови Санкт-Петербурзької духовної семінарії.

З 1823 року, одночасно, був ректором Санкт-Петербурзького Олександро-Невського училища.

10 грудня 1823 був пострижений у чернецтво і висвячений у сан ієродиякона.

З 29 грудня 1823 — ієромонах.

З 10 грудня 1824 — бакалавр богослов'я Санкт-Петербурзької духовної академії.

З 2 вересня 1825 — інспектор Санкт-Петербурзької духовної академії.

З 6 січня 1826 — екстраординарний професор богослов'я Санкт-Петербурзької духовної академії.

16 березня 1826 возведений у сан архімандрита.

З 27 серпня 1830 — ректор і професор богослов'я Київської духовної академії.

З 3 жовтня 1836 року — єпископ Чигиринський, вікарій Київської єпархії, керуючий Києво-Михайлівським монастирем. При цьому залишився на посаді ректора Київської духовної академії.

З 1 березня 1840 року — єпископ Вологодський і Устюжський.

З 31 грудня 1840 — єпископ Харківський і Охтирський.

З 15 квітня 1845 — за заслуги перед церквою возведений у санархієпископа.

1847 року Інокентій Херсонський викликаний для присутності в Святійший Синод.

З 24 лютого 1848 — архієпископ Херсонський і Таврійський.

Учений і педагог[ред.ред. код]

Під час викладання в Санкт-Петербурзі і Києві владика Інокентій проявив себе видатним професором. У його біографії, опублікованій в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона йдеться про те, що

він ввів новий метод викладу богослов'я — історичний та історико-порівняльний, широко користуючись посібниками західної богословської літератури, переважно протестантської, самобутньо працюючи за першоджерелами. Упродовж 16 років професорства він викладав, у самостійній обробці, всі головні галузі богослов'я. Володіючи блискучим даром викладу, він оживив інтерес до вчених занять серед учнів. У Києві він досяг скасування викладання богослов'я латинською мовою, який тримав російське богослов'я у рабській залежності від богослов'я католицького. Ним введені нові предмети викладання, відповідно до рівня наукового розвитку на Заході. Він утворив ціле покоління російських богословів і вчених, і брав діяльну участь у перебудові духовно-навчальних закладів, у складанні нових програм академічних та семінарських курсів.

Був керівником групи професорів Київської духовної академії, що займалася складанням «догматичного збірника», в якому була дана характеристика православного віровчення з часу виникнення церкви — ця праця використовувався як навчальний посібник для студентів. Наукова діяльність владики Інокентія викликала негативне ставлення з боку найконсервативніших церковних діячів, що спричинило за собою «секретне дізнання» про його спосіб думок, що закінчилося, проте, його повним виправданням. Одна з його найвідоміших книг — «Останні дні земного життя Ісуса Христа» — була визнана занадто «ліберальною», у зв'язку з чим не перевидавалася протягом 30 років (в 1991 вона стала першою книгою святителя, перевиданої в сучасний період вітчизняної історії).

Проповідник[ред.ред. код]

За словами митрополита Мануїла (Лемешевского),

можна сказати, що не наука була його справжнім покликанням, а мистецтво людського слова. Він був не тільки відмінний знавець, але і геніальний художник вітчизняного слова. Світлий розум, велика пам'ять, творча уява, всебічна вченість, захоплююче красномовство, величний і благоліпний вид — ось риси, якими характеризували сучасники прославленого Інокентія.

Проповіді владики Інокентія в надрукованому вигляді розповсюджувалися по всій Російській імперії, частина їх переведена на французьку, німецьку, польську, сербську, грецьку, вірменську мови. При цьому в своїй творчості він орієнтувався як на проповідницьку спадщина святого Іоанна Златоустого, так і на досвід таких видатних католицьких церковних ораторів як Жак Беніні Боссюе та Жан Батист Массільон.

Церковний адміністратор[ред.ред. код]

Як правлячий архієрей владика Інокентій дбав про поліпшення як матеріального побуту, так і освіти сільського духовенства. За нетривалий час керування Вологодською єпархією він займався поліпшенням роботи духовної консисторії і духовних училищ, оновленням архієрейського будинку і соборного храму, займався вивченням місцевих пам'яток історії та культури. Відновив Тотемський, Охтирський, Святогірський та Георгіївський-Балаклавський монастирі, відкрив в Криму кілька чернечих скитів, заснував в Одесі дві нові урочисті хресні ходи, керував будівництвом і реконструкцією храмів.

