Бережнівсько-маївська зрубна культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Бережнівсько-маївська зрубна культура (БМЗК) — археологічна культура бронзової доби зрубної культурно-історичної спільності XVII—XII ст. до Р. Х..

Пам'ятки представлені поселеннями, курганними та ґрунтовими могильниками, копальнями, майстернями, скарбами та поодинокими випадковими знахідками.

Поширення[ред. | ред. код]

Розповсюджена у степовій та лісостеповій смузі від Інгульця до Волги, на півдні до передгір'їв Криму, Кавказу й Копетдагу, акваторій Чорного й Каспійського морів.  На сході межа проходила уздовж східного узбережжя Каспію, басейном річки Емби, середньою та верхньою течією річки Урал. На захід від Волги — по межі лісу і лісостепу до верхів'їв Дону й далі на південний захід вздовж Сули до Дніпра. Західна межа фіксується в степовій зоні України вздовж річки Інгулець. Присутність населення зрубної спільності спорадично фіксується також у Середній Наддніпрянщині (Надросся).

Дослідження[ред. | ред. код]

Епонімними пам'ятками є Маївський могильник поблизу села Верхня Маївка Дніпровського району у Надпоріжжі та Бережнівський курганний могильник у Надволжі. Першовідкривачем зрубної культури є В. О. Городцов, який в 1901—1903 роках у процесі дослідження курганних старожитностей Сіверського Дінця звернув свою увагу на поховання в дерев'яних рамах — зрубах[1]. Саме за конструктивними особливостями поховальної споруди виділена ним культура отримала назву зрубної[2].

У 1970-х роках І. Ф. Ковальовою був виділений маївський тип пам'яток[3], а Н. К. Качаловою, — бережнівський[4]. У 1970-х роках М. Я. Мерперт[5] та Є. М. Черних[6] звернули свою увагу на локальні відмінності всередині зрубної культури й ввели поняття «зрубної культурно-історичної спільності», що відбивало її культурну строкатість.

Спільні риси поховального обряду дозволили В. В. Отрощенко об'єднати два типи в окрему бережнісько-маївську культуру у складі зрубної культурно-історичної спільності[7]. Він переосмислив  однолінійну концепцію О. О. Кривцової-Гракової із заволзькою прабатьківщиною зрубної культури і наступною міграцією її носіїв на захід, аж до Нижнього Дунаю й Пруту.  На підставі аналізу обрядів поховання показано наявність двох культур зрубної спільності — покровської зрубної культури (ПЗК) та бережнівсько-маївської зрубної культури, що склалися на різному генетичному підгрунті, але під впливом єдиного (синташтинського культурного) імпульсу.  В. В. Отрощенком визначено дві лінії розвитку культур зрубної спільності, двочленну періодизацію кожної з них, простежені історичні долі носіїв цих культур.  Подано кількісні та якісні характеристики культур зрубної спільності на підставі урахування великих масивів поховань. Показано динаміку й  головні тенденції розвитку цих культур.[8]

Ю. М. Бровендер виділяє у її середовищі степанівський тип пам'яток[9]

Походження[ред. | ред. код]

Бережнівсько-маївська культура сформувалася на місцевій базі бабинської під впливом синташтинської культури покровської зрубної культури, що сформувалася на сторіччя раніше при посередництві тієї ж синташтинської культури.[8]

Рання та середня фази доби пізньої бронзи у Східній Європі збігаються зі сприятливими кліматичними умовами — здебільшого волога та тепла погода. Спостерігається різкий підйом виробничих форм господарства. Отже, у XVIII—XIII ст. до Р. Х. спостерігається максимальна щільність заселення усіх регіонів східноєвропейського степу та лісостепу. Народжується зрубна культурно-історична спільність, якій судилося завершити традицію утворення великих етнокультурних об'єднань у Східній Європі за доби бронзи.

Демографічний вибух у середовищі зрубної спільності, пік котрого припадає у лісостепу на XVI—XV ст. до н. е., а у степу на XIV—XIII ст. до н. е., призводить до виснаження природних ресурсів та розпаду зрубної культурно-історичної спільності[10].

Зміна кліматичних умов на суху та прохолодну погоду спільно з тотальним перенаселенням призвело до катастрофічних наслідків. Різко скорочується чисельність населення, що за археологічними даними фіксується у зменшенні кількості поселень і їх культурній трансформації[11].

