Багратіон Петро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Багратіон Петро Іванович
პეტრე ივანეს ძე ბაგრატიონი
Портрет П. І. Багратіона роботы Джорджа Доу. Військова галерея Зимового Палацу,  (Санкт-Петербург)
Народився 1765
Кизляр
Помер 12 (24) вересня 1812(1812-09-24)
село Сіма Володимирська губернія Російська імперія
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Роки служби 17821812
Звання Генерал від інфантерії
Командування армія
Війни/битви Битва під Аустерліцем, Бородинська битва
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Чорного орла
Орден Червоного орла
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря

Петро́ Іва́нович Багратіо́н (рос. Пётр Иванович Багратион, груз. პეტრე ბაგრატიონი; 1765 — †12 (24) вересня 1812), російський генерал. Герой франко-російської війни 1812 року.

Біографія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Народився на Північному Кавказі, у Кизлярі. Походив зі стародавнього грузинського князівського роду, у якому служба в російської армії стала сімейною традицією. Навчався в кизлярській школі для обер- й унтер-офіцерських дітей. Військову службу почав у 1782 році. Першим військовим званням був чин сержанта Астраханського мушкетерського полку. Перший бойовий досвід набув у зіткненнях з горцями, що нападали на Кавказьку укріплену прикордонну лінію.

Військова служба[ред.ред. код]

Офіцером князь Багратіон здобув перші військові нагороди і популярність у рядах російської армії під час російсько-турецької війни 17871791 років і Польської кампанії 17931794 років. На нього звернув увагу Олександр Васильович Суворов. У 1798 році Багратіон був призначений командиром 6-го єгерського полку. На цій посаді він виявив себе як чудовий військовий педагог, вихователь солдат.

Талант воєначальника у Багратіона розкрився під прапорами Суворова під час італійського і швейцарського походів 1799 року. Під час швейцарського походу в бої на гірському перевалі Сен-Готард російський авангард під командуванням Багратіона блискуче виконав своє завдання, і багато в чому завдяки йому французам довелося звільнити шлях суворівським військам, зазнаючи при цьому великих втрат.

У своїх наказах і повідомленнях імператорові Павлові I у далекий від Швейцарії й Італії Санкт-Петербург Суворов постійно відзначав заслуги Багратіона.

Визнання прийшло до Багратіона після битви під Аустерліцем 2 грудня 1805 року, яку Наполеон вважав «сонцем» у своїй військовій біографії. Армія французького імператора нараховувала 75 тисяч осіб . Його супротивники — 85 тисяч чоловік і 278 гармат. Союзною армією формально командував генерал Кутузов, але в ході бою в його рішення постійно втручалися російський імператор Олександр I і австрійський імператор Священної Римської імперії Франц II. Багратіон командував військами правого крила союзної армії, що тривалий час стійко відбивали усі атаки французів. Коли переможна чаша ваг стала схилятися убік наполеонівської армії, майже оточені війська Багратіона склали ар'єргард союзної російсько-австрійської армії, прикривши собою відхід головних сил і зазнавши при цьому великих втрат.

Під час Російсько-пруссько-французької війни 1806–1807 років генерал Багратіон знову командував ар'єргардом союзної армії, яка відзначилася у великих боях на території Східної Прусії — у Прейсіш-Ейлау і Битва при при Фрідланді. У першому з них, що відбувся 7-8 лютого 1807 року, генерал Багратіон командував ар'єргардом російської армії, прикриваючи її відхід до Прейсіш-Ейлау. У нагороду за успішне виконання поставленого завдання генерал-лейтенант Багратіон одержав почесну золоту Георгіївську зброю — шпагу, прикрашену діамантами, з надписом «За бій при Прейсіш-Ейлау». На той час він уже мав за Шенграбен полководницьку нагороду — орден Святого Георгія 2-й ступеня.

Під час Російсько-турецької війни 1806–1812 років генерал Багратіон із серпня 1808 року по березень 1810-го був головнокомандуючим російською Молдавською армією. У серпні 1811 року Багратіона призначили командуючим Подільською армією, яка у березні наступного року була перейменована в 2-у Західну армію. Разом з 1-ю Західною армією М. Б. Барклая-де-Толля вона прикривала кордон Росії.

Франко-російська війна[ред.ред. код]

На початку Франко-російської війни 1812 року генерал Багратіон вивів свою 2-у Західну армію від Вилковиська до Смоленська на з'єднання з 1-ю Західною армією. Цей маневр не дозволив Наполеону розгромити російські армії біля кордону поодинці і тим самим змусити офіційний Санкт-Петербург підписати з Францією мир на вигідних для неї умовах.

З перших днів війни 1812 року Багратіон виступав за активні дії проти наполеонівської Великої армії, наполягаючи на якнайшвидшому генеральному бої з французами. Однак у тій ситуації він міг не дати бажаної стратегічної перемоги, і з цього приводу Багратіон постійно конфліктував з Барклаєм-де-Толлі, військовим міністром Російської імперії.

26 серпня у самий розпал , Бородінської битви командувач 2-ї Західної армії Багратіон одержав важке поранення осколком ворожої гранати в ногу. З поля бою Багратіона відвезли в маєток його друга князя Бориса Андрійовича Голіцина[1] поблизу села Сими Володимирської губернії, де він незабаром помер.

З ініціативи одного з героїв франко-російської війни 1812 року гусарського поета-партизана, генерала Д. В. Давидова прах Багратіона був урочисто перенесений із села Сими на бойовище і похований на Курганній висоті біля підніжжя пам'ятника героям Бородіно.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Голицын Борис Андреевич
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Посилання[ред.ред. код]