Антоніо Страдіварі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антоніо Страдіварі.

Антоніо Страдіварі італ. Antonio Giacomo Stradivari (1644, Кремона – 18 грудня 1737, Кремона) — італійський майстер струнних інструментів.

Біографія[ред.ред. код]

Немає достовірних відомостей про народження Страдіварі; історія зберегла ім.’я батька, Алессандро (італ. Alessandro Stradivari), та приблизну дату народження, між 1644 та 1649 роками. Відомо також, що народився Стардіварі в Кремоні. Без сумніву, його матір’ю не може бути, як традиційно вважалось, Анна Мороні (італ. Anna Moroni), тому що вона була одружена з іншим Алессандро Страдіварі, що помер в 1630 році, набагато раніше від народження Антоніо.

Одна зі скрипок містить підпис Antonius Stradivarius Cremonensis Alumnus Nicolaij Amati, Faciebat Anno 1666 (Антоніо Страдіварі з Кремони, учень Нікола Аматі, зроблено року 1666), єдине свідчення того, що Стардіварі був учнем у знаменитого кремонця Ніколо Аматі. Сама скрипка та належність клейма Антоніо Страдіварі були предметом дискусій. На користь автентичності висловлювались Альфред та Артур Хілл, в праці "Antonio Stradivari: His Life and Work" (Антоніо Страдіварі: Життя та праця), текст 1902 року, що бере до уваги ще авторитетніші свідчення Сімоне Фернандо Сакконі ( італ. Simone Fernando Sacconi ) та Чарльза Беара (англ. Charles Beare) . Тим не менше, Беар, беручи до уваги той факт, що всі скрипки від наступного року вже містять підпис, яким Страдіварі підписувався решту свого життя: Antonius Stradivarius Cremonensis Faciebat Anno [data] (Антоніо Страдіварі з Кремони, зроблено року [дата]), без згадки Аматі, задається питанням – чи не можна припустити, що скрипка помилково приписується Страдіварі, і насправді на ній має стояти ім’я Аматі.

З церковних книг парафії Св.Агати знаємо, що Страдіварі поселився в цьому кварталі Кремони в 1667 році.Того ж року він одружився зі своєю першою дружиною Франческою Феррабоскі (італ. Francesca Ferraboschi ). В цьому будинку народились його діти - Джулія Марія, Катерина, Франческо, Алессандро, Омобоно. З них Франческо та Омобоно пізніше теж стали скрипковими майстрами. В інструментах, які Страдіварі зробив у цей період, поза всякими сумнівами відчувається вплив Ніколо Аматі. Неймовірно, але з цього періоду залишилось тільки близько двох десятків інструментів, таким чином можна припустити, що частину своїх робіт він зробив у підпорядкуванні інших скрипкових майстрів, наприклад, Аматі чи Франческо Руджері (італ. Francesco Ruggieri). Інструменти, що зроблені під його ім’ям, є пристойної якості, але не геніальні.

В 1680 році Стардіварі купив будинок з майстернею на п’яцца Сан Доменіко (італ. piazza San Domenico) (сьогодні це п’яцца Рома (італ. piazza Roma)), в якій працював до самої смерті. Дружина Страдіварі, Франческа, померла 20 травня 1698 року. Антоніо одружився вдруге 24 серпня серпня 1699 року з Замбеллі Костою (італ. Zambelli Costa ), яка народила п'ятьох дітей - Франческа Марія, Джованні Баттіста Джузепе, Джованні Баттіста Мартіно, Джузеппе Антоніо та Паоло.

В 1684 році помер Ніколо Аматі – найзнаменитіший та найхаризматичніший виробник скрипок у місті. Його син, Джіроламо (ІІ), хоча й вніс значний внесок у виробництво батькових скрипок останні 20 років, проте не зміг підтримати надзвичайно високу якість майстерні, і таким чином, з цього моменту найважливіші замовлення переходять до Страдіварі, незважаючи на розвиток в ці роки майстерні Андреа Гварнері і в подальшому його сина Джузеппе (що був, в свою чергу, батьком Бартоломео Джузеппе Антоніо Гварнері на прізвиське «дель Джезу»). Після 1690 року Страдіварі починає демонструвати свою самобутність, урізноманітнюючи свою продукцію порівняно з Аматі: покращує вигини, уніфікує товщину та нахил деревини та робить колір лаку більш насиченим. Він, як мало хто, вмів вибрати деревину для використання в своїх інструментах. За свідченням Сімоне Фернандо Сакконі (одного з найвідоміших скрипкових майстрів та реставраторів XX століття) для приготування деревини використовував суміш силікату, поташу та кальцію.