Носії зрубної культурно-історичної спільності узяли безпосередню участь у формуванні білозерської та бондарихинської культури фінального етапу бронзової доби.

Поселення[ред. | ред. код]

Поселення розташовувались в безпосередній близькості від річок та невеликих підвищень.

Житла представлені землянками, напівземлянками та неземними будівлями з кам'яними підмурками стін. Для опалення жител використовували вогнища[12].

Могильники[ред. | ред. код]

Поховальні пам'ятки представлені курганними та ґрунтовими могильниками. Курганні некрополі розташовуються здебільшого на терасах або узвишшях по берегах річок, рідше — на вододілах. Мають невелику кількість насипів, як правило, з декількома досипками. Практикувалося спорудження довгих курганів. Померлих хоронили здебільшого у підпрямокутних ямах, інколи у кам'яних скринях та зрубах в скорченому стані, на лівому боці, головою на схід. Відомі також і кремації. Ґрунтові могильники бережнівсько-маївської культури розташовуються здебільшого на терасах та на невеличких природних підвищеннях у заплаві — в безпосередній близькості від річок та синхронних їм поселень.

Поховання представлені інгумаціями та кремаціями. Поховання за обрядом інгумації здійснювалися у підпрямокутних ямах та кам'яних скринях. Поховань в зрубах на території ґрунтових могильників не зафіксовано. Кремації репрезентовані похованнями в посудинах-урнах та в невеликих ґрунтових ямках. Як поховальний інвентар слугує посуд, рідше трапляються вироби з металу[10]. Не зафіксовані поховання із зброєю, в похованнях практично немає кістяків і з ознаками насильницької смерті — на думку деяких дослідників це свідчить, що загалоб доба цієї культури була мирною[13].

Поховання[ред. | ред. код]

Похоронний обряд — поховання в курганах. Могильні ями перекриті плашками або колодами. Померлих клали в скорченому положенні, частіше на лівий бік, з кистями рук перед обличчям. Відомі випадки кремації.[14]

Вироби[ред. | ред. код]

Кераміка представлена слоїками, горбоподібними та гострореберним посудом з геометричним орнаментом у вигляді горизонтальних та похилих ліній, канелюрів, зигзагів, ялинок та інших геометричних візерунків. Інколи на посуді, здебільшого у верхній частині, зустрічається шнуровий орнамент та різноманітні знаки у вигляді хрестів, солярних знаків, прямокутників, схематичних антропоморфних та зооморфних зображень.

Ряд дослідників вбачає у них примітивне піктографічне письмо. Зміст цих знаків досі не розшифрований.

У похованнях також зустрічається й дерев'яний культовий посуд, інколи з бронзовими окуттями.

Знаряддя праці та зброя з каменю представлені різноманітними сокирами та булавами, скреблами, молотами, ножами, ковадлами, рудотертками й абразивами.

Широко розповсюджені вироби з кістки: псалії, шильця, лощила, проколки, голки, спиці, наконечники стріл. Знаряддя з металу репрезентовані сокирами, серпами, теслами та долотами, черенковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами з прилитим руків'ям.

Розповсюджені і прикраси з металу: каблучки, скроневі сережки, підвіски з дроту. Основу господарства становило стійлове та відгінне скотарство, яке доповнювало землеробство[15][16]. В етнічному плані носії бережнівсько-маївської культури є іраномовною групою індоєвропейської мовної сім'ї[11]. Останнім часом активно ведеться наукова дискусія відносно верхньої хронологічної межі зрубної культурно-історичної спільності. Деякі дослідники подовжують її час існування до IX—VIII ст. до Р. Х.[17]

Господарство[ред. | ред. код]

Населення займалося скотарством, землеробством, бронзовою металургією. Жило в поселеннях на берегах невеликих річок. Користувалося знаряддями праці та прикрасами з бронзи (ножі, шила, браслети та іншими), глиняним горщикоподібним й гострореберним посудом з геометричним орнаментом, прокресленими малюнками та знаками.[14]

Тип господарства носіїв зрубної культурно-історичної спільності базувався здебільшого на стійловому та відгінному скотарстві, яке у населення бережнівсько-маївської зрубної культури частково доповнювалось рільництвом. У Дніпро-Донецькому міжріччі виявлені поодинокі зерна культурних злаків, що свідчить про наявність заплавного рільництва у господарстві зрубних племен. У передкавказьких та прикаспійських степах та напівпустелях, можливо, практикувалось напівкочове скотарство. Проте, основою господарства осілого зрубного населення епохи пізньої бронзи є стійлове та відгінне скотарство. Пріоритетним було розведення великої рогатої худоби, менший відсоток у стаді складали коні[15][16].