Був ініціатором опису монастирських бібліотек та передачі їх рукописів в наукові центри — духовні академії, а також опису та реставрації пам'яток історії та культури Криму і Кавказу й інших регіонів, де він був правлячим архієреєм. Заснував в Одесі «болгарське настоятельство», яке до звільнення Болгарії з-під влади Османської імперії, давало притулок і освіту сотням болгарських юнаків.

Під час Кримської війни архієпископ Інокентій виявив велику мужність, незважаючи на небезпеку, відвідуючи місця боїв (у тому числі в Севастополі, де під обстрілом їздив на буксирі по бухті), часто перебував під вогнем противника, здійснюючи богослужіння в похідних храмах, надихаючи солдатів своїми проповідями та втішаючи вмираючих. Після закінчення війни він здійснив об'їзд єпархії, проводив богослужіння в містах, які зазнали руйнувань, знаходив кошти для відновлення пошкоджених в результаті військових дій храмів. Під час поїздки захворів, був змушений повернутися до Одеси, де і помер.

Канонізація[ред.ред. код]

У 1997 архієпископ Інокентій був причислений до лику місцевошанованих святих Одеської єпархії Української православної церкви Московського Патріархату. Тоді ж відбулося набуття мощей святого.

Праці[ред.ред. код]

  • Сочинения (полное собрание). Шесть томов. СПб, 1908.
    • т. I. Слова и беседы на Рождество Христово. Слова и беседы на праздники Господни. Слова и беседы на воскресные дни.
    • т. II. Слова и беседы на праздники Богородичные. Слова и беседы на дни святых. Слова при посещении паств. Поучения на крестные ходы. Слова и речи к отдельным лицам.
    • т. III. Слова на высокоторжественные дни. Слова и речи при избрании в общественные должности и при открытии общественных учреждений. Слова надгробные. Слова по случаю общественных бедствий. Падение Адамово. О грехе и его последствиях. Беседы о смерти. Мысли о бессмертии. Заметки.
    • т. IV. Великий пост. Молитва святого Ефрема Сирина. Первая Седмица Великого поста. Страстная седмица. Светлая седмица.
    • т. V. Последние дни земной жизни Господа нашего Иисуса Христа. Жизнь апостола Павла. Жизнь святого Киприана. Беседы о природе. Акафисты.
    • т. VI. О религии вообще. О человеке. О последней судьбе человека и мира.
  • О начале христианства в Польше. СПб., 1842.
  • Письма к Гавриилу, архиепископу Рязанскому и Зарайскому. М., 1869.
  • Последние дни земной жизни Господа нашего Иисуса Христа. М., 1991
  • О великих Господских и Богородичных праздниках. СПб., 2005.
  • Русский Златоуст: Жизнеописание, слова и проповеди святителя Иннокентия, архиепископа Херсонского. Единецко-Бричанская епархия, 2005.
  • Избранные сочинения. 2006.
  • Великий пост. Духовные рассуждения на каждый день поста. 2007.

Література[ред.ред. код]

  • Багалей Д., Миллер Д. История города Харькова за 250 лет существования (с 1655 p.), тт. І — II. — Харьков, 1905, 1912.
  1. Борис (Бален де Балю). Иннокентий, архиепископ Херсонский и Таврический. // «Журнал Московской Патриархии». 1967, № 5.
  2. Зубов В. П. Русские проповедники: Очерки по истории русской проповеди — Эдиториал УРСС, 2001. — 232 с. — ISBN 5-8360-0292-4.
  3. Иван Алексеевич Борисов // Русский Биографический Словарь
  4. Иннокентий (Иван Алексеевич Борисов) // из «Библиологического словаря» священника Александра Меня
  5. Мельникова Л. В. Патриотическая деятельность архиепископа Иннокентия (Борисова) в годы Крымской войны (1853—1856 гг.) // Вестник церковной истории. 2007. № 4(8). С. 73-88.

Посилання[ред.ред. код]

Релігія Це незавершена стаття про релігію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.