Вважається, що свої найкращі інструменти Стардіварі зробив між 1698 та 1730 роками, досягнувши піку виробництва в п’ятиліття між 1725 і 1730 роками. Після 1730 року багато інструментів мають підпис sub disciplina Stradivarii, таким чином імовірно, були виготовлені синами під наглядом батька. Крім скрипок, Страдіварі створював арфи, гітари, альти, віолончелі, лютні, теорби, віоли да гамба різних розмірів, мандоли та мандоліни, пошети різної форми – загалом понад 1100 музичних інструментів. Приблизно 500-600 інструментів існують і сьогодні.

Антоніо Страдіварі продовжував працювати до останніх днів життя і помер дуже старим 18 грудня 1737 року в Кремоні. Був похований в базиліці Св.Доменіка у фамільному склепі. Але в 1868 році базиліка була продана комуною приватній особі за 42 000 лір та була зруйнована новим власником, щоб звільнити місце для модерніших будівель. Разом з базилікою були знищені могили, які містились у ній. На місці, яке вона займала, сьогодні знаходиться парк. Могильна плита – це все, що залишилось на згадку про земне буття Антоніо Страдіварі.

Припущення та інструменти[ред.ред. код]

(де перелік інструментів ?)

Багато дослідників висували теорії про переваги інструментів Стардіварі, але спроби визначити тільки одну компоненту, відповідальну за якість звуку, показали поки що повну неспроможність. На думку одних дослідників, «секрет» є в щільності деревини, на думку інших – в хімічній обробці деревини, ще інші стверджують про «секретну формулу» лаку.

Група лондонських дослідників, проаналізувавши фрагменти віолончелі, проданої майстром 1711 року, дійшли висновку, що секрет лаку полягає у використанні вулканічного попелу в районі Кремони.

За даними одного дослідника з Техасу, лаки, що використовував Стардіварі, були збагачені субмікроскопічними кристалічними мінералами, яких дослідник нарахував 22, але їх, напевно, має бути більше. Згідно з відомими на даний момент даними, Страдіварі, для зміцнення структури деревини, використовував склоподібний препарат – суміш поташу, верби та вугілля. Після тривалої витримки в цій суміші деревина ставала майже кристалічною, що надавало деревині надзвичайної витривалості в часі. У цьому випадку лак не міг бути нанесений безпосередньо, оскільки відбулась би хімічна реакція з попереднім шаром. Тому Страдіварі накладав другий шар: ізоляційний матеріал, що складається з білка, меду, цукру та аравійської камеді. Нарешті, накладався тонкий шар лаку, який не проникав углиб деревини скрипки.

Згідно з цими дослідженнями, обробка деревини служила також захистом проти паразитів та плісніви; проте, інше дослідження стверджує, що власне дія плісніви мала би надати особливу якість звучання деревини, тим більше, що було проведення порівняння сліпим методом скрипки Страдіварі та сучасної скрипки, зробленої з деревини, обробленої пліснівою, і цей сучасний інструмент переміг.

Для своїх інструментів Страдіварі використовував балканський клен для виготовлення нижньої деки, обичайок та грифу; ялину європейську для верхньої деки. Легенда розповідає, що він наказував перекочувати стовбури дерев та слухав звук, щоб вибрати найкращі. Але на надзвичайну здатність майстра «чути» дерево вплинув зовнішній фактор: зледеніння, період сильного похолодання та суворого клімату, що охопив континентальну Європу між XVII першою половиною XVIII століття. Тут мав місце фактор «удачі». Згідно з однією з теорій, особливі кліматичні умови, викликані зледенінням, спричинили зменшення активності фотосинтезу рослин, пригнічуючи ріст та збільшуючи щільність та пружність деревини. Завдяки цим властивостям Страдіварі мав можливість використовувати деревину без дефектів. Тим не менше, ця теорія є непереконливою, оскільки решта сучасників Страдіварі так само мали би скористатись з цього кліматичного явища.

Віолончелі роботи Страдіварі[ред.ред. код]


В мистецтві[ред.ред. код]

В літературі[ред.ред. код]

Артур Конан Дойл в циклі творів про Шерлока Холмса дав своєму герою саме скрипку Антоніо Страдіварі.

В кіно[ред.ред. код]

Життю Антоніо Старідварі присвячений фільм «Страдіварі» (1988). Режисер - Джакомо Баттіато (італ. Giacomo Battiato), автори сценарію - Ернесто Гастальді (італ. Ernesto Gastaldi) та Вітторіо Салерно (італ. Vittorio Salerno). Роль Страдіварі зіграв Ентоні Квінн.


У детективному фільмі «Візит до Мінотавра» (1987) одна з сюжетних ліній - життя Антоніо Страдіварі. Головну роль у фільмі зіграв Сергій Шакуров.

Посилання[ред.ред. код]



Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література[ред.ред. код]