Металургія[ред. | ред. код]

Важливу роль у господарстві населення зрубної культурно-історичної спільності займало гірничо-металургійне виробництво, яке базувалось на мідистих пісковиках Приуралля (Каргалинське родовище))[18] та Донецького кряжу (Бахмутське родовище)[19], використовувались і рудо-прояви Середнього Поволжя[20].

Базове виробництво виробів з металу здебільшого базувалось у декількох селищах металургів-ливарників — Усово озеро (Подінців'я), Мосолівка (Подоння), Липовий Овраг (Середнє Поволжя), Горний 1 (Приуралля)[21].

Вироби, необхідні для металообробки, представлені сокирами, молотами, молотками, рудотертками, плоскими та жолобчастими теслами та долотами, колодковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами «зрубного» типу.

В пізньозрубний час зрубні ковалі опановують таємницю отримання кричного заліза, з якого кують перші поодинокі вироби, здебільшого невеликих розмірів та слабких за якістю виготовлення.

Зустрічаються прикраси з золота[15][16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Городцов В. А. Результаты археологических исследований в Изюмском уезде Харьковской губернии, 1901 года // Труды XII АС. — М., 1905 — Т. 1.
  2. ↑ Березанская С. С., Отрощенко В. В., Чередниченко Н. Н., Шарафутдинова И. Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины. — К., 1986.
  3. ↑ Ковальова І. Ф. Маївський локальний варіант зрубної культури // Археологія. — 1976. — Вип. 20.
  4. ↑ Качалова Н. К. О локальных различиях в лесостепной срубной культуре // Археологический сборник Государственного Эрмитажа. — Л., 1977. — Вып. 18.
  5. ↑ Мерперт Н. Я. Древнейшая история степной полосы Восточной Европы III — начало II тыс. до н. э.: Автореф. Дис. … д-ра ист. наук. — М., 1968.
  6. ↑ Черных Е. Н. Древнейшая металлургия Урала и Поволжья // Материалы и исследования по археологии СССР. — 1970. — № 172.
  7. ↑ Отрощенко В. В. О двух линиях развития культур племен срубной общности // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья. — Запорожье, 1994. — Вып. 2.
  8. ↑ а б Історія племен зрубної спільності. disser.com.ua. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 13 листопада 2018.
  9. ↑ Бровендер Ю. М. Степановский тип памятников бережновско-маёвской срубной культуры // Пам'ятки археології Подніпров'я. — Дніпропетровськ, 2000. — Вип. 3.
  10. ↑ а б Отрощенко В. В. К истории племен срубной общности // Доно-Донецкий регион в эпоху бронзы. — Воронеж, 2003. — Вып. 17.
  11. ↑ а б Етнічна історія давньої України. — Київ. 2000.
  12. ↑ Мерперт Н. Я. Из древнейшей истории Среднего Поволжья // Материалы и исследования по археологии СССР. — 1958. — № 61.
  13. ↑ Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.15
  14. ↑ а б Щитов, В.Н. (2004). Срубная культура / Энциклопедия Мордовия т.2. Саранськ: Мордовське книжкове видавництво.
  15. ↑ а б в Археологія України: Курс лекцій. — К., 2005.
  16. ↑ а б в Археология. — М., 2006
  17. ↑ Берестнев С. И. Срубная культура Лесостепного Левобережья Украины: Афтореф. Дис. … д-ра ист. наук. — Харьков, 1983.
  18. ↑ Черных Е. Н. Каргалы забытый мир. — М., 1997.
  19. ↑ Татаринов С. И. Древние горняки-металлурги Донбасса. — Славянск, 2003.
  20. ↑ Матвеева Г. И., Колев Ю. И., Королёв А. И. Горно-металлургический комплекс бронзового века у с. Михайлово-Овсянка на Юге Самарской области (первые результаты исследования) // Вопросы археологии Урала и Поволжья. — Самара, 2004. — Вып. 2.
  21. ↑ Ю. М. Бровендер, В. В. Отрощенко, А. Д. Пряхін Картамиський комплекс гірничо-металургійних пам'яток бронзової доби в Центральному Донбасі // Археологія. — 2010. Вип. 2.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бережнівсько-маївська_зрубна_культура&oldid=39425236